29 липня 2025 року
м. Київ
справа № 144/1286/23
провадження № 61-8420св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду від 13 березня 2024 року у складі судді Довгалюк Л. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області (далі - Теплицька селищна рада) звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати у ОСОБА_1 на користь Теплицької селищної ради земельну ділянку площею 3,9804 га, кадастровий номер 0523755100:02:000:0268, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради (нині Гайсинського району Вінницької області). Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що 09 листопада 2018 року ОСОБА_1 подав до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В. Ф. заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 3,9804 га, кадастровий номер 0523755100:02:000:0268, до якої додав розпорядження Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Теплицька РДА) від 08 листопада 2018 року № 504 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 та свідоцтво про право на спадщину від 04 серпня 2012 року № 651, видане приватним нотаріусом Кусюк О. А.
09 листопада 2018 року на підставі поданих документів зареєстровано право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку.
Разом з тим голова Теплицької РДА не видавав розпорядження від 08 листопада 2018 року № 504 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , а свідоцтва про право на спадщину від 04 серпня 2012 року № 651, що ніби видане приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Вінницької області Кусюк О. А., немає ні в електронній реєстраційній справі № 28919679 щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, ні в паперовому примірнику.
Вказане свідчить про те, що державна реєстрація права власності проведена з порушенням встановленого законодавством порядку, оскільки здійснена на підставі підробленого розпорядження голови Теплицької РДА та неіснуючого свідоцтва про право на спадщину.
У зв'язку з цим прокурор просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Теплицький районний суд Вінницької області рішенням від 12 березня 2024 року позов задовольнив. Витребував у ОСОБА_1 на користь Теплицької селищної ради земельну ділянку площею 3,9804 га, кадастровий номер 0523755100:02:000:0268, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради, нині Гайсинського району Вінницької області. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. Державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку проведена на підставі документів, що не містить підтвердження набуття ОСОБА_1 права на нерухоме майно, тобто внаслідок неправомірних дій третьої особи вказана земельна ділянка вибула з володіння її законного власника не з його волі, а тому є підстави для її витребування на корить держави в особі Теплицької селищної ради. Також суд дійшов висновку, що прокурор подав позов у межах позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Вінницький апеляційний суд постановою від 08 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 березня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У червні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Теплицького районного суду від 13 березня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 17 лютого 2021 року у справі № 278/765/18, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15; суди попередніх інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення у справі, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що спірна земельна ділянка на момент набуття відповідачем права власності не перебувала у державній чи комунальній власності або в користуванні територіальної громади, а тому вона не може бути витребувана на користь позивача.
У матеріалах справи немає дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні від 24 лютого 2020 року № 12020020280000061 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до Теплицького районного суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені. З огляду на це суди попередніх інстанцій помилково врахували як докази надані прокурором копії матеріалів досудового розслідування.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позовна давність не пропущена, оскільки позивачем у цій справі є Теплицька селищна рада, а тому прокурор зобов'язаний був довести в суді неможливість саме органу місцевого самоврядування, а не прокурора (як помилково вважали суди) знати про порушення своїх прав.
У липні 2024 року перший заступник керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними й обґрунтованими.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
02 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03 жовтня 2024 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 09 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В. Ф. із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 3,9804 га з кадастровим номером 0523755100:02:000:0268, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради.
До заяви ОСОБА_1 додав розпорядження Теплицької РДА від 08 листопада 2018 року № 504, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Теплицької селищної ради площею 3,9804 га та свідоцтво про право на спадщину від 04 серпня 2012 року № 651, видане приватним нотаріусом Кусюк О. А.
У розпорядженні Теплицької РДА від 08 листопада 2018 року № 504 зазначено, що право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
На підставі поданих документів, 09 листопада 2018 року державний реєстратор зареєстрував право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Водночас голова Теплицької РДА не видавав розпорядження від 08 листопада 2018 року № 504 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , що підтверджується записами у Журналі реєстрації розпоряджень голови райдержадміністрації з основної діяльності.
Крім того, вказане розпорядження не могло бути підставою для державної реєстрації права власності на цю земельну ділянку, оскільки не містило власне рішення про її передання у власність ОСОБА_1 .
Розпорядження голови Теплицької РДА № 504 було прийняте 28 грудня 2018 року і стосувалось припинення права постійного користування земельною ділянкою громадянки ОСОБА_2 на території Соболівської сільської ради.
Крім того, суди встановили, що свідоцтва про справо на спадщину від 04 серпня 2012 року № 651, видане приватним нотаріусом Кусюк О. А., немає як в електронній реєстраційній справі № 28919679, щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, ні в паперовому примірнику, що підтверджується протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 28 вересня 2020 року, складеним за результатами слідчої дії у кримінальному провадженні № 1202002028000061.
Згідно з листом приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Кусюк О. А. від 19 липня 2023 року № 19 вона не видавала свідоцтво про право на спадщину від 04 серпня 2012 року № 651, оскільки приватним нотаріусом зареєстрована лише 24 липня 2013 року, що підтверджується посвідченням про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності від 24 липня 2013 року № НОМЕР_1 .
Таким чином, державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку площею 3,9804 га, кадастровий номер 0523755100:02:000:0268, розташовану на території Теплицької селищної ради, проведена з порушенням встановленого законодавством порядку, оскільки здійснена на підставі документів, які не містять підтвердження набуття ним права на вказане нерухоме майно.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).
Державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).
Під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій врахували, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, а відсутність такого рішення з боку держави як власника земельної ділянки свідчить про рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку, не приймалося.
У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що державна реєстрація права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку проведена на підставі підробленого рішення органу місцевого самоврядування.
Встановивши, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку була здійснена на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування, тобто ця ділянка вибула з володіння власника не з його волі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що в цій справі підлягають застосуванню норми статті 388 ЦК України про витребування майна у ОСОБА_1 .
Посилання в касаційній скарзі на те, що додані до позовної заяви докази є доказами у кримінальному провадженні, тому не можуть бути використані в цій справі без дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, є безпідставними, оскільки надані власне прокурором, який відповідно до статті 222 КПК України сам і надає дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування іншим особам. Отже, подання прокурором такого доказу в межах цієї цивільної справи не є порушенням вимог закону.
Спростовуючи доводи відповідача в цій частині, місцевий суд зазначив, що при зверненні сторони відповідача під час дослідження письмових доказів у справі з клопотанням про надання стороною позивача оригіналів долучених до позову документів не було конкретизовано, у зв'язку з чим ставляться під сумнів докази та чим підтверджується така позиція, як і не вказано, якими саме доказами спростовується певний доказ прокурора, тому суд вважав допустимими такі документи, які подані у належно засвідчених копіях. Крім того, суд зазначив, що саме у ОСОБА_1 мав зберігатися оригінал підробленого розпорядження Теплицької РДА (здобутого з електронного реєстру) та неіснуючого свідоцтва про право на спадщину, що не заперечувалось у судовому засіданні його представником, який також не надав їх до суду.
Крім того, відповідач, заперечуючи проти задоволення вимог позову не надав доказів (рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, відповідного правочину), які підтверджували б законність набуття права власності на спірну земельну ділянку.
Необґрунтованими є і посилання на неврахування судами того, що спірна земельна ділянка не перебувала у державній чи комунальній власності, адже відповідач не надав доказів на підтвердження факту належності земельної ділянки на праві власності фізичній чи юридичній особі.
При цьому, суди попередніх інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка є невитребуваною земельною часткою (паєм) і відповідно до вимог закону вважається власністю територіальної громади, на території якої вона розташована.
Безпідставними є і доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності, оскільки за обставинами цієї справи реєстрація права власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена 09 листопада 2018 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями,) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Таким чином, з моменту здійснення реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем і до звернення прокурора до суду з цим позовом позовна давність не сплинула.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Теплицького районного суду від 13 березня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов