31 липня 2025 року
м. Київ
справа № 607/180/24
провадження № 61-9003ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кметик Ярослав Степанович, на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного агропромислового підприємства «Агропродсервіс» про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації права користування,
У січні 2024 року адвокат ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ПАП «Агропродсервіс» про визнання недійсними договорів емфітевзису та скасування державної реєстрації права користування.
Позов обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належать дві земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,21 га з кадастровим номером 6123085600:01:001:1423 й площею 2,37 га з кадастровим номером 6123085600:01:001:0763, які розташовані на території Купчинецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області. 13 травня 2012 року між сторонами укладено договори оренди вказаних земельних ділянок, які були зареєстровані в Управлінні Держкомзему в Козівському районі 30 листопада 2012 року. 04 жовтня 2017 року між сторонами укладено договори про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на вищевказані земельні ділянки строком на 70 років з моменту державної реєстрації за плату. Стверджувала, що договори емфітевзису були укладені під впливом обману. Вона вважала, що підписує саме договори оренди земельних ділянок, як їй пояснювали представники ПАП «Агропродсервіс», а у неї була велика потреба в коштах для внесення застави за свого чоловіка й лікування сина. Тож у зв'язку з складними сімейними обставинами вона звернулася до керівництва ПАП «Агропродсервіс», яке орендувало її земельні ділянки, з проханням допомогти й надати гроші в рахунок оплати оренди наперед. У жовтні 2017 року їй було виплачено 64 000 грн. Однак, перед тим як надати грошові кошти, представник підприємства повідомив про закінчення строку дії договорів оренди земельних ділянок 30 листопада 2017 року й про необхідність підписати нові договори оренди, після чого підприємство зможе виплатити кошти в рахунок оренди. Погодившись на це, вона підписала два договори, не читаючи їх зміст, оскільки була впевнена, що підписує саме договори оренди. Копії зазначених договорів не отримувала. Отримавши від ПАП «Агропродсервіс» грошові кошти в сумі 64 000 грн, вважала, що це орендна плата за 2017-2022 роки. У 2022 році звернулася до відповідача з проханням повідомити, коли і в якій сумі вона зможе отримати орендну плату, на що їй повідомили про неможливість такої оплати, оскільки земельні ділянки передані в користування підприємству, а не в оренду. 21 вересня 2022 року вона звернулася до відповідача з проханням надати їй копії договорів оренди земельних ділянок, укладених в 2017 році. Із змісту договорів стало відомо, що її земельні ділянки перебувають не в оренді, а на праві користування строком на 70 років. Вважала, що вказані договори не відповідають вимогам розумності та справедливості. Крім того, зауважувала, при укладенні договорів про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 04 жовтня 2017 року були чинними та діяли договори оренди на ті ж земельні ділянки до 30 листопада 2017 року.
Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 23 грудня
2024 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2025 року, у задоволені позову ОСОБА_1 до ПАП «Агропродсервіс» про визнання недійними договорів та скасування державної реєстрації права користування відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вмотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано належних й допустимих доказів на підтвердження факту введення її в оману відповідачем при укладенні спірних договір, у зв'язку з чим правові підстави для визнання недійсними таких відсутні.
10 липня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кметик Я. С., звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 23 грудня
2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 червня
2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставами касаційного оскарженнярішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 22 вересня 2020 року у справі
№ 313/350/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 10 квітня 2018 року у справі
№ 594/376/17-ц, від 01 лютого 2022 року у справі № 910/5179/20 та постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 605/650/19, від 15 травня 2019 року у справі № 912/1984/17, від 15 травня 2019 року у справі № 912/3810/16, від 26 квітня 2022 року у справі № 632/616/19, у справі № 190/34/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності; б) правових наслідків його вчинення.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша статті 230 ЦК України).
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власницею земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0, 21 га з кадастровим номером 6123085600:01:001:1423 й площею 2, 37 га з кадастровим номером 6123085600:01:001:0763, які розташовані на території Купчинецької сільської ради Козівського району Тернопільської області.
13 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАП «Агропродсервіс» укладено договір оренди земельної ділянки. Предметом договору є оренда земельної ділянки площею 0, 2065 га, яка розташована на території Купчинецької сільської ради строком на 5 років. Договір зареєстрований в управлінні Держкомзему в Козівському районі 30 листопада 2012 року за № 612308564004192.
Також 13 травня 2012 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки площею 2, 37 га з кадастровим номером 6123085600:01:001:0763, яка розташована на території Купчинецької сільської ради строком на 10 років. Договір зареєстрований в управлінні Держкомзему в Козівському районі 30 листопада 2012 року за № 612308564004190.
У серпні 2017 року ПАП «Агропродсервіс» виплатило ОСОБА_1 7 453, 42 грн орендної плати.
Згідно з умовами угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки
від 06 жовтня 2017 року сторони дійшли згоди припинити дію договору оренди земельної ділянки від 13 травня 2012 року, реєстраційний номер 612308564004190. Сторони погодилися, що у них відсутні будь-які майнові претензії один до одного та всі зобв'язання за договором виконані в повному обсязі.
04 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАП «Агропродсервіс» укладено договори про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).
Відповідно до умов цих договорів ПАП «Агропродсервіс» були передані в користування земельні ділянки площею 0, 2065 га з кадастровим номером 6123085600:01:001:1423 та площею 2, 3702 га з кадастровим номером 6123085600:01:001:0763, які розташовані на території Купчинецької сільської ради за плату.
Такі договори містять наступні положення: емфітевт має право приступати до використання земельної ділянки тільки після реєстрації права користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку; договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації і діє до виконання сторонами його умов; договір складений і підписаний у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у власника, другий в емфітевта. Договори підписані сторонами із зазначенням реквізитів сторін.
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 107266075 від 12 грудня 2017 року державна реєстрація права користування земельною ділянкою площею 2, 3702 га з кадастровим номером 6123085600:01:001:0763 для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) проведена 08 грудня 2017 року на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04 жовтня 2017 року.
Згідно з копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 107261175 від 12 грудня 2017 року державна реєстрація права користування земельною ділянкою площею 0, 2065 га з кадастровим номером 6123085600:01:001:1423 для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) проведена 08 грудня 2017 року на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04 жовтня 2017 року.
Суди попередніх інстанцій встановили, що під час укладення спірних договорів сторони діяли вільно і ОСОБА_1 розуміла значення своїх дій.
Договори емфітевзису укладені між позивачкою та ПАП «Агропродсервіс» з дотриманням вимог ЗК України та ЦК України в редакціях на час його укладення, містять усі істотні умови (строк, ціна, права та обов'язки, відповідальність тощо) та виконуються сторонами, а речові права за спірними договорами зареєстровані у встановленому законом порядку.
Доказів про обставини, які б свідчили про введення позивачки в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, матеріали справи не містять та судами не встановлено.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що посилання ОСОБА_1 на те, що вона вважала, що укладає з відповідачем договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, за якими передає у користування відповідачу земельні ділянки, не є підставою вважати, що оспорювані договори емфітевзису укладено внаслідок обману чи помилки, оскільки правова природа договору емфітевзису полягає у наданні емфітевту (відповідачу) права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Той факт, що до укладення оспорюваного правочину між сторонами існували правовідносини, які виникли на підставі договорів оренди, не може бути підставою для визнання недійсними договорів емфітевзису. Судами враховано, що 06 жовтня 2017 року сторони припинили дію договору оренди земельної ділянки від 13 травня 2012 року, реєстраційний номер 612308564004190.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що та обставина, що 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 зверталася до директора ПАП «Агропродсервіс» Барана А. С. із заявою про розірвання договору емфітевзису від 04 жовтня 2017 року на земельну ділянку з кадастровим номером 6123085600:01:001:1423 з огляду на те, що такий не містять істотних умов і був укладений за тяжких обставин та невигідних для неї умовах, свідчить про те, що позивачка розуміла значення укладеного договору емфітевзису.
За таких обставин, встановивши, що підстави для визнання договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04 жовтня 2017 року недійсними позивачкою не доведені, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.
Висновків судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18, від 22 вересня 2020 року по справі № 910/3009/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 313/350/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 01 лютого 2022 року у справі № 910/5179/20, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 912/1984/17, від 15 травня 2019 року у справі № 912/3810/16, від 26 квітня 2022 року у справі № 632/616/19.
Колегія суддів не бере до уваги посилання заявниці на справи № 605/650/19 та № 190/34/17, оскільки судові рішення у цих справах не переглядались Верховним Судом та, як наслідок, відсутній висновок останнього у цих справах.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Аналіз касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах, які вказані вище, висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кметик Я. С., на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2025 року є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною першою, пунктом 5 частини другої та частиною шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кметик Ярослав Степанович, на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного агропромислового підприємства «Агропродсервіс» про визнання недійними договорів та скасування державної реєстрації права користування - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович