Справа №752/24170/24
Провадження №2-а/752/132/25
10 березня 2025 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кокошка О.Б.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу за позовною заявою адвоката Герасимової Тетяни Ігорівни, поданою в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-
Адвокат Герасимова Тетяна Ігорівна в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) подала до суду позовну заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.08.2024 позивач прибув за місцезнаходженням відповідача з метою повідомлення про зміну військово-облікових даних, а саме працевлаштування у ТОВ «Компанія Транспеле». В той же час, у зазначений день позивача було повідомлено про те, що відносно нього було складено адміністративні матеріали, а саме протокол про адміністративне правопорушення № 261 (далі - протокол) та постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), копія якої не була вручена ні позивачу, ні його представнику (Герасимовій Тетяні Ігорівні) у передбаченому законодавством України порядку (далі - постанова).
Позивач вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210 КУпАП, оскільки відсутня об'єктивна сторона вказаного правопорушення, а тому складена відносно нього постанова підлягає скасуванню.
Просив визнати протиправною та скасувати вказану постанову.
01.01.2025 судом постановлена ухвала про відкриття провадження у справі, якою справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Ухвалою від 04.02.2025 витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії постанови та матеріалів про адміністративне правопорушення, складених відносно позивача.
Відповідачем вимоги ухвали суду від 04.02.2025 не виконано. Відзиву на позовну заву не подано. Жодних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови до суду не надано.
Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано.
Дослідивши письмові докази у справі, з'ясувавши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.
У поданій позовній заяві представник позивача просить поновити пропущений строк на оскарження постанови.
Так, частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Сам по собі інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
Відповідно до положень частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Судом встановлено, що представником позивача до подання позову здійснювалися заходи, направлені на отримання від відповідача копії постанови з метою забезпечення належної реалізації позивачем процесуального права на звернення до суду з позовом з дотриманням вимог процесуального законодавства, на що вказує засвідчена копія адвокатського запиту за вих. № 10/08-ТЦК від 15.08.2024 (далі - запит) та подане до суду клопотання про витребування доказів від 30.10.2024 (далі - клопотання), згідно з яким представник позивача просила суд витребувати у відповідача належним чином засвідчену копію постанови, адже, з огляду на зміст клопотання, копія вказаної постанови так і не була отримана ні нею, ні позивачем, незважаючи на подачу до відповідача запиту. Відповідачем вказані доводи сторони позивача спростовані не були.
Зазначені вище обставини вказують на те, що ні позивач, ні його представник не володіють точною інформацією про дату винесення відповідачем постанови, що є наслідком недобросовісних дій відповідача (зокрема, невиконання вимог частини 2 статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), що унеможливлює обрахування строку оскарження постанови.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що строк звернення із позовною заявою про оскарження постанови позивачем пропущений з поважних причин, у зв'язку із чим він підлягає поновленню.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Статтею 251 КУпАП обумовлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Згідно з абзацом 1 пункту 6 розділу II Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3 (далі - Інструкція), до протоколу долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
За змістом статті 235 КУпАП керівники ІНФОРМАЦІЯ_1 наділені повноваженнями з розгляду від імені відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210-211 КУпАП (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
За змістом частини 1, 2 статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Судом встановлено, що посадовою особою (головним спеціалістом командування (юристом) відповідача ОСОБА_2 ) у протоколі зазначено, що позивач не перебуває на військовому обліку офіцерів за зареєстрованим місцем проживання, що тягне за собою відсутність посвідчення офіцера, тим самим вчинив правопорушення, передбачене частиною 2 статті 210 КУпАП.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 17 та 65 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.
Відповідно до пункту 22 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, завердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок), взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України ««Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон).
Правовідносини, пов'язані з взяттям громадян України на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України, регулюються положеннями частини 1 статті 37 Закону.
Згідно з положеннями частини 2 статті 210 КУпАП повторне протягом року вчинення порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Системний аналіз статтей 247 та 280 КУпАП дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 20.05.2020, справа №524/5741/16-а).
Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що у діях останнього відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210 КУпАП, а дії уповноважених осіб відповідача стосовно притягнення позивача до адміністративної відповідальності суперечать вимогам та положенням чинного законодавства.
Суд звертає увагу, що протокол, на основі якого винесена постанова, не відповідає вимогам статті 256 КУпАП, адже, по-перше, у протоколі не зазначені місце та час вчинення адміністративного правопорушення позивачем. По-друге, у протоколі не вказані конкретні положення Закону та Порядку, що були порушені позивачем, та не описані обставини, за яких позивач вчинив правопорушення, передбачене частиною 2 статті 210 КУпАП.
Натомість, зі змісту засвідченої копії електронного військово-облікового документа позивача, яка додана до позовної заяви (далі - ВОД), вбачається, що позивач є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у відповідача. При цьому, у ВОД зазначено, що дані були уточнені позивачем вчасно (до 16.07.2024), тобто до моменту складання протоколу.
Також суд звертає увагу, що протокол не містить будь-яких відомостей про те, що позивач був раніше притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 210 КУпАП. Будь-яких доказів, які б вказували на протилежне, відповідачем надано не було.
Окрім того, зі змісту позовної заяви та доданої до неї засвідченої копії протоколу вбачається, що протокол складений з порушенням вимог положень абзацу 1 пункту 6 розділу II Інструкції, адже до протоколу не долучені будь-які докази, що підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210 КУпАП. Відповідачем, в свою чергу, не подано до суду жодних доказів того, що до протоколу були додані будь-які належні та допустимі докази вчинення позивачем зазначеного адміністративного правопорушення.
Суд також звертає увагу на те, що з позовної заяви та доданої до неї доказів вбачається, що працівники відповідача не повідомили позивача про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення і розгляд даної справи відбувався без присутності позивача. При цьому, відповідачем не було надано жодних доказів щодо даних про своєчасне сповіщення позивача про місце і час розгляду справи, з огляду на що суд доходить до висновку, що відповідачем були порушені вимоги щодо порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачені статтями 268 та 279 КУпАП.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210 КУпАП.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.07.2020 у справі № 216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За таких обставин, враховуючи повноваження місцевого загального суду як адміністративного, визначених частиною третьою статті 286 КАС України, суд доходить висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак сума сплаченого позивачем судового збору у розмірі 605,00 грн підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 90, 99, 139, 241-246, 255, 257, 286 КАС України, суд, -
Позовну заяву адвоката Герасимової Тетяни Ігорівни, поданою в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 06.08.2024 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник позивача: адвокат Герасимова Тетяна Ігорівна, місцезнаходження: м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 72.
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Повне рішення складене 10.03.2025.
Суддя О. Б. Кокошко