25 липня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/4974/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Писаної Т. О., Саліхова В. В.,
розглянув у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Цибульського В. В., в інтересах ОСОБА_1
на рішення Бориспільського міськрайонного суду міста Київської області
у складі судді Борця Є. О.
від 03 жовтня 2024 року
у цивільній справі № 359/2171/24 Бориспільського міськрайонного суду Київської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»
до ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група»;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»,
про стягнення майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди
ТОВ «ЕКО» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 62 628,73 грн, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 12 грудня 2022 року з вини відповідача. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що вартість відновлювального ремонту його автомобіля «Isuzu NQR 75R» склала 111 264 грн, тоді як отримана ним сума страхового відшкодування від ПрАТ «СК «Українська страхова група» (за договором КАСКО) з урахуванням зносу деталей та франшизи склала лише 48 635,27 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2024 року позов ТОВ «ЕКО» було задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЕКО» майнову шкоду в розмірі 62 628 грн 73 коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 3 028 грн.
Представник відповідача - адвокат Цибульський В. В., не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позову повністю. Вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення всупереч висновкам Верховного Суду, зокрема Великої Палати Верховного Суду, щодо неналежності такого доказу, як звіт про оцінку майна, якщо об'єкт не оглядався експертом.
Стверджує, що в матеріалах справи відсутній належний звіт про оцінку транспортного засобу, який би відповідав вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи. Страховий акт та розрахунок суми страхового відшкодування, надані Позивачем, не можуть бути належними доказами, оскільки страхова компанія не проводила огляд транспортного засобу. Також є сумніви щодо відповідності цих документів вимогам Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Зазначає, що акт надання послуг від 03.05.2023 № 128 та рахунок-фактура № 36 від 03.05.2023 не є належними доказами, оскільки огляд транспортного засобу не проводився ні страховою компанією, ні експертом, ні оцінювачем.
Вказує, що ДТП сталася 12.12.2022, а рахунок на оплату послуг та акт виконаних робіт складено 03.05.2023, тобто майже півроку потому, що викликає сумніви щодо відсутності додаткових пошкоджень за цей період. Пошкодження, зафіксовані в схемі ДТП (зліва, справа поворотник, кут термобудки лівий), значно менші, ніж ті, що вказані в акті надання послуг. Апелянт надав власний розрахунок реальних збитків, зафіксованих у схемі ДТП, в розмірі 28 857,10 грн.
Звертає увагу на те, що в актах СТО (акту надання послуг від 03.05.2023 № 128 та рахунку-фактурі на оплату № 36 від 03.05.2023) вказано ремонт автомобіля моделі ISUZU NQR 71R, тоді як ДТП сталося за участі автомобіля ISUZU NQR715R, що є різними моделями транспортних засобів.
Вважає, що фотографії пошкодженого транспортного засобу є неналежними доказами через відсутність дати, місця зйомки, прив'язки до адрес та номерних знаків.
Окрім іншого, зазначає, що суд не вирішив питання щодо повернення замінених пошкоджених деталей винуватцю ДТП, що суперечить позиціям Верховного Суду. Вказує, що не досліджено питання неможливості проведення ремонту без заміни пошкоджених деталей, а позивач не надав пояснень про місцезнаходження замінених деталей, їх стан та залишкову вартість.
Відповідач стверджує, що рішення про неподання клопотання про призначення судової експертизи було прийнято його попереднім адвокатом самостійно, без узгодження з ним.
ТОВ «ЕКО» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято на підставі всебічного та об'єктивного дослідження доказів. Зазначає, що обов'язок встановлення розміру та характеру збитків покладено на страховика ОСЦПВ. Розмір страхового відшкодування визначався за домовленістю між потерпілим та страховиком (УСГ) без проведення експертизи на підставі п. 36.2 ст. 36 Закону про ОСЦПВ, що не суперечить законодавству. Вважає, що недостовірність страхового акта не може братися до уваги, оскільки відповідач не надав контраргументів у суді першої інстанції та не звертався до страхової компанії для підтвердження достовірності. Строк ремонту не обумовлюється нормативно-правовими актами. Перелік пошкоджень у схемі ДТП не є вичерпним, оскільки приховані пошкодження можуть бути виявлені лише за допомогою спеціальних пристроїв.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Учасники належним чином повідомлені про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Позивач, ТОВ «ЕКО», є власником автомобіля марки «Isuzu NQR 75R» з номерним знаком НОМЕР_1 .
12 грудня 2022 року приблизно о 8 годині 15 хвилин на ділянці автодороги М-03 «Київ-Харків», розташованій поряд з с. Щасливе Бориспільського району, сталась дорожньо-транспортна пригода (ДТП). Внаслідок ДТП транспортному засобу позивача були спричинені механічні пошкодження. Ці обставини підтверджуються копією протоколу про адміністративне правопорушення, копією схеми місця дорожньо-транспортної пригоди, фотографіями пошкодженого транспортного засобу та відповіддю від Національної поліції України.
Винним у вчиненні ДТП є ОСОБА_1 . Він, керуючи автомобілем марки «BMW 318i», номерний знак НОМЕР_2 , не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечного бокового інтервалу, чим порушив вимоги п. 13.3 ПДР України, та допустив зіткнення з транспортним засобом позивача, що рухався назустріч. Це встановлено постановою судді Бориспільського міськрайонного суду від 12 січня 2023 року.
Вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Isuzu NQR 75R», номерний знак НОМЕР_1 , склала 111 264 грн 00 копійок. На відновлювальний ремонт автомобіля позивач витратив грошові кошти в загальному розмірі 111 264 грн (110 958,97 + 307,03), що вбачається зі змісту акта надання послуг №128 від 03.05.2023, а також платіжних інструкцій № 11257 від 12.05.2023 та № 11801 від 22.05.2023.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на день ДТП була застрахована в ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу №ЕР-209157783 від 26.02.2022. Полісом була передбачена страхова сума за шкоду, заподіяну майну потерпілого, в розмірі 130 000 грн.
Розмір матеріального збитку, заподіяного пошкодженням автомобіля марки «Isuzu NQR 75R», номерний знак НОМЕР_1 , що був визначений з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, які підлягали заміні, та розміру франшизи, склав 48 635 грн 27 коп. Це вбачається зі змісту страхового акта № ДККА-81906 від 02.06.2023 та розрахунку суми страхового відшкодування від 02.06.2023.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що майнова шкода, завдана неправомірними діями, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України (ЦК України). До майнової шкоди належать втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Оскільки страхова компанія відповідача, ПрАТ «Княжа Вієнна Ішуранс Груп», виплатила страхове відшкодування лише в розмірі 48 635 грн 27 коп. (визначеного з урахуванням коефіцієнту зносу деталей та франшизи), у ОСОБА_1 виникло зобов'язання відшкодувати позивачу іншу частину майнової шкоди. Ця різниця складає 62 628 грн 73 коп., оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача склала 111 264 грн, а ОСОБА_1 та його представник не подали жодного доказу на підтвердження меншої вартості відновлювального ремонту, і відмовилися від клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи. З огляду на таке, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на ліміт страхової суми в 130 000 грн є необґрунтованим, оскільки цей ліміт застосовується до матеріального збитку з урахуванням зносу, а не до вартості відновлювального ремонту.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками з наступних підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що вартість відновлювального ремонту складає 111 264 грн, а виплачена ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» сума за КАСКО (48 635,27 грн) є недостатньою, що дає право на стягнення різниці з винуватця.
Однак, суд не врахував, що сума 62 628,73 грн, яку просить стягнути позивач, є не шкодою в розумінні Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а лише різницею між сумою отриманого позивачем відшкодування за договором добровільного страхування КАСКО та вартістю ремонту.
Суд першої інстанції не розмежував належним чином правовідносини добровільного страхування (КАСКО) та обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ОСЦПВ), що призвело до хибного висновку.
Виплата від ПрАТ «СК «УСГ» у розмірі 48 635,27 грн відбулася за договором КАСКО, який регулюється внутрішніми умовами цього договору, та не ґрунтується безпосередньо на Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ОСЦПВ), отже результатом у межах правовідносин добровільного страхування.
Страхова компанія ПрАТ «Княжа Вієнна Ішуранс Груп», яка є страховиком за полісом ОСЦПВ відповідача ОСОБА_1 , не визначала розмір збитків для позивача відповідно до вимог Закону № 1961-IV.
Твердження позивача у відзиві про те, що «розмір страхового відшкодування визначався за домовленістю між потерпілим та страховиком (ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група») без проведення експертизи на підставі п. 36.2 ст. 36 Закону про ОСЦПВ», є некоректним застосуванням норми, оскільки пункт 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV регулює взаємодію між страховиком ОСЦПВ (ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп») та потерпілим, а не між КАСКО-страховиком та його страхувальником.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.10.2021 у справі № 362/3043/18, якщо розмір страхового відшкодування визначений без проведення експертизи за домовленістю між потерпілим та страховиком (або, як у даному випадку, внутрішнім розрахунком КАСКО-страховика з урахуванням зносу), така виплата не створює безумовного обов'язку для заподіювача шкоди (винуватця) відшкодувати різницю. Суд має встановити «розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховиком відповідно до Закону про ОСЦП».
Суд першої інстанції не здійснив належного аналізу цієї обставини, поклавши тягар доведення меншої вартості на відповідача, замість того, щоб вимагати від позивача доведення фактичного розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню саме за правилами ОСЦПВ.
Суд першої інстанції поклав в основу свого рішення акти надання послуг та платіжні інструкції СТО на суму 111 264 грн. Однак, як слушно зауважує апелянт, в матеріалах справи відсутній належний звіт про оцінку майна або висновок автотоварознавчої експертизи, який би відповідав вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Верховний Суд неодноразово наголошував, що звіт про оцінку майна є неналежним доказом, якщо об'єкт не оглядався експертом.
Хоча суд першої інстанції зазначив про відмову відповідача від експертизи, це не звільняє позивача від обов'язку довести розмір шкоди належними засобами доказування. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує сторона, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Посилання на акти СТО та платіжні інструкції, без об'єктивного експертного підтвердження обсягу пошкоджень та їх причинно-наслідкового зв'язку з ДТП, особливо з огляду на значний проміжок часу між ДТП (12.12.2022) та ремонтом (03.05.2023), є недостатніми доказами.
Колегія суддів також вважає слушними доводи апелянта про те, що в актах СТО зазначено іншу модель автомобіля (ISUZU NQR 71R замість ISUZU NQR715R), що ставить під сумнів належність цих документів як доказів пошкоджень саме автомобіля позивача. Суд першої інстанції не дав належної оцінки цьому доводу.
Схема ДТП фіксує значно менший перелік пошкоджень, ніж ті, що відображені в акті надання послуг на 111 264 грн. Водночас, позивач не надав належних доказів (наприклад, акту прихованих пошкоджень або експертного висновку) того, що всі ремонтні роботи були необхідні саме внаслідок цього ДТП, а не виникли з інших причин за майже півроку до ремонту. Неналежність фотографій, на які посилався позивач, через відсутність датування, прив'язки до місця та ідентифікаційних даних, також не дозволяє достовірно встановити причинно-наслідковий зв'язок та обсяг пошкоджень.
Суд першої інстанції не вирішив питання щодо повернення замінених пошкоджених деталей винуватцю ДТП, що є обов'язковим при відшкодуванні шкоди, про що неодноразово зауважував Верховний Суд. Позивач не надав пояснень щодо місцезнаходження та залишкової вартості цих деталей.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, не врахувавши всіх обставин справи та вимог процесуального та матеріального права, а також не забезпечивши належного та допустимого доказування розміру шкоди та причинно-наслідкового зв'язку. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір сплачений при подачі апеляційної скарги у розмірі 4 542 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2024 року у справі № 359/2171/24 скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» до ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (код ЄДРПОУ: 32104254) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Є. П. Євграфова
Т. О. Писана
В. В. Саліхов