ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" липня 2025 р. справа № 300/3505/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Яцків Микола Васильович, до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (позивачка), в інтересах якої діє представник Яцків Микола Васильович (представник позивача), звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії №092850028565 від 28.03.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із врахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.12.2023 по 31.12.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 21.03.2025 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за наслідками розгляду поданої позивачкою заяви, прийнято рішення від 28.03.2025 №092850028565, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з тим, що позивачка не досягла необхідного пенсійного віку. Представник позивачки вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, оскільки відповідач мав застосувати норми пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, яку було відновлено рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15). Крім того зауважує, що відповідачем протиправно не враховано періоди роботи з 01.12.2023 по 28.02.2025. Вказує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Отже, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до стажу спірних періодів роботи. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
30.06.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечила. Зазначила, що пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список №2) становить 55 років. Вік позивачки 50 років 01 місяць 29 днів. Відтак, за результатами розгляду заяви позивачки, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було прийняте рішення №092850028565 від 28.03.2025 про відмову у призначені пенсії на пільгових умовах, відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з недосягненням пенсійного віку - 55 років. Також зауважує, що Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017. Крім того зазначає, що до загального страхового стажу не зараховано періоди з 01.12.2023 по 28.02.2025, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Представник позивачки скористався правом подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 04.07.2025. Представник зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058 ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. При цьому стверджує, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Звертає увагу, що у відповідності до індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5) із 01.12.2023 по 31.12.2024 ТОВ «Карпатнафтохім» позивачці була нарахована заробітна плата, що засвідчує про факт її працевлаштування у вказаний період та додатково підтверджує про наявність підстав для зарахування періоду роботи із 01.12.2023 по 31.12.2024 до страхового стажу.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 від 23.03.2020 (а.с. 5), 21.03.2025, при досягненні 50 років, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності заяву позивачки про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглядало Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області 28.03.2025 прийнято рішення №092850028656 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із тим, що заявниця не досягла пенсійного віку. Також зазначено, що за доданими документами до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи з 01.12.2023 по 28.02.2025, оскільки відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб (а.с.8).
Позивачка, в інтересах якої діє представник, не погоджується із рішенням відповідача, звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць-після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд зазначає, що до внесення змін Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (далі - Закон №213-VIII) у статтю 13 Закону №1788-XII було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, Законом №213-VIII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
У свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV доповнено розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".
Так, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Проте Конституційним Судом України прийнято Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Відтак, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного Рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам."
Проаналізувавши вищенаведене рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020 (з моменту прийняття цього Рішення КСУ) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
На переконання суду, вказані Закони містять розбіжності, зокрема, в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком №2 щодо вікового цензу, який складає 50 років, страховому стажі роботи не менше 20 років та пільговому стажі не менше 10 років за пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та необхідного віку 55 років, страховому стажі роботи не менше 25 років та пільговому стажі не менше 10 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає таке.
Згідно із приписами частини 1 статті 6 КАС України саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі "Броньовський проти Польщі" (Broniowski v. Poland), заява №31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Виходячи з аналізу вищенаведених рішень ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20).
Тобто, у вказаній справі до спірних правовідносин перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивачки, а саме пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області №092850028565 від 28.03.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах було недосягнення позивачкою пенсійного віку.
Як встановлено судом, стаж позивачки, що дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2, складає 11 років 2 місяці 1 день, страховий стаж - 29 років 3 місяці 25 дні, що не заперечується відповідачем.
Тому суд зазначає, що спір між сторонами щодо наявності у позивачки необхідного загального страхового та пільгового стажу для призначення пенсії за Списком №2, його підтвердження чи встановлення зайнятості позивачки повний робочий день на роботі із шкідливими і важкими умовами праці - відсутній.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на те, що позивачка не досягла пенсійного віку у 55 років, а відповідно не має права на призначення пенсії, є безпідставними.
Щодо позовних вимог зарахувати до страхового стажу позивачки періоди роботи з 01.12.2023 по 31.12.2024, суд зазначає про таке.
У трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 01.05.1993 міститься записи:
- №11 від 01.05.2005 про прийняття на роботу лаборантом хімічного аналізу (з обслуговування цеху з виробництва хлорвінілу) 4 розряду лабораторії з обслуговування виробництва хлорвінілу служби якості та аналітичного контролю;
- №12 від 02.10.2006 про переведення лаборантом хімічного аналізу (з обслуговування цеху з виробництва хлорвінілу) 4 розряду лабораторії з обслуговування виробництва хлорвінілу управління технічного контролю;
- №13 від 14.04.2008 про створення на базі управління технічного контролю служби якості відділ технічного контролю цієї ж служби;
- №14 від 03.11.2008 про переведення лаборантом хімічного аналізу (з обслуговування цеху з виробництва хлорвінілу) 5 розряду лабораторії з обслуговування виробництва хлорвінілу відділу технічного контролю служби якості;
- №15 від 01.01.2009 про підпорядкування лабалаторії з обслуговування виробництва «Хлорвініл» відділу управління якості;
- №16 від 19.02.2009 про перейменування виробництво «Хлорвініл» на виробництво вінілхлориду і каустичної соди;
- №17 від 01.06.2011 про переведення лаборантом хімічного аналізу (з обслуговування цеху з виробництва хлорвінілу) 5 розряду лабораторії з обслуговування виробництва поліхлорвінілової смоли суспензійної та вінілхлориду і каустичної соди відділу управління якості;
- №18 від 01.06.2014 про перейменування лабораторії з обслуговування виробництва поліхлорвінілової смоли суспензійної та вінілхлориду і каустичної соди в лабораторію з обслуговування виробництва поліхлорвінілової смоли суспензійної і каустичної соди;
- №19 від 01.01.2016 про включення лабораторії з обслуговування виробництва поліхлорвінілової смоли суспензійної і каустичної соди до складу цеху аналітичного контролю;
- №20 від 01.12.2017 про переведення лаборантом хімічного аналізу (з відбором проб) (з обслуговування цеху з виробництва хлорвінілу) 5 розряду лаболаторії з обслуговування виробництва поліхлорвінілової смоли суспензійної і каустичної соди цеху аналітичного контролю (а.с.14-18).
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5) позивачці у період з 01.12.2023 по 31.12.2024 нараховувалася заробітна плата (а.с.10-13).
Відповідачами не спростовується факт роботи позивача у періоди з 01.12.2023 по 31.12.2024, спірним є факт несплати страхових внесків за такі періоди.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом частин 1 - 3, 10, 12 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Згідно з частиною 11, 12 статті 9 вказаного Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.
Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
Як зазначено судом вище, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17) зробив висновок, згідно з яким, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Відтак, оскільки періоди роботи позивачки з 01.12.2023 по 31.12.2024 підтверджені її трудовою книжкою, то повинні бути зараховані до страхового стажу ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій №092850028565 від 28.03.2025 слід визнати протиправним та скасувати.
Водночас суд зазначає, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Вінницькій області, рішенням якого позивачці відмовлено в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та 24.05.2024 №460/17257/23.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Як встановлено судом, позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 21.03.2025. Отже, враховуючи відсутність у позовних вимог дати з якої слід призначити пенсію, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 21.03.2025.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгяд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов належить до задоволення.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 15.05.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії №092850028565 від 28.03.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005) призначити з 21.03.2025 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із врахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.12.2023 по 31.12.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок)
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.