Справа № 2-498/10 Номер провадження 22-ц/814/3109/25Головуючий у 1-й інстанції Путря О.Г. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
24 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді: Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 02 червня 2025 року, постановлену суддею Путрею О.Г.
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) посадових осіб Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) посадових осіб Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а саме відсутність дій та заходів під час виконання виконавчого листа Полтавського районного суду Полтавської області № 2-498/2010починаючи з 14.08.2024 по дату звернення до суду з даною скаргою (27.02.2025).
Скарга обгрунтована тим, що 27.10.2021 року Полтавським відділом державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Суми (зараз Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Полтавського районного суду № 2-498/2010 про стягнення із ОСОБА_2 на його користь грошових коштів.
Зазначає, що станом на день подачі скарги, судове рішення Полтавського районного суду Полтавської області не виконано, з 14.08.2024 року відділ державної виконавчої служби не вчиняв будь-яких дій для його виконання; проявляє протиправну бездіяльність щодо виконання судового рішення. Вважає, що бездіяльність посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 02 червня 2025 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) посадових осіб Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що посадові особи Полтавського ВДВС у Полтавському районі при виконанні зазначеного рішення суду діяли у спосіб та у межах наданих їм законом повноважень, вчиняли дії, направлені на виконання судового рішення, тому скарга ОСОБА_1 про визнання бездіяльності посадових осіб Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Не погодившись з даною ухвалою місцевого суду її в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що починаючи з 14.08.2024 по 04.03.2025 посадовими особами Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не було вчинено жодних дій, спрямованих на примусове виконання судового рішення. Той факт, що після звернення до суду зі скаргою, виконавцем почали здійснюватися відповідні заходи, не виправдовує протиправну бездіяльність.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не з?явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, у Полтавському відділі державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції на виконанні перебуває виконавче провадження № 67268013 від 27.10.2021 з примусового виконання виконавчого листа №2-498/2010, виданого 27.08.2010 Полтавським районним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 78900 грн. (а.с. 4-5).
Звертаючись до суду з даною скаргою ОСОБА_1 вказав, що судове рішення не виконано, з автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що з 14.08.2024 до моменту звернення до суду з даною скаргою, державний виконавець не здійснив жодних дій передбачених Законом України «Про виконавче провадження» для примусового виконання рішення суду.
Відмовляючи в задоволенні даної скарги суд першої інстанції прийшов до висновку про її безпідставність, оскільки посадові особи Полтавського ВДВС у Полтавському районі при виконанні зазначеного рішення суду діяли у спосіб та у межах наданих їм законом повноважень, вчиняли дії, направлені на виконання судового рішення.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Згідно з пунктом 9 частини третьоїстатті 129 Конституції Українидо основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав, ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Аналогічне положення міститься й у статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Відтак, метою звернення до суду зі скаргою на дії чи рішення державного виконавця є відновлення порушеного права сторони виконавчого провадження внаслідок незаконності оскаржуваних дій чи рішень виконавця.
Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року справа № 342/158/17, як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значних й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значність, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2021 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-498/2010 виданого 27.08.2010 Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 78900 грн.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Частиною 2 статті 36 зазначеного Закону визначено, що розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Відповідно до ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом, тобто такі перевірки мають вчинятися державним виконавцем систематично, а не одноразово. При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що державним виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону, не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
Подібний за змістом правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 915/1294/13, від 23.08.2018 у справі № 911/167/17, від 19.08.2019 у справі № 913/438/16, від 17.02.2021 у справі № 904/3525/18, від 05.11.2024 у справі № 910/10211/21.
Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/25970/14.
Відмовляючи в задоволенні скарги суд першої інстанції вказав, що виконавцем під час здійснення примусового виконання рішення суду були здійснені всі можливі дії, передбачені ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема і в період з 14.08.2024 по даний час.
Згідно з приписами ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.
Рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. У разі тимчасової відсутності доступу до автоматизованої системи допускається виготовлення документів на паперових носіях з подальшим обов'язковим внесенням їх до автоматизованої системи не пізніше наступного робочого дня після відновлення її роботи (ч. 4 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05.08.2016, автоматизована система виконавчого провадження - комп'ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу.
Відповідно до п. 1 розділу І Положення система забезпечує інформаційну взаємодію з іншими реєстрами та базами даних державних органів, що містять дані про майно, доходи боржника. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Згідно з п.п. 2-4 Розділу IV Положення виконавцем до АСВП обов'язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень.
До АСВП в обов'язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит державного виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії.
При дослідженні відомостей, які містяться в АСВП вбачається, що в період часу з 14.08.2024 по 10.03.2025 виконавцем не було здійснено дій передбачених Законом України «Про виконавче провадження» щодо примусового виконання рішення суду (а.с. 44-45).
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо безпідставності даної скарги, оскільки бездіяльність Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції під час виконання виконавчого листа Полтавського районного суду Полтавської області № 2-498/2010 в період часу з 14.08.2024 по 27.02.2025 (дата звернення до суду з даною скаргою) підтверджена належними та допустимими доказами.
Факт здійснення державним виконавцем дій з примусового виконання рішення суду в період часу з 27.10.2021 по 14.08.2024 та з 10.03.2025 не є предметом розгляду даної справи, а тому не може слугувати підставою для відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про бездіяльність виконавця за період часу з 14.08.2024 по дату звернення з даною скаргою.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 02 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Скаргу ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) посадових осіб Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції під час виконання виконавчого листа Полтавського районного суду Полтавської області № 2-498/2010 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів, що виразилася відсутністю дій та заходів починаючи з 14.08.2024 по 27.02.2025.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.В. Чумак
Судді: Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук