11 липня 2025 року
м. Київ
справа № 171/1270/19
провадження № 61-11693св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач ? ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року у складі судді Чумак Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року АТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 09 вересня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 991/08-КЛ/029, згідно з умовами якого відповідач зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту. Банк свої зобов'язання за договором виконав, надавши позичальнику кредит. У порушення умов договору ОСОБА_1 зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 11 червня 2019 року утворилась заборгованість перед банком на загальну суму 105 163,21 дол. США, а саме: строкова заборгованість - 37 187,01 дол. США; прострочена заборгованість - 4 336,75 доларів США; строкова заборгованість за нарахованими процентами - 1 172,16 дол. США; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 62 467,29 дол. США.
АТ «Укрсоцбанк» просило суд стягнути з відповідача 105 163,21 дол. США заборгованості за кредитним договором та встановити подальші нарахування відповідно до умов кредитного договору до моменту виконання рішення відповідно до пункту 10 статті 265 ЦПК України, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Короткий зміст судових рішень у справі
Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року у задоволені позову відмовлено. Стягнено з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 4 014,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі та додаткових угодах до договору питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів. Встановлено, що згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитом сплатив 333,00 дол. США, при цьому платіж здійснено 28 жовтня 2008 року. Крім того, відповідачем сплачено 6 092,95 дол. США для погашення нарахованих відсотків, останній платіж здійснено 31 січня 2013 року. Листом-вимогою від 17 квітня 2013 року банк запропонував відповідачу в строк до 20 травня 2013 року сплатити заборгованість у добровільному порядку. За визначенням пункту 4 додаткової угоди № 1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 991/08-КЛ/029 від 09 вересня 2008 року, укладеної між сторонами 06 липня 2009 року, та пункту 8 додаткової угоди № 2 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 991/08-КЛ/029 від 09 вересня 2008 року, укладеної між сторонами 08 грудня 2010 року, строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 30 днів з дня одержання відповідного повідомлення, тобто з 20 травня 2013 року. Отже, оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 20 травня 2013 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав.
Після зміни строку виконання зобов'язання - до 20 травня 2013 року, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не підлягали виконанню, оскільки за вимогою пункту 4 додаткової угоди № 1 та пункту 8 додаткової угоди № 2 позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати. З огляду на вказані підстави суд відхиляє доводи позивача про наявність заборгованості в розмірі, визначеному станом на 11 червня 2019 року, а приймає до уваги розрахунок заборгованості станом на 17 квітня 2013 року.
На підставі статей 611, 625, 629 ЦК України, враховуючи розмір заборгованості станом на 17 квітня 2013 року, а також невиконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань з погашення кредиту, суд доходить висновку, що ці вимоги позивача є обґрунтованими. Разом з тим, ОСОБА_1 та його представник ? адвокат Лісовий Д. О. заявили клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності, доводи якого є слушними з огляду на наступне. Банк мав право з 20 травня 2013 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, ? до 20 травня 2016 року, однак позовну заяву подав до суду 10 липня 2019 року, тобто з пропуском строку звернення до суду. Враховуючи наведене, у задоволенні позовних вимог належить відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.
Твердження представника позивача щодо переривання позовної давності суд відхилив. Судом встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 червня 2017 року скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських Банків від 10 липня 2015 року у справі № 1045/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, оскільки спір щодо стягнення заборгованості за кредитом не підвідомчий третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди». Суд зауважив, що Закон України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» набрав чинності 12 березня 2011 року, про що достовірно був обізнаний позивач, тоді як до третейського суду позивач звернувся 28 травня 2015 року, тобто через чотири роки два місяці після набрання вказаним законом чинності, порушуючи підвідомчість спору. Отже, звернення позивача до третейського суду не перериває перебігу позовної давності, оскільки за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, положень ЦПК України. Подання позову з порушенням правил підвідомчості справ не перериває цього перебігу (правова позиція, викладена в постанову Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15).
Твердження представника позивача щодо переривання позовної давності шляхом здійснення відповідачем 27 лютого 2017 року погашення кредитної заборгованості в розмірі 100,00 дол. США суд також відхиляє як необґрунтовані, оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт здійснення відповідачем вказаного платежу. Одного лише розрахунку заборгованості недостатньо для підтвердження факту переривання позовної давності без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу саме боржником, оскільки останній заперечує вчинення цих дій (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16).
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач самостійно змінив відсоткову ставку за кредитом, тому вказана умова договору є нікчемною, з огляду на те, що відповідно до додаткової угоди до кредитного договору № 1 від 06 липня 2009 року, яка була укладена між сторонами, встановлено нову процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 15 відсотків річних, а відповідно до додаткової угоди до кредитного договору № 2 від 08 грудня 2010 року встановлено процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 15,86 відсотків річних, при цьому обидві додаткові угоди підписані відповідачем та не оспорені у встановленому законом порядку.
Суд також відхиляє доводи представника відповідача щодо безпідставності вимог позивача про стягнення кредитної заборгованості в іноземній валюті, оскільки суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом.
Крім того, представником відповідача заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 014,00 грн. З матеріалів справи вбачається, що: професійну правничу допомогу відповідачу ОСОБА_1 надає адвокат Лісовий Д. О., що підтверджено договором № 3 про надання правової допомоги від 05 серпня 2019 року; сторонами складено акт здачі-приймання послуг № 9 від 09 серпня 2019 року до договору № 3 від 05 серпня 2019 року, відповідно до якого адвокат в період з 05 по 09 серпня 2019 року надав юридичні (правові) послуги, що передбачені договором, а замовник прийняв зазначені послуги. Згідно з вказаним актом клієнт прийняв наступні юридичні послуги: аналіз позовної заяви та додатків до неї у справі № 171/1270/19, консультація та роз'яснення положень законодавства щодо прав замовника (відповідача) у спорі щодо стягнення кредитної заборгованості, розроблення процесуальної тактики та стратегії у цивільній справі, консультація щодо пропуску строків звернення до суду та роз'яснення наслідків пропуску таких строків - 2 години; складання письмового заперечення проти спрощеного провадження, клопотання про витребування доказів, відзиву на позовну заяву, клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу; підготовка, копіювання документів, додатків до відзиву із друкуванням необхідної кількості екземплярів для позивача та суду, складання опису у цінний лист для відправлення вказаних документів на адресу банку та фактичне їх відправлення через поштове відділення ДП «Укрпошта» ? 3 години. Вартість вказаних послуг з урахуванням затраченого часу у кількості 5 годин складає 4 014,00 грн. Послуги надані та прийняті у повному обсязі. Згідно з копією квитанції до прибуткового касового ордера № 68 від 09 серпня 2019 року адвокатом Лісовим Д. О. прийнято від ОСОБА_1 кошти в сумі 4 014,00 грн згідно з договором № 3 від 05 серпня 2019 року.
Враховуючи викладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за можливе стягнути з позивача на користь відповідача ці витрати на професійну правничу допомогу. Підстав для їх зменшення не встановлено та позивачем не доведено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року залишено без змін. Стягнено з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в зв'язку зі спливом позовної давності. Доводи апеляційної скарги щодо переривання позовної давності у 2015 році шляхом звернення ПАТ «Укрсоцбанк» в постійно діючий Третейський суд при Асоціації Українських банків із позовною заявою до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором колегія суддів вважала безпідставними, оскільки подання позову з недодержанням правил підвідомчості не перериває перебігу такого строку. Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 756/10046/16-ц.
Враховуючи, що відповідач категорично заперечує, що він робив вказані банком платежі, матеріали справи не містять письмових доказів надання відповідачем згоди або доручення іншій особі на вчинення цих дій, твердження позивача щодо сплати саме відповідачем вказаних платежів не свідчать про визнання ним свого боргу і не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності.
З урахуванням вимог законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат на правничу допомогу, та з урахуванням конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги відповідача щодо відшкодування за рахунок позивача понесених ним у цій справі судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн.
Аргументи учасників справи
У серпні 2023 року АТ «Сенс Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати оскаржені судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а також стягнути з позивача судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково погодився з висновками суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності для звернення до суду у зв'язку зі зміною строку виконання основного зобов'язання, оскільки суд не врахував приписи частини першої статті 264 ЦК України, за змістом якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку. Суди не врахували відповідні докази, зокрема банківські виписки, облік яких підтверджує погашення позичальником заборгованості за кредитним договором, зокрема: 26 серпня 2014 року - 100,00 дол. США; 21 вересня 2015 року - 1 000,00 дол. США; 27 лютого 2017 року - 100,00 дол. США, а всього на суму 1 200,00 дол. США, сплачених позичальником після зміни строку виконання зобов'язань. Вказані обставини свідчать про визнання ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. З переліку матеріалів судової справи (4 томи) судами не у повній мірі були досліджені наявні докази, якими банк обґрунтовував свої вимоги, а саме: виписки по особовому рахунку від 26 серпня 2014 року, від 21 вересня 2015 року, від 27 лютого 2017 року. Відповідні суми погашення заборгованості, що відображені у зазначених виписках, відображені й у розрахунках заборгованості. При цьому, банківські докази є належним допустимим доказом, однак не досліджені судом, а тому висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Позовна давність також переривалась у 2015 році у зв'язку зі зверненням ПАТ «Укрсоцбанк» 28 травня 2015 року в Постійно діючий Третейський суд при Асоціації Українських банків з позовною заявою до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за результатами розгляду зазначеного позову, за наслідками розгляд якого ухвалено рішення про задоволення вимог банку. Таким чином, навіть після пред'явлення 17 квітня 2013 року вимоги про дострокове повернення кредитних коштів банк не пропустив позовну давність з огляду на переривання такого строку, а саме: 26 серпня 2014 року, 28 травня 2015 року, 21 вересня 2015 року та 27 лютого 2017 року. Помилковими є висновки апеляційного суду про те, що звернення до третейського суду не перериває позовну давність. За вимогами статті 264 ЦК України перебіг позовної давності не диференціюється залежно від форми захисту права особи. Цивільне законодавство України при побудові конструкції переривання позовної давності не вказує, що наслідком пред'явлення позову у вигляді переривання позовної давності є виключно звернення до суду як державного органу. Тому пред'явлення особою позову до третейського суду, до підвідомчості якого згідно з статтею 6 Закону України «Про третейський суд» належить вирішення відповідного спору, перериває позовну давність. Тому станом на 27 лютого 2017 року (дата останнього внесення відповідачем платежу) загальна позовна давність не сплинула.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив: дослідити питання щодо закриття апеляційного провадження як такого, що було помилково відкрито у зв'язку з помилковим поновленням позивачу пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги; касаційну скаргу залишити без задоволення; судові рішення залишити без змін; вирішити питання щодо відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн шляхом їх стягнення з позивача на його користь.
Відзив мотивовано тим, що апеляційне провадження у цій справі належало закрити як помилково відкрите у зв'язку з помилковим поновленням скаржнику пропущеного строку на подання апеляційної скарги. Так, 09 січня 2023 року на виконання рішення суду першої інстанції банк добровільно перерахував на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 4 014,00 грн із призначенням платежу «добровільне відшкодування витрат на правову допомогу згідно рішення суду № 171/1270/19». Тобто, ще з 09 січня 2023 року позивач був обізнаний про наявність рішення суду першої інстанції. Таким чином, 30-денний строк на оскарження рішення сплив щонайменше 08 лютого 2023 року, тоді як апеляційну скаргу позивач подав лише 14 березня 2023 року. Представник позивача неодноразово брав участь у судових засіданнях. Також позивач не був позбавлений можливості ознайомитись з судовим рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, текст якого оприлюднено ще 08 листопада 2022 року. Посилання представника позивача на те, що рішення отримав лише 03 лютого 2023 року свідчить про недобросовісність скаржника та зловживання своїми правами.
За умовами договору та графіком погашення кредиту встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку. При цьому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а тому відповідно до умов кредитного договору початок перебігу строку починається з 91 дня у разі неповернення позичальником протягом 90 днів кредиту чи відсотків за його користування. Згідно з графіком погашення кредиту він повинен був сплатити платіж у розмірі 933,24 дол. США до 15 жовтня 2008 року, тоді як він сплатив лише 333,00 дол. США 17 листопада 2008 року. Таким чином, станом на 16 жовтня 2008 року відповідач не виконав умов договору щодо оплати у повному обсязі чергового платежу за вересень 2008 року. У подальшому він взагалі припинив сплачувати чергові платежі. Відтак, з 14 січня 2009 року у нього виник обов'язок повернути у повному обсязі кредит у розмірі 39 960,00 дол. США з відсотками за період користування з 09 вересня 2008 року по 13 січня 2009 року, а у позивача припинилось право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом у розмірі 15 % річних. Суди правильно встановили, що сторони передбачили зміну строку виконання основного зобов'язання, та 17 квітня 2013 року позивач направив йому вимогу, у якій встановлено строк погашення кредитної заборгованості до 20 травня 2013 року. При цьому у самій вимозі вказано, що станом на 17 квітня 2013 року строк повернення заборгованості за спірним договором уже настав. Ця обставина є встановленою постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 752/20674/18 про скасування виконавчого напису нотаріуса.
Позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду та не надав належних і допустимих доказів, з яких можна встановити, що банк був дійсно позбавлений можливості раніше звернутись з відповідним позовом до належного суду. У скарзі банк зазначає, що з боку відповідача мало місце переривання позовної давності, оскільки 26 серпня 2014 року, 21 вересня 2015 року, 27 лютого 2017 року ним здійснено платіж, а тому відповідач визнав заборгованість за кредитом. Проте він не робив жодних платежів, оскільки в цьому немає жодного сенсу, так як сума є незначною щодо нарахованої позивачем заборгованості, і такі платежі суттєво не зменшують заборгованість. Хто її перерахував від його імені, йому не відомо. Можливо й працівники банку здійснили такі платежі з метою переривання позовної давності, оскільки він за спірним договором здійснив лише один платіж на суму 333,00 дол. США ще 17 листопада 2008 року. Разом з тим, переривання перебігу позовної давності можливе лише добровільними діями позичальника, банк же не надав на підтвердження таких дій позичальника належних доказів, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Більше того, у суді першої інстанції та у письмових пояснення від 07 лютого 2022 року та 06 жовтня 2020 року позивач стверджував про те, що відповідачем було здійснено оплату лише 27 лютого 2017 року на суму 100,00 дол. США. Натомість у суді апеляційної інстанції вже викладено іншу позицію, у якій позивач стверджує, що раніше були й інші платежі. За таких обставин суд першої інстанції не міг надати оцінку відповідним доводам, оскільки позивач про них не заявляв у встановленому законом порядку. Переривання позовної давності можливо лише в межах самої позовної давності, тоді як до третейського суду банк звернувся у травні 2015 року, тобто поза межами позовної давності, а відтак наведена обставина не має взагалі жодного правового значення. При цьому, саме по собі звернення до третейського суду, яке не входить до структури судової системи України і не є тим органом, який забезпечує здійснення правосуддя, не підпадає під положення частини другої статті 625 ЦК України та не є підставною для поновлення позовної давності, а також визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
У касаційній скарзі позивач посилається на неактуальну і застарілу судову практику та на правові позиції Верховного Суду, які вже давно не застосовуються судами. Зокрема, некоректним є посилання на постанову Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 285/3950/14-ц, оскільки існує позиція Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 756/10046/16-ц, від 09 лютого 2022 року у справі № 760/10046/19 та інші, відповідно до яких звернення до третейського суду чи не за підсудністю не перериває позовної давності та не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку на звернення до суду.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 заявив клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у касаційній скарзі та просив за результатами касаційного перегляду стягнути з позивача на його користь 5 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2023 року поновлено АТ «Сенс Банк» строк на касаційне оскарження рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди в оскаржуваних судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16; у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц, від 29 березня 2019 року у справі № 757/1759/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 280/1813/14-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 487/3919/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; у постанові Об'єднаної Касаційного цивільного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 285/3950/14-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2025 року докази, подані АТ «Сенс Банк», а саме: виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 від 26 серпня 2014 року, 21 вересня 2015 року та банківську виписку по особовому рахунку № НОМЕР_2 від 27 лютого 2017 року повернуто заявнику.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 09 вересня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» як кредитором та ОСОБА_1 як позичальником укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 991/08-КЛ/029, відповідно до якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання - кредит, на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пунктів 1.1.1, 3.3.4, 3.3.7, 3.3.8 кредитного договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами - траншами, зі сплатою 15,00 процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеному у додатку № 1 до цього договору в межах максимального ліміту заборгованості до 39 996,00 дол. США з наступним графіком зменшення максимального ліміту заборгованості кожного 15 числа місяця, починаючи з жовтня 2008 року. Погашення траншів кредиту буде здійснюватися до 15 числа кожного місяця згідно з графіком змін максимального ліміту заборгованості та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 08 вересня 2018 року.
Згідно з пунктом 4.4 вказаного договору позичальник у разі невиконання (неналежного виконання) обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
06 липня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 991/08-КЛ/029 від 09 вересня 2008 року, якою внесено зміни, зокрема, до пункту 1.1.1 договору, згідно з яким надання кредиту здійснюється окремими частинами зі сплатою 15 % річних в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 43 289,76 дол. США згідно з графіком та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 08 вересня 2023 року включно на умовах за цим договором.
Відповідно до пункту 4 вказаної додаткової угоди сторони домовилися, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, в свою чергу, зобов'язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного повідомлення кредитора .
08 грудня 2010 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 991/08-КЛ/029 від 09 вересня 2008 року, відповідно до якої сторони підтверджують, що залишок заборгованості за кредитом на дату укладення додаткової угоди складає 42 623,76 дол. США, залишок заборгованості за нарахованими процентами - 8 344,12 дол. США.
Пунктами 3-4.2 додаткової угоди № 2 встановлено нову процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 15,86 відсотків річних, встановлено кінцевий термін повернення кредитної заборгованості - 08 вересня 2028 року, а також встановлено порядок сплати процентів за користування кредитом і порядок погашення кредитної заборгованості позичальника.
Відповідно до пункту 8 додаткової угоди № 2 до кредитного договору сторони домовились, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник в свою чергу зобов'язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного повідомлення кредитора.
17 квітня 2013 року банк направив лист-вимогу відповідачу про стягнення заборгованості, в якому зазначено, що заборгованість відповідача станом на 17 квітня 2013 року становить 66 853,19 дол. США, що еквівалентно 534 357,55 грн, та ОСОБА_1 запропоновано в строк до 20 травня 2013 року сплатити заборгованість у добровільному порядку.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 17 квітня 2013 року, заборгованість відповідача перед банком складає 68 247,25 дол. США, що еквівалентно 545 500,27 грн, з яких заборгованість за кредитом складає 42 623,76 дол. США, заборгованість за відсотками - 24 248,21 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 121,96 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 1 253,32 дол. США. Відповідно до вказаного розрахунку ОСОБА_1 здійснив один платіж в сумі 333,00 дол. США в рахунок погашення заборгованості за кредитом 28 жовтня 2008 року Крім того, відповідачем здійснено 18 платежів в рахунок погашення нарахованих відсотків на загальну суму 6 092, 95 дол. США, останній платіж здійснено 31 січня 2013 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 червня 2017 року скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських Банків від 10 липня 2015 року в справі № 1045/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, оскільки спір щодо стягнення заборгованості за кредитом не підвідомчий третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди».
Відповідно до наданої позивачем довідки-розрахунку заборгованості станом на 11 червня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість на загальну суму 105 163,21 дол. США, що еквівалентно 2 773 681,99 грн, з яких: строкова заборгованість - 37 187,01 дол. США, що еквівалентно 980 808,21 грн, прострочена заборгованість - 4 336,75 дол. США, що еквівалентно 114 381,88 грн, строкова заборгованість по нарахованих процентах - 1 172,16 дол. США, що еквівалентно 30 915,75 грн, прострочена заборгованість по нарахованих процентах - 62 467,29 дол. США, що еквівалентно 1 647 576,15 грн.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження
№ 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2019 року у справі № 757/1759/16-ц, на яку посилається скаржник, зазначено, що «у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Таким чином у справі, що переглядається, після настання строку кредитування внаслідок направлення банком 28 вересня 2010 року ОСОБА_2 вимоги про негайне повернення кредиту в повному обсязі, позивач мав право на стягнення з ОСОБА_2 тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України. Тому встановивши, що настав строк кредитування, суди зробили неправильний висновок про задоволення позову в частині стягнення відсотків за кредитом, нарахованих після настання строку кредитування, та пені в сумі 343 935,47 грн».
У постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі
№ 6-1174цс16 зроблено висновок, що «згідно з пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів. Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 10 вересня 2009 року, а тому за визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 11 грудня 2009 року. Після зміни строку виконання зобов'язання (11 грудня 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 грудня 2009 року не підлягали виконанню».
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16, на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що «з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 309/5440/15-ц зазначено, що «дійшовши висновку про переривання строку позовної давності вчиненням ОСОБА_1 платежів від 30 грудня 2010 року у розмірі 497 доларів США, від 25 червня 2011 року у розмірі 225 доларів США та 15 серпня 2011 року у розмірі 46 доларів 70 центів США, при цьому керуючись лише наданим банком розрахунком, апеляційний суд не вказав у змісті ухваленого ним рішення, якими належними та достатніми доказами (квитанції, касові ордери, інші документи) підтверджуються обставини внесення особисто ОСОБА_1 (його уповноваженим представником) коштів на оплату зобов'язань за кредитом, дати вчинення цих дій; не дослідив, яка частина боргу (прострочений борг, поточний, заборгованість за конкретний платіжний період) визнається боржником вчиненням платежів за кредитом. Таким чином, питання про застосування позовної давності у спорі вирішено без належного з'ясування обставин справи, які зумовлюють перебіг строків давності».
Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. На підставі частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного судувід 09 грудня 2019 року у справі № 285/3950/17-ц (провадження
№ 61-41907сво18) зроблено висновок, що «пред'явлення особою позову до третейського суду, до підвідомчості якого згідно зі статтею 6 Закону України «Про третейський суд» відноситься вирішення відповідного спору, в силу вимог частини другої статті 264 ЦК України перериває позовну давність та може свідчити про зміну строку виконання основного зобов'язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 зазначено, що пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом. Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Не перериває перебігу такого строку подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 760/10046/19 зазначено, що «суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 березня 2016 року у справі № 1744/15 позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 24 106 493, 72 грн. Проте, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року у справі № 755/12111/17, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року, відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішення третейського суду щодо стягнення боргу з ОСОБА_1. При цьому суди виходили з того, що позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підвідомчий третейському суду, у зв'язку з чим немає підстав для видачі виконавчого листа на виконання рішення третейського суду. Отже, банк звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з порушенням правил підвідомчості, у зв'язку з чим таке звернення не перериває перебіг позовної давності. Вказаний висновок підтверджується постановою Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, постановою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18 (провадження № 61-1506св20), постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 202/5857/18 (провадження № 61-10987св20)».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
звертаючись до суду з позовом, АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс-Банк», зазначав, що ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов'язань за кредитним договором, укладеним 09 вересня 2008 року, у зв'язку з чим станом на 11 червня 2019 року утворилась заборгованість на загальну суму 105 163,21 дол. США;
у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив, що банк звернувся до суду з пропуском позовної давності, оскільки позивач змінив строк повернення суми позики та встановив такий до 20 травня 2013 року. У позовній заяві, поданій банком до третейського суду 28 травня 2015 року про стягнення з нього заборгованості, позивач вказав, що ще 17 квітня 2013 року звертався до нього з вимогою про повернення усього кредиту з відсотками;
суди встановили: відповідно до пункту 8 додаткової угоди № 2 до кредитного договору сторони домовились, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник в свою чергу зобов'язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного повідомлення кредитора; 17 квітня 2013 року банк направив лист-вимогу відповідачу про стягнення заборгованості, в якому зазначено, що заборгованість відповідача станом на 17 квітня 2013 року становить 66 853,19 дол. США, що еквівалентно 534 357,55 грн, та ОСОБА_1 запропоновано в строк до 20 травня 2013 року сплатити заборгованість у добровільному порядку; ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 червня 2017 року скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських Банків від 10 липня 2015 року в справі № 1045/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, оскільки спір щодо стягнення заборгованості за кредитом не підвідомчий третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди»; відповідачем здійснено 18 платежів в рахунок погашення нарахованих відсотків на загальну суму 6 092, 95 дол. США, останній платіж здійснено 31 січня 2013 року;
позивач вказував, що строк звернення до суду він не пропустив, оскільки позовна давність переривалась шляхом здійснення відповідачем сплати заборгованості 26 серпня 2014 року, 21 вересня 2015 року та 27 лютого 2017 року, що свідчить про визнання боржником заборгованості, а також зверненням банку до третейського суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості;
суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що після зміни строку виконання зобов'язання - до 20 травня 2013 року, усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягали виконанню, оскільки за вимогою пункту 4 додаткової угоди № 1 та пункту 8 додаткової угоди № 2 позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, тобто правильним є розрахунок заборгованості станом на 17 квітня 2013 року, тому вимоги про стягнення заборгованості за процентами, що нараховані після цієї дати, є необґрунтованими;
водночас суд правильно вважав, що банк пропустив строк звернення до суду за вимогою про стягнення заборгованості станом на 17 квітня 2013 року, оскільки мав право з 20 травня 2013 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, тобто до 20 травня 2016 року, однак позовну заяву подав до суду 10 липня 2019 року;
суди обґрунтовано відхили посилання позивача щодо переривання позовної давності, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення боржником дій з виконання зобов'язання після пред'явлення банком вимоги від 17 квітня 2013 року про стягнення заборгованості, тоді як сам по собі розрахунок, наданий банком, не підтверджує внесення ОСОБА_1 26 серпня 2014 року, 21 вересня 2015 року та 27 лютого 2017 року платежів на погашення заборгованості. При цьому звернення банку до третейського суду також не перериває позовну давність, оскільки банк звернувся до Постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських Банків з порушенням правил підвідомчості;
касаційна скарга не містить доводів щодо порушення судом норм процесуального права під час вирішення судами питання про стягнення витрат на правничу допомогу, а тому в цій частині не надає оцінку оскарженим судовим рішенням.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що підстав для задоволення позову немає.
Наведені у касаційній скарзі інші доводи, що суди не дослідили та не надали належної оцінки доказам, які містяться у справі, зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Колегія суддів відхиляє й доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що апеляційний суд помилково поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки відповідач не скористався своїм правом на касаційне оскарження відповідної ухвали апеляційного суду, а тому вказані доводи суд касаційної інстанції не досліджує.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Щодо заявленого клопотання відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. … саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Лісовий Д. О. просив стягнути судові витрати на правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції. У подальшому стороною відповідача було подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. До клопотання додано: копію договору № 3 про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) від 05 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Лісовим Д. О.; копію додаткової угоди № 1 до договору № 3 від 05 серпня 2019 року, укладену 31 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Лісовим Д. О.; копію додаткової угоди № 2 до договору № 3 від 05 серпня 2019 року, укладену 31 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Лісовим Д. О.; копію додаткової угоди № 5 до договору № 3 від 05 серпня 2019 року, укладену 25 травня 2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Лісовим Д. О.; квитанція до прибуткового касового ордера № 98 від 25 вересня 2023 року на суму 5 000,00 грн; акт здачі-приймання послуг № 13 до договору № 3 від 05 серпня 2019 року, складений 26 вересня 2023 року.
Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» без задоволення, зазначені судові витрати ОСОБА_1 документально підтверджені та враховуючи відсутність заперечень позивача щодо співмірності цих витрат або клопотання про зменшення їх розміру, наявні підстави для стягнення з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
РішенняАпостолівського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко