21 липня 2025 року
м. Київ
справа № 204/2148/25
провадження № 61-8287ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
25 лютого 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявникам.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без руху для подання на адресу апеляційного суду доказів сплати судового збору. Надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання копії даної ухвали. Роз'яснено, що у разі не виконання вимог даної ухвали у визначений строк, апеляційна скарга буде вважатись неподаною та повернута.
Апеляційний суд зазначив, що відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Вказана норма передбачає звільнення від сплати судового збору тих осіб, які потерпіли від кримінального правопорушення, у випадку звернення їх з окремим позовом у порядку цивільного судочинства, якщо такий позов не подавався під час кримінального провадження до винної особи. Як вбачається із матеріалів справи, копія відповідного вироку суду відсутня. Таким чином, у цій справі позивачі не є тими особами (з урахуванням позовних вимог та їх обґрунтування, на які посилаються позивачі), на яких розповсюджується дія пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, прохальна частина апеляційної скарги не відповідає статті 374 ЦПК України. Як вбачається із апеляційної скарги, заявники просять відмінити ухвалу судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2025 року. Розглядати їх позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не як цивільний позов, а як цивільний позов у кримінальному провадженні та передати його на розгляд слідчому судді, а не цивільному.
Тому заявникам необхідно подати нову (з усуненими недоліками) апеляційну скаргу, з її копіями, відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі та докази сплати судового збору.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2025 року повернуто.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до поштового повідомлення Укрпошти копію ухвали від 02 травня 2025 року заявники отримали 09 травня 2025 року. У встановлені в ухвалі строки недоліки апеляційної скарги не усунено. Апеляційний суд роз'яснив, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (частина сьома статті 185 ЦПК України).
26 червня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2025 року. Просять відмінити оскаржувані ухвали щодо сплати судового збору.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявники подавали до суду не цивільну позовну заяву, а цивільну позовну заяву у кримінальному провадженні, до якої додавалася відповідь начальника ВП №3 НРУП ГУНП в Дніпропетровській області, в якій зазначалося, що за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було порушено кримінальне провадження № 120240415900000209 від 26 жовтня 2024 року за частиною четвертою статті 185 КК України, яке триває до цього часу. У даному кримінальному провадженні заявники є потерпілими та цивільними позивачами. В ході кримінального провадження був поданий цивільний позов, який до цього часу нерозглянутий, і вироку суду нема. Оскільки заявники вважаються цивільними позивачами у кримінальному провадженні, вони не повинні сплачувати судовий збір та на них розповсюджується вимога пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Щодо касаційного оскарження ухвали Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2025 року.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Ухвала суду першої інстанції від 31 березня 2025 року не переглядалась в апеляційному порядку, оскільки апеляційний суд ухвалою від 18 червня 2025 року апеляційну скаргу повернув ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому це судове рішення касаційному оскарженню не підлягає.
Щодо касаційного оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2025 року.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись із легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У пункті 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України встановлено, що до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 127 ЦПК України).
Тлумачення частини другої статті 121, статті 185, статті 357 ЦПК України свідчить, що якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, не усунула недоліки скарги в строк, наданий судом, скарга вважається неподаною та повертається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року в справі № 524/11220/21).
Апеляційний суд, враховувавши предмет та підстави позову, зробив висновок, що у цій справі позивачі не є тими особами, на яких розповсюджується дія пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Крім того, вказав на необхідність привести прохальну частину апеляційної скарги у відповідність до вимог статті 374 ЦПК України та подати нову (з усуненими недоліками) апеляційну скаргу з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Копію ухвали від 02 травня 2025 року заявники отримали 09 травня 2025 року, що підтверджується поштовим повідомленням Укрпошти, проте станом на 18 червня 2025 року недоліки апеляційної скарги позивачами не усунуто.
Оскільки позивачі не усунули недоліки скарги в строк, наданий судом ухвалою від 02 травня 2025 року, будь-яких повідомлень щодо неможливості виконання вимог ухвали, клопотання про продовження встановленого судом відповідного строку, від скаржників також не надходило, апеляційний суд повернув їх апеляційну скаргу відповідно до закону. Касаційна скарга не містить аргументів щодо цих обставин та причин невиконання вимог ухвали суду.
Позивачі звернулися з цим позовом в порядку цивільного судочинства, а не з цивільним позовом у кримінальному провадженні в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Тому правильним є висновок апеляційного суду, що заявлена скаржниками підстава звільнення від сплати судового збору, зазначена у пункті 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», передбачає звільнення від сплати судового збору в порядку цивільного судочинства тих осіб, які потерпіли від кримінального правопорушення, за наявності відповідного вироку чи іншого рішення суду, ухваленого в порядку кримінального судочинства, яке підтверджує факт вчинення кримінального правопорушення, та за умови невирішення такого позову під час кримінального провадження. Оскільки позивачі не надали відповідного доказу, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», у цій справі позивачі не є тими особами (з урахуванням позовних вимог та їх обґрунтування, на які посилаються позивачі), на яких розповсюджується дія вказаного пункту.
Касаційна скарга не містить аргументів щодо наявності інших підстав для звільнення від сплати судового збору, а також доводів щодо неправильності висновків апеляційного суду в частині вимоги про необхідність привести прохальну частину апеляційної скарги у відповідність до вимог статті 374 ЦПК України.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2025 року у справі № 204/2148/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко