ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.06.2025Справа № 910/4017/25
За позовомКиївської міської ради
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Олві Ко Лтд"
простягнення 1617779,47 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Негеля Ю.М.
Представники сторін:
від позивачаПясковська О.В.
від відповідачаБратікова О.П.
Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олві Ко Лтд" 1630146,09 грн.
Позовні вимоги мотивовані наявністю підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених ним коштів за період з 01.11.2022 по 27.11.2023, а саме: плати за користування відповідачем земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001, розташованої на вул.Шевченка, 196А у Солом'янському районі м.Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 відкрито провадження у справі №910/4017/25, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 15.05.2024, встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали.
24.04.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти заявлених позовних вимог частково заперечив. Серед іншого відповідач зазначив, що тривала бездіяльність Київської міської ради зумовила неможливість здійснення господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Олві Ко Лтд", у зв'язку з чим на думку відповідача має бути застосована ставка 4% від нормативно - грошової оцінки, яка визначена для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу та зазначена в додатку №11 до відповідних рішень Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" та "Про бюджет міста Києва на 2023 рік", а не 12%, як вказано у позовній заяві, а отже вимоги, які визнаються відповідачем складають 524005,85 грн (543382,03 грн з розрахунку 4% та за вирахуванням земельного податку).
01.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що ставка орендної плати визначається за період 01.11.2022 - 31.12.2022 відповідно до додатка №11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 №3704/3745, а з 01.01.2023 - 27.11.2023 відповідно до додатка №11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 08.12.2022 №5828/5869, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 12.11 для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу (роздрібна торгівля пальним в мережах автозаправних станцій, комплексів, їх обслуговування, оптова торгівля пальним), застосовується ставка орендної плати - 12%.
07.05.2025 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач повідомив про часткове погашення відповідачем заборгованості у розмірі 12366,62 грн та просив суд стягнути з відповідача 1617779,47 грн.
13.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
15.05.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
У судовому засіданні 15.05.2025 суд прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання з метою мирного врегулювання спору, встановив строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 30.05.2025 та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 05.06.2025.
29.05.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач визнав позов та просив розстрочити виконання судового рішення на 1 рік рівними частинами згідно наведеного графіку.
У підготовчому засіданні 05.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.06.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 19.06.2025 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити, проти розстрочення виконання судового рішення, заперечив.
Відповідач у судовому засіданні 19.06.2025 подану 29.05.2025 заяву про визнання позову та розстрочення виконання судового рішення на 1 рік рівними частинами згідно наведеного графіку підтримав.
В судовому засіданні 19.06.2025 судом оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення та повідомлено про оголошення вступної та резолютивної частин рішення 19.06.2025 після перерви.
У судовому засіданні 19.06.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з інформаційною довідкою від 06.03.2025 №416609579 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,4833 га (кадастровий номер 8000000000:72:560:0001) на вул.Шевченка, 196-А у Солом'янському районі міста Києва.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001268302023 від 03.07.2023 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001, площею 0,4833 га за адресою: вул.Шевченка, 196-А у Солом'янському районі міста Києва, цільове призначення: 12.11 для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу, проведена 01.07.2021 відділом у Миронівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 17.07.2020.
Отже, земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст.79-1 Земельного кодексу України з 01.07.2021.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.03.2025 №420393387 зазначена земельна ділянка забудована громадським будинком з господарськими будівлями (Автозаправна станція), літера "А", літера "Б", літера "В", загальною площею 248 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2071876280000, дата державної реєстрації 16.04.2020, номер запису про право власності 36304933).
Відповідно до рішення Київської міської ради від 25.08.2022 №5177/5218 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Олві Ко Лтд" земельної ділянки в оренду для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об'єктами дорожнього сервісу та влаштуванням зони зелених насаджень на вул.Шевченка, 196-А у Солом'янському районі міста Києва" вирішено передати відповідачу в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,4833 га (кадастровий номер 8000000000:72:560:0001) для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об'єктами дорожнього сервісу та влаштуванням зони зелених насаджень (код виду цільового призначення - 12.11 для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу) на вул.Шевченка, 196-А у Солом'янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності на нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.04.2020, номер запису про право власності 36304933).
На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олві Ко Лтд" укладено договір оренди земельної ділянки від 28.11.2023 №802, який зареєстровано 28.11.2023, орендодавцем є Київська міська рада, орендарем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Олві Ко Лтд".
В той же час, як стверджує позивач у позовній заяві, у період з 01.11.2022 по 27.11.2023 відповідач не сплачував плату за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001, розташованої на вул.Шевченка, 196А у Солом'янському районі м.Києва, внаслідок чого між сторонами виник спір.
Відповідач позов визнав, просив розстрочити виконання судового рішення на 1 рік.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За приписами ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001 є власністю територіальної громади міста Києва та перебуває у комунальній власності.
Згідно зі ст.80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
За змістом ст.ст.122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
З огляду на викладене, Київською міською радою було ухвалено рішення від 25.08.2022 №5177/5218 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Олві Ко Лтд" земельної ділянки в оренду для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об'єктами дорожнього сервісу та влаштуванням зони зелених насаджень на вул.Шевченка, 196-А у Солом'янському районі міста Києва", яким передано відповідачу в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,4833 га (кадастровий номер 8000000000:72:560:0001) для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об'єктами дорожнього сервісу та влаштуванням зони зелених насаджень (код виду цільового призначення - 12.11 для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу) на вул.Шевченка, 196-А у Солом'янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності на нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.04.2020, номер запису про право власності 36304933), на підставі чого між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від 28.11.2023 №802.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями ч.1 ст.21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).
Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст.120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається з положень ст.120 Земельного кодексу України виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.
Суд зазначає, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі №924/856/20.
Відповідно до ст.377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
У постанові від 05.08.2022 в справі №922/2060/20 Верховний Суд, при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 Земельного кодексу України).
Згідно зі ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю за адресою: місто Київ, вул.Шевченка, 196-А у Солом'янському районі міста Києва, відповідач використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001, на якій вона розташована, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.
При цьому суд зазначає, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 в справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 в справі №922/3412/17, від 04.12.2019 в справі №917/1739/17, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).
Відповідно до частин 1, 2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст.1213 Цивільного кодексу України).
Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору у спірний період, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 в справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 в справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 в справі №912/1188/17.
З аналізу норм ст.ст.1212-1214 Цивільного кодексу України, абзацу 4 ч.1 ст.144, абзацу 5 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
Статтею 206 Земельного кодексу України, підпунктом 14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що власником майна, фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Києва в особі позивача. Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини. Навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Обставини справи свідчать про те, що відповідач як власник об'єкту нерухомого майна, зокрема, протягом періоду з 01.11.2022 по 27.11.2023, користувався спірною земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання землі, а тому відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею. Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.
Спірна земельна ділянка, на якій розташований належний відповідачу об'єкт нерухомого майна та за користування якою позивач просив стягнути з відповідача безпідставно збережені ним кошти, є сформованою (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру з 01.07.2021.
Згідно зі ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Крім того, відповідно до положень підпункту 14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Згідно з п.284.1 ст.284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 в справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 в справі №320/5877/17.
Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.
Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 06.10.2022 №4271/86-22, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001 за 2022 рік становить 11226762,83 грн, а згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки від 22.06.2023 №НВ-9922987872023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001 за 2023 рік становить 12910962,23 грн.
Оскільки згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.07.2023 № НВ-0001268302023, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:560:0001 належить до земель з видом цільового призначення - 12.11 Для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу, ставка орендної плати за період 01.11.2022 - 31.12.2022 визначається відповідно до додатка №11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 №3704/3745, 01.01.2023 - 27.11.2023 - відповідно до додатка №11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 08.12.2022 № 5828/5869, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки).
До земель з видом цільового призначення - 12.11 для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу (роздрібна торгівля пальним в мережах автозаправних станцій, комплексів, їх обслуговування, оптова торгівля пальним), застосовується ставка орендної плати - 12%, у зв'язку з чим відповідно до розрахунку Київської міської ради, який перевірено судом, загальна сума відшкодування розраховується таким чином: 1) з 01.11.2022 по 31.12.2022 11 226762,83*12%/365*61 день = 225150,42 грн; 2) з 01.01.2023 по 27.11.2023 12910 962,23*12%/365*331 день = 1404995,67 грн, разом: 225150,42 + 1404995,67 = 1630146,09 грн.
За даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 20.01.2025 №1456/5/26-15-04-15-03) відповідач не сплачував плату за землю за спірний період стосовно земельної ділянки.
В подальшому, відповідачем сплачено за спірний період 12366,62 грн, що було враховано позивачем під час розгляду справи судом.
З огляду на те, що відповідач у період з 01.11.2022 по 27.11.2023 користувався спірною земельною ділянкою площею без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади в особі позивача, відповідач фактично зберіг у себе кошти у загальному розмірі 1617779,47 грн, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень ст.1212 Цивільного кодексу України повинен повернути ці кошти власнику земельної ділянки.
При цьому, відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів необґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку стягуваної суми грошових коштів.
Відповідач заявлені позовні вимоги визнав.
Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача про стягнення зазначеної суми заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно положень ст.ст.129, 130 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог з урахуванням визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, судовий збір покладається на відповідача у розмірі 50% судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову.
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/4017/25 на 12 місяців з дня прийняття відповідного рішення, суд зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч.1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно зі ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Водночас, відповідно до приписів ч.1 ст.33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Згідно з ч.1 ст.331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до частин 3 та 4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
За приписами ч.5 ст.331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
При цьому, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття таких заходів, Господарський процесуальний кодекс України не вимагає.
Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ст.1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 вказав, що підставою для застосування відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень. Розстрочка або відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №917/138/16 зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду, оцінивши аргументи сторін, суд дійшов висновку, що для дотримання оптимального балансу інтересів як позивача, так і відповідача, в даному випадку доцільно розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення 1617779,47 грн безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою та сплати судового збору у розмірі 9706,68 грн на 1 рік за наведеним судом графіком.
Крім того, при розгляді заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду судом береться до уваги те, що відповідач прагне до створення умов для добровільного виконання рішення суду та задля уникнення ситуації, в якій неможливо буде виконати ні рішення суду, ні зобов'язання перед бюджетом та іншими контрагентами, з якими у відповідача існують правовідносини.
Керуючись ст.ст.74, 129, 238-241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олві Ко Лтд" (03193, місто Київ, вул.Шевченка (Солом'янський р-н), будинок 196-А, ідентифікаційний код 19030446) на користь Київської міської ради (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) 1617779 (один мільйон шістсот сімнадцять тисяч сімсот сімдесят дев'ять) грн 47 коп. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою та судовий збір у розмірі 9706 (дев'ять тисяч сімсот шість) грн 68 коп., розстрочивши виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 у справі №910/4017/25 наступним чином:
- 135623,85 грн до 30.06.2025;
- 135623,85 грн до 31.07.2025;
- 135623,85 грн до 31.08.2025;
- 135623,85 грн до 30.09.2025;
- 135623,85 грн до 31.10.2025;
- 135623,85 грн до 30.11.2025;
- 135623,85 грн до 31.12.2025;
- 135623,85 грн до 31.01.2026;
- 135623,85 грн до 28.02.2026;
- 135623,85 грн до 31.03.2025;
- 135623,85 грн до 30.04.2025.
- 135623,80 грн до 31.05.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 29.07.2025
Суддя Ю.М.Смирнова