25 липня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/273/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання К.Д. Савці
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Іванової Оксани Володимирівни до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, -
Фізична особа-підприємець Іванова Оксана Володимирівна звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення від 04.10.2024 р. № 37/158 "Про відмову ФОП Івановій О.В. у поновленні договору оренди землі від 23.06.2015 року № 10909 на земельну ділянку площею 98 кв.м для обслуговування тимчасово розміщеного торгового павільйону по пр. Миру, поблизу житлового будинку № 21", обґрунтовуючи свої вимоги наступним.
На підставі рішення сесії Миколаївської міської ради № 7/24 від 09.11.2006 р. між ФОП Івановою Оксаною Володимирівною та Миколаївською міською радою укладено договір оренди землі від 13.12.2006 р., який зареєстровано за № 4634 15.01.2007 р. для встановлення та подальшого обслуговування торгівельного павільйону поблизу житлового будинку № 21 по пр. Миру у м. Миколаєві. Площа орендованої земельної ділянки складає 98 кв.м. Строк оренди 5 років до 15.01.2012 р. Факт передачі земельної ділянки в оренду узгоджено актом приймання-передачі від 15.01.2007 р., який підписано сторонами.
Як зазначає позивач, в подальшому, на підставі витягу з рішення Миколаївської міської ради № 7/23 від 07.07.2011 р. позивачу продовжено на 3 роки термін оренди на земельну ділянку павільйону поблизу житлового будинку № 21 по пр. Миру у м. Миколаєві, копія договору оренди землі на підставі зазначено рішення у позивача відсутня.
За ствердженням позивача, після закінчення трирічного терміну договору оренди землі та на підставі рішення Миколаївської міської ради від 18.03.15 р. за № 46/46 між орендодавцем та позивачем 23.06.2015 р. укладено договір оренди землі № 10909. За умовами договору п.3.1. строк оренди визначено на 5 років, а саме до 15.01.2020 року. За умовами договору, а саме п. 3.1. «орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за 6 місяців до спливу строку оренди землі.». Відповідно, 02.07.2019 р. (більше ніж за 6 місяців до закінчення терміну діючого договору) через центр надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради ФОП Івановою О.В.. була подана заява щодо продовження договору оренди землі, відповідно було надано додаткову угоду, в якій зазначено строк поновлення договору оренди землі по пр. Миру поблизу житлового будинку № 21 - до 15.01.2025 р. (на 5 років), не змінюючи умов попереднього договору, що підтверджується описом ЦНАП Миколаївської міської ради від 02.07.2019 р. № 000687.
Наразі позивач стверджує, що Миколаївською міською радою не розглянуто звернення позивача у місячний термін та взагалі не надано ніякої відповіді, відповідно додаткова угода залишена без реагування.
Позивач зауважує, що з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, у 2022 році позивач виїхав до країни Польщі. Приїхавши на деякий час у м.Миколаїв, та не отримавши ніяких відповідей на своє звернення від 02.07.2019 р. та розуміючи, що термін договору закінчується, а договірні відносини не поновлено, відповідно 04.04.2023 р. звернувся з заявою та додатковою угодою щодо продовження договору оренди строком на 5 років, що підтверджується описом ЦНАП Миколаївської міської ради. Отже, маючи намір в подальшому використовувати орендовану земельну ділянку та зважаючи на ту обставину, що позивач перебуває наразі закордоном, як біженець внаслідок повномасштабного вторгнення на територію України та невідомо коли повернеться на територію України до дому, 04.04.2023 р. ФОП Івановою О.В. було надано набагато завчасно звернення та додаткову угоду з умовами продовження договору оренди землі № 10909 від 23.06.2015 р. строком на 5 років, а саме до 15.01.2030 р. Враховуючи, що з липня 2019 р. Миколаївською міською радою не розглянуто звернення ФОП Іванової О.В., а користування земельною ділянкою фактично існує без договірних відносин, саме ця обставина стала підставою для звернення до господарського суду Миколаївської області з вимогами про визнання додаткової угоди укладеними. Наразі за позовною заявою ФОП Іванової О.В. відкрито провадження (справа № 915/1531/24, суддя Ільєва Л.М.). Разом з тим позивач зазначає, що на підготовчій стадії в рамках розгляду вищезазначеної справи, Миколаївською міською радою через підсистему Електронний суд надано до відзиву копію рішення Миколаївської міської ради № 37/158 від 04.10.2024 р. про відмову ФОП Івановій О.В. у продовженні договору оренди землі від 23.06.2015 р. Матеріали справи не містять доказів відносно вручення рішення орендаря про відмову ФОП Івановій О.В. Позивач стверджує, що рішення орендодавця про відмову ФОП Іванова О.В. особисто або поштою не отримувала, про існування вказаного рішення позивач дізнався лише під час отримання відзиву з відповідними додатками по справі № 915/1531/24.
Позивач вважає, що наявність рішення відповідача про відмову у продовженні договору оренди перешкоджає подальшому розгляду справи № 915/1531/24, так як предметом справи є інші обставини, на які посилається позивач для відновлення свого права. А наявність зазначеного рішення орендодавця про відмову є перешкодою для подальшого розгляду справи та не відновить порушене право позивача. Відтак, з метою відновлення порушеного права позивача, є необхідність у скасуванні рішення Миколаївської міської ради, так як воно є неправомірним та прийнято внаслідок обставин, які були дозволені Миколаївською міською радою на етапі будівництва торгівельного павільйону з певною квадратурою, конфігурацією та фасадом та наразі не визнається органом, який дозволив певний стан речей позивачеві.
Позивач зауважує, що торгівельний павільйон має фундамент 1000 см. Вглибину, відтак, позивачем понесено витрати на його проектування, будівництво.
За ствердженням позивача, підставою для прийняття даного рішення зазначено висновок департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 26.08.2024 р. № 32268/12.01-24/24-2. З даного висновку вбачається, що департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради не погоджено ФОП Івановій О.В. поновлення терміну дії правових документів на земельну ділянку для обслуговування торгівельного павільйону площею 66 м.кв. по пр. Миру, поблизу житлового будинку № 21 в м. Миколаєві з підстав того, що площа наданої позивачу в оренду земельної ділянки, яка складає 98 м.кв для обслуговування торгівельного павільйону перевищує площу, визначену законодавчими документами для розміщення тимчасової споруди, тобто 30 м.кв. Позивач вважає, що це не може бути підставою для відмови орендарем у продовженні оренди землі, оскільки ФОП Івановою О.В. виконані всі вимоги Миколаївської міської ради щодо будівництва та розміщення торгового павільйону у відповідності до проекту, затвердженого управлінням архітектури та містобудування ММР; рішенням Миколаївської міської ради № 1359 від 27.06.2008 р. затверджено акт державної приймальної комісії від 06.06.2008 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом торгівельного павільйону, який побудувала ФОП Іванова О.В. за узгодженням з Миколаївською міською радою; позивач є належним користувачем орендованої земельної ділянки, яку використовує за цільовим призначенням понад 18 років; після закінчення строку дії договору відкрито та публічно користується земельною ділянкою за відсутності жодних заперечень орендодавця; позивач завчасно звернувся до орендодавця про укладення додаткової угоди щодо продовження строку договору оренди. На думку позивача, з боку орендодавця вбачалося наявне зволікання в укладенні зазначеної додаткової угоди та оскаржуване рішення прийнято через 5 років після звернення ФОП Іванової О.В. щодо продовження оренди землі. Позивач стверджує, що завчасно, навіть після припинення терміну договірних відносин, сплачує за оренди землі, заборгованості не має, що підтверджується наданими до суду квитанціями та довідкою з податкової адміністрації.
Як зазначає позивач, зволікання орендодавця спонукало позивача до звернення до Господарського суду Миколаївської області з позовом про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною.
На думку позивача, обставина щодо невідповідності наданої в оренду позивачу земельної ділянку площею 98 м.кв нормам тимчасових приміщень -30 м.кв. не може слугувати підставою для відмови в продовженні договору оренди землі. Адже договір оренди землі, узгоджений між сторонами таких умов не містить. В договорі оренди землі від 23.06.2015 р. предметом договору є оренда землі для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгового павільйону без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. В свою чергу позивачем виконано вимоги орендодавця та за роки користування земельною ділянкою ФОП Івановою О.В. не порушено умови договору.
Позивач вважає, що саме Миколаївська міська рада дозволила ФОП Івановій О.В. будівництво торгівельного павільйону саме такого розміру - 66 м.кв., з наданням в оренду земельну ділянку площею 98 м.кв. для обслуговування побудованого торгівельного павільйону. В подальшому, рішенням виконавчого комітету прийняла обєкт в експлуатацію. На думку позивача, з цього вбачається, що позивачем не порушена жодна вимога Миколаївської міської ради щодо будівництва об'єкту та використання земельної ділянки, наданої в оренду. Навпаки, Миколаївською міською радою не розглянуто завчасне звернення орендаря щодо продовження договору оренди землі. Лише через п'ять років прийнято рішення про відмову у продовженні оренди землі, що не узгоджується з ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
Як вказує позивач, жодного разу ФОП Іванова О.В. не отримувала будь-які зауваження, претензії щодо неналежного виконання умов договору оренди землі зі сторони орендодавця.
Позивач вважає, що ним не порушено строки звернення з заявою про продовження строку оренди землі, так як ФОП Іванова О.В. звернулася завчасно, а саме більш ніж за 6 місяців.
На думку позивача, наведені вище обставини вказують, що відповідачем безпідставно відмовлено у продовженні договору оренду позивачу, в порушення ним принципу добросовісності. ФОП Іванова О.В. дотрималася вимог законодавства, які регламентують її поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу та може вважатися таким, що набув право "правомірного очікування", так як сумлінно виконувала свої обов'язки. Позивач вважає, що в даному випадку наявна суперечлива поведінка Миколаївської міської ради, а скасування рішення Миколаївської міської ради створить для позивача правові наслідки, вплине на обсяг прав, інтересів чи обов'язків позивача та відновить порушене право.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2025 р. вказану позовну заяву фізичної особи-підприємця Іванової Оксани Володимирівни (вх. № 2521/25 від 19.02.2025) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 1, 3 ст. 164 ГПК України не надано належних доказів сплати заявником судового збору за поданий позов у встановленому законом порядку і розмірі.
27.02.2025 р. від представника позивача - Гавловської Ю.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. №2966/25), до якої заявником надано копію квитанції від 26.02.2025 р. № 0374-1754-7567-3455 про сплату судового збору.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2025 р. вказану позовну заяву фізичної особи-підприємця Іванової Оксани Володимирівни прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/273/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 31.03.2025р. об 11:00.
19.03.2025 р. від представника відповідача - Грумінської Д.О. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 4215/25), згідно з яким відповідач просив продовжити строк на подання відзиву на позовну заяву по справі № 915/273/25 до 26.03.2025.
31.03.2025 р. від представника відповідача - Грумінської Д.О. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 4835/25), в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Водночас у відзиві на позову відповідач просив визнати поважними причини пропуску строку на подачу відзиву та поновити строк на подання відзиву на позовну заяву.
31.03.2025 р. від представника позивача - Гавловської Ю.В. до господарського суду надійшла заява (вх. № 4885/25), в якій представник позивача просить перенести розгляд справи № 915/273/25 на іншу дату у зв'язку з неотриманням відзиву відповідача на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 31.03.2025 року представник відповідача просив залишити без розгляду клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву від 19.03.2025 у зв'язку з його неактуальністю та розглянути клопотання про поновлення строку на подачу відзиву.
Так, в підготовчому засіданні господарського суду 31.03.2025 р. судом протокольною ухвалою було залишено без розгляду клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву, водночас судом було задоволено клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, про поновлення строку на подання відзиву, визнавши причини пропуску строку поважними, поновлено строк на подання відзиву та прийнято відзив до розгляду.
У підготовчому засіданні суду 31 березня 2025 року по справі № 915/273/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 14 квітня 2025 року о 15 год. 40 хв. згідно з ч. 5 ст. 183 ГПК України.
01.04.2025 р. від представника позивача - Гавловської Ю.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла відповідь на відзив (вх. №4998/25), згідно з якою позивач вважає заперечення відповідача, викладені у відзиві, безпідставними, такими, що не відповідають фактичній ситуації та нормам законодавства та наполягає на задоволенні позову.
09.04.2025 р. від представника відповідача - Грумінської Д.О. до господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 5419/25).
14.04.2025 р. від представника відповідача - Грумінської Д.О. до господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі (вх. № 5689/25), згідно з яким відповідач зазначає, що відзив та заперечення на відповідь на відзив підтримує, у задоволенні позову просить відмовити та розглядати справу за відсутності представника відповідача.
14.04.2025 р. від представника позивача - Гавловської Ю.В. до господарського суду надійшла заява (вх. № 5704/25), згідно з якою позивач просить перенести розгляд справи на іншу дату в зв'язку із зайнятістю представника позивача у іншій судовій справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2025 р. у справі № 915/273/25 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 19.05.2025 р. о 13:30 з огляду на клопотання представника позивача та неявку представників сторін у підготовче засідання.
19.05.2025 р. від представника позивача - Гавловської Ю.В. до господарського суду надійшла заява (вх. № 7605/25), згідно з якою позивач просить розгляд справи проводити без представника позивача у зв'язку із зайнятістю представника позивача у іншій судовій справі. Також позивач просить закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025 р. у справі № 915/273/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 30.06.2025 р. об 11:15.
У судовому засіданні господарського суду 30 червня 2025 року по справі № 915/273/25 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 16 липня 2025 року о 12 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 30.06.2025 року в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідача.
08.07.2025 р. від представника позивача - Гавловської Ю.В. до господарського суду надійшла заява (вх. № 10129/25), згідно з якою позивач просить закрити провадження по справі № 915/273/25 за позовом ФОП Іванової О.В. до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення. В обґрунтування вказаного клопотання позивач вказує, що предметом спору в даній справі є перевірка правомірності, оцінка законності адміністративного акту, а саме рішення Миколаївської міської ради від 04.10.2024 р. № 37/158 «Про відмову ФОП Івановій Оксані Володимирівні у поновленні договору оренди землі від 23.06.2015 року № 10909 на земельну ділянку площею 98 кв.м. для обслуговування тимчасово розміщеного торгового павільйону по пр. Миру, поблизу житлового будинку № 21».
Як вказує позивач, орган місцевого самоврядування здійснює розгляд заяв у порядку адміністративної процедури шляхом відкритого публічного голосування. Відповідно, участь органу місцевого самоврядування як адміністративного органу в межах регламентованої процедури свідчить про публічно-правових характер правовідносин, та спори, що виникають між сторонами вирішуються в суді адміністративної юрисдикції, що узгоджується з висновком Верховного Суду від 22.11.2024 р. у справі № 520/34082/23.
Водночас у зв'язку з законодавчими змінами в судовій практиці щодо визначення підсудності подібних справ та правовідносин, що стосуються даної справи, викладені у постанові Верховного суду Касаційного адміністративного суду від 27.03.2025 р. (справа № 480/5652/24), позивач просить закрити провадження по справі № 915/273/25 за позовом ФОП Іванової О.В. до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення з підстав належності розгляду подібних справ в порядку адміністративного судочинства.
Також позивач просить повернути судовий збір в розмірі 3028,00 грн., сплачений представником позивача за подання позовної заяви, що підтверджується квитанцією № 0374-1754-7567-3455 від 26.02.2025 р.
Між тим судове засідання у даній справі 16.07.2025 р. не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.07.2025 р. у справі № 915/273/25 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 25.07.2025 о 10:30.
23.07.2025 р. від представника позивача - Гавловської Ю.В. до господарського суду надійшло клопотання (вх. № 10821/25), згідно з яким позивач просить розгляд справи № 915/273/25 без участі свого представника. Позивач зазначає, що ним була направлена заява про закриття провадження по справі № 915/273/25 за позовом ФОП Іванової О.В. до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення з підстав належності розгляду подібних справ в порядку адміністративного судочинства. Також було зазначено про повернення судового збору в розмірі 3028,00 грн., сплачений представником позивача за подання позовної заяви, що підтверджується квитанцією № 0374-1754-7567-3455 від 26.02.2025 р. Відтак, позивач підтримує заявлене клопотання щодо закриття провадження по даній справі та повернення судового збору в повному обсязі та просить його задовольнити.
В судове засідання, призначене на 25.07.2025 р. представники сторін не з'явились.
Дослідивши матеріали справи та клопотання представника позивача про закриття провадження у справі, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 р. у справі № 904/1448/20.
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
В свою чергу відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду гарантується в установленому цим Кодексом порядку. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 922/3506/18 (провадження № 12-39гс19) зроблено висновок про те, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
В силу ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, критеріями розмежування між справами адміністративного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Так, у даній справі господарським судом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради № 37/158 від 04.10.2024 р. було відмовлено ФОП Івановій О.В. у продовженні договору оренди землі від 23.06.2015 р., позивач, вважаючи, що внаслідок прийняття вказаного рішення його права порушені, звернувся з даним позовом до господарського суду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України, про визнання рішення міськради незаконним та скасування його.
У даному випадку в межах спірних правовідносинах судом з'ясовано, що позивач звертався до відповідача з відповідною заявою про поновлення договору оренди через ЦНАП в порядку надання адміністративної послуги.
В свою чергу процедура прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 04.10.2024 р. № 37/158 «Про відмову ФОП Івановій Оксані Володимирівні у поновленні договору оренди землі від 23.06.2015 року № 10909 на земельну ділянку площею 98 кв.м. для обслуговування тимчасово розміщеного торгового павільйону по пр. Миру, поблизу житлового будинку № 21» відноситься до адміністративної процедури.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, за змістом вказаних статей на розгляд адміністративного суду може бути передано спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Водночас обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
При цьому єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов: однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій; спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій; перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Наразі згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 27.03.2025 р. по справі № 480/5652/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.» до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення у подібних правовідносинах, спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини щодо ухвалення органом місцевого самоврядування рішення у сфері оренди землі - це відносини адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема, положень ЗК України та Закону № 161-XIV.
Так, у вказаній постанові Суд дійшов висновку про таке.
« 44. Суд зазначає, що 08 листопада 2024 року набрав чинності Закон України № 3993-IX від 08 жовтня 2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин, згідно з підпункту 4 пункту 1 якого ЗК України доповнено главою 3-1 Особливості адміністративної процедури у сфері земельних відносин, а статтю 2 Закону №161-XIV доповнено частиною третьою.
45. Тобто, з 08 листопада 2024 року частиною першою статті 17-2 ЗК України передбачено, що подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі.
46. Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.
47. Відповідно до абзацу третього статті 2 Закону № 161-XIV вчинення процедурних дій, прийняття процедурних рішень у сфері оренди землі здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та статтею 17-2 Земельного кодексу України.
48. Таким чином, Суд доходить висновку, що правовідносини, які виникають у сфері розпорядження земельними ділянками комунальної власності, регулюються не лише спеціальними законами у сфері земельних відносин, такими як Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон № 161-XIV, які визначають зміст правовідносин, суб'єктний склад, права та обов'язки їх учасників, але й Законом № 2073-IX, який запроваджує єдиний підхід до прийняття рішень і здійснення дій у цій сфері шляхом застосування адміністративної процедури, зокрема, шляхом встановлення чітких вимог до строків розгляду заяв, порядку повідомлення сторін та обґрунтування прийнятих рішень.
49. Колегія суддів також зауважує, що Верховний Суд у постановах від 25 січня 2019 року у справі № 826/382/18, від 13 березня 2019 року у справі № 826/11708/17 та від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19, від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17, від 20 травня 2022 року у справі № № 340/370/21 та від 21 березня 2023 року у справі № 640/17821/21 наголосив, що правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органами публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких дій особою, чиї інтереси вони зачіпають. Встановлена правова процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб'єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати, в першу чергу, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань.
50. Суд вказує, що Закон №2073-IX, який набрав чинності 15 грудня 2023 року, покликаний упорядковувати відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (частина перша статті 1 Закону № 2073-IX).
51. Цим Законом передбачені такі поняття як (пункти 1-11 часини першої статті 2, стаття 27 Закону № 2073-IX):
адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;
адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб);
адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи;
дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано;
процедурне рішення - рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті; учасники адміністративного провадження: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).
52. Отже, саме участь органу місцевого самоврядування як адміністративного органу в межах регламентованої процедури, як правило, свідчить про публічно-правовий характер правовідносин та можливого вирішення спору в суді адміністративної юрисдикції.
53. Згідно частини першої статті 69 цього Закону за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
54. Відповідно до частини першої статті 71 Закону № 2073-ІХ письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.
Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім'я відповідальної посадової особи адміністративного органу.
У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.
Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.
У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.
У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов'язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб'єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред'явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.
55. Враховуючи викладене, оскільки предметом спору, що виник у цій справі є ухвалене відповідачем в процесі виконання своїх управлінських функцій адміністративного акта (рішення) про відмову в задоволенні заяви ТОВ «С.В.В.», поданої до адміністративного органу, Суд, враховуючи публічно-правову природу спірних правовідносин, що виникли в межах адміністративної процедури прийняття рішень; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури (адміністративний орган; адміністративний акт; адміністративне провадження; адміністративна процедура; дискреційне повноваження; учасники адміністративного провадження (особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), та беручи до уваги те, що оскаржуване рішення Сумської міської ради відповідає формі адміністративного акта, вважає за необхідне зазначити, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини щодо ухвалення органом місцевого самоврядування рішення у сфері оренди землі - це відносини адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема, положень ЗК України та Закону № 161-XIV. Крім того, у зазначених правовідносинах адміністративний акт (рішення) про відмову у задоволенні заяви про поновлення договору не є реалізацією відповідним суб'єктом владних повноважень принципу свободи договору, а є, головним чином, владним управлінським актом, прийнятим в межах спеціального повноваження, яке контролюється в адміністративному судочинстві.
57. Згідно приписів статті 125 Конституції України, статей 2, 4, 19 КАС України, статей 18, 71, 76, 77, 79, 100 Закону № 2073-IX рішення, дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень у межах адміністративної процедури оскаржуються до адміністративних судів.
58. На підставі вищевикладеного, враховуючи положення статті 125 Конституції України, Закону №2073-IX з урахуванням змін та доповнень, внесених Законом № 3993-IX, колегія суддів доходить висновку, що, за загальним правилом, спори щодо рішень адміністративних органів, прийнятих за результатами розгляду заяв, ухвалених у межах адміністративної процедури, підлягають розгляду адміністративними судами. Розгляд і вирішення відповідних спорів - компетенція адміністративного суду, натомість розгляд і вирішення такої категорії справ судами цивільної або господарської юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України - є порушенням приписів статей 8, 19, 55, 125 Конституції України, невиконанням приписів Закону №2073-IX та недотриманням зобов'язань, узятих Україною перед вступом до Європейського Союзу.
59. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 22 листопада 2024 року у справі № 520/34082/23.».
Вказані висновки Верховного Суду підлягають врахуванню судом на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що у спірних правовідносинах, пов'язаних із визнання незаконним та скасуванням рішення Миколаївської міської ради від 04.10.2024 р. № 37/158 «Про відмову ФОП Івановій Оксані Володимирівні у поновленні договору оренди землі від 23.06.2015 року № 10909 на земельну ділянку площею 98 кв.м. для обслуговування тимчасово розміщеного торгового павільйону по пр. Миру, поблизу житлового будинку № 21», відсутні ознаки господарського спору, оскільки відповідач при винесенні оскаржуваного рішення діяв не як суб'єкт господарювання, а як суб'єкт владних повноважень в межах визначеної адміністративної процедури щодо прийняття рішень в сфері оренди землі. При цьому суд зазначає, що в даному випадку спірні правовідносини виникли не між рівноправними суб'єктами господарювання, а є публічно-правовими відносинами, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб'єктів.
Як вже зазначалось вище, відповідно до ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Натомість до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відтак, суд доходить висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку про те, що провадження у даній справі № 915/273/25 за позовом фізичної особи-підприємця Іванової Оксани Володимирівни до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення підлягає закриттю, оскільки даний спір не підвідомчий господарському суду.
Наразі господарський суд роз'яснює позивачу, що останній не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача в порядку адміністративного судочинства згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо клопотання позивача про повернення позивачу з державного бюджету судового збору суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
У відповідності до положень п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З огляду на закриття провадження у справі господарським судом, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, і з урахуванням звернення позивача до суду в заяві про закриття провадження по справі з клопотанням про повернення судового збору, відповідно сплачений позивачем судовий збір за подання вказаної позовної заяви підлягає поверненню на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Так, в якості доказів сплати судового збору за подання позовної заяви фізичної особи-підприємця Іванової Оксани Володимирівни до заяви про усунення недоліків позову було додано квитанцію ID 0374-1754-7567-3455 від 26.02.2025 р. на суму 3028,00 грн.
Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає за необхідне повернути фізичній особі-підприємцю Івановій Оксані Володимирівні 3028,00 грн. судового збору.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд -
1. Провадження у справі № 915/273/25 за позовом фізичної особи-підприємця Іванової Оксани Володимирівни до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення закрити.
2. Повернути фізичній особі-підприємцю Івановій Оксані Володимирівні ( АДРЕСА_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області (54055, м. Миколаїв, пр. Центральний, 141-В; код ЄДРПОУ 37992030) судовий збір в сумі 3028/три тисячі двадцять вісім/грн. 00 коп., сплачений згідно з квитанцією ІD: 0374-1754-756 від 26.02.2025 р. на суму 3028,00 грн.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня підписання повного тексту ухвали.
Ухвалу підписано 29.07.2025 року.
Суддя Ільєва Л.М.