29 липня 2025 року
м. Київ
справа № 288/1595/13
провадження № 61-2452св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича на заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року у складі судді Рудника М. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 2622/1107/71-082 у розмірі 3 662 983,44 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Кредитні ініціативи» посилалося на те, що 19 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк», банк) і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2622/1107/71-082, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у сумі 197 000,00 дол. США строком до 12 травня 2036 року, зі сплатою 11,9 % річних за користування кредитними коштами.
Того ж дня на забезпечення виконання основного зобов'язання між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_2 укладено договір поруки.
На підставі укладених договорів факторингу ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 2622/1107/71-082 та відповідним договором поруки.
Через неналежне виконання позичальником зобов'язання з погашення кредиту станом на 16 липня 2013 року виникла заборгованість у загальному розмірі 3 662 983,44 грн.
У зв'язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Попільнянський районний суд Житомирської області заочним рішенням від 19 грудня 2013 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 2622/1107/71-082 у розмірі 3 662 983,44 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки позичальник належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. ТОВ «Кредитні ініціативи», отримавши право вимоги за вказаним кредитним договором, у передбачений договором спосіб направило відповідачам вимогу про досудове врегулювання спору, яка залишена без виконання.
Суди розглядали справу неодноразово.
Попільнянський районний суд Житомирської області ухвалою від 20 травня 2016 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року.
Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишив без задоволення. Заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року залишив без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі належних і допустимих доказів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Відповідачі не спростували розмір заборгованості, яку позивач обрахував відповідно до умов договору.
Верховний Суд постановою від 10 лютого 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнив частково. Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2016 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції виходив з того, що суди належним чином не дослідили зміст кредитного договору, не з'ясували, на які потреби виданий кредит та чи є він споживчим, а отже, не встановили, які права й обов'язки мали сторони спірних правовідносин при укладенні й виконанні умов кредитного договору, та не визначалися з тим, чи поширюється на спірні правовідносини дія частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Житомирський апеляційний суд постановою від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнив частково. Заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року скасував та ухвалив нове судове рішення. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» прострочену заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 16 липня 2013 року, у розмірі 295 710,89 грн та 309,69 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що кредит видавався на споживчі цілі. Відповідно до умов кредитного договору вимога про дострокове повернення кредиту повинна направлятися на адресу боржника та поручителя листом з повідомленням про вручення. У матеріалах справи немає доказів на підтвердження отримання відповідачами досудової вимоги, а також описів вкладення в поштові відправлення, тобто не надано доказів того, які саме документи були направлені на адреси відповідачів 17 липня 2013 року.
Оскільки позивач не дотримав визначеного кредитним договором порядку направлення досудової вимоги, немає підстав для дострокового погашення відповідачами заборгованості за кредитним договором. Разом з тим обґрунтованими є вимоги про стягнення з ОСОБА_1 простроченої заборгованості станом на 16 липня 2013 року у розмірі 295 710, 89 грн.
У задоволенні вимог до поручителя ОСОБА_2 про стягнення простроченої заборгованості, яка виникла до 10 травня 2013 року, суд відмовив у зв'язку з припиненням поруки, а в задоволенні позовних вимог до неї про стягнення боргу за період з 10 травня 2013 року до 16 липня 2013 року - у зв'язку з недоведеністю таких вимог.
Верховний Суд постановою від 19 квітня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_1 і ТОВ «Кредитні ініціативи» задовольнив частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2021 року скасував. Залишив у силі заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року в частині вирішення вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Суд касаційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 із заявою про перегляд заочного рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року в установленому ЦПК України порядку до суду першої інстанції не зверталася, тому в апеляційного суду не було правових підстав для його перегляду в частині вирішення вимог до ОСОБА_2
ОСОБА_1 не спростував розрахунок заборгованості, наданий позивачем, контррозрахунок не надав. Враховуючи викладене, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 в повному обсязі. При цьому Верховний Суд відхилив доводи ОСОБА_1 про пропуск позивачем позовної давності, оскільки пунктом 10.11 кредитного договору сторони погодили позовну давність тривалістю десять років.
Обставини переходу права вимоги за спірним кредитним договором до ТОВ «Кредитні ініціативи» були встановлені судами попередніх інстанцій, вони підтверджені належними доказами, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині суд визнав безпідставними.
Попільнянський районний суд Житомирської області ухвалою від 17 липня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року залишив без задоволення.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Житомирський апеляційний суд постановою від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка С. С. залишив без задоволення. Заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У лютому 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бабенко С. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 199/5072/19, від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16, від 20 березня 2019 року у справі № 222/1402/16, від 27 вересня 2021 року у справі № 806/2046/18, від 06 вересня 2023 року у справі № 466/3066/13.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції у невстановлений процесуальним законодавством спосіб скасував свою ж постанову від 08 червня 2021 року у цій справі; суди не перевірили розрахунку кредитної заборгованості, він є необґрунтованим та недоведеним; позивач пропустив позовну давність стосовно частини вимог про стягнення заборгованості; суди не врахували, що всупереч частині десятій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач не звертався з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту позичальником, тому вимоги позивача до відповідачів є передчасними. Суди не врахували, що у матеріалах справи немає документів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів; нарахований та стягнений розмір пені за прострочення сплати кредиту є завищеним, таким, що не відповідає принципам розумності та справедливості, суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин; позивач не має правових підстав для стягнення будь-яких коштів з відповідачів, оскільки він не довів факту відступлення права вимоги за кредитним договором.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
12 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини
Апеляційний суд встановив, що 19 листопада 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2622/1107/71-082, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 197 000,00 дол. США строком до 12 травня 2036 року, зі сплатою 11,9 % річних за користування коштами. Кредитні кошти видані для придбання боржником житла, тобто на споживчі цілі.
Цього ж дня між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 2611/1107/71-082-Р-1, за умовами якого поручитель зобов'язався нести солідарну з боржником відповідальність перед кредитором за порушення умов кредитного договору.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» і Факторинговою компанією «Вектор Плюс» (далі - ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу, за умовами якого банк відступив факторинговій компанії право вимоги за вказаними правочинами.
Цього ж дня між ФК «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» укладений договір факторингу, за умовами якого позивач набув право вимоги за вказаними кредитним договором та договором поруки.
Згідно з розрахунком, доданим до позовної заяви, станом на 16 липня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 662 983,44 грн, з яких: 191 841,00 дол. США, що еквівалентно 1 533 385,11 грн, - заборгованості за тілом кредиту; 105 351,73 дол. США, що еквівалентно 842 076,38 грн, - заборгованість зі сплати відсотків, 1 287 521,95 грн - пеня.
Відповідно до пункту 3.10 кредитного договору від 19 листопада 2007 року № 2622/1107/71-082 у випадках порушення умов договору вимога про виконання порушеного зобов'язання направляється банком позичальнику в письмовому вигляді та підлягає виконанню в повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення, або дата зазначена в повідомлення, яке отримане позичальником особисто в банку.
Відповідно до пунктів 3.9, 3.10 кредитного договору 17 липня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило на адресу відповідачів вимогу про дострокове погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами і штрафних санкцій протягом 7 днів з дня відправлення цієї вимоги.
Зі списку № 2313 згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів) відомо, що ТОВ «Кредитні ініціативи» 17 липня 2013 року направило на адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудові вимоги рекомендованими листами з повідомленням про вручення.
Умовами кредитного договору не передбачено обов'язку направлення досудової вимоги з описом вкладення.
Тому строк виконання основного зобов'язання настав 24 липня 2013 року, а позов до суду про стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителя подано до суду у жовтні 2013 року, тобто через три місяці з дня пред'явлення вимоги про дострокове повернення тіла кредиту, нарахованих процентів.
У пункті 10 договору поруки від 19 листопада 2007 року сторони керуючись умовами частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання позичальником або поручителем своїх обов'язків, передбачених основним зобов'язанням.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності та висновків, що викладені Верховним Судом у постанові від 19 квітня 2023 року у цій справі, свідчить про те, що судові рішення переглядаються в частині вимог про стягнення заборгованості з поручителя.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою має акцесорний характер і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).
Встановивши, що відповідачі не виконали своїх зобов'язань за кредитним договором, в результаті чого в них утворилася заборгованість, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про солідарне стягнення з позичальника та поручителя на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 662 983,44 грн, з яких: 191 841,00 дол. США, що еквівалентно 1 533 385,11 грн, - заборгованості за тілом кредиту; 105 351,73 дол. США, що еквівалентно 842 076,38 грн, - заборгованість зі сплати відсотків, 1 287 521,95 грн - пеня.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції у невстановлений процесуальним законодавством спосіб скасував свою ж постанову від 08 червня 2021 року у цій справі, є безпідставними, оскільки вказана постанова апеляційного суду була скасована постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року в повному обсязі.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки відсутності доказів видачі кредиту, неправильного розрахунку заборгованості, пропуску позивачем позовної давності, недоведеності факту відступлення прав вимоги за договором, незвернення позивача до відповідачів щодо дострокового повернення наданого кредиту, є безпідставними і неприйнятними, обґрунтовано спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що ці обставини вже були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, з наданням відповідної правової оцінки у судових рішеннях, які набрали законної сили, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 288/1595/13.
Так, під час розгляду цієї справи встановлено, що пунктом 10.11 кредитного договору сторони погодили позовну давність тривалістю десять років, а тому позивач не пропустив давність за всіма заявленими вимогами.
У пункті 10 договору поруки сторони, керуючись умовами частини четвертої статті 559 ЦК України у відповідній редакції, встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання позичальником або поручителем своїх обов'язків, передбачених основним зобов'язанням.
Відповідно до пунктів 3.9, 3.10 кредитного договору позивач 17 липня 2013 року у зв'язку з виникненням заборгованості за кредитом направив відповідачам вимогу про досудове врегулювання спору та надав строк - 7 днів з дня відправлення даної вимоги для дострокового погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами і штрафних санкцій.
Тому строк виконання основного зобов'язання настав 24 липня 2013 року, а позов до суду про стягнення заборгованості солідарно із боржника та поручителя було подано до суду у жовтні 2013 року, тобто через три місяці з дня пред'явлення вимоги про дострокове повернення тіла кредиту, нарахованих процентів.
Таким чином, строк припинення поруки, встановлений нормами частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент вказаних правовідносин), не настав і порука не може вважатися припиненою.
Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що всупереч частині десятій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач не звертався з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення позичальником всієї суми кредиту з огляду на таке.
Зі списку № 2313 згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів) відомо, що ТОВ «Кредитні ініціативи» 17 липня 2013 року направило на адресу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 досудові вимоги рекомендованими листами з повідомленням про вручення.
Умовами кредитного договору не передбачено обов'язку направлення досудової вимоги з описом вкладення.
У зв'язку з цим апеляційний суд правильно виходив з того, що позивач дотримав передбачений законом та умовами договору порядок направлення боржнику та поручителю досудової вимоги.
Аргументи касаційної скарги про те, що нарахований та стягнений розмір пені за прострочення сплати кредиту є завищеним, таким, що не відповідає принципам розумності і справедливості, не заслуговують на увагу, виходячи з такого.
Частиною третьою статті 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором відомо, що розмір пені не перевищує розміру заборгованості за тілом кредиту (1 533 385,11 грн) та нарахованими відсотками (842 076,38 грн), а відповідачка не довела наявності інших підстав для зменшення пені (зокрема, не надала доказів виконання зобов'язання протягом розгляду справи в суді з 2013 року), отже підстав для зменшення пені немає.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича залишити без задоволення.
Заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов