29 липня 2025 року
м. Київ
Справа № 755/1861/19
Провадження № 61-15955св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лілякова Олексія Анатолійовича на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., ЯщукТ. І.
у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2019 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - AT «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що 02 липня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/4006/74/39832, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 42 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних строком до 12 липня 2021 року.
У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору відповідно до пунктів 5.5 та 5.6 кредитного договору на адресу позичальника було направлено вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань від 28 січня 2018 року (вих. № 114/5-136071) та запропоновано добровільно врегулювати заборгованість протягом 60 днів.
Відповідач не виконав вимогу банку, не надавав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв'язку з чим станом на 04 січня 2019 року виникла заборгованість в розмірі 28 856,04 дол. США, що еквівалентно 793 878,19 грн, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 27 892,80 дол. США, що еквівалентно 767 377,84 грн, зокрема простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 14 513,38 дол. США, що еквівалентно 399 287,50 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 963,24 дол. США, що еквівалентно 26 500,35 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 27 892,80 дол. США, що еквівалентно 767 377,84 грн, зокрема прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 14 513,38 дол. США, що еквівалентно 399 287,50 грн.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
24 вересня 2020 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитних коштів, доказів на підтвердження наявності чи відсутності заборгованості та її розміру.
21 квітня 2021 року постановою Київського апеляційного суду рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь AT«Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 527,52 дол. США, що станом на дату розрахунку еквівалентно 674 793,77 грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 11 148,10 дол. США, що станом на дату розрахунку еквівалентно 306 703,18 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що заявлені позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в межах трирічного строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
06 жовтня 2021 року постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року скасовано зі стадії відкриття апеляційного провадження, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд керувався тим, що суд апеляційної інстанції помилково постановив одноособово ухвалу від 11 лютого 2021 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою AT «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року, що призвело до порушення правил щодо складу суду, а тому ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
08 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу AT«Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь AT «Райффайзен Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 10 892,31 дол. США. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач звернувся до суду з позовом 31 січня 2019 року, тобто після спливу позовної давності за платежами за кредитом станом на 15 січня 2016 року, про застосування якої просив відповідач. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості за період з 15 лютого 2016 року до 04 січня 2019 року, в межах строку давності, заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 10 892,31 доларів США, а тому позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ліляков О. А. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Дніпровського районного суду від 24 вересня 2020 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2018 року в справі № 904/10956/16, від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16, від 18 грудня 2028 року в справі № 911/1437/17, про те, що застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог;
- Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 182/6669/15-ц, від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц, від 25 лютого 2021 року в справі № 913/38/20, про те, що розрахунок заборгованості не є належним підтвердженням наявності боргу за кредитним договором та правильності цього розрахунку.
Вважає, що суд не мав брати до уваги заяву ОСОБА_1 про часткове визнання позову під час ухвалення судового рішення, який через свою недостатню правову обізнаність не міг передбачити наслідки цієї заяви. Натомість апеляційний суд мав врахувати правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 21 березня 2018 року в справі № 205/7989/15, в якій висновано про відхилення заяви відповідача про часткове визнання позову банку, поданої до суду першої інстанції, адже судове засідання судом не проводилося та відповідачу не були роз'яснені права і наслідки визнання позову.
Оскільки позовні вимоги, на думку заявника, не обґрунтовані належним чином, а будь-яких нових доказів апеляційним судом до справи долучено не було, суд мав залишити без змін рішення суду першої інстанції про відмову банку в позові за недоведеністю.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник AT «Райффайзен Банк Аваль» - адвокат Дьоміна Н. Ю. зазначила, що долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором є обґрунтованим, розгорнутим, детальним й містить відомості щодо планових та фактичних погашень позичальника. Банком надано суду копію заяви про видачу готівки, яка є належним підтвердження видачі кредиту. Крім того, відповідач у своєму відзиві 15 квітня 2020 року сам частково визнав позовні вимоги в частині заборгованості за тілом кредиту в розмірі 27 892,80 дол. США.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 липня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/4006/74/39832, відповідно до умов якого останньому надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 42 000,00 доларів США на 180 місяців строком до 12 липня 2021 року. Процентна ставка за користування кредитом складає 12 % річних. Кредитні кошти призначені на придбання квартири.
Відповідно до додаткової угоди до кредитного договору від 12 липня 2006 року № 014/4006/74/39832 позичальник зобов'язався передати в заставу кредитору майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2006 року № 014/4006/74/39832 загальна заборгованість відповідача за невиконання умов договору станом на 04 січня 2019 року становила 28 856,04 дол. США, що еквівалентно 793 878,19 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 27 892, 80 дол. США, зокрема прострочена заборгованість за кредитом - 14 513,38 дол. США, що еквівалентно 399 287,50 грн; заборгованість за відсотками - 963,24 дол. США, що еквівалентно 26 500,35 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У частині першій статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Стаття 598 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, зокрема забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення в справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, заяви № 22083/93, 22095/93, пункт 51).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Зазначений правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
У цій справі сторони погодили строк кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання.
Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 15 числа кожного місяця кошти в розмірі 504,07 доларів США (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання.
За наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Позивач звернувся до суду з позовом 31 січня 2019 року, тобто після спливу позовної давності за платежами за тілом кредиту станом на 15 січня 2016 року, про застосування якої просив відповідач.
Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості за період з 15 лютого 2016 року до 04 січня 2019 року, в межах строку позовної давності заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 10 892,31 дол. США, а тому позовні вимоги банку в цій частині апеляційний суд правильно визнав обґрунтованими та задовольнив їх.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
15 квітня 2020 року ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву визнав, що в 2006 році отримав у позивача кредит у розмірі 42 000,00 доларів США на придбання квартири, виплатив з процентами 48 000,00 доларів США. Проте з 2014 року через збільшення курсу долара США він не міг більше платити. У зв'язку з подіями на Донбасі був призваний до лав Збройних Сил України, виконував свій обов'язок один рік та два місяці. Втратив роботу. Від залишку заборгованості не відмовляється. Позовну заяву визнає частково - в сумі тіла кредиту.
24 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив розглянути справу за його відсутності. Позов визнав частково. Тіло кредиту просив врахувати в строк давності. Зазначив, що припинив виплати в 2014 році. Лист про дострокове виконання отримав. Просив взяти до уваги, що він є учасником Антитерористичної операції.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції помилково виснував, що надані позивачем докази не підтверджують наявність боргу, а також про те, що позивач не надав доказів на підтвердження правильності здійсненого ним розрахунку, оскільки відповідач вказаного розрахунку не спростував, сам визнав позов банку в частині стягнення тіла кредиту в межах позовної давності.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновків Верховного Суду в перелічених ним постановах, є безпідставним, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Не є подібними обставинам справи, що переглядається, обставини в перелічених в касаційній скарзі справах № 904/10956/16 (про визнання рішень загальних зборів учасників товариства та правочинів недійсними), № 910/18560/16 (про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою), №911/1437/17 (про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсним змін до статуту та визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі), № 913/38/20 (про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України).
Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року в справі № 182/6669/15-ц, на яку посилається заявник в касаційній скарзі, вказав, що висновки судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідача за кредитним договором є передчасними, оскільки суди не надали належної правової оцінки розрахунку заборгованості за кредитом, із якого вбачається, що відсутня поточна заборгованість за кредитом, суди не встановили та не перевірили, яка сума боргу підлягає стягненню. Крім того, судами не встановлено, за який період нараховані відсотки та пеня, враховуючи, що відсутня поточна заборгованість, та взагалі, чи має право банк нарахувати відсотки та інші штрафні санкції за кредитом поза межами строку дії кредитного договору.
У справі № 161/16891/15-ц (постанова Верховного Суду від 30 січня 2018 року) суди відмовили в задоволенні позову з тих підстав, що банк не довів належними доказами (первинними документами) наявність заборгованості у відповідача перед банком; на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006 та 2009 роки, оригіналу генеральної угоди від 09 серпня 2012 року, виписки за картковим рахунком, доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача, тоді як представник відповідача заперечував підписання кредитних договорів з банком та здійснення платежів на виконання їх умов.
Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявник в касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішенням суду попередньої інстанції по суті спору і спростовуються матеріалами справи.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лілякова Олексія Анатолійовича залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська