24 липня 2025 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/13202/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Писаренка Максима Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 ,
на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Чіркова Г. Є.
від 02 червня 2025 року
у цивільній справі № 363/4884/18 Вишгородського районного суду Київської області
за заявою ОСОБА_1
про видачу дублікатів виконавчих листів
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3
про стягнення заборгованості за договором позики
В травні 2025 року позивач звернувся до суду із заявами про видачу дублікатів виконавчих листів №363/4884/18 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в зв'язку з втратою їх оригіналу.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року заяви про видачу дублікату виконавчого листа задоволено.
Видано дублікати виконавчих листів №363/4884/18 щодо боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виданих 08 грудня 2023 року Вишгородським районним судом Київської області на підставі рішення від 01 червня 2023 року про солідарне стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 117 823 976 грн 67 коп., три відсотки річних в розмірі 7 719 988 грн 60 коп., а всього 125 543 965 (сто двадцять п'ять мільйонів п'ятсот сорок три тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) грн 27 (двадцять сім) коп.
В апеляційній скарзі адвокат Писаренко М. О., в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа відмовити, провадження у справі №363/4884/18 в частині видачі дубліката виконавчого листа вважати закритим.
Вказував, що суд першої інстанції не встановив та не дослідив обставини, які є визначальними для видачі дубліката виконавчого листа. Зокрема, відсутні офіційні документи (довідки державного виконавця або архіву суду), які б підтверджували факт втрати чи знищення оригіналу виконавчого листа. Заява ОСОБА_1 про видачу дубліката ґрунтується виключно на його особистому твердженні про «втрату», без надання будь-яких офіційних документів, що підтверджують цю втрату, таких як довідки державного виконавця про прийняття виконавчого листа до виконання, повідомлення про його повернення без виконання, акти про списання оригіналу, або запити до архіву суду. Апелянт посилається на частину шосту статті 259 ЦПК України та Постанову Пленуму Верховного Суду України № 5 від 24.10.2012, які вимагають документального підтвердження втрати чи знищення виконавчого листа.
Апелянт зазначає, що виконавче провадження за виконавчим листом № 363/4884/18 не було відкрито, оскільки в Єдиному реєстрі виконавчих проваджень (ЄДРВП) відповідного запису немає. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження розпочинається лише з моменту реєстрації документа в ЄДРВП. Таким чином, якщо виконавчий лист не був направлений до органів державної виконавчої служби (ДВС), він фізично залишався в архіві суду, і твердження про його «втрату» є безпідставним. Суд не запросив довідку з ЄДРВП та не надіслав запит до ДВС або архіву суду для перевірки наявності виконавчого листа.
Апелянт стверджує, що він, як заінтересована сторона, не був належним чином залучений до участі у процесі розгляду заяви про видачу дубліката виконавчого листа. Поштове повідомлення було надіслано на адресу, зазначену в матеріалах першої інстанції, проте фактичне місце проживання Апелянта відрізнялося, що позбавило його можливості зібрати та надати суду документи, які б підтвердили відсутність реєстрації виконавчого провадження та місце знаходження оригіналу виконавчого листа в архіві суду. Суд не надав Апелянту можливості подати письмові заперечення або заявити клопотання про витребування довідки з ДВС, що порушило його процесуальні гарантії та принцип змагальності сторін, гарантований статтями 24 та 129 ЦПК України.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовився від власної ініціативи витребувати необхідні відомості з ЄДРВП або архіву суду. Суд обмежився формулюванням «встановлено факт втрати» без вивчення реальних обставин та доказів передачі виконавчого листа до ДВС, що суперечить частинам 1 та 6 статті 259 ЦПК України та Постанові № 5 Пленуму Верховного Суду України.
Апелянт висловлює побоювання, що виданий дублікат виконавчого листа створює реальні ризики неправомірного відкриття виконавчого провадження та тиску на нього, що може призвести до майнових збитків (накладення арештів на майно, звернення стягнення).
Апелянт також посилається на судову практику Верховного Суду, які підтверджують необхідність документального підтвердження втрати виконавчого листа та забезпечення права сторін на повну участь у процесі.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.
ОСОБА_1 заперечує твердження представника ОСОБА_2 щодо недоведення факту втрати виконавчих документів. Зазначає, що 18.04.2025 ним було подано заяву про втрату документів до Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, де він інформував про факт втрати виконавчих документів та обставини цієї втрати. Ця заява була вручена до відділу поліції 23.04.2025 і долучена до його заяви про видачу дубліката виконавчих документів. Крім того, в матеріалах справи міститься відповідь поліції від 08.05.2025 № 177224-2025, згідно з якою проведена перевірка не дозволила встановити місцезнаходження документів, і ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися до органу, що їх видав, для відновлення.
Позивач також наголошує, що до його заяви про видачу дубліката було долучено запит про перебування виконавчих документів на виконанні до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. У відповідь на цей запит, вказаний відділ повідомив, що виконавчі листи на виконання не надходили та на виконанні не перебувають. Ці обставини були відображені в ухвалі Вишгородського районного суду Київської області від 02.06.2025. Додатково, ОСОБА_1 надавав Print Screen з автоматизованої системи виконавчих проваджень, який підтверджує, що він не є стягувачем за жодними активними виконавчими провадженнями. На противагу цьому, представник ОСОБА_2 не надав жодних належних та допустимих доказів існування відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_2 або ОСОБА_3 , стягувачем за якими виступає ОСОБА_1 , а також не надав доказів, що виконавчі листи не видавалися судом або перебувають в архіві суду. ОСОБА_1 підтверджує, що виконавчі листи були отримані ним особисто у Вишгородському районному суді Київської області та втрачені в ході повсякденного життя, про що він прямо вказує у своїй заяві про видачу дубліката. Таким чином, твердження представника ОСОБА_2 щодо відсутності доказів втрати не підтверджуються матеріалами справи.
Щодо доводів про відсутність можливості надання пояснень та доказів з боку відповідача, ОСОБА_1 зауважує, що судовий процес щодо видачі дублікатів виконавчих документів не пов'язаний зі скасуванням судового рішення, а стосується процесуальних питань виконання судових рішень. Заяву про видачу дубліката виконавчого листа було подано 19.05.2025 та зареєстровано в суді 22.05.2025. Судом першої інстанції 26.05.2025 всім учасникам справи було скеровано судові повістки про виклик до суду на 02.06.2025, що свідчить про належне інформування. Факт належного інформування підтверджується тим, що в судовому засіданні брав участь як ОСОБА_1 , так і представник ОСОБА_2 , що зафіксовано в судовій ухвалі. Незважаючи на участь у засіданні, представник ОСОБА_2 не надав жодних письмових пояснень чи доказів, а також не звертався з клопотанням про перенесення засідання. Отже, твердження представника ОСОБА_2 щодо відсутності можливості надання пояснень та доказів не відповідають об'єктивним обставинам справи.
ОСОБА_1 також заперечує нормативне обґрунтування, на яке посилається представник ОСОБА_2 Він стверджує, що стаття 259 ЦПК України стосується порядку ухвалення судових рішень і не унормовує процедури видачі дубліката виконавчого документа. Посилання на статті 23, 54, 59 Закону України «Про виконавче провадження» є нерелевантними, оскільки ці норми не регламентують ані порядок зберігання виконавчих документів, ані порядок отримання їх дублікатів. Посилання на пленум Верховного Суду 2012 року не є релевантним, оскільки після 2012 року було викладено в новій редакції як Цивільний процесуальний кодекс, так і Закон України «Про виконавче провадження».
ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції вірно встановив об'єктивні обставини справи та належним чином застосував норми матеріального права, і що ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 02.06.2025 є законною та обґрунтованою.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 проти заколення апеляційної скарги заперечив, просив залишити ухвалу суду без змін.
Інші учасники не з'явились, повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Писаренко М. О., надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване перебуванням адвоката за межами Київського гарнізону.
Зважаючи на відсутність будь яких доказів на підтвердження неможливості прибуття у судове засідання, причини неявки визнано неповажними, клопотання колегією суддів залишено без задоволення, справу відповідно до ст. 272 ЦПК України розглянуто за відсутності учасників, які не з'явились.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Суд задовольняючи заяву ОСОБА_1 про видачу дублікатів виконавчих листів, виходив із встановлення факту їх втрати. Стягувач письмово повідомив Оболонське РУ ГУ МВС України в м. Києві про втрату оригіналів виконавчих листів, і їх місцезнаходження встановити не вдалося. Також, згідно з листом Департаменту державної виконавчої служби, виконавчі листи у справі №363/4884/18 на виконанні у відділі не перебувають та зареєстрованими не значаться. Суд дійшов висновку, що питання визнання ОСОБА_2 банкрутом не має правового значення для вирішення заяви про видачу дублікатів, оскільки предметом розгляду є саме втрата виконавчих документів стягувача. З огляду на надані стягувачем документи, у суду не виникло сумнівів щодо втрати виконавчих листів. Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки виконавчі листи втрачені, існують підстави для видачі їх дублікатів, а заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Суд посилався на статті 129-1 Конституції України, 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», 18 ЦПК України щодо обов'язковості судових рішень, а також на п.п. 17, 17.4 Перехідних положень ЦПК України та ч. 1, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» щодо видачі дублікатів та строків пред'явлення виконавчих документів до виконання.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року, із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 солідарно стягнуто суму боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 117 823 976 грн 67 коп., три відсотки річних в розмірі 7 719 988 грн 60 коп., а всього 125 543 965 грн 27 коп.
07 листопада 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року без змін.
29 жовтня 2024 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Писаренка М. О. , залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року без змін.
08 грудня 2023 року на підставі вказаного рішення видано виконавчий лист.
В своїй заяві представник позивача посилався на втрату виконавчих листів, в зв'язку з чим 18 квітня 2025 року він звертався до Оболонського РУ ГУ МВС України м. Києва із заявою про їх втрату.
Із листа Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України №58490/69360-31-25/20.1 від 24 квітня 2025 року вбачається, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року у справі за № 363/4884/18 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 суму боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 117 823 976 грн 67 коп., три відсотки річних в розмірі 7 719 988 грн 60 коп., а всього 125 543 965 грн 27 коп. на виконанні у відділі не перебуває та зареєстрованим не значиться.
Суд першої інстанції правомірно задовольнив заяву ОСОБА_1 про видачу дублікатів виконавчих листів, оскільки заявником були надані достатні докази, що свідчать про втрату оригіналів документів.
Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, дублікат виконавчого документа може бути виданий судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, у разі його втрати, якщо стягувач звернувся із заявою до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчі листи у даній справі були видані 08 грудня 2023 року, а заява про видачу дубліката подана 19 травня 2025 року. Таким чином, заява подана в межах трирічного строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, який встановлений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що єдиною підставою для видачі дубліката виконавчого листа є його втрата. При цьому, дублікат видається «лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено». Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, та подати відповідні докази.
ОСОБА_1 виконав ці вимоги, надавши суду наступні докази:
Заява про втрату документів, подана до Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві 18 квітня 2025 року. Ця заява була зареєстрована в поліції 23 квітня 2025 року.
Відповідь поліції від 08 травня 2025 року № 177224-2025, в якій зазначено, що за викладеними ОСОБА_1 фактами проведено перевірку, але встановити місцезнаходження документів не представилося можливим. Поліція також рекомендувала звернутися до органу, що їх видав, для відновлення.
Запит до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на який отримано відповідь про те, що вказані виконавчі листи на виконання не надходили та на виконанні не перебувають.
Print Screen з автоматизованої системи виконавчих проваджень, що підтверджує відсутність активних виконавчих проваджень, де ОСОБА_1 є стягувачем.
Звернення до правоохоронних органів із заявою про втрату документів, а також отримання офіційної відповіді про неможливість їх знаходження, є логічним та достатнім способом підтвердження факту втрати. Особа, яка втратила документ, не має інших засобів для доведення цього факту, окрім як повідомити про це відповідні органи та отримати від них підтвердження безрезультатності пошуків. Відсутність виконавчого провадження в ДВС додатково підтверджує, що документ не перебуває на виконанні, що узгоджується із твердженням про його втрату.
Доводи апелянта про те, що сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено, є помилковими. Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 572/3591/19 (провадження № 61-13454св23) чітко відступив від висновку, який стверджував, що стягувач не повинен доводити фізичної втрати оригіналу. Натомість, Верховний Суд підкреслив, що протилежний підхід, що стягувач не повинен доводити фізичної втрати оригіналу виконавчого документу, а має доводити відсутність у нього виконавчого документу, суперечить реалізації принципу змагальності сторін та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог. Таким чином, ОСОБА_1 , надавши докази звернення до поліції та відповідь ДВС, обґрунтовано довів обставини втрати.
Щодо доводів апелянта про неналежне повідомлення та неможливість надання доказів, суд першої інстанції належним чином проінформував учасників справи про дату та час судового розгляду. Факт участі представника ОСОБА_2 у судовому засіданні 02 червня 2025 року підтверджується матеріалами справи. Однак представник боржника не скористався можливістю надати письмові пояснення або докази, а також не заявив клопотання про перенесення судового засідання. Отже, твердження про відсутність можливості надання пояснень та доказів не відповідають об'єктивним обставинам справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні (ухвалі), питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржувана ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Писаренка Максима Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 28 липня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов