09 червня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1524/24
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від прокуратури - Бескровна І.І.,
від позивача - Миськів С.О.,
від відповідача - Панченко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради до фізичної особи-підприємця Анварова Васіба Байрамовича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості та про скасування державної реєстрації права приватної власності, -
Заступник керівника Вознесенської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради до фізичної особи-підприємця Анварова Васіба Байрамовича про:
- усунення перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності та зобов'язання відповідача знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин площею 30,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївської області по проспекту Незалежності (Леніна), 13/13, право власності на яку 04.08.2021 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за записом № 43368220 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427711248108);
- скасування державної реєстрації права приватної власності Анварова Васіба Байрамовича на нежитлову будівлю літ. А-1 - магазин, загальною площею 30,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427711248108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення відповідачем вимог законодавства під час набуття права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна. Як зазначає прокурор, 06.12.2021 фізична особа-підприємець Анваров В.Б. звернувся до Южноукраїнської міської ради з заявою на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під розміщення та обслуговування нежитлового приміщення (магазину) за адресою: проспект Незалежності, 13/13, м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, яке перебуває у приватній власності останнього. За результатами розгляду заяви ФОП Анварова В.Б. Южноукраїнською міською радою 03.02.2022 прийнято рішення № 922 «Про відмову громадянину України Анварову В.Б. у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: проспект Незалежності, 13/13, м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область». Вказане рішення міської ради про відмову мотивовано тим, що на вказаний об'єкт нерухомості відсутні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та рішення про присвоєння поштової адреси магазину. Зазначена земельна ділянка надавалася ФОП Анварову В.Б. для розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.
Як вказує прокурор, за вказаним фактом Вознесенською окружною прокуратурою 10.08.2022 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022152040000041 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України. Встановлено, що рішенням Южноукраїнської міської ради від 27.03.2014 № 1231 дозволено фізичній особі - підприємцю Анварову В.Б. розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - кіоску «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки про проспекту Леніна (на даний час проспект Незалежності), 13 у місті Южноукраїнську терміном на 10 років. Вказаним рішенням зобов'язано ФОП Анварова В.Б. у двадцятиденний термін з дня прийняття рішення щодо розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - кіоску «Кавунівський хліб» укласти з Южноукраїнською міською радою договір про встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки площею 16,40 кв.м в районі автобусної зупинки про проспекту Леніна (Незалежності), 13 у місті Южноукраїнську терміном на 10 років. Крім того, на підставі заяви ФОП Анварова В.Б. від 06.03.2014, Южноукраїнською міською радою за № 09-14, останньому видано 27.03.2014 паспорт прив'язки стаціонарної тимчасової споруди - кіоск «Кавунівський хліб», загальною площею 16,40 кв.м.
Наразі прокурор зазначає, що в подальшому між Южноукраїнською міською радою та ФОП Анваровим В.Б. укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 15.04.2014, який зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту Южноукраїнської міської ради за № 7-14 від 15.04.2014. Відповідно до пункту 1.1 договору Южноукраїнська міська рада на підставі рішення від 27.03.2014 № 1231 встановлює особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 16.4 кв.м, що знаходиться в районні автобусної зупинки по проспекту Леніна (Незалежності), 13, в інтересах сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди, а саме кіоску «Кавунівський хліб», для здійснення підприємницької діяльності. Актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.04.2014 ФОП Анваров В.Б. отримав у платне користування строком на 10 років для провадження підприємницької діяльності земельну ділянку під розміщення кіоску «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки по проспекту Леніна (Незалежності), 13, загальною площею 0,00164 га. Вказаним договором встановлено строковий особистий сервітут строком на 10 років. По закінченню строку цього договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомляють одна одну у письмовій формі. Продовження строку оформляється додатковою угодою. Вказаним договором не передбачалося здійснення капітального будівництва на вказаній земельній ділянці. Строк дії договору закінчився 15.04.2024. Крім того, рішенням Южноукраїнської міської ради від 29.05.2014 № 1277 дозволено фізичній особі - підприємцю Анварову В.Б. розміщення групи стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності - торгові місця «Базар дачників» з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів за адресою: проспект Леніна (Незалежності), в районі житлового будинку № 13 та автобусної зупинки терміном на 5 років. Вказаним рішенням зобов'язано ФОП Анварова В.Б. у двадцятиденний термін з дня прийняття рішення щодо розміщення групи стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності укласти з Южноукраїнською міською радою договір про встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки площею 72 кв.м за адресою: проспект Леніна (Незалежності), в районі житлового будинку № 13 та автобусної зупинки терміном на 5 років. Крім того, на підставі заяви ФОП Анварова В.Б. від 12.05.2014, Южноукраїнською міською радою за № 23-14 29.05.2014 видано паспорт прив'язки група стаціонарних тимчасових споруд - торгові місця «Базар дачників» з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів, загальною площею 72 кв.м. У подальшому між Южноукраїнською міською радою та ФОП Анваровим В.Б. укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 16.06.2014, який зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту Южноукраїнської міської ради за № 13-13 від 16.06.2014. Відповідно до пункту 1.1 договору Южноукраїнська міська рада на підставі рішення від 29.05.2014 № 1277 встановлює особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 72 кв. м, що знаходиться в районні житлового будинку № 13 по проспекту Леніна (Незалежності) в інтересах сервітуарія на право розміщення групи стаціонарних тимчасових споруд, а саме торгових місць «Базар дачників» з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів, для здійснення підприємницької діяльності. Актом приймання-передачі земельної ділянки від 16.06.2014 ФОП Анваров В.Б. отримав у платне користування строком на 5 років для провадження підприємницької діяльності земельну ділянку під розміщення кіоску торгових місць «Базар дачників» з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів, в районі житлового будинку № 13 по проспекту Леніна (Незалежності), загальною площею 0,0072 га. Вказаним договором встановлено строковий особистий сервітут строком на 5 років з дати реєстрації цього договору. По закінченню строку цього договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомляють одна одну у письмовій формі. Продовження строку оформляється додатковою угодою. Вказаним договором, також не передбачалося здійснення капітального будівництва на вказаній земельній ділянці. Строк дії договору закінчився 16.06.2024. За інформацією Южноукраїнської міської ради від 24.10.2024 за № 23/01-34/2834 торгові місця «Базар дачників» з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів було демонтовано.
Також, за ствердженнями прокурора, на підставі заяви ФОП Анварова В.Б. останньому з боку Управління містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Южноукраїнської міської ради 21.05.2018 видано паспорт прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки на проспекті Незалежності, 13 (реконструкція існуючого кіоску під торгівельний павільйон) за № 35-18. Відповідно до схеми розміщення тимчасової споруди площа земельної ділянки згідно з документами на землекористування становить 0,0016 га (відповідно до договору про встановлення особистого строкового сервітуту за № 7-14 від 15.04.2014) та 0,0072 га (відповідно до договору про встановлення особистого строкового сервітуту за № 13-14 від 16.06.2014).
Прокурор, із посиланням на п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011, вказує, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Відтак, на думку прокурора, у розумінні статті 181 ЦК України, тимчасова споруда є рухомим майном, а не нерухомістю, яка повинна бути пов'язана фундаментом із землею. Відповідно, права на тимчасову споруду не підлягають державній реєстрації, як права на об'єкти нерухомості (частина 1 статті 182 ЦК України).
Як вказує прокурор, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 04.08.2021 рішенням державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинським Олександром Анатолійовичем (індексний номер 59705111 від 06.08.2021) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Анваровим В.Б. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин) площею 30,2 кв.м, розташовану по проспекту Незалежності, 13/13 (Леніна), в м. Южноукраїнську, Вознесенського району Миколаївської області. Згідно з відомостями Державного реєстру підставою для державної реєстрації вказаного об'єкта нерухомості стали: довідка, серія та номер: 2242/2 від 30.06.2021, видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», відповідно до якої адресу магазину присвоєно згідно рішення виконкому Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 26.06.2006 № 21, а саме: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, проспект Незалежності, 13/13; технічний паспорт, серія та номер: 772 від 30.06.2021, виданий ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», відповідно до відомостей якого нежитлову будівлю побудовано у 1991 році. Інші документи, які би послугували підставою для прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (з відкриттям розділу), реєстратором не зазначені. Крім того, 25.09.2024 дізнавачем із залученням начальника відділу екології, охорони навколишнього середовища та земельних відносин Южноукраїнської міської ради та заступника начальника відділу містобудування і архітектури Южноукраїнської міської ради проведено огляд володіння особи, а саме: будівлі під назвою «Кавунівський хліб» з прилягаючою територією біля автобусної зупинки, за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності, 13, в ході якого було зафіксовано вказаний об'єкт, який за зовнішніми ознаками являє собою одноповерхову капітальну споруду з дахом та стінами. Зовнішнім оглядом будівлі встановлено, що остання перебуває у стані експлуатації, через скло вікон спостерігається наявність світла в середині приміщення, котре по периметру містить полиці з предметами хлібобулочних виробів. Відповідно до інформації виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради за № 14/01-34/2142 від 08.08.2024 наданої на запит Вознесенської окружної прокуратури від 06.08.2024 № 53/5-5676вих.-24 вбачається, що рішення про присвоєння адреси по проспекту Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області не приймалося та відповідні документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єкта відсутні. Рішення № 21 від 26.06.2006 про присвоєння адреси об'єкту нерухомості - проспект Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області, на яке посилається ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр» не існує. За інформацією Державного архівного відділу Миколаївської області від 31.01.2024 № Ю-101/03-06 в останніх на зберіганні наявне лише рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 21 від 21.01.2006 «Про затвердження списку дітей перших двох років життя із малозабезпечених сімей для безкоштовного забезпечення продуктами дитячого харчування у кварталі 2006 року». Крім того, за інформацією відділу містобудування та архітектури Южноукраїнської міської ради № 11 від 12.01.2022, наданої на запит начальника відділу екології, навколишнього середовища та земельних відносин Южноукраїнської міської ради, вбачається, що відповідно до основного креслення Генерального плану міста Южноукраїнська, затвердженого рішенням Южноукраїнської міської ради від 03.06.2016 № 218 дана земельна не передбачена під будівництво та обслуговування будівель торгівлі. Також 08.11.2021 ФОП Анваров В.Б. звертався до Южноукраїнської міської ради із заявою про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості - магазину, розташованого по проспекту Незалежності, 13/13. За результатами розгляду вказаної заяви відповідачу відмовлено у присвоєні поштової адреси, оскільки земельна ділянка, на якій розташований вказаний магазин, надавалася для розміщення тимчасової споруди. В подальшому 26.08.2024 за № 53/5-6069ВИХ-24 на адресу Державної інспекції архітектури та містобудування окружною прокуратурою скеровано запит щодо надання інформації з приводу отримання Анваровим В.Б. відповідних дозвільних документів для здійснення будівництва та введення в експлуатацію вказаного об'єкта нерухомого майна. З відповіді Державної інспекції архітектури та містобудування від 12.09.2023 за № 1548/05/18-23 вбачається, що тимчасова споруда не є об'єктом будівництва щодо якого передбачено здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю. Наразі у відповіді відсутня інформація щодо наявності у розпорядженні останніх документів, запитуваних у листі.
Прокурор зазначає, що за результатами камеральної перевірки, проведеної за листом Вознесенської окружної прокуратури від 07.08.2024 № 53/5-5711ВИХ-24, Міністерством юстиції України у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинського Олександра Анатолійовича (Акт від 08.10.2024 № 5029/19.1.1/24) встановлено, що державну реєстрацію права власності на магазин в м. Южноукраїнську Миколаївської області по проспекту Незалежності (Леніна) 13/13 за Анваровим В.Б. проведено з порушенням вимог статей 3, 10, 18, 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 12, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127, а саме: за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013. Наказом Міністерства юстиції України № 2880/5 від 08.10.2024 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинського Олександра Анатолійовича» державному реєстратору Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинському О.А. тимчасово блоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) місяць.
Відтак, на думку прокурора, право власності на магазин в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області по проспекту Незалежності (Леніна), 13/13 за Анваровим В.Б. набуто на підставі незаконного рішення державного реєстратора, що є підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом подання позовної заяви про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості - магазин в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області по проспекту Незалежності (Леніна), 13/13 .
Прокурор вважає, що спірний об'єкт нерухомості збудований Анваровим В.Б. на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документу, який дає право виконувати будівельні роботи, і без належно затвердженого проекту порушує вимоги закону та умови укладеного договору та вважається самочинним будівництвом згідно із нормами частини 1 статті 376 ЦК України.
Як вказує прокурор, відповідно до пункту 4.4 договору про встановлення особистого строкового сервітуту передбачено, що серветуарій зобов'язаний дотримуватися умов встановлення сервітуту, встановлених цим договором та після закінчення терміну договору припинити використання і повернути частину земельної ділянки, на якій встановлено особистий сервітут, в попередньому стані. Встановлено, що земельна ділянка за адресою: проспект Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області на час будівництва магазину Анварову В.Б. не виділялась та у користування не надавалась. Питання про присвоєння адреси земельній ділянці по проспекту Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області не розглядалося та дозвільні документ на її забудову не видавалися. В Реєстрі будівельної діяльності за параметрами пошуку «Місце знаходження об'єкта: проспект Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області » документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не виявлено.
Таким чином, на думку прокурора, Анваров В.Б. здійснив будівництво без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, а торгівельний магазин не введено в експлуатацію у визначеному законом порядку. Окрім того, всупереч умовам договору про встановлення особистого строкового сервітуту будівництво Анваровим В.Б. магазину здійснено на земельній ділянці комунальної власності, яка не була відведена для цієї мети. Зважаючи на відсутність у Анварова В.Б. будь-яких правовстановлювальних документів на земельну ділянку по проспекту Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області , з огляду на відсутність відповідного дозволу на будівництво, нежитлова будівля загальною площею 30,2 кв.м є об'єктом самочинного будівництва.
Відтак, прокурор вважає, що Анваров В.Б. діяв недобросовісно, порушуючи право власності територіальної громади міста Южноукраїнська на земельну ділянку, яка передавалась йому Южноукраїнською міською радою з метою укладання договору особистого строкового сервітуту для комерційного використання під розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - кіоску «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки по проспекту Незалежності, 13.
За ствердженням прокурора, державна реєстрація права приватної власності відповідача на нежитлове приміщення загальною площею 30,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївської області, проспект Незалежності (Леніна), 13/13 , як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ними права власності на таке майно. Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт. Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом № 1952-IV. За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення [висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
Як вказує прокурор, враховуючи, що державна реєстрація права приватної власності Анварова В.Б. на нерухоме майно створює перешкоди власнику земельної ділянки, а тому така державна реєстрація на нежитлове приміщення літ. А-1 - магазин загальною площею 30,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївської області, проспект Незалежності (Леніна), 13/13 підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи. Отже, на думку прокурора, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення (демонтаж) самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Відтак, прокурор стверджує, що спірний об'єкт нерухомост, збудований Анваровим В.Б. на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, та реєстрація права власності на який проведено не у спосіб, передбачений статтею 376 ЦК України, тому є самочинним будівництвом.
На думку прокурора, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику, тобто територіальній громаді в особі Південноукраїнської міської ради, у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) об'єкту самочинного будівництва та скасування державної реєстрації права приватної власності Анварова В.Б. на нежитлове приміщення загальною площею 30,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївської області, проспект Незалежності (Леніна), 13/13 , із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
При цьому прокурор зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України власником земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості є Южноукраїнська міська рада Миколаївської області. Забудовником та власником спірного об'єкту нерухомості, розташованого за адресою Миколаївська облсть, Вознесенський р-н, м. Южноукраїнськ, проспект Незалежності, 13/13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2427711248108) є Анваров В.Б . Аналіз вищевказаних норм законодавства, зміст і характер вищеописаних спірних правовідносин свідчить про те, що вони склалися між Південноукраїнською міською радою як власником земельної ділянки та Анваровим В.Б. як забудовником та власником об'єкту самочинного будівництва. Відтак, на думку прокурора, Південноукраїнська міська рада як власник землі на цей час є належним позивачем, а Анваров В.Б. є належним відповідачем.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави прокурор зазначає наступне.
Згідно з частиною 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Зі змісту положень статті 12 ЗК України вбачається, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування, прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок відноситься до повноважень міської ради. Відповідно до статті 80 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності. Згідно зі статтею 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Отже, на думку прокурора, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є Південноукраїнська міська рада як власник земельної ділянки, належної територіальній громаді міста Південноукраїнська, на якій самочинно зведено та незаконно зареєстровано нежитлову будівлю за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13 . Однак, Південноукраїнською міською радою заходи щодо захисту інтересів територіальної громади міста Південноукраїнська та держави загалом не вживаються, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування. Бездіяльність органу місцевого самоврядування полягає у тому, що Південноукраїнська міська рада за наявності факту порушення інтересів територіальної громади і держави в цілому, маючи відповідні повноваження для їх захисту, з метою такого захисту до суду не звернулась. Вознесенською окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено запит від 16.10.2024 за № 53/5-7486вих-24 до Южноукраїнської міської ради, в якому міську раду як власника забудованої земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення під час використання ФОП Анваровим В.Б. земельної ділянки за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13 , а також запрошено інформацію щодо вжиття міською радою заходів позовного характеру за викладеними обставинами. Крім того, на факт самочинного будівництва вказувалось в інших запитах прокурора у кримінальному провадженні від 11.01.2024 за № 53/5-174вих.-24, від 06.08.2024 № 53/5-5676вих.-24 та від 25.09.2024 № 53/5-6859вих.-24, які скеровувалися на адресу Южноукраїнської міської ради. Однак замість вжиття належних заходів реагування шляхом подання відповідного позову до господарського суду Миколаївської області, Южноукраїнська міська рада листом від 24.10.2024 за № 21/01-34/2834 повідомила, що звернення до суду щодо з вказаних питань не планується та відповідні заходи не вживалися. За наявності підстав не заперечують щодо звернення до суду з відповідною позовною заявою органами прокуратури. Станом на теперішній час Південноукраїнська міська рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не вживає заходів позовного характеру щодо усунення Анваровим В.Б. перешкод міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13 . Вказане, на думку прокурора свідчить про бездіяльність Південноукраїнської міської ради при здійсненні захисту інтересів територіальної громади міста, що в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою звернення органів прокуратури до суду. Відповідно до правового висновку, викладеного у пункті 5.6. постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Розумність строку вжиття заходів на захист інтересів держави в даному випадку обумовлена тим, що невжиття Южноукраїнською міською радою Миколаївської області негайних заходів реагування на вищевикладене порушення може спричинити настання невідворотних негативних наслідків, таких як подальша незаконна забудова земельної ділянки, подальше відчуження спірної будівлі добросовісним набувачам з метою ускладнення захисту законних інтересів держави.
Щодо втручання у право мирного володіння майном прокурор зазначає, що втручання держави у право мирного володіння відповідачем майном у вигляді самочинно збудованого об'єкту, яке знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, є правомірним, переслідує легітимну мету захисту інтересів територіальної громади.
Як зазначає прокурор, відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127 (в редакції станом на час реєстрації за відповідачем права власності на спірний об'єкт), передбачено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Разом з тим, за ствердженням прокурора, Анваров В.Б. подав державному реєстратору лише частину документів (технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, та довідку), що вочевидь не відповідає вимогам закону та не є достатніми для реєстрації прав на новозбудований об'єкт нерухомості. Відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов'язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Відповідні норми законодавства були та залишаються доступними, у тому числі щодо наслідків їхньої дії - права власника земельної ділянки вимагати знесення самочинно збудованого на його земельній ділянці об'єкту. Отже, наслідки недотримання законодавчо визначених норм щодо заборони набуття приватної власності на об'єкти самочинного будівництва, з огляду на приписи ЦК України та ЗК України, а також право власника вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні його майном, є передбачуваними для будь-якої особи, яка здійснила самочинне будівництво та оформила право власності на нього. За такого, втручання у право відповідача володіти спірним самочинно збудованим об'єктом здійснюється у даному випадку відповідно до закону. Також прокурор зауважує, що усунення перешкод власнику земельної ділянки у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі - магазину переслідує легітимну мету контролю за використанням земельної ділянки згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося згідно із законом. Так, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (стаття 38 ЗК України). Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм (стаття 39 ЗК України). Територіальні громади, є суб'єктами права власності на землі комунальної власності, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування ( пункт "б" частини 1 статті 80 ЗК України). Право комунальної власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (частина 3 статті 79 ЗК України; частина 3 статті 373 ЦК України). У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (пункт "а" частина 2 стаття 83 ЗК України). Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. При здійсненні будівництва на земельній ділянці комунальної форми власності необхідно отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, з тією метою, щоби попередити недоцільну, хаотичну забудову населених пунктів, що не тільки призводить до порушення установлених державною правил та визначених норм, а й суперечить гармонійному та плановому розвитку території, спотворює характер середовища. Незаконна забудова комунальної земельної ділянки та створення перешкод у її використанні грубо порушує інтереси держави, оскільки заподіює шкоду правам територіальної громади м. Южноукраїнська (як частини Українського народу) на відповідну земельну ділянку. Здійснення відповідачем самочинного будівництва без дозвільних документів суперечить вимогам містобудівної документації, нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку міста, а отже, порушує інтереси держави у сфері регулювання містобудівної діяльності. Також будівництво за таких умов порушує права невизначеного кола осіб. Адже безпека та якість об'єктів будівництва можуть бути забезпечені лише у випадку здійснення їх будівництва з дотриманням, зокрема, містобудівної, проектної документації, вихідних даних та за умов належного здійснення уповноваженими державними органами функцій нагляду та контролю. При цьому порушення інтересів держави та суспільства полягають в тому, що за умов отримання відповідачем земельної ділянки на конкурсній основі та укладення договору, місцевий бюджет міг би отримувати найбільш конкурентну орендну плату, що беззаперечно становить також економічний інтерес. Відтак, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в тому, що відповідач, зайнявши земельну ділянку комунальної форми власності без правовстановлюючих документів, здійснив протиправне втручання у вільне
За ствердженням прокурора, суспільний інтерес в усуненні перешкод територіальній громаді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості спрямований на задоволення соціальних потреб: по перше, на відновлення законного становища комунальної земельної ділянки, яке існувало до розміщення на ній самочинно збудованого об'єкту, по - друге, наповнення місцевого бюджету додатковими коштами, у разі надання земельної ділянки в оренду, які в подальшому можливо використати для фінансування соціально-економічних сфер життєдіяльності мешканців міста, особливо в умовах воєнного стану, здійснення заходів із обороноздатності та забезпечення безпеки. Відтак, на думку прокурора, здійсненим самочинним будівництвом порушено інтереси держави щодо охорони земельних ресурсів, їх раціонального та ефективного використання з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій. Отже, загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки, необхідність приведення її у належний стан (звільнення від самочинно збудованого об'єкту) безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи у збереженні права власності на об'єкт нерухомості, побудований у незаконний спосіб та оформлений без правовстановлюючих документів. Також для розкриття критерію пропорційності втручання у право власності відповідача на спірне нерухоме майно, вагоме значення має визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна. При цьому, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність, у зв'язку з чим для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність. Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16- ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача, який порушує права територіальної громади на земельну ділянку, ухиляється від оформлення орендних відносин, процедури отримання дозвільних документів на будівництво, введення в експлуатацію, тощо не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Правовідносини, пов'язані з усуненням перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого оформлено право власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Так, на думку прокурора, Анваров В.Б. не є добросовісним набувачем спірного об'єкту нерухомості, який розташований на земельній ділянці комунальної власності, з огляду на наступне. Укладаючи у 2014 році договори про встановлення особистого строкового сервітуту та отримання у 2018 році паспорту прив'язки стаціонарної тимчасової споруди (реконструкція існуючого кіоску під торгівельний павільйон) Анваров В.Б. усвідомлював, що земельна ділянка передається виключно для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Анварову В.Б. достеменно було відомо про можливість розміщення лише тимчасової споруди площею не більше 16,4 кв.м, отже збудований капітальний об'єкт площею 30,2 кв.м вочевидь суперечить умовам договору сервітуту та паспорту прив'язки, отриманими самим Анваровим В.Б . Тобто самовільне будівництво супроводжувалось ще й самовільним зайняттям ділянки комунальної власності, оскільки площа фактичної забудови наразі складає 30.2 кв.м. Таким чином, будучи обізнаним з нормами законодавства у сфері містобудівної діяльності та умовами договору, уникаючи установленого законодавством порядку отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, попри встановлену договором особистого строкового сервітуту заборону на будівництво нерухомості, попри вимоги паспорту прив'язки ФОП Анваров В.Б. незаконно збудував нежитлову будівлю - магазин та набув право власності на неї. Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття права власності на майно під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц. Отже, ФОП Анваров В.Б., враховуючи умови договору, проявивши розумну обачність, міг знати, що будівництво об'єктів нерухомості на земельній ділянці комунальної власності без правовстановлюючих документів на неї є незаконним. До того ж, останній міг ознайомитись зі змістом земельного та цивільного законодавства у сфері містобудівельної діяльності, а також за необхідності отримати відповідну правову допомогу перед здійсненням будівництва нерухомості та в подальшому оформлення права власності на неї. Відтак, ФОП Анваров В.Б. міг і повинен був розуміти, що для здійснення будівництва необхідно дотримуватися певних процедур, визначених національним законодавством. Відповідач повинен був усвідомлювати ризики набуття права власності на незаконно побудований об'єкт нерухомості, який розташований на земельній ділянці комунальної власності, враховуючи додатковий вид діяльності відповідача, який полягає у наданні в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, та відповідно мав можливість відмовитись від незаконної побудови та реєстрації права власності на нерухомість. Також відповідно до інформації ГУ ДПС в Миколаївській області від 03.10.2024 загальна сума сплачених Анваровим В.Б. податків за останній податковий період склала 119356,25 грн., орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою не сплачував. Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за Анваровим В.Б. зареєстровано право власності на наступні об'єкти нежитлової нерухомості - пекарню, загальною площею 1047,3 кв.м (Миколаївська обл., Первомайський р-н., с. Кавуни, вул. Елеваторна, 2а); магазин, загальною площею 10,5, кв.м (Миколаївська обл., Первомайський р-н., с. Кавуни, вул. Шевченка Т. Г., 33); магазин, загальною площею 10 кв.м (Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Центральна, 6/137); магазин, загальною площею 11.2 кв.м (Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, бульвар Шкільний, будинок 2/2); магазин, загальною площею 29,3 кв.м (Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вул. Миру, 9/9); магазин, загальною площею 27,3 кв.м (Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Сухомлинського, 1/1); гараж, загальною площею 73.3 кв.м (Миколаївська обл., Арбузинський р-н., с. Кавуни, вул. Елеваторна, 2-в); магазин хлібобулочних виробів № 129, загальною площею 48 кв. (Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вул. Молодіжна, 4/41); магазин, загальною площею 18.2 кв.м (Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Центральна, 6/64-2); гараж, загальною площею 45,1 кв.м (Миколаївська обл., Арбузинський р-н., смт. Арбузинка, вул. Шевченка, 208-г); магазин, загальною площею 11,8 кв,м (Миколаївська обл., Арбузинський р-н., смт. Арбузинка, вул. Шевченка, 208/1). Також у приватній власності останнього перебувають наступні земельні ділянки з кадастровими номерами: 4820381500:01:005:0013, площею 0.2273 га; 4820384200:13:000:0168, площею 2 га; 4820384200:13:000:0144, площею 2 га; 4820355100:01:093:0002, площею 0,15 га; 4820355100:01:093:0001, площею 0.15 га; 4823384700:05:000:0078, площею 1,4 га; 4820355700:06:000:1794, площею 2 га; 4820381000:10:000:0025, площею 2 га; 4820384200:13:000:0142, площею 2 га; 4820381000:10:000:0023, площею 2 га; 4820381500:01:005:0005, площею 0,01 га; 4820381500:01:005:0003, площею 0.0074 га; 4820355100:01:144:0004, площею 0,0356 га, 4824282000:02:000:0145, площею 1,8518 га; 4820381000:12:000:0448, площею 0,5199 га; 4820384200:11:000:0444, площею 0,6154 га; 4810200000:11:034:0255, площею 0,0023 га; 4820680700:01:000:0426, площею 5,3 га; 4820680700:01:000:0425, площею 16 га; 4820681200:04:000:0005, площею 48 га; 4820355100:01:144:0012, площею 0,0408 га; 4824880400:02:008:0014, площею 0,3 га. Отже, з вищевикладеного вбачається, що самочинно побудована будівля є не єдиним об'єктом нерухомості, оскільки останній у приватній власності має, окрім земельних ділянок, іншу комерційну нерухомість для здійснення підприємницької діяльності. Окрім того, від здійснення підприємницької діяльності останній отримує певні доходи та перебуває на податковому обліку як фізична особа- підприємець. Відтак, на думку прокурора, знесення самочинно побудованої будівлі не буде становити надмірний тягар для останнього.
Як вказує прокурор, втручання у право володіння містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу є «відповідними і достатніми», оскільки набуття у власність майна має бути правомірним, і держава має легітимне право на повернення спірної земельної ділянки у її власність. Підсумовуючи викладене та враховуючі обставини справи, усунення перешкод в користуванні територіальній громаді земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва не є в даному випадку порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Висновок про те, що задоволення позовних вимог про знесення самочинно збудованого об'єкту за відсутності земельної ділянки, відведеної для цієї мети, відповідає критеріям правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном висловлено Верховним Судом у постановах від 03.04.204 у справі № 916/2938/21, від 10.01.2024 у справі № 916/619/22, від 18.04.2024 у справі 915/1567/21.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2024 р. вказану позовну заяву заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради (вх. № 15505/24 від 09.12.2024 р.) залишено без руху, оскільки в порушення вимог ч. 1 ст. 164 ГПК України прокурором не надано належних доказів сплати заявником судового збору за поданий позов у встановленому законом розмірі.
25.12.2024 р. від представника прокуратури - Денисенко В.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 16303/24), до якої додано копію платіжної інструкції від 27.11.2024 р. № 2006 про сплату судового збору на суму 3633,59 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2024 р. вказану позовну заяву заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1524/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 23.01.2025 р. о 15:45.
13.01.2025 р. від представника відповідача - адвоката Панченка С.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про продовження процесуального строку, встановленого судом на подачу відзиву на позов (вх. № 381/25), в якому відповідач зазначає, що ухвала Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2024 р. про відкриття провадження у справі № 915/1524/24 була розміщена в системі "Електронний суд" 27.12.2024 року, а отже закінчення 15-тиденного строку, встановленого судом, припадає на 11.01.2025 року, у зв'язку з чим (з урахуванням положень п. 4 ст. 116 ГПК України) останнім днем строку, встановленого судом є 13.01.2025 року. Так, відповідачем для представництва його інтересів у справі № 915/1524/24 залучено адвоката Панченка С.В. на підставі договору №10/01/25-АІ, який було укладено тільки 10.01.2025 р. При цьому відповідач зазначає, що сам Анваров Васіб Байрамович не має юридичної освіти та достатніх знань для належного захисту своїх інтересів в суді, де позивача представляють професійні юристи - працівники органів прокуратури. Відтак, відповідач з метою забезпечення свого права належним чином користуватись правничою допомогою адвоката (тим більше, що позовна заява стосується позбавлення його права власності, непорушність якого гарантується Конституцією України), а також враховуючи великий обсяг позовної заяви прокурора (42 арк.), значну кількість додатків до позову, просить господарський суд продовжити встановлений процесуальний строк на подання відзиву на позов до 25-го січня 2025 року (що буде складати 15 днів з дати укладення відповідачем договору на правничу допомогу).
14.01.2025 р. від представника відповідача - адвоката Панченка С.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 472/25), згідно з яким до матеріалів справи надано аркуш 2 договору про надання правової допомоги №10/01/25-АІ, який з технічних причин не було завантажено належним чином.
20.01.2025 р. від представника відповідача - адвоката Панченка С.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 755/25), згідно з яким відповідач проти задоволення позову заперечує.
Так, відповідач вказує, що 06.03.2014 року на підставі протоколу № 1-14 засідання архітектурно-містобудівної ради при відділі архітектури та містобудування Южноукраїнської міської ради відповідачу було погоджено можливість розміщення торгівельного кіоску «Кавунівський хліб». Рішенням Южноукраїнської міської ради від 27.03.2014 року № 1231 відповідачу було дозволено розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - кіоску «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки про проспекту Леніна (Незалежності), 13 у місті Южноукраїнську терміном на 10 років. Вказаним рішенням також було запропоновано відповідачу у двадцятиденний термін з дня прийняття рішення щодо розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - кіоску «Кавунівський хліб» укласти з Южноукраїнською міською радою договір про встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки площею 16,40 кв.м в районі автобусної зупинки про проспекту Леніна (Незалежності), 13 у місті Южноукраїнську терміном на 10 років. Також, 27.03.2014 року відповідачу Южноукраїнською міською радою було видано Паспорт № 09-14 прив'язки стаціонарної тимчасової споруди - кіоск «Кавунівський хліб», загальною площею 16,40 кв.м. 15.04.2014 року між Южноукраїнською міською радою та відповідачем було укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту, який зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту Южноукраїнської міської ради за № 7-14.
Як зазначає відповідач, відповідно до пункту 1.1 договору Южноукраїнська міська рада на підставі рішення від 27.03.2014 року № 1231 встановлює особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 16.4 кв.м, що знаходиться в районні автобусної зупинки по проспекту Леніна (Незалежності), 13, в інтересах сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди, а саме кіоску «Кавунівський хліб», для здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до Акту приймання-передачі земельної ділянки від 05.04.2014 року Южноукраїнська міська рада передала, а відповідач прийняв у платне користування строком на 10 років для провадження підприємницької діяльності земельну ділянку під розміщення кіоску «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки по проспекту Леніна (Незалежності), 13, загальною площею 0,00164 га. Слід зазначити, що акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки від відповідача до Южноукраїнської міської ради не підписано до теперішнього часу. У 2018 році за замовленням відповідача ФОП Леденчук В.И. було складено ескізні наміри забудови, якими передбачалась реконструкція існуючого кіоску «Кавунівський хліб» в торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» з площею забудови 30 кв.м, корисною площею 25,6 кв.м. За ствердженням відповідача, дані ескізні наміри були розглянуті на засіданні архітектурно-містобудівної ради 08.05.2018 року та погоджено розміщення стаціонарної тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності - торгового павільйону «Кавунівський хліб», площею 25,6 кв.м замість хлібного кіоску. На підставі даного протоколу, 21.05.2018 року начальником управління містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Южноукраїнської міської ради відповідачу видано паспорт прив'язки № 35-18 стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки на проспекті Незалежності, 13 (реконструкція існуючого кіоску під торгівельний павільйон) строком до 15.04.2024 року. На підставі цього паспорту прив'язки від 21.05.2018 року відповідачем в районі автобусної зупинки на проспекті Незалежності, 13 було розміщено павільйон «Кавунівський хліб» шляхом реконструкції існуючого кіоску. Окрім цього, відповідачем було виконано благоустрій прилеглої до павільйону території за власний рахунок. Не дивлячись на те, що цей паспорт було видано строком до 15.04.2024 року, він продовжує діяти і до теперішнього часу на підставі пп. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 року № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану», що підтверджується, зокрема, листом Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 08.08.2024 року № 14/01-34/2142 та листом Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 24.10.2024 р. № 23/01-34/2834. Факт використання відповідачем торгівельного павільйону «Кавунівський хліб» на підставі паспорту прив'язки від 21.05.2018 р. підтверджується також листами виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 21.07.2022 року № 21/02-34/1790 та від 19.01.2024 року № 14/01-34/169.
Відповідач вказує, що відповідно до п. 1.4 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за № 1330/20068, паспорт прив'язки тимчасової споруди - це комплект документів, у яких визначено місце встановлення тимчасової споруди та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1:500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд тимчасової споруди та напрям підприємницької діяльності. Відповідно до п. 1.3 вказаного Порядку, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Відповідно до п. 2.1, п. 2.20 цього Порядку, паспорт прив'язки тимчасової споруди є підставою для розміщення тимчасової споруди. Встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив'язки тимчасової споруди. При цьому, слід зауважити, що цим Порядком не встановлено, що паспорт прив'язки надається та діє тільки за умови укладення договору сервітуту земельної ділянки.
Відтак, відповідач вважає, що є підстави стверджувати, що він станом на сьогоднішній день має право на розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки на проспекті Незалежності, 13 відповідно до паспорту прив'язки № 35-18 від 21.05.2018 р. При цьому, відповідач стверджує, що існуючий на сьогоднішній день торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» - є саме тимчасовою, а не капітальною спорудою, оскільки є одноповерховою спорудою, що виготовлена з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлена тимчасово, без улаштування фундаменту. Таким чином, існуючий на сьогоднішній день торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» є рухомим, а не нерухомим майном. Дана обставина, підтверджується також і листом Державної інспекції архітектури та містобудування України № 5890/02/13-24 від 26.09.2024 року. На думку відповідача, прокурор помилково стверджує, що ця споруда є капітальною. При цьому в якості єдиного доказу на підтвердження цього доводу прокурор посилається на протокол огляду місцевості від 25.09.20224 року, який складено без залучення відповідача та за правилами Кримінально-процесуального кодексу України. Відповідач вважає цей доказ неналежним та недопустимим в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, адже відповідно до п.п.п. 5.1.1 п.п. 5.1 п. 5 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року № 53/5, питання «Чи є об'єкт (результат виконання робіт) нерухомим майном?» може бути вирішено тільки будівельно-технічною експертизою. Як вказує відповідач, прокурором не додається до позовної заяви висновок такої експертизи, клопотання про її проведення не заявляється.
Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю літ. А-1 - магазин, загальною площею 30,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427711248108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, то відповідач вважає, що він не може бути відповідачем за цією вимогою, адже така реєстрація була здійснена державним реєстратором. До того ж, відповідач вважає, що у разі отримання державним реєстратором неповного або неналежного комплекту документів для державної реєстрації, він мав відмовити у здійсненні такої реєстрації. Коли ж державний реєстратор неналежним чином виконує свої посадові обов'язки, відповідач у будь-якому разі не може нести відповідальність за його дії та нести несприятливі наслідки таких дій.
23.01.2025 р. від представника позивача Південноукраїнської міської ради - Нестеренко І.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (вх. № 987/25), в якому позивач зазначає про підтримання позову прокурора в повному обсязі та просить розглядати справу без участі уповноваженого представника міської ради.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 р. у справі №915/1524/24 задоволено клопотання представника відповідача про продовження процесуального строку для подання відзиву на позов, прийнято відзив на позовну заяву (вх. № 755/25) як такий, що поданий у встановлений строк.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 23 січня 2025 року по справі №915/1524/24 за участю прокурора та представника відповідача судом було протокольно оголошено перерву до 06 лютого 2025 року о 10 год. 30 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що ухвалою суду від 23.01.2025 р. повідомлено позивача в порядку ст. 120 ГПК України.
28.01.2025 р. від Вознесенської окружної прокуратури через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 1227/25).
Так, прокурор зазначає, що ФОП Анварову В.Б., на підставі заяви останнього, Управлінням містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Южноукраїнської міської ради 21.05.2018 видано паспорт прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки на проспекті Незалежності, 13 (реконструкція існуючого кіоску під торгівельний павільйон) за № 35-18
Прокурор, із посиланням на п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011, вказує, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Відтак, на думку прокурора, у розумінні статті 181 ЦК України, тимчасова споруда є рухомим майном, а не нерухомістю, яка повинна бути пов'язана фундаментом із землею, тому права на тимчасову споруду не підлягають державній реєстрації, як права на об'єкти нерухомості (частина 1 статті 182 ЦК України).
Прокурор зазначає, що підставою для державної реєстрації вказаного об'єкта нерухомості стали лише: довідка, серія та номер: 2242/2 від 30.06.2021, видана ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», відповідно до якої адресу магазину присвоєно згідно рішення виконкому Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 26.06.2006 № 21, а саме: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, проспект Незалежності, 13/13; технічний паспорт, серія та номер: 772 від 30.06.2021, виданий ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», відповідно до відомостей якого нежитлову будівлю побудовано у 1991 році. Відповідно до інформації виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради за № 14/01-34/2142 від 08.08.2024 рішення про присвоєння адреси по проспекту Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області не приймалося та відповідні документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єкта відсутні. За ствердженнями прокурора, рішення № 21 від 26.06.2006 про присвоєння адреси об'єкту нерухомості - проспект Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області, на яке посилається ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр» не існує. За інформацією Державного архівного відділу Миколаївської області від 31.01.2024 № Ю-101/03-06 в останніх на зберіганні наявне лише рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 21 від 21.01.2006 «Про затвердження списку дітей перших двох років життя із малозабезпечених сімей для безкоштовного забезпечення продуктами дитячого харчування у кварталі 2006 року». Окрім того, 08.11.2021 ФОП Анваров В.Б. звертався до Южноукраїнської міської ради із заявою про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості - магазину, розташованого по проспекту Незалежності, 13/13. За результатами розгляду якої, останньому відмовлено у присвоєні поштової адреси, оскільки земельна ділянка, на які розташований вказаний магазин, надавалася для розміщення тимчасової споруди. Відтак, за ствердженням прокурора, Анваров В.Б. подав державному реєстратору пакет документів, що вочевидь не відповідає вимогам закону та не є достатніми для реєстрації прав на новозбудований об'єкт нерухомості та свідчить про його недобросовісну поведінку під час проведення державної реєстрації права приватної власності.
Наразі прокурор зазначає, що вказані порушення також підтверджуються результатами камеральної перевірки, проведеної Міністерством юстиції України у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями наказу № 2880/5 від 08.10.2024 та акту від 08.10.2024 № 5029/19.1.1/24. Крім того, відповідно до положень статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак, на думку прокурора, свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3520/16-ц). Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 ЗК України). Встановлено, що земельна ділянка за адресою: проспект Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області на час будівництва магазину Анварову В.Б. не виділялась та у користування не надавалась. Питання про присвоєння адреси земельній ділянці по проспекту Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області не розглядалося та дозвільні документ на її забудову не видавалися. В Реєстрі будівельної діяльності за параметрами пошуку «Місце знаходження об'єкта: проспект Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області » документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не виявлено. Відтак, прокурор вважає, що Анваров В.Б. здійснив будівництво без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, а торгівельний магазин не введено в експлуатацію у визначеному законом порядку.
Також знаходження вказаної будівлі - магазину під назвою «Кавунівський хліб» з прилягаючою територією біля автобусної зупинки, за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності, 13, підтверджується протоколом огляду від 25.09.2024, відповідно до якого зафіксовано вказаний об'єкт, який за зовнішніми ознаками являє собою одноповерхову капітальну споруду з дахом та стінами. Окрім того, як вбачається з технічного паспорту магазин - «Кавунівський хліб», на який зареєстровано право власності, являє собою одноповерхову будівлю, з залізобетонним фундаментом, стіни якого виготовленні з панелів та вагонки, покрівля оцинкована/стальна, металеве перекриття, підлога виготовлена з плитки. Отже, на думку прокурора, зважаючи на відсутність у Анварова В.Б. будь-яких правовстановлювальних документів на земельну ділянку по проспекту Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області, з огляду на відсутність відповідного дозволу на будівництво, нежитлова будівля загальною площею 30,2 кв.м є об'єктом самочинного будівництва. Відтак, прокурор вважає, що збудований ФОП Анваров В.Б. об'єкт площею 30,2 кв.м має ознаки капітального будівництва.
Щодо посилання відповідача на те, що він не може бути відповідачем за вимогою про скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю - магазин, оскільки державна реєстрація була здійснена державним реєстратором, прокурор зазначає наступне. Так, із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі № 520/13067/17 прокурор зазначає, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача». Відтак, прокурор вважає, що вірно зазначив належного відповідача - ФОП Анварова В.Б.
03.02.2025 р. від представника відповідача - адвоката Панченка С.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 1601/25), згідно з якими відповідач вважає, що пояснення, надані прокурором у відповіді на відзив не спростовують фактів та обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначає, що ним отримана відповідь на адвокатський запит № 13/01/01 від 13.01.2025 р., направлений до Південноукраїнської міської ради, у зв'язку з чим просить суд залучити її до матеріалів справи. Так, відповідач вказує, що з відповіддю № 23/01-32/221 від 24.01.2025 р. паспорт прив'язки від 21.05.2018 р. діє до теперішнього часу на підставі пп. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 року № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану»; торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» є тимчасовою стаціонарною спорудою, яка не має фундаменту; відповідач на сьогоднішній день має право на розміщення цієї споруди, а також має право на здійснення підприємницької діяльності - реалізацію хлібо-булочних виробів; здійснення відповідачем благоустрою прилеглої території підтверджується договором № 01/06-18 від 01.06.2018 р. та актом прийому-передачі виконаних робіт від 29.06.2018 р. Відтак відповідач вважає, що є підстави стверджувати, що він станом на сьогоднішній день має право на розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (реалізації хлібо-булочних виробів) - торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки на проспекті Незалежності, 13 відповідно до паспорту прив'язки № 35-18 від 21.05.2018 року. При цьому відповідач стверджує, що існуючий на сьогоднішній день торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» - є саме тимчасовою, а не капітальною спорудою, оскільки є одноповерховою спорудою, що виготовлена з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлена тимчасово, без улаштування фундаменту. Таким чином, існуючий на сьогоднішній день торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» є рухомим, а не нерухомим майном.
06.02.2025 р. від представника відповідача - адвоката Панченка С.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 1798/25), згідно з яким відповідач повідомив, що його представник не зможе прийняти участь у судовому засіданні у зв'язку з необхідністю приймати участь у невідкладних слідчих діях, що проводяться відповідно до Кримінального процесуального кодексу України поза межами міста Миколаєва, відтак, просив відкласти підготовче засідання на іншу дату.
У підготовчому засіданні 06.02.2025 прокурор у зв'язку з інформацією, наведеною відповідачем у запереченнях на відзив на позовну заяву, просив визнати явку представників позивача та відповідача обов'язковою та відкласти підготовче засідання по справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2025 р. у справі № 915/1524/24 підготовче засідання відкладено на 24.02.2025 р. о 14:30 з огляду на клопотання прокурора та неявку представників сторін у підготовче засідання, при цьому визнано явку сторін обов'язковою.
24.02.2025 р. від представника позивача Південноукраїнської міської ради - Миськів С.О. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про участь у судових засіданнях у справі № 915/1524/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 2694/25). Так, представник позивача зазначає, що оскільки довіреність уповноваженому представнику Південноукраїнської міської ради для участі в судових засіданнях була видана лише 20.02.2025, у зв'язку з цим клопотання про участь у судовому засіданні, що призначене на 24.02.2025, в режимі відеоконференції не було подано у встановлені строки. Також позивач зауважує, що у нього виникла необхідність у ретельному ознайомленні з матеріалами справи для підготовки до надання суду детальних та аргументованих пояснень щодо суті спору, у зв'язку з чим позивач просить відкласти підготовче засідання у справі № 915/1524/24 на іншу дату та надати можливість уповноваженому представнику Південноукраїнської міської ради Миськіву Сергію Олександровичу приймати участь в усіх судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції.
24.02.2025 р. від представника відповідача - адвоката Панченка С.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 2703/25), згідно з яким відповідачем надано до матеріалів справи копії супровідного листа № 3 від 21.02.2025 року та технічного звіту обстеження тимчасової споруди - павільйону "Кавунівський хліб", виконаного експертом у будівництві Луговською Л.І.
24.02.2025 р. від відповідача - ФОП Анварова В.Б. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про проведення засідання за відсутності відповідача (вх. № 2726/25), згідно з яким відповідач повідомив суд, що не зможе взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 24.02.2025 р. о 14:30 у зв'язку з сімейними обставинами. Також у вказаній заяві просив суд проводити судове засідання, призначене на 24.02.2025 р., та всі інші судові засідання по справі № 915/1524/24 без його участі та за участю його представника - адвоката Панченка Сергія Володимировича, який має усі повноваження по представництву інтересів відповідача у господарському суді.
Так, у підготовчому засіданні 24.02.2025 р. судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні заяви позивача про участь у підготовчому засіданні у справі № 915/1524/24, що призначено на 24.02.2025 р. о 14:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з огляду на порушення заявником встановленого ч. 2 ст. 197 ГПК України строку на подачу відповідної заяви.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2025 р. у справі № 915/1524/24 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 13.03.2025 р. о 14:00. Також задоволено заяву представника Південноукраїнської міської ради про участь у розгляді справи № 915/1524/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку ЄСІТС (ВКЗ).
05.03.2025 р. від представника прокуратури Бескровної І.І. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 3367/25), а саме копію постанови про призначення у кримінальному провадженні №42022152040000041 судової будівельно-технічної експертизи, яку винесено 28.02.2025, тобто після подання прокурором позову та відповіді на відзив на позов. Так, прокурор зазначає, що порушення щодо самочинної забудови комунальної земельної ділянки та безпідставної реєстрації права власності на споруджений об'єкт, допущені відповідачем, стали підставою також для внесення 10.08.2022 відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022152040000041 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Постановою від 28.02.2025 у вказаному кримінальному провадженні призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої зокрема поставлено питання про віднесення об'єкту, розташованого в районі автобусної зупинки на проспекті Незалежності, 13, у м. Південноукраїнськ (тобто спірного об'єкту у справі №915/1524/24) до об'єктів нерухомого майна або до тимчасових споруд.
Під час підготовчого засідання 13.03.2025 року судом було задоволено вказане клопотання прокурора про долучення доказів, наразі судом було відмовлено у задоволенні усного клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 13 березня 2025 року по справі №915/1524/25 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 24 березня 2025 року об 11 год. 20 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
В підготовчому засіданні 24.03.2025 р. прокурор та представники сторін не заперечували проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.03.2025 р. у справі № 915/1524/24 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 14.04.2025 р. о 12:30.
У судовому засіданні господарського суду 14 квітня 2025 року по справі №915/1524/25 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 15 травня 2025 року о 15 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
Так, у судовому засіданні господарського суду 15 травня 2025 року по справі №915/1524/25 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 09 червня 2025 року о 14 год. 40 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України у зв'язку з оголошення повітряної тривоги.
Під час розгляду справи по суті прокурор просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а позивач підтримав позов прокурора лише в частині вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача на нежитлову будівлю літ. А-1 - магазин, в частині вимог прокурора щодо усунення перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності та зобов'язання відповідача знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - спірний магазин позивач заперечував. Відповідач проти позовних вимог прокурора заперечував та просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з протоколу № 1-14 засідання архітектурно-містобудівної ради при відділі архітектури та містобудування Южноукраїнської міської ради від 06.03.2014 року, Анварову В.Б. було погоджено можливість розміщення торгівельного кіоску «Кавунівський хліб».
Як встановлено судом, рішенням Южноукраїнської міської ради від 27.03.2014 № 1231 «Про розміщення фізичною-особою підприємцем Анваровим Васібом Байрамовичем стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - кіоску «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки по проспекту Леніна, 13» на підставі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22.11.2011 за №1330/20068, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Южноукраїнська, затвердженого рішенням Южноукраїнської міської ради від 29.03.2012 № 505, за результатами розгляду заяви фізичної особи-підприємця Анварова В.Б. від 16.03.2014, враховуючи витяг з протоколу засідання архітектурно-містобудівної ради при відділі архітектури та містобудування виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 06.03.2014 № 1-14 та паспорт прив'язки групи стаціонарних тимчасових споруд було дозволено фізичній особі - підприємцю Анварову В.Б. розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - кіоску «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки про проспекту Леніна (Незалежності), 13 у місті Южноукраїнську терміном на 10 років. Вказаним рішенням зобов'язано ФОП Анварова В.Б. у двадцятиденний термін з дня прийняття рішення щодо розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - кіоску «Кавунівський хліб» укласти з Южноукраїнською міською радою договір про встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки площею 16,40 кв.м в районі автобусної зупинки по проспекту Леніна (Незалежності), 13 у місті Южноукраїнську терміном на 10 років.
На підставі заяви ФОП Анварова В.Б. від 06.03.2014 Южноукраїнською міською радою 27.03.2014 було видано відповідачу паспорт прив'язки № 09-14 стаціонарної тимчасової споруди - кіоск «Кавунівський хліб» загальною площею 16,40 кв.м.
Також від 15.04.2014 між Южноукраїнською міською радою та ФОП Анваровим В.Б. укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту, який був зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту Южноукраїнської міської ради за № 7-14 від 15.04.2014. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору Южноукраїнська міська рада на підставі рішення від 27.03.2014 № 1231 встановлює особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 16.4 кв. м, що знаходиться в районні автобусної зупинки по проспекту Леніна (Незалежності), 13, в інтересах сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди, а саме кіоску «Кавунівський хліб», для здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 2.1, 2.2 вказаного договору ним встановлюється особистий строковий сервітут строком на 10 років з дати реєстрації цього договору. По закінченню строку цього договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомляють одна одну в письмовій формі. Продовження строку договору оформлюється додатковою угодою.
Умовами вказаного договору право на здійснення капітального будівництва на вказаній земельній ділянці не передбачено.
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.04.2014 міськрадою фактично передано ФОП Анварову В.Б. у платне користування строком на 10 років для провадження підприємницької діяльності земельну ділянку під розміщення кіоску «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки по проспекту Леніна (Незалежності), 13, загальною площею 0,00164 га.
В подальшому рішенням Южноукраїнської міської ради від 29.05.2014 № 1277 «Про розміщення фізичною-особою підприємцем Анваровим Васібом Байрамовичем групи стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності - торгові місця «Базар дачників» з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів за адресою: проспект Леніна, в районі житлового будинку № 13 та автобусної зупинки», на підставі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22.11.2011 за №1330/20068, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Южноукраїнська, затвердженого рішенням Южноукраїнської міської ради від 29.03.2012 №505, за результатами розгляду заяви фізичної особи-підприємця Анварова В.Б. від 16.05.2014, враховуючи паспорт прив'язки групи стаціонарних тимчасових споруд дозволено фізичній особі - підприємцю Анварову В.Б. розміщення групи стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності - торгові місця «Базар дачників» з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів за адресою: проспект Леніна (Незалежності), в районі житлового будинку № 13 та автобусної зупинки терміном на 5 років. Вказаним рішенням зобов'язано ФОП Анварова В.Б. у двадцятиденний термін з дня прийняття рішення щодо розміщення групи стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності укласти з Южноукраїнською міською радою договір про встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки площею 72 кв.м за адресою: проспект Леніна (Незалежності), в районі житлового будинку № 13 та автобусної зупинки терміном на 5 років.
На підставі заяви ФОП Анварова В.Б. від 12.05.2014 Южноукраїнською міською радою 29.05.2014 видано паспорт прив'язки № 23-14 на групу стаціонарних тимчасових споруд - торгові місця «Базар дачників» з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів, загальною площею 72 кв.м.
Також між Южноукраїнською міською радою та ФОП Анваровим В.Б. укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 16.06.2014, який зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту Южноукраїнської міської ради за № 13-13 від 16.06.2014. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору Южноукраїнська міська рада на підставі рішення від 29.05.2014 № 1277 встановлює особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 72 кв. м, що знаходиться в районні житлового будинку № 13 по проспекту Леніна (Незалежності) в інтересах сервітуарія на право розміщення групи стаціонарних тимчасових споруд, а саме торгових місць «Базар дачників» з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів, для здійснення підприємницької діяльності.
Пунктами 2.1, 2.2 вказаного договору встановлено строковий особистий сервітут строком на 5 років з дати реєстрації цього договору. По закінченню строку цього договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомляють одна одну у письмовій формі. Продовження строку оформляється додатковою угодою.
Умовами вказаного договору право на здійснення капітального будівництва на вказаній земельній ділянці не передбачено.
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 16.06.2014 міською радою фактично було передано ФОП Анварову В.Б. у платне користування строком на 5 років для провадження підприємницької діяльності земельну ділянку під розміщення кіоску торгових місць « Базар дачників » з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів, в районі житлового будинку № 13 по проспекту Леніна (Незалежності) , загальною площею 0,0072 га.
Як вбачається з інформації Южноукраїнської міської ради від 24.10.2024 за № 23/01-34/2834, торгові місця «Базар дачників» з продажу сільськогосподарської продукції рослинного походження та квітів було демонтовано.
У 2018 році за замовленням відповідача ФОП Леденчук В.И. було складено Ескізні наміри забудови (копія - додається), якими передбачалась реконструкція існуючого кіоску «Кавунівський хліб» в торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» з площею забудови 30 кв.м, корисною площею 25,6 кв.м. Вказані Ескізні наміри були розглянуті на засіданні архітектурно-містобудівної ради 08.05.2018 року, про що свідчить витяг з протоколу вказаного засідання № 2-18), після чого відповідачу погоджено розміщення стаціонарної тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності - торгового павільйону «Кавунівський хліб», площею 25,6 кв.м замість хлібного кіоску.
На підставі зазначеного 21.05.2018 року управлінням містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Южноукраїнської міської ради відповідачу видано паспорт прив'язки № 35-18 стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки на проспекті Незалежності, 13 (реконструкція існуючого кіоску під торгівельний павільйон) строком до 15.04.2024 року.
Так, як з'ясовано судом, на підставі паспорту прив'язки від 21.05.2018 року відповідачем в районі автобусної зупинки на проспекті Незалежності, 13, м. Південноукраїнськ, було реконструйовано існуючий кіоск та розміщено торгівельний павільйон «Кавунівський хліб».
В подальшому, як вбачається з інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 04.08.2021 рішенням державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинським Олександром Анатолійовичем (індексний номер 59705111 від 06.08.2021) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Анваровим В.Б. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин) площею 30,2 кв.м, розташовану по проспекту Незалежності, 13/13 (Леніна), в м. Южноукраїнську, Вознесенського району Миколаївської області . Згідно з відомостями Державного реєстру підставою для державної реєстрації вказаного об'єкта нерухомості стали: довідка, серія та номер: 2242/2 від 30.06.2021, видана ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», відповідно до якої адресу магазину присвоєно згідно рішення виконкому Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 26.06.2006 № 21, а саме: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, проспект Незалежності, 13/13 ; технічний паспорт, серія та номер: 772 від 30.06.2021, виданий ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», відповідно до відомостей якого нежитлову будівлю побудовано у 1991 році.
Рішенням Южноукраїнської міської ради від 03.02.2022 № 922 «Про відмову громадянину України Анварову Васібу Байрамовичу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: проспект Незалежності, 13/13, м. Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області » на підставі п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до ст.ст. 12, 19, 39, 116, 121, 123 Земельного кодексу України, ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», враховуючи лист відділу містобудування та архітектури та розвитку інфраструктури Южноукраїнської міської ради щодо неможливості відведення земельної ділянки, за результатами розгляду заяви громадянина України Анварова В.Б. від 30.11.2021 було відмовлено останньому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під розміщення та обслуговування нежитлового приміщення (магазину) за адресою: проспект Незалежності, 13/13, м. Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області , орієнтовною загальною площею 0,0400 га у зв'язку з невідповідністю містобудівній документації. Вказане рішення міської ради про відмову мотивовано тим, що на вказаний об'єкт нерухомості відсутні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та рішення про присвоєння поштової адреси магазину, а також зазначена земельна ділянка надавалася ФОП Анварову В.Б. для розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.
Крім того, виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради звернувся до Вознесенської окружної прокуратури з листом від 21.07.2022 за № 21/02-34/1790 щодо вжиття органами прокуратури заходів представницького характеру з приводу незаконної реєстрації за Анваровим В.Б. права власності на об'єкт нерухомості за адресою: проспект Незалежності, 13/13, м. Южноукраїнськ .
За вказаним фактом Вознесенською окружною прокуратурою 10.08.2022 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022152040000041 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України.
Так, 26.08.2024 за № 53/5-6069ВИХ-24 на адресу Державної інспекції архітектури та містобудування окружною прокуратурою скеровано запит щодо надання інформації з приводу отримання Анваровим В.Б. відповідних дозвільних документів для здійснення будівництва та введення в експлуатацію вказаного об'єкта нерухомого майна.
З відповіді Державної інспекції архітектури та містобудування від 20.09.2024 за № 1548/05/18-24 вбачається, що тимчасова споруда не є об'єктом будівництва, щодо якого передбачено здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю.
За результатами камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинського Олександра Анатолійовича, проведеної Міністерством юстиції України за зверненням Вознесенської окружної прокуратури від 07.08.2024 № 53/5-5711ВИХ-24, про що складено акт від 08.10.2024 № 5029/19.1.1/24, встановлено, що за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію права власності від 04.08.2021 № 47137338, поданої Анваровим Васібом Байрамовичем, державним реєстратором Морозинським О.А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.08.2021 №59705111, на підставі якого у Державному реєстрі прав відкрито розділ № 2427711248108 на об'єкт нерухомого майна - магазин, розташований за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, просп. Незалежності, буд. 13/13, та проведено державну реєстрацію права власності за заявником (номер запису 43368220). Згідно з відомостями Державного реєстру прав до заяви додано: довідку від 30.06.2021 № 2242/2 (щодо технічного опису об'єкта), видану ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр»; технічний паспорт, виготовлений станом на 30.06.2021 ТОВ «МОЩ», у якому зазначено, що магазин побудовано в 1991 році. Перевіркою встановлено, що заявником не подано, а державним реєстратором Морозинським О.А. не витребувано, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси та не направлено відповідний запит до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013. При цьому у заяві відсутні відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Відтак, проведеною перевіркою було встановлено, що державним реєстратором Морозинським О.А. порушено вимоги статей 3, 10, 18, 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 12, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію права власності за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013.
Крім того, 25.09.2024 дізнавачем відділення поліції № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області складено протокол огляду місцевості, згідно з яким за участю начальника відділу екології, охорони навколишнього середовища та земельних відносин Южноукраїнської міської ради та заступника начальника відділу містобудування і архітектури Южноукраїнської міської ради було проведено огляд будівлі під назвою «Кавунівський хліб» з прилягаючою територією біля автобусної зупинки, за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності, 13, в ході якого було зафіксовано вказаний об'єкт, який за зовнішніми ознаками являє собою одноповерхову капітальну споруду з дахом та стінами.
Наразі прокурор, стверджуючи, що ФОП Анваров В.Б. самочинно збудував стаціонарну тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності - кіоск «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки про проспекту Леніна (Незалежності), 13 у місті Южноукраїнську на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документу, який дає право виконувати будівельні роботи, і без належно затвердженого проекту, що порушує права Південноукраїнської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, просить усунути перешкоди Південноукраїнській міській раді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності та зобов'язати ФОП Анварова В.Б. знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин площею 30,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївської області по проспекту Незалежності (Леніна), 13/13 , право власності на яку 04.08.2021 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за записом № 43368220 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427711248108) та скасувати державну реєстрацію права приватної власності Анварова Васіба Байрамовича на нежитлову будівлю літ. А-1 - магазин, загальною площею 30,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427711248108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Так, суд вважає належним чином обґрунтованим представництво прокурором інтересів держави в суді за заявленим позовом з огляду на таке.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Враховуючи те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Так, за п.76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно із п.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Так, прокурором в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано до Южноукраїнської міської ради письмові запити від 11.01.2024 № 53/5-174вих.-24, від 06.08.2024 № 53/5-5676вих.-24, від 25.09.2024 № 53/5-6859вих.-24 та від 16.10.2024 № 53/4-7486вих-24, в яких міську раду як власника забудованої земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення під час використання ФОП Анваровим В.Б. земельної ділянки за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13, наразі витребувано інформацію щодо вжиття міською радою заходів позовного характеру за викладеними обставинами.
Як вбачається з відповіді Южноукраїнської міської ради від 24.10.2024 за № 21/01-34/2834, відповідні заходи не вживалися та звернення до суду щодо з вказаних питань не планується. Також міська рада повідомила, що за наявності підстав не заперечує щодо звернення до суду з відповідною позовною заявою органами прокуратури.
Прокурор зазначає, що Южноукраїнською міською радою як уповноваженим органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходи щодо захисту та поновлення права власності громади у спірних правовідносинах не вжито.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.
Вознесенська окружна прокуратура направила Южноукраїнській міській раді повідомлення №53/5-8805вих-24 від 27.11.2024, в якому повідомила про намір здійснення Вознесенською окружною прокуратурою представництва інтересів держави в особі Южноукраїнської міської ради шляхом пред'явлення позову до господарського суду Миколаївської області.
Таким чином, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до господарського суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі позивача.
Щодо суті заявлених прокурором вимог суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. «б» ч. 3 статті 152 Земельного кодексу України).
Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Для особи, яка самочинно забудувала земельну ділянку, Цивільний кодекс України передбачає настання таких негативних наслідків майнового характеру: а) знесення збудованого об'єкта; б) визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на збудований об'єкт; в) проведення перебудови; ґ) відшкодування витрат, пов'язаних з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Так, відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3520/16-ц.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 та постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19.
Частинами 3-5 статті 376 ЦК України, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (у тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову (постанова Верховного Суду від 14.06.2021 у справі №925/188/18).
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов) (постанова Верховного Суду від 24.02.2020 у справі №458/1046/15-ц).
Власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 року у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.
Як стверджує прокурор, спірний об'єкт нерухомості - магазин був збудований Анваровим В.Б. на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, реєстрація права власності на вказаний об'єкт також проведено не у спосіб, передбачений статтею 376 ЦК України, а тому є самочинним будівництвом, на знесення якого направлена заявлена прокурором вимога про усунення перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності.
Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем будівництва на спірній земельній ділянці вказаного вище об'єкту, який прокурор визначає нерухомістю.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, на спірній земельній ділянці розташовано торгівельний павільйон «Кавунівський хліб», розміщення якого як стаціонарної тимчасової споруди було здійснено відповідачем у 2018 році для здійснення підприємницької діяльності за погодженням Управління містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Южноукраїнської міської ради (витяг з протоколу засідання № 2-18 від 08.05.2018 року).
При цьому управлінням містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Южноукраїнської міської ради 21.05.2018 року відповідачу видано паспорт прив'язки № 35-18 стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» в районі автобусної зупинки на проспекті Незалежності, 13 (реконструкція існуючого кіоску під торгівельний павільйон) строком до 15.04.2024 року.
Видача вказаного паспорту прив'язки на строк до 15.04.2024 року було обумовлено тим, що стосовно земельної ділянки за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13, на який розташовано торгівельний павільйон «Кавунівський хліб», був встановлений особистий строковий сервітут в інтересах відповідача на право розміщення тимчасової споруди згідно з договором від 15.04.2014 про встановлення особистого строкового сервітуту, укладеного між Южноукраїнською міською радою та фізичною особою - підприємцем Анваровим Васібом Байрамовичем на 10 років, а саме до 15.04.2024 року.
Водночас, як з'ясовано судом та підтверджено сторонами під час розгляду справи, вказаний паспорт прив'язки продовжує діяти до теперішнього часу на підставі пп. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 року № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану», що підтверджується, зокрема, листом Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 08.08.2024 року № 14/01-34/2142 та листом Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 24.10.2024 року № 23/01-34/2834. Крім того, факт використання відповідачем торгівельного павільйону «Кавунівський хліб» на підставі паспорту прив'язки від 21.05.2018 року підтверджується також листом Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 21.07.2022 року № 21/02-34/1790, листом Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 19.01.2024 року № 14/01-34/169.
Відносини у сфері розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності в населених пунктах регулюються низкою законів та підзаконних нормативно-правових актів. Зокрема, відповідно до п. 42, 44 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97) до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації та встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до пункту 7 статті 30 Закону №280/97 до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI зі змінами та доповненнями (далі - Закон №3038) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності та спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Ст. 28 Закону №3038 визначає, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідний Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за № 1330/20068.
Відповідно до п. 1.4 вказаного Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження паспорт прив'язки тимчасової споруди - це комплект документів, у яких визначено місце встановлення тимчасової споруди та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1:500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд тимчасової споруди та напрям підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 1.3 вказаного Порядку тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Відповідно до п. 2.1, п. 2.20 цього Порядку паспорт прив'язки тимчасової споруди є підставою для розміщення тимчасової споруди. Встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив'язки тимчасової споруди.
В п. 2.29 Порядку визначено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки ТС, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється (п. 2.30).
Законом України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 року №2807-IV (далі - Закон №2807), який визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, визначає, що саме до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів (стаття 10 Закону №2807) належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою; затвердження місцевих планів управління відходами. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо; видача дозволу на порушення об'єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
В ст. 15 вказаного Закону України №2807 визначено, що власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.
За положеннями ст. 16 Закону України №2807 на об'єктах благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов'язковість його отримання передбачена законом; складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків, самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
Оцінюючи наведені обставини суд враховує, що тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності в місті в розумінні законодавства про благоустрій населених пунктів (Закон №2807) є елементами (у формі малих архітектурних форм) об'єкту благоустрою, на якому вони розміщені. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього закону (Закон №2807) за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.
Відповідні вимоги законодавства, норми та правила законодавець встановив, серед іншого, в нормативно-правових актах в сфері містобудівної діяльності (стаття 28 Закону №3038, норми Порядку №244), котрі спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, а також в локальних правових актах (Положення №6107). Перелічені норми законодавства основною, обов'язковою та безальтернативною передумовою для розміщення суб'єктом господарювання тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності визначають необхідність отримання ним паспорта прив'язки ТС.
Отримання паспорта прив'язки ТС передбачає вчинення суб'єктом господарювання, що бажає розмістити тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, низки дій та отримання позитивних висновків/рішень відповідних суб'єктів владних повноважень в межах визначеної Порядком №244 процедури, а саме:
1) звернення суб'єкта господарювання до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із заявою про можливість розміщення ТС в бажаному місці;
2) перевірка органом з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації сформованого суб'єктом господарювання комплекту документів на предмет відповідності намірів щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам, що завершується повідомленням замовника: про відповідність його намірів містобудівній документації, будівельним нормам; про аргументовану відмову щодо реалізації намірів розміщення ТС;
3) у випадку отримання позитивного висновку про відповідність намірів щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам замовник для оформлення паспорта прив'язки ТС звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС (додаток 1); ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб'єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1); технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж. Зазначені документи замовником отримуються самостійно;
4) за умови дотримання замовником вимог Порядку №244 йому надається паспорт прив'язки ТС, що підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації та реєструється в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру. Строк дії паспорта прив'язки ТС визначається органом з питань містобудування та архітектури відповідної ради або районної державної адміністрації з урахуванням строків реалізації положень містобудівної документації на місцевому рівні.
Наразі вказаний Порядок №244 забороняє самовільне встановлення тимчасових споруд; визначає тимчасову споруду, встановлену без отримання суб'єктом господарювання паспорта прив'язки ТС як таку, що встановлена самовільно; передбачає юридичні наслідки самовільного встановлення тимчасової споруди - така підлягає демонтажу. При цьому вказаним Порядком не встановлено, що паспорт прив'язки надається та діє тільки за умови укладення договору на користування земельної ділянки, у т.ч. на умовах сервітуту.
В свою чергу, зважаючи на предмет та підстави заявленого прокурором позову, визначальним у спорі є з'ясування правового статусу спірного об'єкту - магазину, а саме чи є він тимчасовою спорудою чи капітальною будівлею, від цього залежить також порядок реалізації повноважень міської ради щодо їх демонтажу.
Як вже зазначалось вище, у відповіді Державної інспекції архітектури та містобудування від 20.09.2024 за № 1548/05/18-24 зазначено, що тимчасова споруда не є об'єктом будівництва, щодо якого передбачено здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю.
Як вбачається з наданого відповідачем до суду технічного звіту обстеження тимчасової споруди - павільйону "Кавунівський хліб" по проспекту Незалежності, 13 м. Південноукраїнськ, виконаного у лютому 2025 року експертом Приватного проектно-будівельного підприємства ПП «ЛІЛ-БУД» Луговською Л.І., вказаний павільйон є тимчасовою спорудою.
Відповідач, заперечуючи проти позову, наполягає на тому, що існуючий на сьогоднішній день торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» - є саме тимчасовою, а не капітальною спорудою, оскільки є одноповерховою спорудою, що виготовлена з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлена тимчасово, без улаштування фундаменту, а тому торгівельний павільйон «Кавунівський хліб» є саме рухомим, а не нерухомим майном.
В свою чергу, прокурором вказані доводи відповідача не спростовані. При цьому судом критично оцінюються посилання прокурора на протокол огляду від 25.09.2024, в якому дізнавач відділення поліції № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області за участю начальника відділу екології, охорони навколишнього середовища та земельних відносин Южноукраїнської міської ради та заступника начальника відділу містобудування і архітектури Южноукраїнської міської ради при огляді будівлі під назвою «Кавунівський хліб» з прилягаючою територією біля автобусної зупинки, за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності, 13, зафіксували, що вказаний об'єкт за зовнішніми ознаками являє собою одноповерхову капітальну споруду з дахом та стінами. Так, вказаний протокол не є належним і допустимим доказом, який може визначати статус спірної споруди. Інші належні та допустимі докази, які б підтверджували факт того, що спірний об'єкт - магазин є нерухомістю, прокурором до суду не надано, клопотань про призначення відповідної експертизи не заявлялось.
Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі N 904/1017/20).
За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зазначити, що із внесенням 17.10.2019 р. змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Так, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц, провадження N 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі N 904/2104/19, провадження N 12-57гс21). Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/14//17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 04.02.2021 у справі N 910/11534/18, від 07.07.2021 у справі N 916/2620/20.
Отже, покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Застосовуючи концепцію вірогідності доказів, суд зауважує, що наявні в матеріалах справи докази з більшою вірогідністю підтверджують факт того, що спірна у справі будівля магазину є саме стаціонарною тимчасовою спорудою - торгівельним павільйоном «Кавунівський хліб», що було розміщено відповідачем з дозволу управлінням містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Южноукраїнської міської ради, на підставі виданого відповідачу 21.05.2018 року паспорту прив'язки № 35-18 стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, який на сьогодні є чинним, аніж доводи прокурора про здійснення будівництва відповідачем саме об'єкту нерухомості.
Не приймаються до уваги також доводи прокурора про те, що про факт належності спірної споруди до об'єктів нерухомості вказує також реєстрація права власності за відповідачем на вказаний магазин як нерухоме майно, оскільки здійснення реєстрація права власності жодним чином не спростовує вищенаведені обставини, встановлені судом. Тим більш, як вже зазначалось, вказана реєстрація була здійснена з порушенням встановленого законом порядку.
Разом з тим оскільки судом встановлено, що відповідач встановив описану вище тимчасову споруду - торгівельного павільйону «Кавунівський хліб» за погодженням відповідного органу з питань містобудування та архітектури міської ради у встановленому законодавством порядку на підставі паспорту прив'язки, як це визначено в ст. 28 Закону №3038 і Порядку №244, відповідно така тимчасова споруда не може бути визнана як самовільно встановлена.
Відтак, суд вважає безпідставними посилання прокурора на порушення відповідачем норм чинного законодавства при розміщенні торгівельного павільйону «Кавунівський хліб», а тому доводи прокурора про наявність підстав для застосування приписів ст. 376 Цивільного Кодексу України щодо знесення самочинного будівництва є недоречними, оскільки спірні правовідносини стосуються розміщення ФОП Анваровим В.Б. тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, а не звільнення земельної ділянки чи знесення самочинного будівництва, тимчасова споруда не є нерухомим майном, а розміщення ТС не є самочинним будівництвом в розумінні ЦК України.
Більш того, як випливає зі змісту спірних правовідносин, позивач не вказує про створення йому перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою внаслідок розміщення відповідачем торгівельного павільйону, навпаки представник позивача не підтримав позов прокурора у вказаній частині. До того ж матеріали справи свідчать, що виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради звертався до Вознесенської окружної прокуратури з листом від 21.07.2022 за № 21/02-34/1790 щодо вжиття органами прокуратури заходів представницького характеру з приводу саме незаконної реєстрації за Анваровим В.Б. права власності на об'єкт нерухомості за адресою: проспект Незалежності, 13/13, м. Южноукраїнськ (тепер м. Південноукраїнськ) , втім про незаконність розміщення торгівельного павільйону «Кавунівський хліб» позивач не зазначив.
Отже, на думку суду, ствердження прокурора про чинення відповідачем перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою внаслідок розміщення на ній торгівельного павільйону « Кавунівський хліб » за адресою: проспект Незалежності, 13/13, м. Південноукраїнськ, є необґрунтованими.
В даному випадку суд вважає недоречними посилання прокурора правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, згідно з якою належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення (демонтаж) самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній постанові не є релевантними відносно даної справи, оскільки у справі № 916/1174/22 спірний об'єкт суди кваліфікували як нерухоме майно, тоді як у даній справі спірний об'єкт є тимчасовою спорудою.
Таким чином, суд вважає безпідставними вимоги прокурора про усунення перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов'язання відповідача знести (демонтувати) спірну будівлю магазину площею 30,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївської області по проспекту Незалежності (Леніна), 13/13 .
Стосовно вимог прокурора про скасування державної реєстрації права приватної власності Анварова Васіба Байрамовича на нежитлову будівлю літ. А-1 - магазин, загальною площею 30,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427711248108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи суд зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом вище, 04.08.2021 рішенням державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинським Олександром Анатолійовичем (індексний номер 59705111 від 06.08.2021) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Анваровим В.Б. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин) площею 30,2 кв.м, розташовану по проспекту Незалежності, 13/13 (Леніна), в м. Южноукраїнську, Вознесенського району Миколаївської області. Згідно з відомостями Державного реєстру підставою для державної реєстрації вказаного об'єкта нерухомості стали: довідка, серія та номер: 2242/2 від 30.06.2021, видана ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», відповідно до якої адресу магазину присвоєно згідно рішення виконкому Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 26.06.2006 № 21, а саме: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, проспект Незалежності, 13/13; технічний паспорт, серія та номер: 772 від 30.06.2021, виданий ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», відповідно до відомостей якого нежитлову будівлю побудовано у 1991 році.
Як вже зазначалось вище, згідно з актом Міністерства юстиції України від 08.10.2024 р. за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинського Олександра Анатолійовича встановлено порушення державним реєстратором Морозинським О.А. вимог статей 3, 10, 18, 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 12, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію права власності за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013.
Перевіркою встановлено, що заявником не подано, а державним реєстратором Морозинським О.А. не витребувано, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси та не направлено відповідний запит до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013. При цьому у заяві відсутні відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Відтак, матеріалами справи підтверджено, що реєстрація права власності на спірну будівлю була проведена з порушенням вимог чинного законодавства, а саме за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013.
Із оглянутого технічного паспорту, виготовленого ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр» 30.06.2021р., встановлено, що такий виготовлено на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами - магазин по проспекту Незалежності, № 13/13 м. Южноукраїнськ на Анварова Васіба Байрамовича, в паспорті міститься план будинку літ.А-1, експлікація приміщень будівлі площею 30,2 кв.м. З вказаного паспорту вбачається наступна характеристика будівлі: об'єкт магазин літ.А-1, рік побудови/реконструкції - 1991р., фундамент - залізобетон, стіни - вагонка панелі, покрівля - сталь оцинкована, перекриття - метал, підлога - плитка.
Водночас з довідки ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр» № 2242/2 від 30.06.2021р. вбачається, що в результатів проведених поточних інвентаризаційних робіт об'єкту «Магазин» за адресою Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, проспект Незалежності, № 13/13, встановлена площа 30,2 кв.м, вказаний об'єкт побудовано до 05.08.1992 року, а тому не самочинним будівництвом та не потребує введення в експлуатацію. У довідці також зазначено, що адресу магазину присвоєно згідно рішення виконкому Южноукраїнської міської ради від 26.06.2006 № 21.
Між тим з матеріалів справи випливає, що рішень про присвоєння поштової адреси нежитловій будівлі адреси проспект Незалежності, № 13/13, м. Южноукраїнськ (на момент реєстрації права власності з боку Южноукраїнської міської ради та її виконавчого органу не приймалось. Такого рішення виконкому Южноукраїнської міської ради № 21 від 26.06.2006 про присвоєння адреси об'єкту нерухомості - проспект Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області, на яке зроблено посилання ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», не існує. За інформацією Державного архівного відділу Миколаївської області від 31.01.2024 № Ю-101/03-06 в останніх на зберіганні наявне лише рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 21 від 21.01.2006 «Про затвердження списку дітей перших двох років життя із малозабезпечених сімей для безкоштовного забезпечення продуктами дитячого харчування у кварталі 2006 року».
Також 08.11.2021 ФОП Анваров В.Б. звертався до Южноукраїнської міської ради із заявою про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості - магазину, розташованого по проспекту Незалежності, 13/13 в м. Южноукраїнськ Миколаївської області. За результатами розгляду вказаної заяви відповідачу відмовлено у присвоєні поштової адреси, оскільки земельна ділянка, на якій розташований вказаний магазин, надавалася для розміщення тимчасової споруди.
Як вже було встановлено судом, фактично, станом на сьогоднішній день на земельній ділянці за адресою: Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, проспект Незалежності, № 13/13, розташована тимчасова споруда торговий павільйон, який належить відповідачу, який виготовлений з полегшених конструкцій, яка відповідає вимогам паспорту прив'язки № 35-18 від 21.05.2018 року, про що свідчать також листи Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 21.07.2022 року № 21/02-34/1790 та від 19.01.2024 року № 14/01-34/169 про факт використання відповідачем торгівельного павільйону «Кавунівський хліб» на підставі паспорту прив'язки від 21.05.2018 року.
Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Так, частиною 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Отже, з викладеного вище вбачається, що державна реєстрація речових прав власності на тимчасові споруди юридично є неможливою.
Таким чином в ході розгляду справи встановлено, що на земельній ділянці що передавалася у оренду, допускалося розміщення лише павільйону ( тимчасова споруда )для здійснення підприємницької діяльності та на час вчинення реєстраційних дій у відповідача був відсутній офіційний документ, що підтверджував присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Прокурор, звертаючись до суду із заявленим позовом, зазначив, що реєстрація права власності за відповідачем на вищевказане нерухоме майно здійснена державним реєстратором, так дії відповідача порушують не лише норми чинного законодавства щодо містобудівної діяльності, а й права та інтереси територіальної громади в особі міської ради, оскільки наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, що знаходяться на земельній ділянці комунальної власності, порушує можливість територіальної громади як власника землі, вільно розпоряджатися своєю власністю.
Отже, відповідний запис в Державному реєстрі створює для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Відповідно до ст. 14 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно з п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.
Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.
Відповідно до ст. 317, 319 ЦК України саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Спірне майно є комунальною власністю територіальної громади міста, від імені якої правомочності власника виконує міська рада.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до ст. 18 Закону за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.
За ч. 8 ст. 18 цього Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою введення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.
За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення на якій правовій підставі особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 та у постанові від 17 січня 2024 року у справі №522/3999/23.
Водночас заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові (пункти 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18 і у постанові ВСУ від 03 червня 2020 року у справі №363/4852/17.
Судом враховано, що державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18.
Також суд зауважує, що технічний паспорт є лише документом, яким оформлюється технічна інвентаризація об'єкта та який свідчить про фактичний стан нерухомості (площу, поверховість тощо). При цьому технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а відтак не може слугувати самостійною підставою для здійснення державної реєстрації.
До того ж в ході розгляду даної справи підтверджено порушення з боку державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинського Олександра Анатолійовича вимог законодавства під час проведення реєстраційних дій про державну реєстрацію права власності Анварова В.Б. на магазин, розташований за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, проспект Незалежності, 13/13 .
Таким чином, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності Анварова В.Б. на нерухоме майно - магазин, розташований за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, проспект Незалежності, 13/13 , без належного правовстановлюючого документа.
Відтак, право територіальної громади порушене саме внаслідок протиправної державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке на земельній ділянці відсутнє. Внесений до відповідних державних реєстрів запис впливає на обсяг прав територіальної громади при володінні та розпорядженні земельною ділянкою. У відповідача не могло виникнути як право власності, на спірне нерухоме майно, оскільки воно на земельній ділянці відсутнє. Натомість на земельній ділянці розташована лише тимчасова споруда, речові права на яку державній реєстрації не підлягають.
Оспорювана державна реєстрація речового права відповідача на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці позивача, - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття відповідачем такого права, а відповідні записи в Реєстрі створюють для територіальної громади перешкоди у реалізації правомочностей власника земельної ділянки.
Так, за змістом ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» законодавець встановлює наступні способи судового захисту порушених прав та інтересів особи у даній сфері:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Враховуючи викладене, у розумінні статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ефективним способом судового захисту порушених прав та інтересів в даному випадку є судове рішення про скасування державної реєстрації прав за відповідачем,
Зокрема, згідно з пунктом 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесених записів про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року №3502/5 (далі Порядок №3502/05), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 12 грудня 2011 року №1429/20167№ № 3502/05, підставою для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили (див. Постанова Верховного Суду від 2 березня 2023 року у справі № 807/2915/14).
Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 369/14294/17 (провадження № 61-1759св19)).
Відкриття/закриття розділів в Державному реєстрі прав, внесення до них відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження належить до повноважень державного реєстратора (пункт 5 частини третьої статті 10Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Такі повноваження здійснюються в тому числі на виконання рішення суду, зокрема щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна (стаття 14 вказаного Закону).
Враховуючи усе вищенаведене, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права приватної власності Анварова Васіба Байрамовича на нежитлову будівлю літ. А-1 - магазин загальною площею 30,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427711248108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Згідно з положеннями ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст.16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
У відповідності до ч.1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.
Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд виходить із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.
Наразі, на думку суду, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права міської ради (внаслідок здійснення відповідачем реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості) шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірний об'єкт магазин є ефективним, оскільки у такому разі порушене право міської ради буде відновлено.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності Анварова Васіба Байрамовича на нежитлову будівлю літ. А-1 - магазин загальною площею 30,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427711248108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.
Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку решті доводам учасників справи, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду щодо статусу спірного магазину та порушення прав позивача відповідачем лише через здійснення реєстрації права власності на вказаний магазин, який є лише тимчасовою спорудою.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, від імені якого прокурором пред'явлено позов в інтересах держави, у відповідності з п. 2 ч. 1, ч. 4, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені прокуратурою під час звернення до суду з даним позовом покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в частині скасування державної реєстрації права власності, що дорівнюють в розмірі 2422,40 грн., та за подачу заяви про забезпечення позову в розмірі 1211,20 грн., всього 3633,60 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради (55002, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, 48; e-mail: yuzhvk@gmail.com; код ЄДРПОУ 33850880) до фізичної особи-підприємця Анварова Васіба Байрамовича ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості та про скасування державної реєстрації права приватної власності задовольнити частково.
2. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Анварова Васіба Байрамовича ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю літ. А-1 - магазин загальною площею 30,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, проспект Незалежності (Леніна), 13/13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2427711248108), з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
3. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Анварова Васіба Байрамовича ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54006, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; код ЄДРПОУ 02910048, банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3633/три тисячі шістсот тридцять три/ грн. 60 коп.
4. В задоволенні решти частини позовних вимог заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 29.07.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням у щорічній відпустці у період з 17.06.2025 по 27.06.2025 року, з 15.07.2025 по 17.07.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва