Справа № 128/2352/25
2-а/134/15/2025
про відмову в відкритті провадження у справі
31 липня 2025 року селище Крижопіль
Суддя Крижопільського районного суду Вінницької області Швець Л.В., вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до старшого дільничного офіцера поліції відділу поліції Печерського управління Національної поліції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до старшого дільничного офіцера поліції відділу поліції Печерського управління Національної поліції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, в якій останній просить визнати протиправними дії відповідача щодо його незаконного затримання та складання відносно нього протоколу про адміністративне затримання, а також просить визнати вказаний протокол таким, що складений безпідставно та незаконно.
Даний позов надійшов до Крижопільського районного суду Вінницької області 29.07.2025 року із Вінницького районного суду Вінницької області згідно ухвали від 03.07.2025 року щодо передачі вказаної справи за підсудністю.
Дослідивши матеріали позову, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини першої статті 20, 286 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, за наслідком розгляду яких місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За визначенням, наведеним у пункті 19 статті 4 КАС України, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Частиною першою статті 260 КУпАП передбачено, що, у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відповідно до частини першої статті 261 КУпАП про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З аналізу положень КУпАП вбачається, що складання протоколу у справі про адміністративне затримання - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію цих дій в межах справи про адміністративне правопорушення.
В свою чергу, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні положень КАС України, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його протиправним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовими особами.
Ч. 1 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до ч.1 ст.284 КУпАП, по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;
3) про закриття справи.
Протокол про адміністративне правопорушення має доказовий характер і не породжує правових наслідків, оскільки не встановлює права і обов'язки для учасників спірних правовідносин, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 19 КАС України, а є лише підставою для подальшого вирішення питання щодо притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, а отже, оскарження протоколу як окремого акту та дій по його складанню, в судовому порядку, не передбачено.
Розгляд та вирішення позовів про скасування протоколів про адміністративні правопорушення не належить до юрисдикції адміністративних судів, так як правильність їх складання зобов'язаний перевіряти орган, компетенції якого стосується розгляд справи про адміністративне правопорушення, в якій такий протокол про адміністративне правопорушення є доказом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року, прийнятій за наслідками розгляду справи №712/7385/17 про визнання протиправними дій щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення суд зазначив, що оскільки дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права, то вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки відповідач при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, здійснював не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Окрім того слід зазначити, що оскарження дій відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення та й скасування його в судах взагалі не оскаржується окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 березня 2021 року у справі №643/8023/20, у спорах щодо оскарження дій при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та/або такого протоколу, такі спори не є адміністративними, оскільки відповідач при складанні протоколу здійснював не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким має бути надана під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Таким чином, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а крім того він вже був предметом судового розгляду, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Разом з тим, розгляд питання правомірності складеного протоколу про адміністративне затримання в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення відповідного органу, винесеного за результатами розгляду справи, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.
Згідно з позовом позивач просить визнати незаконними дії відповідача щодо адміністративного затримання, вважаючи це рішенням суб'єкта владних повноважень таким, що порушує його права.
Протокол про адміністративне затримання є фіксацією часу, підстав такого затримання, та інших процесуальних дій, пов'язаних із затриманням, не породжує правових наслідків, оскільки не встановлює права і обов'язки для учасників спірних правовідносин, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 19 КАС України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі наведеного, керуючись ст.19, п.1 ч.1 ст.170 КАС України,-
постановив:
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до старшого дільничного офіцера поліції ВП Печерського управління Національної поліції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя