Справа № 445/1381/24 Номер провадження 22-ц/814/2884/25Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е. М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
28 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
розглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Романовської Анастасії Владленівни
на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 березня 2025 року, ухвалене суддею Сініциним Е. М., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором оренди, -
17.06.2024 представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Котлубовська І.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 30 679,30 грн, з яких: 15 159,30 грн - вартість обладнання, 15 520 грн - сума неустойки (пені), що всього складає 51 472,99 грн та судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.02.2024 між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди №A00176307, за яким орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в тимчасове оплатне користування будівельне та інше обладнання, а орендар зобов'язався виплачувати орендодавцю орендну плату, після закінчення терміну оренди повернути йому зазначене обладнання. У рамках дії даного договору на строк з 29.03.2024 по 03.04.2024 орендодавець передав орендарю в оренду обладнання, а саме: вишка варіант 0,75х1,6 (1+1), вис. 2,7 1 шт. вартістю 15 159,30 грн, з вартістю оренди обладнання 120,00 грн/доба, що підтверджується актом передачі обладнання в тимчасове користування від 29.03.2024 (додаток №1 до договору). У порядку застосування умов договору орендарем була здійснена предоплата вартості оренди у розмірі 600,00 грн та гарантійний платіж на суму 2 000,00 гривень. Орендар мав намір продовжити термін оренди, але з урахуванням ненадходження на рахунок орендодавця 100% передоплати за користування обладнанням понад встановлений термін та непогодження сторонами наступного терміну оренди, договір оренди припинив свою дію та відповідно закінчився 03.04.2024. Згідно з п.5.5. договору оренди, орендар повинен повернути обладнання в день і час закінчення строку оренди, зазначеного у відповідному додатку до цього договору та/або в акті передачі, або зазначений у вимозі орендодавця про повернення обладнання строк, у визначених договором випадках. Орендар свого обов'язку щодо сплати орендної плати за користування майном не виконує та не вносить плату за користування майном, що є підставою для розірвання договору оренди та повернення майна орендодавцеві. У силу п.8.3. договору оренди, несвоєчасне або неповне внесення орендної плати є, зокрема, підставою для дострокового розірвання договору з боку орендодавця. Крім того, в силу п.7.2. договору, за прострочення повернення майна по закінченню терміну оренди, орендар сплачує неустойку (пеню) у розмірі подвійної орендної плати за користування обладнанням після закінчення терміну оренди за кожен день прострочення без обмеження терміну нарахування такої неустойки. 16.06.2024 у порядку досудового врегулювання спору разом з позовною заявою на адресу орендаря було направлено повідомлення (вимогу) за договором оренди з вимогами негайно повернути обладнання або компенсувати його вартість, однак вимога була залишена без реагування. Направляючи повідомлення (вимогу) до відповідача, позивач належним чином виконав свій обов'язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря, надіславши йому вимоги цінним листом з описом відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України №270 від 05.03.2009. Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак, і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства. Разом з цим, непогашення орендарем заборгованості по орендній платі, неповернення орендованого майна та продовження користування обладнанням свідчить про грубе порушення орендарем своїх договірних зобов'язань, що послугувало підставою для звернення орендодавця до суду за захистом своїх прав. Станом на 31.05.2023 розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди становить 30 679,30 грн, з яких: 15 159,30 грн - вартість обладнання згідно додатку №1 до договору від 29.03.2024, 15 520,00 грн - сума неустойки (пені) у розмірі подвійної орендної плати за користування обладнанням після закінчення терміну оренди за період з 04.04.2024 по 16.06.2024 (73 доби х 120/доба х 2 - 2 000,00 грн (гарантійний платіж).
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 березня 2025 року у позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції позбавлений можливості встановити обставини належності, допустимості та достовірності наданого позивачем договору оренди як доказу. Позов заявлено безпідставно і необґрунтовано, тому у позові слід відмовити.
В апеляційній скарзі представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Романовська А.В., посилаючись на невідповідність висновків, вкладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано до суду договір оренди низької якості друку документу, тому неможливо встановити його зміст. Відповідно, суд не приймає до уваги доказ, щодо якого неможливо встановити його відповідність статтям 77-79 ЦПК України. За відсутності наданого суду договору оренди, що слугує джерелом правовідносин між сторонами, суд вважає, що позивачем не доведено позовні вимоги до відповідача. З часу відкриття провадження у справі до моменту винесення рішення, явка позивача жодного разу не визнавалася обов'язковою, також судом не витребовувався договір оренди належної якості.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що на підтвердження позовних вимог та своєї позиції позивачем надано копію договору оренди (а.с. 9).
Із наданого договору оренди, внаслідок низької якості друку документу неможливо встановити його зміст.
Суд першої інстанції зазначив, що низька якість друку всього документу могла бути зумовлена внаслідок створення копіювання за відповідних налаштувань низької якості на пристрої для копіювання.
Водночас, як встановлено із наданого суду документу, підписи сторін, виконані на ньому, без зазначення імен або найменувань, а також печатка ФОП ОСОБА_1 , є такими, що чітко відображені та доступні для перегляду, тоді як весь інший зміст документу є нечитаємим, відповідно оригінал документу є такої якості, що не допускає застосування низькоякісних налаштувань для відтворення або сканування копії.
За таких обставин, суд першої інстанції був позбавлений можливості встановити обставини належності, допустимості та достовірності наданого позивачем договору оренди як доказу.
За відсутності наданого суду договору оренди, що слугує джерелом правовідносин між сторонами, суд першої інстанції визнав, що позивачем не доведено позовні вимоги до відповідача.
Надані позивачем акт передачі обладнання в тимчасове користування від 29.03.2024 (додаток №1 до договору) та прибутковий касовий ордер №1598 на суму 2 600,00 грн (а.с. 8), можуть бути доказами у справі лише за умови дослідження змісту договору оренди обладнання.
Більш того, суд першої інстанції визнав, що викладені позивачем позовні вимоги не доводять їх обґрунтованість, оскільки сума, яку просить стягнути позивач 51 472,99 гривень, вирахована арифметично не правильно, так при складанні всіх сум сума 30 679,30 грн, з яких 15 159,30 грн - вартість обладнання, 15 520,00 грн сума неустойки (пені), виходить інша сума.
Крім того, до вказаних позивачем сум входить і 15 159,30 грн - вартість обладнання, яка не може бути стягнута за договором оренди, оскільки саме річ, а не сума, підлягає поверненню на підставі ч.1 ст. 785 ЦК України наймодавцеві.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 30 679,30 грн, з яких: 15 159,30 вартість обладнання, 15 520 грн сума неустойки (пені), що всього складає 51 472,99 грн та судових витрат.
Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно встановлених обставин справи вбачається, що на підтвердження позовних вимог та своєї позиції позивачем надано копію договору оренди, із якого неможливо встановити його зміст (а.с. 9).
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що із наданого суду документу, підписи сторін, виконані на ньому, без зазначення імен або найменувань, а також печатка ФОП ОСОБА_1 , є такими, що чітко відображені та доступні для перегляду, тоді як весь інший зміст документу є нечитаємим, відповідно оригінал документу є такої якості, що не допускає застосування низькоякісних налаштувань для відтворення або сканування копії.
На підтвердження вимог апеляційної скарги в якості доказу надано копію договору оренди належної якості (а.с. 47).
Апеляційний суд у складі колегії суддів зазначає, що вказаний доказ не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Верховних Суд у постанові від 24.07.2024 у справі №646/857/18 (провадження №61-5330 св 24) зробив висновок, що тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов'язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об'єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів. По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними: 1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; 2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду; 3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; 4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); 5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №717/2052/16-ц, провадження №14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31.01.2020 у справі №370/999/16-ц, провадження №14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, провадження №14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, провадження №12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12.10.2021 у справі №910/17324/19, провадження №12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 16.06.2021 у справі №915/2222/19, від 01.07.2021 у справі №46/603 та інші).
Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (постанови від 03.05.2018 у справі №404/251/17, провадження №61-13405св18; від 31.07.2019 у справі №753/11963/15-ц, провадження №61-27369св18, від 14.12.2022 у справі №521/574/22, провадження №61-9422св22 та інші).
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз'яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
Доводи апеляційної скарги про те, що зчасу відкриття провадження у справі до моменту винесення рішення, явка позивача жодного разу не визнавалася обов'язковою, також судом не витребовувався договір оренди належної якості, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки при зверненні до суду з позовом позивач та представник позивача були зобов'язані подати до суду документи належної якості та завірені належним чином, а витребування документів судом першої інстанції не є обов'язком суду.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романовської Анастасії Владленівни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 липня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов