ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
29 липня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/754/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Філінюк І.Г.
суддів: Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання - Герасименко Ю.С.
за участю:
від КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради - адвокат Гусак О.М.;
від Кабінету Міністрів України - Павлюк Анастасія Юріївна;
від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - Суслова Марія В'ячеславівна.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.05.2025
по справі №915/754/21
за скаргою Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради від 14.04.2025
про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1
про арешт коштів боржника у справі
про банкрутство Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради
ініціюючий кредитор: Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станції» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
кредитор: Головне управління ДПС у Миколаївській
кредитор: Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія»
кредитор: Товариство з обмеженою відповідальністю «АС»
кредитор: Приватне підприємство «Науково-виробнича фірма «ЕРГОМЕРА ІНВЕСТ»
учасник справи: представник працівників Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» - Орона Наталя Іванівна
учасник справи: Кабінет Міністрів України
учасник справи: територіальний орган Міністерства юстиції України в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заінтересована особа стосовно боржника: Південноукраїнська міська рада Миколаївської області
керуючий санацією: арбітражний керуючий Прохоров Володимир Сергійович
суддя суду першої інстанції - Ржепецький В.О.
місце винесення ухвали: м. Миколаїв, Господарський суд Миколаївської області, вул.Фалєєвська, 14,
повний текст ухвали складено та підписано: 14.05.2025.
В провадженні Господарського суду Миколаївської області знаходиться справа №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство».
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.11.2023 у справі №915/754/21 суд постановив: припинити процедуру розпорядження майном Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (код ЄДРПОУ 31948866); ввести процедуру санації боржника - Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство»; призначити керуючим санацією Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» арбітражного керуючого Прохорова Володимира Сергійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна керуючого санацією, ліквідатора) №1450 від 08.07.2013).
14.04.2025 Комунальне підприємство «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради звернулося до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою, в якій боржник просить про поновлення строку для подання скарги, визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про арешт коштів боржника у справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.05.2025 скаргу Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради від 14.04.2025 про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про арешт коштів боржника - задоволено.
Визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про арешт коштів боржника.
Обґрунтування судового рішення.
В мотивах прийнятого рішення, суд першої інстанції зазначив, що на момент подання скарги, не можна вважати правомірними дії державного виконавця, які спрямовані на звернення стягнення на грошові кошти боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, на підставі лише положень Закону України «Про виконавче провадження», без врахування процедур і положень Кодексу України з процедур банкрутства, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції прийшов до висновку про скасування постанови відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) від 19.03.2025 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1. Водночас, господарський суд, враховуючи наведене вище, не вбачає підстав для зобов'язання державного виконавця тим чи іншим чином поновити порушене право заявника.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області по справа №915/754/21 від 09.05.2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Комунального підприємства «Теплопостачання та водо - каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради від 14.04.2025 про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про арешт коштів боржника від 14.04.2025.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що судом першої інстанції під час винесення оскаржуваної ухвали не було враховано приписи ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої, зокрема виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Також, скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що 09.04.2025 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковською Оленою Василівною винесено постанову про зняття арешту з коштів у виконавчому провадженні НОМЕР_1, а зі скаргою Комунальне підприємство «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради звернулося 14.04.2025.
Тобто, скаржник вважає, що на момент подачі Комунальним підприємством «Теплопостачання та водо - каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради скарги на визнання неправомірною та скасування постанови, права заявника не було порушено, оскільки арешт з коштів боржника, накладений постановою від 19.03.2025 було знято 09.04.2025.
Зазначеного суд першої інстанції не врахував під час винесення оскаржуваної ухвали суду.
У зв'язку з чим, скаржник вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Доводи інших учасників провадження у справі.
07.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Теплопостачання та водо - каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній посилається на те, що ухвала суду першої інстанції була прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Принцевська Н.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025.
На момент надходження апеляційної скарги матеріали оскарження ухвали від 09.05.2025 (про задоволення скарги Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" Південноукраїнської міської ради від 14.04.2025 про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про арешт коштів боржника) по справі №915/754/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали оскарження ухвали від 09.05.2025 по справі №915/754/21 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.05.2025 по справі №915/754/21 до надходження матеріалів оскарження ухвали з суду першої інстанції.
05.06.2025 матеріали оскарження ухвали по справі №915/754/21 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.05.2025 по справі №915/754/21- залишено без руху.
19.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.05.2025 по справі №915/754/21.
Призначено розгляд апеляційної скарги Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.05.2025 по справі №915/754/21 на 29.07.2025 о 14:15 год.
18.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Кабінету Міністрів України - Павлюк Анастасії Юріївни надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи "відеоконференцзв'язку" по справі №915/754/21, розгляд якої призначено на 29.07.2025 о 14:15 год. за її участю за зареєстрованою електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 заяву представника Кабінету Міністрів України - Павлюк Анастасії Юріївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи "відеоконференцзв'язку" по справі №915/754/21, розгляд якої призначено на 29.07.2025 о 14:15 год. за її участю за зареєстрованою електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволено.
Представник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в судовому засіданні 29.07.2025 підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.05.2025.
Представник КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради заперечував щодо доводів та вимог апеляційної скарги.
Представник Кабінету Міністрів України питання щодо розгляду апеляційної скарги залишив на розсуд суду.
Інші представники сторін у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлялось належним чином.
Відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів переходить до розгляду апеляційної скарги по суті.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 55 Конституції України вказує, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з ч. 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.
Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Тобто законодавець указав, що у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності КУзПБ.
Відтак можна зробити висновок, що вказаний КУзПБ передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20, провадження № 11-97апп23.
Щодо співвідношення приписів статей 339, 340 ГПК України та статті 7 КУзПБ при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що пов'язані з виконанням судового рішення, ухваленого за результатом майнового спору, стороною якого є боржник, судом враховано також правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13.04.2023 у справі № 910/21981/16.
Так, у разі оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, які стосуються виконання судового рішення, ухваленого у спорі за участю боржника в межах справи про банкрутство відповідно до приписів статті 7 КУзПБ, очевидно, що така скарга (заява, позов) підлягає розгляду судом, який розглянув справу в майновому спорі чи іншому спорі з вимогами до боржника як суд першої інстанції (стаття 340 ГПК України), тобто судом у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, навіть за умови, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень згідно з абзацом четвертим частини другої цієї норми.
Вирішуючи питання, пов'язані з оскарженням рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо примусового виконання (звернення стягнення на кошти та інше майно) за рішеннями у спорах (правовідносинах), стороною яких є боржник у справі про банкрутство, які були вирішені поза межами справи про банкрутство до введення в дію КУзПБ або з інших причин, господарським судам слід урахувати у системному взаємозв'язку статті 339, 340 ГПК України та статтю 7 КУзПБ, керуючись пріоритетом приписів спеціального закону - КУзПБ, а також закріпленими у цьому законі принципами концентрації всіх спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про банкрутство та судового контролю у відносинах банкрутства (неплатоспроможності).
Здійснюючи системне тлумачення приписів статті 7 КУзПБ, підпункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, а також статті 339 ГПК України слід виходити із того, що процедура банкрутства - це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними, і під час їх співставлення із нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет.
КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом статті 7 Кодексу критерій впливу на майнові активи боржника вирішальним при з'ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.
За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає у тому, що рішення чи дії боржника та третіх осіб, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
Системне тлумачення пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ приводить до висновку, що у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких є можливим шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю.
Повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника, і такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Позиція Південно-західного апеляційного господарського суду.
Частиною 2 ст. 343 ГПК України врегульовано, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відтак, дослідженню в межах даної процедури підлягають правомірність дій виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника, враховуючи наявність відкритої процедури банкрутства щодо нього, зокрема, санації, введеної ухвалою від 03.11.2023 у справі №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради.
За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Суд враховує, що вищенаведені положення Закону України «Про виконавче провадження» є лише загальним правилом, які визначають механізми, які мають обов'язково бути застосовані виконавцями у процесі виконання судових рішень.
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв'язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства.
Цей принцип полягає, серед іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін, у тому числі під час продажу майна банкрута з метою реалізації за найвищу ціну та відповідно до встановленої КУзПБ процедури.
У межах дотримання наведеного принципу з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника, зважаючи на відсутність нормативного врегулювання співвідношення процедур виконавчого провадження та процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі КУзПБ, такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальними нормами Кодексу України з процедур банкрутства для випадків звернення стягнення на майно боржника встановлені спеціальні правила.
Відтак, досліджуючи спірне питання щодо правомірності дій державного виконавця слід виходити з аналізу положень статті 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження» у нормативному поєднанні з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, окремі положення якого визначають правовий режим та відповідні обмеження з розпорядження майном боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про неплатоспроможність та застосовані відповідні процедури. (Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №905/1923/15).
Відповідно до частини першої статті 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна (частина друга статті 41 КУзПБ).
Приписами частини третьої цієї статті передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абз 1 ч. 5 ст. 41 КУзПБ).
Відповідно до частини восьмої статті 41 КУзПБ, дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство. Щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації.
Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч. 5 ст. 41 КУзПБ).
Відповідно до ч. 4 ст. 50 Кодексу України з процедур банкрутства, арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, за умови що вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.
Відповідно до ч. 14 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства, арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Тобто, правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на відповідне майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство.
Відтак, на момент подання скарги, не можна вважати правомірними дії державного виконавця, які спрямовані на звернення стягнення на грошові кошти боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, на підставі лише положень Закону України «Про виконавче провадження», без врахування процедур і положень Кодексу України з процедур банкрутства, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Господарський суд зазначає, що частиною 2 ст. 343 ГПК України врегульовано, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 у справі №915/754/21 задоволено заяву керуючого санацією Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради арбітражного керуючого Прохорова В.С. від 26.03.2025, знято арешт з грошових коштів Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (код ЄДРПОУ 31948866, адреса: 55001, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, 8), що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/ електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, накладений головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковською Оленою Василівною постановою про арешт коштів боржника від 19.03.2025 у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, про скасування постанови відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) від 19.03.2025 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги, що 09.04.2025 винесено постанову про зняття арешту з коштів від 19.03.2025 у виконавчому провадженні НОМЕР_1, а зі скаргою Комунальне підприємство «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради звернулося 14.04.2025, відповідно до наступного.
Так, скаржником до апеляційної скарги надано копію постанови про зняття арешту з коштів від 09.04.2025 у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.
У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи 916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи 909/965/16, від 26.02.2019 зі справи 913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Водночас, подаючи заперечення на скаргу, орган ДВС постанову про зняття арешту з коштів від 09.04.2025 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 до суду першої інстанції не подавав, отже, зазначений документ, судом першої інстанції не досліджувався.
Одночасно суд бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов'язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
За наведеного, колегія суддів не бере до уваги подані скаржником додаткові докази, оскільки орган ДВС не надав доказів неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції.
Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги зводяться до формальних посилань на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, та зводяться до суб'єктивної поведінки відповідача, оскільки останній повинен самостійно нести відповідальність за свою господарську діяльність.
Колегія суддів зауважує, що міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування оскаржуваного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 09.05.2025 по справі №915/754/21 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.05.2025 у справі №915/754/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 30.07.2025.
Головуючий суддя Філінюк І.Г.
Суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.