28 липня 2025 року
м. Київ
Справа № 732/1015/24
Провадження № 61-17050св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року в складі колегії суддів Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Агропромислового кооперативу «Старосільський» про розірвання договору оренди земельної ділянки та
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 629301 від 01 березня 2006 року йому належить земельна ділянка площею 5,54 га (зокрема рілля 4,94 га) на території Андріївської сільської ради Городнянського району Чернігівської області (далі - Андріївська сільська рада) для ведення сільськогосподарського виробництва.
30 грудня 2013 року між ним і Агропромисловим кооперативом «Старосільський» (далі - АПК «Старосільський») укладений договір оренди земельної ділянки строком на 15 років з орендною платою в розмірі 3 % нормативної грошової оцінки землі, повний розрахунок не пізніше першого березня наступного за звітним роком.
Всупереч умовам договору відповідач орендну плату за 2014-2022 роки проводив без урахування пунктів 11, 12 договору, тобто без застосування індексів інфляції, і таке порушення носило систематичний характер. За 2023 рік орендна плата взагалі не сплачена.
Просив достроково розірвати договір оренди, укладений 30 грудня 2013 року між ним і АПК «Старосільський», предметом якого є земельна ділянка площею 4,9413 га з кадастровим номером 7421480400:05:000:0148, розташована на території Андріївської сільської ради, та припинити речове право - право оренди вказаної земельної ділянки, зареєстроване за АПК «Старосільський».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
09 липня 2024 року заочним рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області позов задоволено. Розірвано договір оренди, укладений між ОСОБА_1 та АПК «Старосільський», зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 січня 2014 року, предметом якого є земельна ділянка. Припинено речове право - право оренди земельної ділянки, яке зареєстровано у встановленому законом порядку за АПК «Старосільський». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що орендна плата за користування належною позивачу земельною ділянкою за період з 2013-2022 роки сплачувалась відповідачем неналежним чином, за 2023 рік орендна плата відповідачем позивачу не була виплачена. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі з підстав, передбачених пунктом «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
03 грудня 2024 року постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу АПК «Старосільський» задоволено. Заочне рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 липня 2024 року скасовано. Провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до господарської юрисдикції.
Апеляційний суд керувався тим, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25 квітня 2024 року відкрито провадження у справі № 908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський», введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Кучака Ю. Ф. Постановою Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2024 року АПК «Старосільський» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
Із урахуванням законодавчих змін, пов'язаних із наданням законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки та можливості включення до ліквідаційної маси боржника майнових прав, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають розгляду у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Кодексом України з процедури банкрутства (далі - КУзПБ).
Апеляційний суд урахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
18 лютого 2025 року ухвалою Чернігівського апеляційного суду заяву АПК «Старосільський» про вирішення питання судових витрат задоволено частково. Повернуто АПК «Старосільський» з Державного бюджету України сплачений судовий збір.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, в якій просить її скасувати, заочне рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 липня 2024 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 289/2217/17, від 15 червня 2021 року в справі № 916/585/18.
Вважає, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Він не заявляв до відповідача вимог майнового характеру, його позовні вимоги не пов'язані зі здійсненням провадження у справі про банкрутство відповідача. Спір не впливає на ліквідаційну масу АПК «Старосільський». Суд апеляційної інстанції невірно застосував відповідні норми ЗК України та КУзПБ.
Положення частини сьомої статті 62 КУзПБ є імперативними та свідчать про обов'язок повернути майно, яке перебувало в користуванні, його законному власнику, проте апеляційний суд на вказану норму права уваги не звернув.
Доводи інших учасників справи
У січні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АПК «Старосільський» в особі арбітражного керуючого Кучака Ю. Ф., в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, апеляційний суд правильно застосував норми права та обґрунтовано закрив провадження у справі.
Крім того, відповідач поніс й очікує понести судові витрати за розгляд справи, зокрема, в суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких складає 25 000,00 грн.
У прохальній частині відзиву просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн й вирішити питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору. До відзиву додано певні докази понесення витрат на правничу допомогу.
У лютому та березні 2025 року ОСОБА_1 направив до Верховного Суду додаткові пояснення та заперечення на вимогу про стягнення судових витрат.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та АПК «Старосільський» укладено договір оренди, за умовами якого земельна ділянка загальною площею 4,9413 га, зокрема рілля площею 4,9413 га (кадастровий номер 7421480400:05:000:0148), що знаходиться на території Андріївської сільської ради, передана кооперативу в строкове платне користування на 15 років (а. с. 6, 7).
У пунктах 10-12 указаного договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % нормативної грошової оцінки землі, що становить 2 263,91 грн на рік, яка здійснюється в грошовій, натуральній та відробітковій формах. Прибутковий податок у розмірі 15 % сплачує орендодавець. Орендна плата вноситься у такі строки: у грошовій формі - один раз у рік до кінця першого за звітним роком місяця, натуральна та відробіткова - протягом року в міру потреби та можливостей в їх наданні. Повний розрахунок з орендної плати проводиться не пізніше як до 01 березня наступного за звітним року. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Згідно з пунктом 12 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
У пункті 28 договору оренди визначені права орендодавця, зокрема, останній має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Орендар повинен своєчасно сплачувати орендну плату (пункт 31 договору оренди).
У пунктах 34-38 договору оренди визначено порядок зміни умов договору і припинення його дії.
Відповідно до пункту 36 договору оренди дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок систематичного невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421480400:05:000:0148 зареєстровано у встановленому законом порядку за АПК «Старосільський», що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а. с. 12).
25 квітня 2024 року ухвалою Господарського суду Запорізької області відкрито провадження в справі про банкрутство АПК «Старосільський», введено процедуру розпорядження майном боржника (а. с. 83, 84 зворот).
11 червня 2024 року ухвалою Господарського суду Запорізької області припинено повноваження керівника АПК «Старосільський» Савенка В. Г. і покладено виконання обов'язків керівника АПК «Старосільський» на розпорядника майна - арбітражного керуючого Кучака Ю. Ф.; зобов'язано керівника Савенка В. Г. протягом трьох днів з дати винесення ухвали передати розпоряднику майна боржника арбітражному Кучаку Ю. Ф. бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності боржника - АПК «Старосільський» (а. с. 41-45).
05 вересня 2024 року постановою Господарського суду Запорізької області, зокрема, припинено процедуру розпорядження майном АПК «Старосільський»; припинено повноваження розпорядника майна боржника Кучака Ю. Ф. ; визнано АПК «Старосільський» банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кучака Ю. Ф. (а. с. 88, 90 зворот).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АПК «Старосільський» про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції скасував заочне рішення суду першої інстанції про задоволення позову і закрив провадження у справі, роз'яснивши ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до господарської юрисдикції з тих підстав, що відповідача в судовому порядку визнано банкрутом, щодо нього відкрито ліквідаційну процедуру.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Відповідно до пункту 8 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
Згідно з частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Зазначена норма права визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.
Суд апеляційної інстанції в справі встановив, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25 квітня 2024 року, тобто до ухвалення районним судом судового рішення, відкрито провадження в справі № 908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський», введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Кучака Ю. Ф.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2024 року в цій господарській справі АПК «Старосільський» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 752/4361/15 (провадження № 14-561цс19) вказано, що, виходячи із положень пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (аналогічні положення закріплено у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України), частини другої статті 7 КУзПБ, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Крім того, до спорів, пов'язаних із майновими вимогами до боржника, відносяться спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.
Справи в таких спорах належать до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Зазначені майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року в справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19) вказано, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення судів попередніх інстанцій, які зробили висновок про закриття провадження у справі, й передала матеріали справи до господарського суду, на розгляді якого перебувала справа про банкрутство боржника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 916/585/18 (916/1051/20), провадження № 12-14гс21, на яку зокрема, посилається заявник, закріплено, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 січня 2020 року в справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 18 лютого 2020 року в справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19), а також постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року в справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року в справі № 334/5073/19.
У постановах від 15 травня 2019 року в справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року в справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року в справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності всіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
Отже, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу, тобто з 21 жовтня 2019 року, має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що положеннями частин першої, другої статті 131 КУзПБ передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.
До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої в справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження в справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати в межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано звернув увагу, що відбулися зміни в законодавстві і відповідно до Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» частину п'яту статті 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передавати у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».
Законом України від 02 травня 2023 року № 3065-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» частину п'яту статті 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».
Наведеними змінами були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.
Тобто, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження із власником.
Оскільки права й обов'язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 липня 2024 року в справі № 904/9875/21.
Відповідно до статті 131 КУзПБ майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.
Ліквідаційна маса - це сукупність майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського віддання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури.
До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури.
Відповідно до частини першої статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.
Майно, щодо якого боржник є користувачем (за умови, що право користування не може бути відчужено згідно із законом або договором), балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору (частина сьома статті 62 КУзПБ).
Водночас у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
Відповідно до статі 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).
Оскільки стаття 7 КУзПБ є процесуальною нормою, яка застосовуються під час визначення юрисдикції судового спору, а стаття 62 КУзПБ регулює порядок визначення ліквідаційної маси, і стаття 7 КУзПБ діяла в редакції, чинній на час ухвалення постанови апеляційного суду, то довід про порушення судом апеляційної інстанції принципу застосування норми права дії в часі є неспроможним.
Такі висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 607/6254/15-ц.
Крім того, у пункті 8 частини першої статті 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки. Отже, справа за позовом про розірвання договору оренди землі - це майновий спір і він має ціну позову.
З урахуванням наведеного та положень частини п'ятої статті 93 ЗК України з вищевказаними змінами, а саме надання законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред'явлені до боржника.
Отже, заявлені в цій справі позовні вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки та припинення права оренди зазначеної земельної ділянки в разі їх задоволення вплинуть та змінять розмір ліквідаційної маси боржника, зокрема й обсяг грошових зобов'язань божника - АПК «Старосільський».
З урахуванням законодавчих змін, пов'язаних із наданням законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки та можливості включення до ліквідаційної маси боржника майнових прав, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають розгляду господарським судом у порядку, визначеному ГПК України, про що правильно виснував апеляційний суд.
Такі висновки узгоджуються з постанова Верховного Суду в аналогічних правовідносинах за позовами фізичних осіб до АПК «Старосільський» про розірвання договорів оренди від 07 квітня 2025 року в справі № 732/702/24, від 05 травня 2025 року в справі № 732/668/24 та ін.
Постанова суду апеляційної інстанції узгоджується з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), актуальною на час ухвалення судового рішення законодавством у сфері банкрутства, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині. Водночас у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Закриття провадження в справі через юрисдикцію не є порушенням права на доступ до суду (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 640/1029/18, провадження № 14-443цс19).
У пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) зазначено, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, зокрема, про понесені судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
Вказує, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат складає 25 000,00 грн. Проте у прохальній частині відзиву відповідач просить стягнути з позивача на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн та надає відповідні докази, а саме: договір про надання правової допомоги та акт виконаних робіт (наданих послуг) до вказаного договору.
Водночас до відзиву не додано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Вказана норма права конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Ураховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Верховний Суд ураховує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
З урахуванням указаного, зокрема, зазначеного у відзиві різного розміру судових витрат (25 000,00 грн і 7 000,00 грн), а також відсутності детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, клопотання про вирішенням питання про розподіл витрат на правничу допомогу слід залишити без розгляду.
Залишення відповідного клопотання без розгляду не є формалізмом, так як подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, є вимогою закону (частина третя статті 137 ЦПК України).
Керуючись статтями 137, 141, 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року залишити без змін.
Клопотання Агропромислового кооперативу «Старосільський» в особі арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича про розподіл витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська