КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 487/4699/21
Провадження № 2/488/113/25 р.
Іменем України
28.07.2025 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючої по справі судді - Селіщевої Л.І.,
за участю секретаря судового засідання - Волошиної Я.І.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до відповідача ОСОБА_2 в обґрунтування якого зазначив наступне.
У травні 2019 року відповідач - ОСОБА_2 звернувся до позивача з проханням тимчасово передати йому у користування належний йому на праві приватної власності автомобіль марки УАЗ 452А, легковий - В, 1984 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , строком на 7 (сім) днів. Позивач добровільно передав зазначений транспортний засіб разом з реєстраційними документами у технічно справному стані, придатному для використання за цільовим призначенням.
Відповідно до Звіту незалежної оцінки майна - транспортного засобу УАЗ 452А, легковий - В, 1984 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зелений колір, - оціночна вартість автомобіля становить 54 300 грн.
Станом на липень 2021 року відповідач не повернув позивачу автомобіль, незважаючи на численні його усні та письмові прохання.
У 2020 році ОСОБА_2 повідомив позивача, що автомобіль нібито перебуває на території Донецької області. Проте точне місце знаходження транспортного засобу, як і його технічний стан, позивачу досі невідомі. Будь-яких доказів або підтверджуваних документів щодо розташування належного позивачу автомобіля відповідач не надав.
У зв'язку із вищевказаним, позивачем ОСОБА_1 були подані численні заяви та скарги до правоохоронних органів. За цими заявами було відкрито кримінальне провадження № 12019150030002138, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 Кримінального кодексу України.
Таким чином, дії відповідача грубо порушують право власності позивача на вказаний транспортний засіб. Відповідач свідомо ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань, безпідставно утримує майно, що належить позивачу на праві приватної власності, та не вживає жодних дій для його повернення.
У зв'язку з цим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом та просити зобов'язати відповідача передати йому належний транспортний засіб - автомобіль марки УАЗ 452А, легковий - В, 1984 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зелений колір - у справному, придатному для експлуатації стані, а також передати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на вказаний автомобіль.
03.12.2021 року ухвалою судді відкрите провадження по справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Копія даної ухвали разом із позовом та доданими до нього матеріалами була направлена відповідачу, та роз'яснено його право на подання відзиву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзову або заперечення не скористався. Разом з тим, відповідачем була подана заява, у якій він виклав свої пояснення щодо обставин справи.
Позивач надав клопотання про розгляд справи у його відсутність.
Відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:
1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;
4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ст. 1212 ЦК, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, чч. 1, 2 ст. 509 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, які передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених у ст.11 цього кодексу.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення та його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
Вказане підтверджується позицією Верховного Суду, викладеній у Постанові від 25.03.2020 року (справа №537/4259/15-ц).
Разом з тим, загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підстави ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
З огляду ст. 1212 ЦК суб'єктами в кондикційному зобов'язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов'язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, набувач майна, який виступає боржником, але станом на час вирішення по суті кондикційної вимоги може й не володіти майном у натурі, адже ч. 2 ст. 1213 ЦК передбачає обов'язок набувача в разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодувати його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Особливістю матеріального об'єкта кондикційного зобов'язання є його універсальність таким об'єктом може бути будь-яке майно: як індивідуально-визначене, так і визначене родовими ознаками, у тому числі й грошові кошти.
За таких обставин, та враховуючи ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 у поданій заяві (а.с. 42-45) не заперечував факту отримання у тимчасове користування транспортного засобу, що належить позивачу, а саме автомобіля УАЗ 452А, легковий - В, 1984 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , однак зазначав про нібито технічну несправність автомобіля та відсутність реєстраційних документів, суд вважає такі пояснення відповідача безпідставними та такими, що не спростовують доводи позивача.
Доводи про несправність автомобіля або відсутність документів не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а отже не можуть бути прийняті судом як такі, що мають юридичне значення для вирішення спору. Крім того, вказані твердження відповідача не спростовують факту незаконного утримання ним майна позивача після закінчення обумовленого строку користування.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність усіх правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 автомобіль УАЗ 452А, легковий - В, 1984 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Щодо вимоги позивача передати йому в належному та в справному і придатному для експлуатації стані автомобіль УАЗ 452А, легковий - В, 1984 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, суд виходить з наступного.
Позивач просить зобов'язати відповідача передати автомобіль у справному, придатному для експлуатації стані, а також передати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Водночас у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що на момент передачі автомобіль мав справний технічний стан, разом із автомобілем відповідачеві були передані реєстраційні документи.
Ні акт прийому-передачі, ні технічна документація, ні показання свідків, які могли б підтвердити стан транспортного засобу та факт передачі документів, суду не подані. Посилання позивача на загальне твердження про те, що автомобіль був "у технічно справному стані" є лише його суб'єктивною оцінкою, що не підтверджена об'єктивними доказами.
У зв'язку з цим, суд не має підстав стверджувати, що на момент передачі автомобіля його технічний стан був справним і відповідач отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та надалі його незаконно утримував.
Крім того, як вже зазначалося, вимога про передачу майна в певному технічному стані є додатковим зобов'язанням, яке може бути покладене лише за наявності доказів того, що саме в такому стані майно було передано відповідачеві, і що його зіпсуття сталося з вини останнього.
Щодо свідоцтва про реєстрацію, слід також зазначити, що цей документ видається компетентним органом, і можливість зобов'язати особу передати його має сенс лише у випадку, якщо достовірно встановлено факт володіння ним. Таких доказів суд не отримав.
Таким чином, позовна вимога про передачу автомобіля у справному, придатному для експлуатації стані та передачу свідоцтва про реєстрацію є такою, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах, а отже - не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Керуючись ст.ст. 11,202, 1212, 1214 ЦК України, ст.ст.3,4,12,13,76-81,133,141,259,263-265,268,273,280-282,289,352-355 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву - задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 автомобіль УАЗ 452А, легковий - В, 1984 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В іншій частині - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , паспортні дані: Серія НОМЕР_3 , виданий Центральним РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, ІНД НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Л.І. Селіщева