Справа № 346/638/25
Провадження № 2/346/956/25
21 липня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі головуючого судді Яремин М.П.
з участю секретаря Урбанович І.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,-
свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона 21.03.2015 року зареєструвала шлюб з відповідачем, за період якого ними набуте майно, зокрема: квартиру АДРЕСА_1 ; автомобіль марки " Land Rover Sport ", номерний знак " НОМЕР_1 ", 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 ; автомобіль марки " Mini Cooper ", номерний знак " НОМЕР_4 ", 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 . Право власності на вказане майно зареєстровано за відповідачем. Поряд з цим, автомобіль марки " Land Rover Sport " придбаний за особисті кошти позивача, які були передані їй її батьками. Метою придбання зазначеного транспортного засобу було задоволення особистих потреб позивача, адже сторони фактично не проживають разом, мають спільних дітей, вихованням яких займається позивач. Державна реєстрація автомобіля на відповідача відбулась за домовленістю сторін, що не має жодного зв'язку із джерелом походження коштів, за які його придбано, та метою його покупки. Між сторонами існують непорозуміння та вони не можуть дійти остаточного консенсусу щодо вирішення порядку володіння та користування ним. Тому позивач просить здійснити поділ майна сторін як подружжя шляхом визнання автомобіля марки " Land Rover Sport ", номерний знак " НОМЕР_1 ", її особистою приватною власністю.
Позивач в судове засідання не з'явилася, 21.07.2025 року її представник, адвокат Костромін Н.Р. через систему " Електронний суд " подала до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримує, просить розгляд справи проводити в її та позивача відсутності (а.с.78-79 ).
Відповідач в судове засідання не з'явився, 21.07.2025 року через систему " Електронний суд " подав до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги визнає та не заперечує щодо їх задоволення, просить розгляд справи проводити у його відсутності ( а.с. 81-82).
В зв'язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 21.03.2015 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 21.03.2015 року (а.с. 13).
Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу " НОМЕР_7 ", сформованого у державному мобільному застосунку " Дія ", автомобіль марки " Land Rover Sport ", номерний знак " НОМЕР_1 ", 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , належить ОСОБА_2 , (адреса: АДРЕСА_2 ), дата реєстрації - 04.08.2023 року ( а.с. 14-17 ).
У відповідності до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу " НОМЕР_8 ", сформованого у державному мобільному застосунку " Дія ", ОСОБА_2 також належить автомобіль марки " Mini Cooper Countryman ", номер кузова НОМЕР_5 ( а.с. 18-19 ).
Відповідно до копії договору дарування квартири, посвідченого 27.06.2019 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Маркеловою І.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 912, ОСОБА_2 передано (подаровано) у власність квартиру АДРЕСА_1 ; дарувальник ОСОБА_3 (а.с. 20-23).
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.
Стаття 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
При цьому, суд виходить з того, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов'язком.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
За змістом ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Зі змісту п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
При цьому суд враховує правові позиції Верховного Суду з аналогічних спорів, в яких роз'яснено, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 року в справі № справа N 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18), що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-2641цс15, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, позивач мала обов'язок довести суду, що спірне рухоме майно (транспортний засіб) слід вважати її особистою власністю. Однак, вказаного обов'язку вона не виконала. Так, нею не надано суду жодного належного та переконливого доказу на підтвердження заявлених вимог та не доведено, що вказане майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. З матеріалів справи вбачається, що спірне рухоме майно (транспортний засіб) набуте сторонами за час перебування у шлюбі, а той факт, що воно зареєстроване на одного з подружжя не позбавляє іншого права на частку у такому майні відтак, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Отже, презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована позивачем.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо письмової заяви відповідача про визнання позову слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Однак, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даній справі свого підтвердження не знайшли. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне не прийняти визнання позову відповідачем.
На підставі наведеного, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 69 СК України та, керуючись ст.ст. 12, 76-78, 81, ч. 2 ст.247, ст.ст. 263 - 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання автомобіля марки " Land Rover Sport ", номерний знак " НОМЕР_1 ", 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 , - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м.Астрахань, російської федерації, жителька АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_9 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , житель АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_10 .
Повний текст рішення складено 29 липня 2025 року.
Суддя: Яремин М. П.