Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 липня 2025 року Справа№640/18331/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), відповідно до якого просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 року по 22.07.2022 року;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 року по 22.07.2022 року в розмірі 75976,82 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було прийнято до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі № 640/18331/22, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На підставі статті 1 Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (набрав чинності 15.12.2022 року) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (в редакції Закону України від 16.07.2024 року № 3863-ІХ) установлено, що інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються і вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Згідно з наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
Положеннями пункту 22 Порядку № 399 установлено, що на підставі отриманих примірників протоколу та переліку судових справ відповідальною особою протягом семи робочих днів після завершення автоматизованого розподілу судових справ передаються судові справи до судів, визначених за результатами автоматизованого розподілу.
Справа № 640/18331/22 була передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду від 18.02.2025 року, справу № 640/18331/22 передано на розгляд судді Бабіча С.І.
25.02.2025 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, зазначив: “Судовий розгляд по справі №640/18331/22 - проводити за участю представника військової частини НОМЕР_1 ».
Суд зауважує, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 прийнято до провадження справу № 640/18331/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Розгляд справи вирішено розпочати спочатку і здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем не надано жодного обгрунтування підстав , передбачених частиною 3 статті 257 КАС України щодо необхідності здійснювати розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
При цьому суд зауважує, що дана справа у розумінні положень статті 12 КАС України є справою незначної складності.
Крім цього, згідно з рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022 року в умовах воєнного стану у зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, виникнення загрози безпеці, здоров'ю і життю людей, наказом голови Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2022 року № 14/І-г запроваджено особливий режим роботи для Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи з 26.02.2022 року до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Розгляд справ у судових засіданнях за участю сторін не здійснюється до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів, суддів та працівників апарату суду. Про дати проведення слухань у відкритих судових засіданнях учасники справи повідомлятимуться додатково. У визначених законом порядку справи розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
З огляду на викладене, враховуючи те, що характер спірних правовідносин і предмет доказування у цій справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а також приймаючи до уваги рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022 року та те, що станом на сьогодні в Україні продовжує діяти воєнний стан, суд контстаує відсутінсть підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що до дня виключення позивача зі списку особового складу, Військова частина НОМЕР_1 не здійснила з позивачем розрахунок за усіма видами забезпечення, зокрема, з фінансового забезпечення. Виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу здійснено лише 22.07.2022, тобто, повний розрахунок при звільненні з позивачем Військова частина НОМЕР_1 здійснила лише 22.07.2022. Але, водночас, Військова частина НОМЕР_1 не нарахувала та не виплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 по 22.07.2022.
Представник позивача вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його конституційні права.
В установлений судом строк відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. В обґрунтування доводів ним вказано, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.22 у справі №640/22549/20 задоволено позов, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.04.2019. На виконання вказаного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 нарахувано (29825,46 грн.) та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.04.2019 у розмірі 29378,08 грн. Відповідач зауважує, що позивач не звертався до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 по 22.07.2022. Відповідач вважає, що підстави для нарахування та виплати середнього заробітку відсутні, та на позивача при вирішенні даної справи вимоги статей 116, 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації та індексації) при звільненні не можуть розповсюджуватися.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , яке видано Військовою частиною НОМЕР_4 від 11 серпня 2017 року.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений та виключений зі списків особового складу з 12.04.2019, що підтверджується матеріалами справи та не є спірним.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №81 від 12.04.2019, підполковника ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав - 12.04.2019, направлений для зарахування на військовий облік. З 12.04.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2022 у справі №640/22549/20, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.04.2019.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.04.2019.
Відповідно до платіжного доручення №300 від 22.07.2022 та виписки з банку по надходженням по картці/рахунку позивача відповідачем нараховано та виплачено позивачу 22.07.2022 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки на виконання рішення суду у справі №640/22549/20 у сумі 29378,08 грн., що не заперечується сторонами та не є спірним питанням у цій справі.
30.09.2022 Військова частина НОМЕР_1 листом вих.№513 надала відповідь на адвокатський запит представника позивача, в якій серед іншого зазначила, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2022 у справі №640/22549/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій виконано. На виконання вказаного судового рішення військовою частиною НОМЕР_5 нараховано (29825,46 грн.) та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.04.2019 у розмірі 29378,08 грн.
Відповідно до наданої відповідачем довідки про остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 (з деталізацією) від 19.02.2025 вих.№8 у квітні 2019 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у загальному розмірі 299994,76 грн.
Відповідно до наданої відповідачем довідки про доходи ОСОБА_1 від 19.02.2025 вих.№9 за останні дві місці перед звільненням (з деталізацією), з визначенням середньомісячного та середньоденного розміру грошового забезпечення сума грошового забезпечення позивача за лютий 2019 року складає 21094,98 грн., за березень 2019 року складає 21158,37 грн., розмір середньоденного грошового забезпечення за лютий-березень 2019 року складає 716,16 грн. (42253,35 грн./59 календарних днів).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України), в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ).
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим пункту першого статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 22.07.2022 на виконання рішення суду від 19.04.2022 у справі №640/22549/20, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є період часу з 13.04.2019 (з дня, наступного за датою звільнення) по 21.07.2022.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Застосовуючи наведений правовий підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 13.04.2019 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі №560/6969/23, від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Таким чином, в цій справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2019 по 18.07.2022 суд виходить з наступного.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).
Відтак, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
На підставі пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 від 19.02.2025 вих.№9 за останні дві місці перед звільненням (з деталізацією), з визначенням середньомісячного та середньоденного розміру грошового забезпечення, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 716,16 грн. (42253,35 грн./59 календарних днів).
У той же час, з наведеного представником позивача у позові розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача не вбачається, які саме складові грошового забезпечення позивача було взято до уваги при здійсненні такого розрахунку, тому заначений розрахунок судом до уваги не приймається.
Всі належні працівнику суми, роботодавець повиненбув виплатити у день його звільнення, у даному випадку це - 12.04.2019.
Період затримки розрахунку з позивачем починається з 13.04.2019 (дня, наступного за днем звільнення) та закінчується 18.07.2022 (набрання чинності Законом №2352-ІХ), та складає 1193 календарних дня.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 716,16 грн. х 1193 дня = 854378,88 грн.
Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі №825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Висновки Верховного Суду обов'язкові для врахування відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до наданої відповідачем довідки про остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 (з деталізацією) від 19.02.2025 вих.№8 при звільненні - у квітні 2019 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у загальному розмірі 299994,76 грн.
Як встановлено судом вище, остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідачем - 22.07.2022, що підтверджується платіжним дорученням №300 від 22.07.2022 та випискою з банку по надходженням по картці/рахунку позивача.
Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 329372,84 грн. (299994,76 грн. + 29378,08 грн.).
Частка невиплачених позивачу при звільненні сум становить 8,92% (29378,08 грн. х 100% : 329372,84 грн.).
Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку становить 854378,88 грн., отже 8,92% від цієї суми становить 76210,60 грн.
Таким чином, керуючись пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 та постановою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справа №420/20192/21, суд вважає, що належним способом захисту є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2019 по 18.07.2022, з урахуванням пропорційного розрахунку, в розмірі 76210,60 грн.
Сума визначається без відрахування податків та зборів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі №990/317/23).
За період з 19.07.2022 по 21.07.2022, відповідно до чинної редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців, та розраховується без обмеження розміру.
Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.
Період з 19.07.2022 по 21.07.2022 включно складає 3 календарних дні.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 716,16 грн. х 3 дні = 2148,48 грн.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, з метою повного та ефективного відновлення прав позивача, належним способом захисту є саме стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме з 13.04.2019 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 21.07.2022 року включно в загальній сумі 78359,08 грн. (76210,60 грн. + 2148,48 грн.).
Отже, позовні вимоги підлягають задоворленню у повному обсязі, з урахуванням положень статті 9 КАС України.
Відповідно положень статті 139 КАС України судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 13.04.2019 року по 21.07.2022 року включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2019 року по 21.07.2022 року включно у загальному розмірі 78359 (сімдесят вісім тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн. 08 коп. (з відрахуванням з цієї суми податків, зборів і обов'язкових платежів).
Повне судове рішення складено 24 липня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч