8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1734/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
при секретарі судового засідання Желтухіну А.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради м. Харків
до Громадської організації "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ", село Циркуни, Харківський район, Харківська область
про розірвання договору оренди, зобов'язання звільнити та повернути нежитлові приміщення та стягнення 41709,91 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Мамалуй М.О. - адвокат за ордером № 1255989 від 28.04.25 року.
відповідача - не з'явився
Позивач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Громадської організації "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ", село Циркуни, Харківський район, Харківська область, в якому просить розірвати договір оренди № 4169 від 29 грудня 2016 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 14095412) та Громадською організацією "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ" (код ЄДРПОУ 36308319); зобов'язати Громадську організацію "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ" (код ЄДРПОУ 36308319) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 14095412) нежитлові приміщення цокольного поверху № 135в-1-:-135в-7 загальною площею 53,9 кв.м. в житловому будинку, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Незалежності, 5, літ. "А-5" протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили; стягнути з Громадської організації "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ" 41709,92 грн за договором оренди № 4169 від 29 грудня 2016 року, з яких: 30240,91 грн орендна плата за період листопад 2019 року - квітень 2025 року та 11469,01 грн пеня за період листопад 2019 року - квітень 2025 року. Просить витрати з судового збору та витрати на професійну правничу допомогу на відповідача. В позовній заяві міститься клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін; призначено підготовче засіданні на 16 червня 2025 року о 13:20 годин.
Протокольною ухвалою суду від 16 червня 2025 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 01 липня 2025 року о 14 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 липня 2025 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 20 серпня 2025 року та підготовче засідання відкладено на 22 липня 2025 року о 13:40 годин.
Протокольною ухвалою суду від 22 липня 2025 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29 липня 2025 року о 12:40 годин.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, на адресу суду повернулись ухвали від 20 травня 2025 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання", від 16 червня 2025 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" та від 01 липня 2025 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб'єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.
В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалою Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
29 грудня 2016 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивачем, орендодавцем) та Громадською організацією "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ" (відповідачем, орендарем) було укладено договір оренди № 4169.
30 січня 2020 року до договору оренди № 4169 від 29 грудня 2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1.
Відповідно до пункту 1.1. договору та додаткової угоди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху №135в-1-:-135в-7 загальною площею 53,9 кв.м. в житловому будинку (технічний паспорт від 07 лютого 2014 року, інвентаризаційна справа №36078) (майно), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, проспект Незалежності, 5, літ. "А-5" та відображається на балансі КП "Жилкомсервіс"
Розділом 3 договору та додаткової угоди визначено порядок нарахування та сплати орендної плати.
Згідно пункту 3.2. договору та додаткової угоди орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу/Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженого рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20 вересня 2007 року № 755/17.
Базова орендна плата становить - 630,67 грн.
Ставка орендної плати становить 3%, 7%.
Відповідно до пункту 10.1 договору та додаткової угоди цей договір діє до 29 жовтня 2022 року.
Згідно пункту 3.3. договору та додаткової угоди нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі.
Пунктом 3.5. договору та додаткової угоди орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця.
Відповідно до пункту 3.6. договору та додаткової угоди, розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно пункту 11 Методики, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідач, відповідно до пункту 4.4. договору та додаткової угоди взяв на себе зобов'язання своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі).
Матеріали справи свідчать про те, що Громадська організація "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ" належним чином не виконувала обов'язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі встановленими договором, внаслідок чого виникла заборгованість з оплати орендної плати за договором в сумі 30240,91 грн за період листопад 2019 року - квітень 2025 року
Відповідно до пункту 3.10. договору та додаткової угоди орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету міста Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).
Згідно пункту 3.4. договору та додаткової угоди, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору відповідно до пункту 10.6.
Відповідно до пункту 7.3. договору та додаткової угоди, у разі прострочення орендарем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому пунктом 3.10 договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов'язання повинно було бути виконано.
З матеріалів справи вбачається, що Громадська організація "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ" порушила строки сплати орендної плати, в результаті чого виникла заборгованість зі сплати пені в розмірі 11469,01 грн за період листопад 2019 року - квітень 2025 року.
Згідно підпунктів 4 та 5 пункту 7.2. договору та додаткової угоди, орендодавець має право вимагати розірвання цього договору та відшкодування збитків, якщо, орендар не виконує підпункти 3.5, 3.6, 3.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.11, 4.12, 4.13, 4.16, 4.17, 4.18, 4.20 та у разі внесення орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі.
Відповідно до пункту 10.3 договору та додаткової угоди, договір може бути розірвано на вимогу однієї зі сторін за рішенням господарського суду, суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього договору.
Згідно пункту 10.6 договору та додаткової угоди, дія договору оренди припиняється достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду (суду).
Відповідно до пункту 4.14 договору та додаткової угоди, у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцю збитки в разу погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.
Згідно частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до пункту 2.3. договору та додаткової угоди у разі припинення цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержане, з урахуванням нормального зносу, згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений у листі про не пролонгацію, рішенні суду чи визначений за згодою сторін.
Таким чином, у зв'язку із розірванням договору, у відповідача виникає обов'язок звільнити та повернути нежитлові приміщення за договором, шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору.
Такі обставини свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до пункту 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статтей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 30240,91 грн орендної плати за період листопад 2019 року - квітень 2025 року слід задовольнити.
Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 11469,01 грн за період листопад 2019 року - квітень 2025 року у відповідності до договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3.10. договору та додаткової угоди орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, пеня та штраф є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 11469,01 грн за період листопад 2019 року - квітень 2025 року задовольнити.
Щодо розірвання договору оренди № 4169 від 29 грудня 2016 року, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору - стаття 611 Цивільного кодексу України.
Згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Відповідно до частини 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це створює неможливість для другої сторони досягнення цілей договору, у даному випадку своєчасного надходження коштів за оренду майна на рахунок позивача.
Так, сторонами пунктом 7.1. договору погодили, що орендодавець має право відмовитися від цього договору і вимагати повернення майна, що передане в оренду, якщо орендар, зокрема, не вносить оренду плату протягом трьох місяців підряд.
Підпунктами 4 та 5 пункту 7.2. договору передбачено, що орендодавець має право вимагати розірвання цього договору та відшкодування збитків у разі внесення орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі та у разі, якщо орендар не виконує та у разі, якщо орендар не виконує підпункти 3.5, 3.6, 3.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.11, 4.12, 4.13, 4.16, 4.17, 4.18, 4.20.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору неналежно сплачував орендні платежі за орендоване нежитлове приміщення, на підставі чого у останнього утворилась заборгованість, яка складає 30240,91 грн.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на наявність заборгованості відповідача з орендних платежів за орендоване нежитлове приміщення у розмірі 30240,91 грн, що є істотним порушення умов договору, позовні вимоги про розірвання договору оренди № 4169 від 29 грудня 2016 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо звільнення та повернення майна, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно статтей 317, 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він реалізує на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Згідно пункту 4.13 договору, у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцю збитки в разу погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.
Відповідно до пункту 2.3. договору у разі припинення цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержане, з урахуванням нормального зносу, згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений у листі про не пролонгацію, рішенні суду чи визначений за згодою сторін.
Згідно пункту 2.4. договору обов'язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на орендодавця.
У зв'язку з розірванням договору оренди № 4169 від 29 грудня 2016 року правові підстави для зайняття відповідачем орендованих приміщень відсутні.
Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11000,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 126 Кодексу, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу). У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи 31 грудня 2024 року між Адвокатським бюро "Антона Новакова" (виконавцем) та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (замовником) укладено договір про надання послуг з адвокатської діяльності № 47.
Згідно пункту 1.1. договору виконавець зобов'язується протягом терміну дії цього договору надати замовнику послуги, зазначені в пунктах 1.2., 1.3. договору, а замовник - прийняти і оплатити ці послуги.
Відповідно до пункту 1.3. договору послуги, що надаються за цим договором, включають, зокрема, забезпечення здійснення представництва у судах під час здійснення господарського судочинства (пункт 1.3.1 договору), а також, підготовка, складення та подання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру з питань, що є предметом правового супроводу (пункт 1.3.2. договору).
Згідно пункту 2.1. договору виконавець гарантує замовнику, що послуги за цим договором будуть надаватися кваліфікованими спеціалістами виконавця, які мають належну освіту у сфері права і досвід надання послуг, що є предметом договору, та які протягом всього періоду надання послуг зможуть забезпечити глибоке дослідження поставлених завдань, неухильне дотримання вимог законодавства та відстоювання інтересів замовника у спосіб, визначений законодавством.
Відповідно до пункту 2.2. договору послуги надаються виключно після одержання письмових заявок (доручень) замовника, в яких будуть зазначені конкретні завдання (доручення) та інші необхідні дані (далі - заявка). Виконавець після отримання заявки замовника може повідомити про неможливість надання послуги з відповідним обґрунтуванням такої неможливості.
Згідно пункту 3.1. договору ставка за годину наданих послуг, яка визначена в рішення Ради адвокатів Харківської області від 21 липня 2021 року № 13/1/7 в розмірі 0,25 мінімальної заробітної плати на день оплати, що дорівнює 2000,00 грн без ПДВ.
04 березня 2025 року на виконання пункту 2.2 договору Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради було надіслано заявку №1554, в якій позивач просить Адвокатське бюро "Антона Новакова" на підставі договору про надання адвокатських послуг №47 від 31 грудня 2024 року здійснити заходи щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі та пені в судовому порядку.
На підставі вищевикладеного, в межах договору, Адвокатським бюро "Антона Новакова" було надано позивачу правничу допомогу (послуги з адвокатської діяльності), а саме: підготовлено для подання до суду позовної заяви та відповідних матеріалів (додатків) загальною вартістю 11000,00 грн, що підтверджується Актом здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) № 14 від 14 квітня 2025 року.
Відповідно до пункту 3.2. договору ціна договору, визначена в пункті 3.1. цього договору, складається із гонорару виконавця та понесених ним витрат на залучення співвиконавців.
Згідно пункту 5.1 договору строк надання послуг: з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року.
Конкретний строк виконання завдання за заявкою (в випадку необхідності) встановлюється замовником за погодженням з виконавцем в заявці.
Відповідно до пункту 5.4. договору акт здавання-приймання наданих послуг складається виконавцем за результатами календарного місяця надання послуг або за результатами надання послуги згідно заявки на розсуд виконавця та затверджується/підписується уповноваженими представниками замовника. В Акті здавання-приймання наданих послуг зазначається назва послуги, опис виконаної роботи та кількість витраченого часу.
На виконання вищевказаного пункту договору 14 квітня 2025 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (замовником) та Адвокатським Бюро "Антона Новакова" (виконавцем) складено Акт №14 відповідно до якого, виконавець здав, а замовник прийняв послуги з адвокатської діяльності у відповідності до договору про надання послуг з адвокатської діяльності №47 від 31 грудня 2024 року.
Згідно Акту: вид наданої правничої допомоги - підготовка для подання до суду позовної заяви та відповідних матеріалів (додатків) відносно Громадської організації "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ" згідно заявки замовника №1554 від 04 березня 2025 року.
Акт підписано обома сторонами та скріплено печатками.
Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатами професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Витрати, понесені позивачем в даній справі на правову (правничу) допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Кодексу).
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об'єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги рівень складності даної справи, об'єм вчинених представником позивача дій, а також керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи суму задоволення позовних вимог, суд вважає достатньою та співрозмірною щодо наданих послуг на професійну правничу допомогу в сумі 11000,00 грн.
Таким чином, суд покладає на відповідача витрати позивача на правничу допомогу в сумі 11000,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 7267,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Розірвати договір оренди № 4169 від 29 грудня 2016 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 14095412) та Громадською організацією "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ" (код ЄДРПОУ 36308319).
Зобов'язати Громадську організацію "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ" (62441, Харківська область, Харківський район, село Циркуни, вул. Альпійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 36308319) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16, код ЄДРПОУ 14095412) нежитлові приміщення цокольного поверху № 135в-1-:-135в-7 загальною площею 53,9 кв.м. в житловому будинку, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Незалежності, 5, літ. "А-5" протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Громадської організації "СУЗІР'Я ІНТЕРЕСІВ" (62441, Харківська область, Харківський район, село Циркуни, вул. Альпійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 36308319) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16, код ЄДРПОУ 14095412) 41709,92 грн за договором оренди № 4169 від 29 грудня 2016 року, з яких: 30240,91 грн орендна плата за період листопад 2019 року - квітень 2025 року та 11469,01 грн пеня за період листопад 2019 року - квітень 2025 року, а також 7267,20 грн судового збору та 11000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "30" липня 2025 р.
Суддя П.В. Хотенець