Справа №752/581/25
Провадження №2-а/752/154/25
10 березня 2025 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кокошка О.Б.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу за позовною заявою адвоката Сейдаметова Руслана Рідвановича, поданою в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-
Адвокат Сейдаметов Руслан Рідванович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) подав до суду позовну заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою № 569 по справі про адміністративне правопорушення, винесеною від 17.12.2024 (далі - постанова), позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 25 500, 00 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн.
Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII), а саме за відмову від проходження медичної комісії (далі - ВЛК).
Вважає зазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, а постанова складена відповідачем з порушенням порядку притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
З урахуванням наведеного позивач просив визнати протиправною та скасувати вказану постанову.
23.01.2025 судом постановлена ухвала про відкриття провадження у справі, якою справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Жодних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови до суду не надано.
Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано.
Дослідивши письмові докази у справі, з'ясувавши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Статтею 251 КУпАП обумовлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
За змістом статті 235 КУпАП керівники ІНФОРМАЦІЯ_1 наділені повноваженнями з розгляду від імені відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210-211 КУпАП (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
За змістом частини 1, 2 статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів вбачається, що 17.12.2024 під час проведення заходів оповіщення на території Печерського району м. Києва, біля станції метро «Либідська», працівниками відповідача було вручено позивачу повістку № 1712/06 від 17.12.2024 для проходження ВЛК 17.12.2024 о 18:00 (далі - повістка). Після отримання повістки позивач прибув за місцезнаходженням відповідача, де йому було запропоновано пройти ВЛК на підставі повістки, направлення №2221 від 17.12.2024 та картки обстеження та медичного догляду, від проходження якої, на думку відповідача, позивач відмовився.
У постанові зазначено, що позивач відмовився проходити ВЛК, про що написав заяву від 17.12.2024 (далі - заява) та був складений Акт про відмову в проходженні ВЛК від 17.12.2024 (далі - акт).
Згідно з постановою позивач відмовився від проходження ВЛК, тим самим порушив вимоги статті 22 Закону №3543-XII, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 17 та 65 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.
Відповідно до статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
У відповідності до частини 1 статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
За змістом частини 3 статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Системний аналіз статтей 247 та 280 КУпАП дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 20.05.2020, справа №524/5741/16-а).
Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем у встановлений строк відзив на позов не подано та не спростовано доводів позивача про те, що останньому не було надано жодного належного та допустимого доказу порушення ним положень частини 3 статті 210-1 КУпАП.
Складений офіцером адміністративного відділення відповідача старшим лейтенантом ОСОБА_2 відносно позивача протокол про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 № 569 від 17.12.2024 (далі - протокол) не містить ідентифікаційних даних (прізвищ та адрес) свідків вчинення позивачем адміністративного правопорушення (далі - свідки), що суперечить положенням статті 256 КУпАП, адже з положень даної статті КУпАП випливає, що посадова особа, яка складала протокол, була зобов'язана зазначити прізвища та адреси свідків безпосередньо у протоколі, а не обмежитись відсильним формулюванням про те, що свідки вказані у акті.
Суд звертає увагу на те, що, по-перше, постанова майже повністю дублює зміст протоколу та не розкриває зміст заяви та акту (додатків до протоколу), що ставить під сумнів дослідження даних письмових доказів відповідачем при винесенні постанови.
По-друге, у постанові не зазначені ідентифікаційні дані свідків (зокрема прізвища та адреси), що дає підстави суду стверджувати про те, що свідки не були допитані відповідачем при винесенні постанови (що є порушенням з боку останнього вимог статті 245 КУпАП в частині всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи). Відповідачем, в свою чергу, не було подано до суду доказів, які б спростовували зазначене твердження.
У постанові не зазначено, зокрема, чи були при розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідачем враховані пояснення позивача, що ставить під сумнів участь позивача у розгляді вказаної справи.
Натомість позивач стверджує, що справа про адміністративне правопорушення розглядалася відповідачем без його участі. Доказів, які б спростовували вказані доводи, відповідачем не надано.
Також постанова містить формулювання про те, що позивач визнав вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, однак, в той же час, відповідачем не зазначено, на підставі яких саме доказів він дійшов до такого висновку.
Отже, суд доходить до висновку, що у постанові не вказано на підставі яких доказів відповідач дійшов висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що вчинене в особливий період.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.07.2020 у справі № 216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За таких обставин, враховуючи повноваження місцевого загального суду як адміністративного, визначених частиною третьою статті 286 КАС України, суд доходить висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак сума сплаченого позивачем судового збору у розмірі 605,60 грн підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 90, 99, 139, 241-246, 255, 257, 286 КАС України, суд, -
Позовну заяву адвоката Сейдаметова Руслана Рідвановича, подану в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 17 грудня 2024 року № 569 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Повне рішення складене 10.03.2025.
Суддя О. Б. Кокошко