Справа № 552/7550/24 Номер провадження 22-ц/814/1991/25Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
21 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Хворост Дарії Михайлівни на рішення Київського районного суду міста Полтави від 04 лютого 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У жовтні 2024 року ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» звернулося в суд з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. В позовній заяві вказував на те, що 08.02.2024 року між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» і фізичною особою ОСОБА_1 , було укладено Договір про надання грошових коштів у позику № 2973830224. Як вбачається із змісту Договору позики, разом із Правилами надання споживчих кредитів, затвердженими 17.10.2022 р. складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким Позичальник був попередньо ознайомлений. Через неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, заборгованість відповідача за кредитом становить 49551,00 грн., вказану заборгованість позивач і просить стягнути з відповідача.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 04 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмежено відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №2973830224 від 08.02.2024 року у розмірі 60800,00 грн., та судові витрати по справі у розмірі 2422,40 грн., а всього 63222,40 грн.
В апеляційному порядку рішення оскаржив відповідач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник вказує, що позивач мав право нараховувати проценти лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Адже право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
Згідно договору строк кредитування становить 29 днів з 08.02.2024 по 08.03.2024 під 2,5% в день, передбачено право позичальника ініціювати пролонгацію - продовження строку кредитування про що укладається додаткова угода. Матеріали справи не мають доказів які б вказували на укладення додаткової угоди про пролонгацію (продовження строку кредитування), відповідно і підстав вважати що відбулась пролонгація (змінився строк кредитування) - немає.
Унаслідок неналежної оцінки доводів відповідача суд дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, що не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.
Зважаючи на що скаржник просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІННОВА ФІНАНС» заборгованість за Договором надання грошових коштів у позику №2973830224 від 08.02.2024 в розмірі 10320 грн., яка складається з заборгованості за кредитом (за тілом кредиту) - 8000,00 грн.; сума нарахованих процентів - 2320 грн.В іншій частині позовних вимог просить відмовити. Окрім того , просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в загальнй сумі 12 000 грн.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам.
З матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 , укладено договір позики № 2973830224 від 08.02.2024 року, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 , отримав кредит у вигляді грошових коштів на картковий рахунок.
Згідно розрахунку заборгованості вказаного у позовній заяві встановлено, що загальна заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Іннова Фінанс» за договором позики становить 60 800 грн., з яких: 8 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту та 52800,00 грн. заборгованість за процентами.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На підставі частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом частини першої статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частини 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Колегією суддів встановлено, що 08 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 укладено Договір надання грошових коштів у позику №2973830224, який підписаний останнім електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «n45gmoped», тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами договору в електронній формі (а.с.11-13). Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Факт ідентифікації ОСОБА_1 підтверджується Анкетою клієнта, наявною в матеріалах справи. Крім того, скаржником не заперечується, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, тощо.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, ОСОБА_1 таких не надав, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений між сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
За змістом розділу 6 «реквізити сторін» Договору про надання грошових коштів у позику №2973830224 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 , згідно анкети клієнта, позичальником ОСОБА_1 зазначено номер банківського рахунку/банківської картки для переказу НОМЕР_1 .
Відповідач факту отримання коштів не спростовує.
У матеріалах справи відсутні докази виконання ОСОБА_1 обов'язку за договором №2973830224 від 08 лютого 2024 року з повернення кредиту в сумі 8000 грн, сплати процентів в сумі 52 8000 грн.
Будь-яких доказів того, що відповідач повернув кредит та нараховані відсотки у строк, передбачений договором, або ж вносив платежі щодо погашення заборгованості, матеріали справи не містять. Станом на день розгляду справи, зобов'язання за кредитним договором належним чином відповідачем не виконано.
Колегія суддів вважає, що матеріали справи містять відомості, що підтверджують факт наявності заборгованості за кредитним договором у вказаному позивачем розмірі.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» в позовній заяві наведено розрахунок заборгованості за договором позики від 08 лютого 2024 року, за яким нараховано проценти з застосуванням позаакційної (базової) процентної ставки 2,5 % на день від суми позики за кожен день користування позикою в сумі 52 8000 грн.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до частини 1, 2 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в п. 95-108, щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Отож, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
На підставі пункту 1.6 договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 у випадку користування позикою понад строк, встановлений пунктом 1.2 договору, з наступного дня після спливу строку, вказаного в пункті 1.2 договору, перераховуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується позаакційна (базова) процентна ставка в розмірі 1,99 % на день від суми позики за кожен день користування позикою з першого дня дії договору.
Отже Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 у пункті 1.5 договору погодили відповідальність позичальника у випадку користування позикою понад строк, встановлений пунктом 1.2 договору, право з дня наступного за датою спливу строку кредитування нараховувати проценти за позаакційною (базовою) ставкою, передбаченою пунктом 1.1.5 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України.
Тому підлягають стягненню з відповідача проценти за користування кредитом відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, а за період після прострочення виконання зобов'язання підлягають стягненню проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України (пункту 1.6 договору) як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
ОСОБА_1 не надано докази на спростування твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» про невиконання ним зобов'язання з повернення позики та сплати процентів за користування позикою.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Проте, ОСОБА_1 у цій справі позовних вимог про визнання договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 про надання грошових коштів у позику від 08 лютого 2024 року недійсним в частині встановлення відсотків не заявляв.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Хворост Дарії Михайлівни - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 04 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В. М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов