вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
30 липня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/501/25
Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Райніша М.І., розглянувши в загальному позовному провадженні справу
за позовом Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради, код ЄДРПОУ - 02000010, місцезнаходження - 33027, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Київська, будинок 78 Г,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9,
про стягнення заборгованості за договором та пені за невиконання умов договору,
за участі представників сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
Комунальне підприємство «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради (далі - позивач, покупець) через систему «Електронний суд» 02.05.2025 звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 01.05.2025 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (далі - відповідач, постачальник) 1045737,09 грн, з яких: 1031996,00 грн - основного боргу та 13741,09 грн - пені.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на укладення 11.06.2024 між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради та ТОВ «Волинь НП» договору №486/541, згідно з яким постачальник зобов'язався поставити замовнику товар: код ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» за довірчим документом - талоном, а замовник прийняти і оплатити такий товар вартістю, у порядку та на умовах, визначених договором та згідно зі специфікаціями, що містяться у додатку 1 до договору та додатковій угоді №1 від 09.07.2024 до договору. На виконання умов договору покупець згідно платіжних інструкцій від 19.06.2024 №14799, від 10.07.2024 №15238, від 27.08.2024 №15987 та від 20.11.2024 №17185 перерахував постачальнику кошти в загальній сумі 1802483,50 грн та отримав від ТОВ «Волинь НП» талони на заправку дизельним паливом на АЗС відповідача.
Однак, починаючи з 03.02.2025 відповідач не виконує своїх зобов'язань з передачі позивачу товару на АЗС за придбаними талонами. Відтак, відповідач не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором №486/541 від 11.06.2024 та порушив погоджені строки поставки товару. У позивача відсутня можливість використати для заправки транспортних засобів придбані у постачальника серійні талони на загальну суму 1031996,00 грн, що є підставою звернення в суд з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Волинь НП» на користь Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради заборгованості за договором за неотриманий та оплачений товар у загальній сумі 1031996,00 грн, а також підставою нарахування для стягнення з відповідача пені у розмірі 13741,09 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2025.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 07.05.2025 позовну заяву Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» про стягнення заборгованості за договором (зареєстровану за вх. №02.3.1-05/551/25 від 02.05.2025) - залишено без руху. Встановлено позивачу строк - 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду від 07.05.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява від 15.05.2025 про усунення недоліків позовної заяви (зареєстрована за вх. № 02.3.1-02/4728/25 від 0168.05.2025), до якої долучені докази усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 20.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №907/501/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 16.06.2025.
Разом з цим, враховуючи, що головуючий суддя Сисин С.В. 16.06.2025 перебував у відпустці згідно наказу №02.4-08/17-к від 11.06.2025, ухвалою суду від 11.06.2025 підготовче засідання призначено на 23 червня 2025 року.
Ухвалою суду від 23.06.2025 через неявку представників сторін у підготовче засідання, відкладено підготовче засідання на 15 липня 2025 року.
30.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Тарасюк Т.А. (діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АС №1140082 від 28.04.2025) надійшла заява від 30.06.2025 (зареєстрована за вх.№02.3.1-02/6083/25), за змістом якої остання просить провести судове засідання без участі представника позивача.
Ухвалою суду від 15.07.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 30.07.2025 на 12:00 год.
23.07.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Тарасюк Т.А. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 23.07.2025 (зареєстрована за вх.№02.3.1-02/6652/25), за змістом якої остання просить суд надати можливість взяти участь у судовому засіданні 30.07.2025 о 12:00 год. у справі №907/501/25 в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 25.07.2025 повернуто представнику позивача Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради - Тарасюк Т.А. без розгляду її заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 23.07.2025.
28.07.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Тарасюк Т.А. надійшла заява від 28.07.2025 (зареєстрована за вх.№02.3.1-02/6706/25), за змістом якої остання просить провести судове засідання без участі представника позивача.
28.07.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява від 28.07.2025 (зареєстрована за вх.№02.3.1-02/6707/25), за змістом якої останній просить провести судове засідання без участі позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Згідно відповідей №9610652, 44858321 від 05.05.2025 встановлено, що позивач - Комунальне підприємство «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради, код ЄДРПОУ - 02000010 та відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321 мають зареєстрований електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Враховуючи приписи ст. ст. 6 і 242 ГПК України, копії ухвал Господарського суду Закарпатської області від 07.05.2025, 20.05.2025, 11.06.2025, 23.06.2025 та 15.07.2025 були скеровані позивачу та відповідачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Отже, сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
В судове засідання, призначене на 12 год. 00 хв 30.07.2025, позивач та відповідач, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання повторно не з'явились. Відповідач не подав суду до початку проведення підготовчого засідання заяв та клопотань процесуального характеру з приводу причин своєї неявки.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, зокрема, у строк, встановлений ухвалою суду від 20.05.2025.
Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, яка кореспондується з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Щодо неявки відповідача в судові засідання, то суд зазначає, що ТОВ «Волинь НП», будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення підготовчих засідань та розгляду справи по суті, не уповноважило свого представника в підготовчі засідання 23.06.2025, 15.07.2025, а також для участі в розгляді справи по суті 30.07.2025.
Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.
Відтак, враховуючи неодноразову неявку без поважних причин відповідача в судові засідання, про які відповідач повідомлений судом своєчасно та належним чином; враховуючи заяви позивача та представника позивача про розгляд справи без їх участі; відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд розглянув справу без участі позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Згідно з ч. 4 і 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суть спору за позицією позивача
Позивач покликається на укладений 11.06.2024 між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» договір №486/541, за змістом якого постачальник зобов'язується у 2024 році поставити замовникові товар: код ДК 021:2015 09130000- 9 - Нафта і дистиляти, а замовник - прийняти і оплатити товар, у порядку та на умовах, визначених договором.
Позивач вказує, що відповідно до умов договору, асортимент, ціна та кількість товару зазначені в додатку №1 до договору; кількість товару, зазначена в цьому договорі, може бути змінена у випадку зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.
За положеннями пунктів 1.4-1.6 договору, право власності на товар переходить до замовника в момент підписання накладної на товар; додатково до основного зобов'язання постачальник зобов'язується зберігати проданий товар до дати отримання замовником на умовах даного договору; товар, знаходиться на зберіганні в резервуарах АЗС постачальника або партнера постачальника. Термін зберігання пального відповідає терміну дії талонів.
Відповідно до пункту 4.1 договору, ціна договору становить 3287950,00 грн. (в т. ч. ПДВ 20% - 430741,67 грн).
Відповідно до умов пункті 5.1 договору, розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів замовника на банківській рахунок постачальника на протязі 30 банківських днів з моменту отримання кожної партії товару згідно видаткової накладної.
У пункті 6.1 договору сторони визначили, що поставка талонів здійснюється протягом 2024 року.
Місце та умови поставки товару - згідно довірчих документів (талонів) через мережу АЗС, перелік яких встановлено в додатку №2 до договору (пункт 6.2 договору).
Згідно пункту 6.1 договору, після погодження сторонами асортименту та кількості товару (товарної партії), постачальник надає за видатковою накладною замовнику талони встановленої форми. Передача замовнику товару за цим договором здійснюється постачальником на АЗС шляхом заправки автомобілів замовника при пред'явлені довіреними особами замовника талонів. Талон є підставою для видачі пального на АЗС у вказаному на талоні об'ємі відповідної марки пального. Видача пального відбувається після передачі оператору АЗС талона представником замовника. Термін дії талонів 12 міс. з моменту підписання видаткової накладної. Термін зберігання товару відповідає терміну дії талонів. Замовник зобов'язується вибрати пальне протягом терміну дії талонів
09 липня 2024 року між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради та ТОВ «ВОЛИНЬ НП» було укладено додаткову угоду №1 до договору, якою сторони домовились збільшити ціну за одиницю товару у зв'язку з коливанням цін на ринку нафтопродуктів, без збільшення загальної вартості договору, виклавши специфікацію (додаток №2 до договору) в новій редакції.
Позивач стверджує, що на виконання своїх зобов'язань за договором ним було здійснено часткову оплату на загальну суму 1802483,50 грн, на підтвердження чого долучив платіжні інструкції №14799 від 19.06.2024 на суму 140880,00 грн з ПДВ; №15238 від 10.07.2024 на суму 538600,00 грн з ПДВ; №15987 від 27.08.2024 на суму 523071,00 грн з ПДВ; №17185 від 20.11.2024 на суму 599932,50 грн з ПДВ.
Позивач вказує, що ТОВ «ВОЛИНЬ НП» було проведено видачу талонів на бензин А-92 у кількості 5540 літрів, на бензин А-95 в кількості 7925 літрів та дизпаливо в кількості 20370 літрів, за видатковими накладними:
- видаткова накладна №0004/0001347 від 19.06.2024 на 2000 літрів дизпалива та на 1000 літрів бензину А-92, на загальну суму 140880,00 грн в т. ч. ПДВ;
- видаткова накладна №0004/0001482 від 09.07.2024 на 5000 літрів дизпалива, на 2500 літрів бензин А-95 та на 2500 літрів бензину А-92, на загальну суму 538600,00 грн в т. ч. ПДВ;
- видаткова накладна №0004/0001755 від 26.08.2024 на 5810 літрів дизпалива, на 1900 літрів бензин А-95 та на 2040 літрів бензину А-92, на загальну суму 523071,00 грн в т. ч. ПДВ;
- видаткова накладна №0004/0002293 від 18.11.2024 на 7560 літрів дизпалива та на 3525 літрів бензину А-95, на загальну суму 599932,50 грн. в т. ч. ПДВ.
Позивач повідомляє, що ним було проведено заправку своїх автомобілів (часткове отоварення талонів на паливо) на 20370 літрів дизпалива, на 5400 літрів бензину А-92 та 8065 літрів бензину А-95.
Позивач зазначає, що, починаючи з 03.02.2025, відповідач не виконує своїх зобов'язань з передачі позивачу товару на АЗС за придбаними талонами, а відмова ТОВ «Волинь НП» мотивована відсутністю на АЗС такого виду палива.
Позивач вважає, що відповідачем неправомірно було відмовлено у відвантаженні залишку товару у кількості 9460 літрів дизпалива, 4900 літрів бензину А-92 та 4800 літрів бензину А-95, на загальну суму 1031996,00 грн з ПДВ, внаслідок чого останній не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором №486/541 від 11.06.2024, чим порушив погоджені строки поставки товару.
Згідно з пунктом 8.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим договором.
У пункті 8.2. договору зазначено, у разі порушення строків виконання зобов'язання сторонами, винна сторона зобов'язується сплати іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення.
Позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору неодноразово звертався до відповідача та повідомляв про необхідність відвантаження товару по талонам, які залишились не отовареними, зокрема, надсилав на поштову адресу ТОВ «Волинь НП» претензії №1 до договору №486/541 від 11.06.2024 (вих. номер 452/01-15/25 від 10.03.2025) та №2 до договору №486/541 від 11.06.2024 (вих. номер 452/01-15/25 від 10.03.2025).
Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим через систематичне невиконання відповідачем зобов'язань за договором, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права та відновити його шляхом стягнення з ТОВ «Волинь НП» на свою користь 1045737,09 грн, з них: 1031996,00 грн - основного боргу за договором та 13741,09 грн - пені.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
11.06.2024 між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради (покупець, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (постачальник) укладено договір №486/541 (далі - договір), за змістом пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується у 2024 році поставити замовникові товар: код ДК 021:2015 09130000- 9 - Нафта і дистиляти (далі - товар), а замовник - прийняти і оплатити товар.
Згідно пункту 1.2. договору, асортимент, ціна та кількість товару зазначені в додатку №1 до договору.
Кількість товару, зазначена в цьому договорі, може бути змінена у випадку зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника (пункт 1.3. договору).
Відповідно до пункту 1.4. договору, право власності на товар переходить до замовника в момент підписання накладної на товар.
Пунктом 1.5. договору визначено, додатково до основного зобов'язання постачальник зобов'язується зберігати проданий товар до дати отримання замовником на умовах даного договору. Вартість зберігання включається у вартість товару і додатковій оплаті не підлягає.
Товар знаходиться на зберіганні в резервуарах АЗС постачальника або партнера постачальника. Термін зберігання пального відповідає терміну дії талонів (пункт 1.6. договору).
Згідно пункту 2.2. договору, ціна за одиницю товару вказується в рахунках на оплату товару, наданих постачальником та підтверджується видатковими накладними на відпуск товару.
Зміна ціни оформлюється додатковою угодою до цього договору (пункт 2.4. договору).
Відповідно до пункту 4.1. договору, ціна цього договору становить 3287950,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 430741,67 грн.
Ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін відповідно до п. п. 1.3., 11.2., 12.2. цього договору (пункт 4.2. договору).
Згідно пункту 5.1. договору, розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів замовником на банківський рахунок постачальника на протязі 30 банківських днів з моменту отримання кожної партії товару згідно видаткової накладної.
Відповідно до пункту 5.3. договору, грошові зобов'язання замовника перед постачальником вважаються виконаними в момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний ним у цьому договорі.
Поставка товару здійснюється постачальником протягом 2024 року окремими партіями за заявками замовника. У разі виникнення затримок поставки не з вини постачальника, постачальник повідомляє про це замовника. Постачальник має право достроково поставити товар за погодженням про це із замовником (пункт 6.1. договору).
Згідно пункту 6.2. договору, місце та умови поставки товару - згідно довірчих документів (талонів) через мережу АЗС, перелік яких встановлено в додатку №2 до договору.
Пунктом 6.2.1. договору, визначено, після погодження сторонами асортименту та кількості товару (товарної партії), постачальник надає за видатковою накладною замовнику талони встановленої форми. Передача замовнику товару за цим договором здійснюється постачальником на АЗС шляхом заправки автомобілів замовника при пред'явленні довіреними особами замовників талонів. Талон є підставою для видачі пального на АЗС у вказаному на талон об'ємі відповідної марки.
6.2.3. Постачальник забезпечує зберігання проданого товару (пального) до дати отримання замовником на умовах даного договору.
Постачальник зобов'язаний, зокрема, забезпечити поставку товару разом з усім належними документами, необхідними для прийняття товару, на умовах і у строки, встановлені цим договором (пункт 7.3.1. договору).
Відповідно до пункту 8.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим договором.
Згідно з пунктом 8.2. договору, у разі порушення строків виконання зобов'язання сторонами, винна сторона зобов'язується сплатити іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення.
Згідно з пунктом 11.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2024 року.
До закінчення строку дії договору сторони зобов'язані виконати усі умови договору (пункт 11.2. договору).
Відповідно до пункту 11.3. договору, дія цього договору може продовжуватись:
- в зв'язку із продовженням терміну виконання зобов'язань щодо передання та оплати товару у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі;
- на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому законом порядку.
09.07.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №486/541 від 11.06.2024, якою внесено зміни до пункту 4.1. договору та збільшено ціну за одиницю товару у зв'язку з коливанням цін на ринку нафтопродуктів, без збільшення вартості договору.
ТОВ «Волинь НП» сформовано видаткові накладні:
- видаткова накладна №0004/0001347 від 19.06.2024 на 2000 літрів дизпалива та на 1000 літрів бензину А-92, на загальну суму 140880,00 грн в т. ч. ПДВ;
- видаткова накладна №0004/0001482 від 09.07.2024 на 5000 літрів дизпалива, на 2500 літрів бензин А-95 та на 2500 літрів бензину А-92, на загальну суму 538600,00 грн в т. ч. ПДВ;
- видаткова накладна №0004/0001755 від 26.08.2024 на 5810 літрів дизпалива, на 1900 літрів бензин А-95 та на 2040 літрів бензину А-92, на загальну суму 523071,00 грн в т. ч. ПДВ;
- видаткова накладна №0004/0002293 від 18.11.2024 на 7560 літрів дизпалива та на 3525 літрів бензину А-95, на загальну суму 599932,50 грн. в т. ч. ПДВ.
У вказаних видаткових накладних наявні підписи представників позивача та відповідача, відтиски печаток ТОВ «Волинь НП» (від постачальника) і Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради (від замовника).
У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі №916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Крім того, на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань за договором, а саме оплати відповідачу вартості товару на загальну суму 1802483,50 гривень позивач надав наступні документи:
- платіжну інструкцію №14799 від 19.06.2024 на загальну суму 140880,00 грн з ПДВ;
- платіжну інструкцію №15238 від 10.07.2024 на загальну суму 538600,00 грн з ПДВ;
- платіжну інструкцію №15987 від 27.08.2024 на загальну суму 523071,00 грн з ПДВ;
- платіжну інструкцію №17185 від 20.11.2024 на загальну суму 599932,50 грн з ПДВ.
Позивачем 03.02.2025 сформовано акт про відмову в отоварені талонів на бензин А-92, 04.02.2025 сформовано акт про відмову в отоварені талонів на бензин А-95 та 04.02.2025, 06.02.2025, 07.02.2025, 11.02.2025, 12.02.2025, 14.02.2025, 17.02.2025, 20.02.2025 сформовано акти про відмову в отоварені талонів на дизельне пальне.
В матеріалах справи міститься залишок талонів бензину А92, бензину А95 та дизельного палива; оборотна відомість руху пального за період з 01 квітня 2025 року по 15 квітня 2025 року, відповідно до якої залишок на 15.04.2025 КП «РОКЛ ім. Ю. Семенюка» РОР дизельного пального 9460,00 л, бензин А-95 - 4800,00 л, бензин А-92 - 4900 л. та довідка Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради (без вихідного номера та дати) про кількість неотовареного ТОВ «Волинь НП» згідно умов договору бензину та дизпалива і вартість цього товару.
Позивач стверджує про направлення на адресу ТОВ «Волинь НП» претензій №1 (вих.№452/01-15/25 від 10.03.2025) та №2 (вих.№452/01-15/25/1 від 10.03.2025), за змістом яких просив забезпечити своїх уповноважених представників пальним або повернути кошти на неотоварені талони на пальне на загальну суму 1031996,00 грн.
Направлення позивачем на адресу відповідача 27.03.2025 претензій підтверджено долученою до позовної заяви копією експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта» №59001345691948 від 27.03.2025.
Згідно тверджень позивача, відповідач не надав жодних відповідей на претензії.
Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором №486/541 від 11.06.2024 у загальному розмірі 1031996,00 грн та 13741,09 грн - пені, нарахованої за період з 03.02.2025 по 20.02.2025.
Правове обґрунтування і оцінка суду
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст. ст. 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним правочином з елементами договорів поставки та зберігання.
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідачем (постачальником) передано, а позивачем (покупцем, замовником) прийнято визначений умовами договору товар на загальну суму 1802483,50 грн. На підтвердження вказаного, в матеріалах справи наявні додаток 1 до договору - «Технічна специфікація», якою встановлено, що отримання товару (бензину А-95, А-92, дизельного палива) для автотранспортних засобів замовника здійснюється безпосередньо на АЗС постачальника по талонах та наявні видаткові накладні №0004/0001347 від 19.06.2024, №0004/0001482 від 09.07.2024, №0004/0001755 від 26.08.2024, №0004/0002293 від 18.11.2024.
Відповідно до пункту 1.4. договору, право власності на товар переходить до замовника в момент підписання накладної на товар.
Таким чином, з моменту підписання сторонами таких видаткових накладних право власності на товар перейшло від відповідача (постачальника) до позивача (покупця, замовника), а останнім, відповідно до платіжних інструкцій №14799 від 19.06.2024, №15238 від 10.07.2024, №15987 від 27.08.2024, №17185 від 20.11.2024 здійснено оплату вартості отриманого від постачальника за договором товару в загальному розмірі 1802483,50 грн.
Відтак, суд констатує, що зобов'язання між сторонами договору в частині обов'язку відповідача, як постачальника передати у власність позивача, як покупця, замовника визначений договором товар припинилося відповідно до ст. 599 ЦК України його виконанням, проведеним належним чином, відповідно до умов укладеного сторонами договору, а відтак, невідповідними є аргументи позивача про стягнення спірної у цій справі суми як заборгованості за договором поставки.
Позатим, згідно із ч. 1 ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Суд зазначає, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) викладено правову позицію щодо застосування принципу «суд знає закон» згідно з якою зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду у зазначених вище судових рішеннях зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
За встановленими у справі обставинами та відповідно до положень пунктів 1.4 та 6.2.1. договору з моменту отримання замовником товару у власність від постачальника (який пов'язується з підписанням видаткової накладної та отримання талонів на відпуск товару з визначених в додатку №2 до договору АЗС) зобов'язання між сторонами трансформувалися у правовідносини зі зберігання товару, який вважається переданим на зберігання постачальнику з моменту підписання видаткової накладної.
З урахуванням наведеного, до застосування у спірних правовідносинах підлягають приписи Глави 66 ЦК України, якими врегульовано правовідносини зі зберігання майна та правові наслідки неповернення майна зі зберігання поклажодавцю.
Як визначено у ч. 3 ст. 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. При цьому, положеннями ч. 1 ст. 294 ГК України, товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
В силу ч. 4 ст. 294 ГК України до регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Частиною 2 ст. 938 ЦК України визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України); зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).
Частиною 1 ст. 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ч. 1 ст. 953 ЦК України).
За встановленими судом обставинами, відповідно до пунктів 6.2., 6.2.1., 6.2.2., 6.2.3. договору сторонами визначено порядок повернення товару зі зберігання відповідача - на підставі та в обмін на довірчі документи - талони, видані відповідачем позивачу, які є товарно-розпорядчим документом на товар, на підставі якого здійснюється видача (повернення) товару за місцем його зберігання (АЗС), термін дії яких складає 12 календарних місяців з моменту передачі талонів покупцю. Відповідач гарантував позивачу прийом проданих ним талонів у відповідній мережі АЗС і відпуск за ними товару, відповідно до номіналу талонів.
За змістом приписів пункту 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України у разі втрати (нестачі) речі завдані поклажодавцеві збитки відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Суд враховує, що для відшкодування збитків підлягають доведенню такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому, визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач на виконання умов укладеного між сторонами договору та відповідно до видаткових накладних №0004/0001347 від 19.06.2024, №0004/0001482 від 09.07.2024, №0004/0001755 від 26.08.2024, №0004/0002293 від 18.11.2024 отримав на зберігання товар (бензин А-92, бензин А-95, дизельне паливо) на загальну суму 1802483,50 грн, доказів повернення у повному обсязі товару зі зберігання та/або наявності у ТОВ «Волинь НП» належного позивачу товару на час розгляду справи, суду не надано.
Відтак, суд виснує про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення зі зберігання позивачу у визначеному в пунктах 6.2., 6.2.1., 6.2.2., 6.2.3. договору порядку (на підставі та в обмін на довірчі документи - талони) товару належного Комунальному підприємству «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради. У зв'язку з наведеним, враховуючи часткове отримання позивачем товару на підставі отриманих від ТОВ «Волинь НП» талонів, на час розгляду справи розмір збитків позивача, завданих втратою переданого на зберігання відповідачу майна (п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України) становить 1031996,00 грн.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду документальних доказів у підтвердження факту виконання зобов'язань за договором, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 1031996,00 грн суми збитків позивача, завданих втратою переданого на зберігання відповідачу майна.
Щодо стягнення пені
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 13741,09 грн.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов'язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
З аналізу положень ст. 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Отже, ч. 4 ст. 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні сторони узгодили умови відповідальності за невиконання та неналежне виконання умов договору, зазначивши у пункті 8.2. договору, що у разі порушення строків виконання зобов'язання сторонами, винна сторона зобов'язується сплатити іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).
При цьому, приписами ст. 509 ЦК України визначено, що в силу зобов'язання кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах, що виникли між сторонами.
Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають відповідальність за їх невиконання, то з врахуванням приписів ст. ст. 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов'язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, у випадку порушення однією зі сторін умов договору настає відповідальність, яка передбачена договором, зокрема за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, сторони згідно умов пункту 8.2 договору передбачили сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення зі зберігання товару позивачу, у визначеному в пунктах 6.2., 6.2.1., 6.2.2., 6.2.3. договору порядку, не виконує. Як вбачається із наведеного у позовній заяві розрахунку позивача, за неналежне виконання договірних умов ним нараховано відповідачу 13741,09 грн пені за період із 03.02.2025 по 20.02.2025.
В той же час, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених вимог в частині нарахованої пені, судом встановлено, що розмір пені становить 14758,96 грн.
Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені в загальному розмірі 13741,09 грн.
Щодо обґрунтованості рішення
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст. ст. 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно платіжної інструкції №19408 від 30.04.2025 при подачі позову про стягнення 1031996,00 грн та 13741,09 грн пені, тобто всього - 1045737,09 грн позивачем сплачено судовий збір у сумі 15686,06 грн.
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
З положень ч. 1, п.п.1, п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як було вказано вище, при подачі позову про стягнення 1045737,09 грн позивачем сплачено судовий збір у сумі 15686,06 грн згідно платіжної інструкції №19408 від 30.04.2025.
Позовна заява у справі подана в електронному вигляді через систему «Електронний суд».
Оскільки позивачем позовну заяву подано в електронній формі, застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв'язку чим за подачу означеного позову позивач мав сплатити 12548,85 грн. А тому саме вказана сума судового збору покладається на відповідача, виходячи з наведеного розрахунку.
У той же час, сума зайво сплаченого судового збору 3137,21 грн може бути повернута виключно за клопотанням особи, яка його сплатила.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9) на користь Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради (код ЄДРПОУ - 02000010, місцезнаходження - 33027, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Київська, будинок 78 Г) 1045737,09 грн (один мільйон сорок п'ять тисяч сімсот тридцять сім гривень 09 копійок), з яких: 1031996,00 грн (один мільйон тридцять одна тисяча дев'ятсот дев'яносто шість гривень 00 копійок) - збитки та 13741,09 грн (тринадцять тисяч сімсот сорок одна гривня 09 копійок) - пеня, нараховані згідно умов договору №486/541 від 11.06.2024, а також стягнути 12548,85 грн (дванадцять тисяч п'ятсот сорок вісім гривень 85 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Суддя С.В.Сисин