Справа № 580/10279/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА
29 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасування рішення комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформлене протоколом комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.09.2024 № 17;
- зобов'язати комісію з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі абзацу чотирнадцятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки відповідно до п.14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має право на відстрочку.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що поданими разом із заявою про надання відстрочки документами підтверджується його право на отримання відстрочки, оскільки переліком документів відповідно до п.14 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не передбачено подання висновку ЛКК про потребу в постійному догляді, а тому відмова у оформленні відстрочки позивачу суперечить чинному законодавству України.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2025 та від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як військовозобов'язаному, який зайнятий постійним доглядом за особою з інвалідністю ІІ групи.
Повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.09.2024 №1229 повідомлено позивача про те, що комісія з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (протокол №17 від 05.09.2024).
У вказаному рішенні зазначеного, що причини відмови: відсутній висновок ЛКК про потребу в постійному догляді.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі-Закон №2232-XII).
Згідно з частиною першою, другою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі-Закон №3543-XII, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Водночас підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону №3543-XII.
Зокрема, згідно з п. 14 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані-члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я). У разі відсутності членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім'ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), яким, серед іншого, врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та її оформлення.
Так, відповідно до Додатку №5 зазначеного Порядку документами, які підтверджують право на відстрочку за пунктом 14 частини першої статті 23 Закону №3543-XII є:
- для військовозобов'язаного, який зайнятий постійним доглядом за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки другого ступеня споріднення (рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки), один із таких документів, що підтверджує неможливість членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьки, чоловік (дружина), діти, у тому числі усиновлені) здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу члена сім'ї першого ступеня споріднення в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, а також документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8);
- для військовозобов'язаного, який зайнятий постійним доглядом за членом сім'ї третього ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки третього ступеня споріднення (дядьки, тітки, племінники та племінниці), один із таких документів, що підтверджує неможливість членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу члена сім'ї першого або другого ступеня споріднення в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, а також документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8);
- для особи, за якою здійснюється догляд, - один із таких документів, що підтверджує інвалідність особи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Додатком 5 вказаного Порядку вказано, що особі яка зайнята доглядом та бажає отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за п. 14 частини першої статті 23 Закону №3543-XII необхідно підтвердити неможливість члена сім'ї першого ступеня споріднення (батьки, її чоловік або дружина, діти такої особи, у тому числі усиновлені) здійснювати догляд за особами з інвалідністю I або II групи.
Таким чином, положення Постанови №560 уточнюють, які документи мають бути подані військовозобов'язаним для реалізації права на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 14 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.
Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач зазначає, що він є єдиною особою, яка має як законодавчий обов'язок, так і реальну можливість утримувати свого рідного брата ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи з дитинства.
Також позивач наголошує на тому, що мати позивача та ОСОБА_2 є особою пенсійного віку та за станом здоров'я не може здійснювати постійний догляд за сином, що підтверджується пенсійним посвідченням та копіями медичних довідок.
Батько позивача та ОСОБА_2 помер, відтак усю відповідальність за утримання та догляд за рідним братом позивач взяв на себе, як рідний брат. Крім того, позивач зазначає, що подав до матеріалів відповідачу заяву рідного брата - ОСОБА_2 , в якій останній зазначає, що постійний догляд за ним здійснює його рідний брат ОСОБА_3 . Мати є особою пенсійного віку і не може здійснювати догляд. В зареєстрованому шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Втім, оцінюючи вказані доводи позивача, суд звертає увагу на те, що за змістом положень п. 14 частини першої статті 23 Закону №3543-XII умовами для реалізації права на відстрочку є:
по-перше, зайнятість військовозобов'язаного, який є членом сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, постійним доглядом за такою особою;
по-друге, відсутність членів сім'ї першого ступеня споріднення із зазначеною особою, крім випадку коли такі члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Тобто, лише сукупність наведених обов'язкових обставин (фактів) надають законні підстави для отримання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за цією підставою.
При цьому інші об'єктивні або суб'єктивні чинники, як-от відсутність у вказаних осіб (членів сім'ї першого ступеня споріднення) фактичної можливості утримувати осіб з інвалідністю I чи II групи не свідчать про дотримання такої обов'язкової умови для набуття військовозобов'язаним права на відстрочку відповідно до п. 14 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, як відсутність членів сім'ї першого ступеня споріднення, які відповідно до закону повинні утримувати визначених даною нормою осіб з інвалідністю.
Законодавство України передбачає, що члени сім'ї першого ступеня споріднення (батьки, діти, подружжя) мають пріоритетний обов'язок щодо догляду за своїми родичами, які через інвалідність або похилий вік потребують постійного піклування.
Важливо звернути увагу й на те, що приписами п. 14 частини першої статті 23 Закону №3543-XII наявність членів сім'ї першого ступеня споріднення допускає надання військовозобов'язаному відстрочки лише у разі підтвердження неможливості виконання відповідних обов'язків такими членами сім'ї першого ступеня споріднення.
Однак позивачем не надано та у матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази, які б доводили неможливість матері позивача здійснювати догляд за сином, зокрема, довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу члена сім'ї першого ступеня споріднення в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, а також документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду.
Відсутність таких документів є підставою для висновку про не підтвердження права на відстрочку з відповідних правових підстав.
Отже, доказів неможливості особи першого ступеня споріднення (в даному випадку матері позивача та його рідного брата) здійснювати догляд до заяви про надання відстрочки від призову під час мобілізації та до матеріалів справи позивачем не долучено.
Колегія суддів зазначає, що досягнення пенсійного віку членом сім'ї першого ступеня споріднення, вказаними нормами не визначено, як підставу неможливості здійснення догляду.
Таким чином, позивачем до заяви встановлення факту здійснення особою догляду не надано належних доказів того, що він є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за його рідним братом.
Виходячи із зазначеного, суд погоджується з рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №1229 від 05.09.2024 №1229 та вважає його обґрунтованим.
Апеляційний суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості повторно порушити процедуру розгляду питання щодо оформлення відстрочки, звернувшись до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в порядку постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 та із наданням визначеного переліку документів.
Водночас суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог дійшов висновку, що до заяви про надання відстрочки позивачем не надано висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді. Окрім того, посилання на акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 04.09.2024, судом не взято до уваги, оскільки в даному акті в графі «Документ, що підтверджує потребу особи в постійному догляді (за наявності) - відсутня». Також в даному акті зазначено, що особа компенсацію за здійснення догляду не отримує, до органів соціального захисту не звертався.
За таких обставин, судова колегія вбачає підстави для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції від 30 січня 2025 року в частині мотивів, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, в силу приписів частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Поряд з цим відповідно до пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Частиною четвертою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі №580/10279/24 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі №580/10279/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
Є.І.Мєзєнцев