Справа № 513/781/25
Провадження № 1-кп/513/121/25
Саратський районний суд Одеської області
31 липня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участі прокурора ОСОБА_3
потерпілої ОСОБА_4
представника потерпілої адвоката ОСОБА_5
обвинуваченої ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області в порядку спрощеного провадження кримінальне провадження № 12025167240000037, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 червня 2025 року, по обвинуваченню
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Плахтіївка Саратського району Одеської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , громадянки України,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України,
ОСОБА_6 , 01 червня 2025 року приблизно о 19 годині 45 хвилин, переслідуючи злочинний умисел, направлений на незаконне проникнення до іншого володіння особи, порушуючи тим самим гарантоване ст. 30 Конституції України право кожного громадянина на недоторканість житла чи іншого володіння особи та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, якою закріплено право людини на недоторканість житла або іншого домоволодіння особи, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, перестрибнула через металеву сітку «рабиця» домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 та без дозволу потерпілої умисно, незаконно проникла на територію вказаного домоволодіння. Після чого перебуваючи на території подвіря з тильної сторони вказаного домоволодіння ОСОБА_6 підійшовши до будинку АДРЕСА_1 , за допомогою сокири розбила вікно, де в подальшому була застигнута свідком ОСОБА_7 .
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 вину свою у інкримінованому її кримінальному проступку визнала повністю, у вчиненому щиро зізналась, надала суду показання у відповідності з встановленими обставинами зазначеними у обвинувальному акті, згодилась з обсягом здобутих по справі доказів і не оспорювала їх, а також визнала не доцільним дослідження доказів відносно фактичних обставин справи, які нею не оспорюються.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України та приймаючи до уваги, що показання обвинуваченої ОСОБА_6 відповідають фактичним обставинам, які ніким із учасників кримінального провадження не оспорюються, зміст цих обставин вказаними особами розуміється правильно, сумнівів стосовно добровільності та істинності їх позиції у суду немає, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно цих обставин, обмежившись допитом обвинуваченої, потерпілої, дослідженням матеріалів кримінального провадження, а саме: постанови про приєднання речових доказів, а також матеріалів які характеризують особу обвинуваченої, що узгоджується з ч.3 ст.349 та ст.351 КПК України.
Учасникам кримінального провадження роз'яснено, що вони в такому випадку будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Крім того дане рішення повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R(87)18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Крім визнання обвинуваченою ОСОБА_6 своєї вини її провина у вчиненні інкримінованого її кримінального проступку, підтверджується наступними письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні:
- постановою про приєднання предметів до провадження у якості речових доказів від 03.06.2025 року, якою визнано речовим доказом: сокиру, яка вилучена в ході огляду місця події, яка після проведення слідчих дій передана власнику ОСОБА_8 ;
-ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 29.10.2024 року якаю прийнято відмову потерпілої ОСОБА_4 віл пред'явленого обвинувачення стосовно ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку за ч.1 ст.162 КК України, кримінальне провадження закрито.
Інші докази по справі, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, судом не досліджувалися, оскільки фактичні обставини справи та розмір матеріальних збитків ніким не оспорювався. Дослідження судом за власною ініціативою доказів, які б підтверджували або спростовували певні обставини справи, - порушуватиме загальні засади кримінального провадження, передбачені п.3, п.15 ч.1 ст.7 КПК України, зокрема: рівність перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.
У зв'язку з цим у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» роз'яснено, що судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України. Якщо суд встановить, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, то суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувального вироку.
Докази винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального проступку є такими, що доповнюють одне одного, є належними, допустимими та достатніми, оскільки, у відповідності до ст.84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані у порядку, встановленому Конституцією та КПК України.
Дослідивши в сукупності всі докази надані сторонами кримінального провадження суд «поза розумним сумнівом» переконався що, дії ОСОБА_6 слід кваліфікувати за ч. 1 ст.162 КК України - як незаконне проникнення до іншого володіння особи.
У відповідності до вимог ст. 337 КПК України розглянувши матеріали кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд вважає, що підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті в частині зміни кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, не вбачається.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченій покарання, суд керується вимогами ст.65-67 КК України та роз'ясненнями, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання, як втручання держави в приватне життя особи, повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним, тобто несвавільним, пропорційним, тобто не становити надмірного тягаря для особи, виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального проступку.
Крім того, необхідно враховувати позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні №15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року, відповідно до якої окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
При призначенні виду і розміру покарання обвинуваченій, суд, у відповідності до ст.65-67 КК України враховує, що ОСОБА_6 раніше не судима, підлягає покаранню за вчинений кримінальний проступок, спосіб її життя, має зареєстроване місце проживання та досягла пенсійного віку, не працює, дану на особу посередню громадську характеристику, не знаходиться на обліку у лікарів нарколога та психіатра, одружена, свою винуватість у вчиненні кримінального проступку визнала в повному об'ємі, даючи чіткі викривальні показання, критичного ставиться до скоєного, щиро розкаялась, активно сприяла розкриттю злочину, запевнення суду про недопустимість в подальшому вчинення кримінальних правопорушень. Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_6 відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_6 відповідно до ст.67 КК України не встановлено.
Враховуючи вимоги кримінального закону і передбачені цим законом санкції, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч.1 ст.162 КК України, у виді штрафу.
Саме таке покарання ОСОБА_6 суд вважає відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та найбільше відповідатиме меті його призначення відповідно до ст. 50 КК України. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до ст.ст.368, 374 КПК України, суд, ухвалюючи остаточне рішення за обвинувальним актом у виді призначення покарання, вирішує питання, зокрема, щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Долю речових доказів по даному провадженню слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Цивільний позов по справі не заявлено.
Установлено, що підстав для вирішення питань пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченої ОСОБА_6 немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 369-376 КПК України, враховуючи практику ЄСПЛ, суд,-
Визнати винуватою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, та призначити покарання у виді штрафу у розмірі семи десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 (одна тисяча сто дев'яносто) грн.
Міру запобіжного заходу засудженому до вступу вироку в законну силу не обирати. Цивільний позов у справі не заявлений.
Судові витрати у справі відсутні.
Речові докази по справі: сокиру, яка вилучена в ході огляду місця події, яка після проведення слідчих дій передана власнику ОСОБА_8 , залишити власнику.
Вирок відповідно до ст.ст. 393, 395 КПК України може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області, протягом 30 днів з моменту проголошення, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.
Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в Саратському районному суді Одеської області копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
Вирок надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1