Іменем України
28 липня 2025 року
м. Київ
справа №990/45/24
адміністративне провадження № П/990/45/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Чиркіна С.М.,
суддів: Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,
І. РУХ СПРАВИ
19.02.2024 на адресу Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, Комісія або ВККС), у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 29.01.2024 про визнання судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.
22.02.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення.
Справу було призначено до розгляду у спрощеному проваджені у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема у зв'язку із наданням сторонами додаткових доказів та пояснень.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
Позивачка вважає протиправним прийняте у пленарному складі рішення ВККС № 34/ко-24 від 29.01.2024, яким її визнано такою, що не відповідає займаній посаді із внесенням подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про її звільнення з посади судді Солом'янського районного суду міста Києва .
На думку позивачки, у ВККС не було правових підстав для призначення повторного кваліфікаційного оцінювання, оскільки рішенням колегії ВККС від 02.10.2019 № 902/ко-19 було завершено її кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді.
Наголошує, що 24.12.2020 ВРП приняла рішення № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення її на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва безстроково.
Із покликанням на відповідні норми спеціальних законів та судову практику, позивачка стверджує, що не було визначених законодавством підстав для проведення 29.01.2024 пленарного засідання ВККС, за результатами якого було прийнято рішення № 34/ко-24 від 29.01.2024.
Стверджує, що рішення ВРП від 24.12.2020 № 3643/0/15-20 є чинним, ухваленим в межах повноважень та у спосіб, передбачений, зокрема, пунктом 30 Закону № 679-ІХ.
Акцентує увагу, що ВРП 24.12.2020, розглядаючи рішення відповідача у складі колегії від 02.10.2019 № 902/ко-19 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність позивачки займаній посаді та висновок члена ВРП, керуючись власною оцінкою обставин, у тому числі тих, які наведені у висновку ГРД, дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням її на посаду судді.
Наголосила, що конституційний орган - ВРП, перевіривши наявні відомості щодо позивачки, у тому числі і висновок ГРД, фактично підтвердив рішення відповідача у складі колегії про відповідність ОСОБА_1 посаді судді, у тому числі критерію доброчесності чи професійної етики.
Вважає, що з моменту прийняття ВРП рішення про внесення подання Президенту України про призначення позивачки на посаду судді держава визнала факт проходження позивачкою оцінювання відповідності займаній посаді, оскільки, відповідно до закону, до моменту проходження такого неможливим є подальше призначення на посаду судді, строк повноважень якого закінчився.
Позивачка, покликаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у постанові від 13.06.2024 у справі № 9901/198/20 (провадження № 11-5заі24), наголошує на незаконності призначення Комісією пленарного засідання для підтримання рішення колегії ВККС про відповідність її займаній посаді у зв'язку з наявністю висновку ГРД, позаяк чинним на час проведення стосовно неї кваліфікаційного оцінювання законодавством передбачалось, що суб'єктом проведення такого оцінювання та ухвалення рішення є саме колегія ВККС.
З цих підстав стверджує, що оцінювання щодо неї вже завершено і належний у цій процедурі суб'єкт ухвалив за її результатами відповідне рішення.
Із покликанням на приписи частини третьої статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) вважає, що рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді може бути оскарженим з підстав, наведених у позові, оскільки такі не зачіпають питання мотивів ухваленого рішення. Водночас ВРП позбавлена повноважень надавати оцінку таким підставам, що свідчить про можливість здійснення судового контролю за діями ВККС у процедурі проведення кваліфікаційного оцінювання, перевірка яких не входить до повноважень ВРП.
З урахуванням предмета спору та доводів відповідача, позивачка, із покликанням на судову практику, сформовану у подібних спорах, зокрема в постановах Великої Палати Верховного суду від 20.02.2025 у справі № 990/62/24, від 27.06.2024 у справі № 990/48/24, стверджує, що висновок ГРД від 08.11.2023 не може слугувати підставою для повторного вирішення питання про відповідність позивачки займаній посаді.
Водночас позивачка стверджує, що висновок ГРД від 08.11.2023 дублює висновок ГРД від 18.06.2019, який своєю чергою був скасований рішенням суду від 14.04.2020 у справі № 640/25218.
Також стверджує, що інформація, зазначена у висновку ГРД, була предметом розгляду ВРП 03.12.2015 рішення № 924/0/15-15 (пункт 6) та ВККС 19.09.2016 рішення № 1673/дп-16 (пункт 7), якими встановлено відсутність порушення позивачкою вимог законодавства.
З цих підстав стверджує, що відповідач не врахував оцінку фактів, наведених у висновку ГРД конституційним органом ВРП у рішенні від 03.12.2015 № 924/0/15-15, яке, на думку позивачки, має преюдиціальне значення для ВККС.
Водночас позивачка наводить підстави, які, на її думку, спростовують висновки ГРД від 08.11.2023 та висновки ВККС, зроблені в оскарженому рішенні від 29.01.2024.
Відповідач позов не визнав, надав відзив, у якому зазначив, що рішення ВККС від 29.01.2024 № 34/ко-24, яким визнано суддю Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесено до ВРП подання про її звільнення з посади судді, є законним та обґрунтованим із огляду на таке.
Пунктом 20 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 88 Закону «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону «Про судоустрій і статус суддів» , якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
Відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення колегії) за результатами співбесіди Комісія у складі колегії ухвалює рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
У разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ГРД ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону.
Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня ухвалення цього рішення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
Правила такого ж змісту визначено положеннями Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23, зі змінами (далі - Регламент).
Пунктом 124 Регламенту визначено, що рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) за наявності висновку ГРД набирає чинності з дня його ухвалення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону.
Відповідно до пункту 123 Регламенту у разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судці) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) за наявності висновку ГРД на розгляд Комісії у пленарному складі виноситься питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону.
На думку відповідача, саме таке нормативне регламентування спірних правовідносин було застосовано ВККС при прийнятті оскарженого рішення.
На підтвердження своєї позиції відповідач покликався на правові висновки Верховного Суду, сформовані, зокрема, у постановах від 30.03.2021 у справі № 160/9844/19, від 12.10.2021 у справі № 640/25314/19 та від 13.05.2021 у справі № 826/17156/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 9901/57/20.
Враховуючи зазначене, стверджує, що рішення Комісії від 02.10.2019 № 902/ко-19, в розумінні Закону і Регламенту Комісії, набирає чинності, якщо воно підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
Із покликанням на приписи статті 131 Конституції України, статей 92, 93 Закону «Про судоустрій і статус суддів» стверджує, що лише ВККС уповноважена здійснювати добір та оцінювання суддів, тому рішення ВРП не вправі підміняти ВККС.
Відповідач наголошує, що Комісія взяла до уваги рішення ВРП про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва.
Водночас стверджує, що враховуючи норми чинного законодавства, Комісія, попри наявність рішення ВРП від 24.12.2020 № 3643/0/15-20, зобов'язана закінчити кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1. із стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії.
За позицією відповідача, для того щоб рішення Комісії від 02.10.2019 № 902/ко-19 набрало законної сили, необхідним є його розгляд і підтримка Комісії у пленарному складі.
Відповідач наголосив, що позивач не оскаржував рішення Комісії про призначення засідання у пленарному складі 29.01.2024 та рішення Комісії від 02.10.2019 № 902/ко-19 в частині набрання вказаним рішенням чинності попри твердження про визнання її цим рішенням такою, що відповідає займаній посаді.
На думку відповідача, твердження позивачки щодо необґрунтованості, упередженості висновків, зазначених в рішенні Комісії від 29.01.2024 № 34/ко-24, зводяться лише до суб'єктивних очікувань щодо мотивів, які б, на думку позивачки, мали бути зазначені в оскаржуваному рішенні.
Представник відповідача наголосив, що всі обставини, зазначені у висновку ГРД, були досліджені за участю судді ОСОБА_1., проте остання під час проведення пленарного засідання комісії, не надала чітких та переконливих доказів та не змогла спростувати обґрунтованих сумнівів, вказаних у висновку ГРД.
Позивачка подала відповідь на відзив, у якому підтримала раніше висловлену позицію, додатково покликалась на судову практику, сформовану у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 9901/57/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/19, від 21.01.2021 у справі № 9901/556/19, від 10.02.2021 у справі № 9901/416/19, від 24.02.2021 у справі № 9901/605/19, від 01.09.2021 у справі № 9901/474/19.
Повторно наголосила на скасуванні висновку ГРД рішенням суду від 14.04.2020 у справі № 640/25218/19, наявності рішення ВРП від 24.12.2020 за № 3643/0/15-20 про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва.
З цих підстав стверджувала, що процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність ОСОБА_1 займаній посаді є завершеною.
Стверджує, що оскаржувала рішення відповідача від 02.10.2019 № 902/ко-19, проте рішенням Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 9901/605/19 в задоволені позову відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили після його перегляду Великою Палатою Верховного Суду від 24.02.2020. Вважає, що відповідач мав врахувати обставини, встановлені у справі № 9901/605/19.
З цих підстав наголошує, що з ураховуючи наявність судового рішення про скасування висновку ГРД, підстави для поновлення процедури кваліфікаційного оцінювання стосовно ОСОБА_1 були відсутні.
На думку позивачки, зміни, внесені в пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 1402-VIII в редакції Закону № 3511-ІХ від 09.12.2023 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 30.12.2023, не впливають на її доводи, оскільки процедура оцінювання судді ОСОБА_1. займаній посаді розпочалась 20.10.2017 та була завершена до прийняття Закону № 3511-ІХ від 09.12.2023
На думку позивачки, належним складом Комісії, яка уповноважена проводити оцінювання судді на відповідність займаній посаді згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402- VIII, є виключно колегія Комісії.
Враховуючи наведене вище, вважає, що Комісія при здійсненні своїх повноважень стосовно ухвалення оскаржуваного рішення вийшла за межі своєї компетенції і при реалізації дискреційних повноважень не дотрималась вимог до діяльності суб'єктів владних повноважень, закріплених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) без урахування принципу обґрунтованості, тобто без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення; діяла упереджено, непропорційно та нерозсудливо.
В судових засіданнях сторони підтримали доводи, викладені в позовній заяві, відзиві та додаткових поясненнях.
З урахуванням пояснень та клопотань учасників, сторонам надавався час для надання додаткових пояснень та доказів.
Після надання учасниками пояснень та дослідження матеріалів справи, з урахуванням позиції сторін, подальший розгляд справи було вирішено здійснювати в письмовому проваджені. Водночас сторонам надана можливість надати додаткові письмові пояснення.
В додаткових письмових поясненнях Комісія зазначила, що пункти 22 та 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ були виключені на підставі Закону України від 16.10.2019 № 193-ІХ та пункт 25 було виключено на підставі Закону України від 21.11.2023 № 3481-ІХ.
Проте наведені норми були чинними на момент призначення кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів та проходження такого кваліфікаційного оцінювання, зокрема позивачкою.
Стверджує, що Громадська рада доброчесності була створена з метою забезпечення громадського контролю як за процедурою відбору суддів для зайняття посад, так і за процедурою їх оцінювання на відповідність займаній посаді.
Зауважує, що ідея залучення громадянського суспільства до процедур формування суддівського корпусу вважається одним із найважливіших інструментів забезпечення відповідальності суддів перед громадськістю в демократичних державах.
Стверджує, що саме така концепція як одна з гарантій підзвітності судової влади сприяє уникненню відчуття переслідування або захисту власних інтересів суддів, а також враховує різні точки зору в суспільстві. Тому ідея участі людей, які не належать до судової системи, не лише у процедурі відбору суддів, а й у процедурі оцінювання суддів на відповідність займаній посаді є надзвичайно важливою.
Представник Комісії звернув увагу, що 20.12.2016 Верховна Рада України ухвалила Закон України № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», яким частину першу статті 88 Закону № 1402-VІІІ доповнено новим абзацом такого змісту: «Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами».
Отже, на думку відповідача, виключно глава 1 розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає порядок проведення кваліфікаційного оцінювання суддів. Серед іншого, зазначена глава розкриває зміст такого оцінювання, його мету, критерії, етапи, а також участь у такому оцінюванні громадськості шляхом утворення Громадської ради доброчесності.
Вважає покликання позивача на судову практику, сформовану у справі, безпідставними, оскільки правовідносини у справах не є подібними.
Позивачка у додаткових письмових поясненнях зазначила, що зміст спірних у цій справі правовідносин полягає в тому, що з прийняттям колегією ВККС рішення від 02.10.2019 про відповідність займаній посаді, її кваліфікаційне оцінювання вважається завершеним, а тому ВККС безпідставно застосувала до неї процедуру подолання висновку ГРД шляхом підтримки цього рішення пленарним складом, а у подальшому повторно провела оцінювання відповідності займаній посаді пленарним складом.
Стверджує, що у пленарного складу Комісії були відсутні повноваження здійснювати повторне кваліфікаційне оцінювання, а тому дії Комісії щодо винесення питання про відповідність її займаній посаді судді на розгляд пленарного складу є протиправними.
Наголошує, що здійснення Комісією повторного автоматизованого розподілу справи ОСОБА_1 між членами ВККС на підставі рішення від 20.07.2023 № 34/зп-23 є протиправним і таким, що суперечать вимогам закону.
Також вважає, що у зв'язку із скасуванням рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2020 у справі № 640/25218/19 висновку ГРД та прийняттям 24.12.2020 ВРП рішення № 3643/0/15-20 про внесення подання Президенту України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, у відповідача не було підстав для повторного оцінювання та прийняття оскарженого рішення пленарним складом ВККС.
Отже, судом були вжиті заходи щодо повного, об'єктивного розгляду встановлення обставин справи, зокрема, суд витребував докази, надавав сторонам час для надання додаткових доказів та пояснень.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 16.04.2010 № 244/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва строком на п'ять років.
Наказом голови Солом'янського районного суду міста Києва від 14.05.2010 № 56-к ОСОБА_1 зараховано до штату суду.
Присягу судді ОСОБА_1 склала 17.08.2010.
У ОСОБА_1 15.04.2015 закінчився п'ятирічний строк повноважень судді.
Рішенням ВККС від 20.10.2017 № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії від 16.03.2018 № 54/зп-18 визначено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит» та вирішено питання допуску суддів до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» за результатами іспиту. Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
За результатами співбесіди Комісією ухвалено рішення від 17.04.2018 № 377/ко-18, яким визнано підтвердженою інформацію про недостовірність тверджень, вказаних суддею Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 в деклараціях доброчесності судді за 2016 та 2017 роки. Зупинено кваліфікаційне оцінювання судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 зі зверненням до ВРП для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 чи відмову в її відкритті.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 29.08.2018 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за ознаками в її діях дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 19 частини першої статті 106 Закону (декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень у декларації доброчесності судді).
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 26.09.2018 відмовлено у притягненні судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та припинено дисциплінарне провадження.
Громадською радою доброчесності 18.06.2019 засобами електронного зв'язку надіслано до Комісії висновок про невідповідність судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
Комісія 02.10.2019 поновила кваліфікаційне оцінювання судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та продовжила проведення співбесіди із суддею.
ОСОБА_1 надала письмові пояснення щодо обставин, викладених у висновку ГРД, які підтримала під час співбесіди, та спростувала доводи про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.
Рішенням ВККС у складі колегії від 02.10.2019 № 902/ко-19 визначено, що суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 706,875 балів, її визнано такою, що відповідає займаній посаді.
У зазначеному рішенні Комісією обґрунтовано кількість набраних балів за результатами оцінювання відповідності судді займаній посаді за критеріями, визначеними Законом. Так, ОСОБА_1 за результатами складання анонімного письмового тестування набрала 88,875 балів; за результатами виконання практичного завдання - 94 бали, а отже на етапі складення іспиту суддя загалом набрала 182,875 балів; за результатами співбесіди Комісією у складі колегії ефективність здійснення правосуддя, підвищення фахового рівня, особисту та соціальну компетентність, професійну етику та доброчесність судді оцінено у 524 бали.
Отже, суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 набрала сумарно 706,875 балів, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
Отже, рішенням Комісії від 02 жовтня 2019 року № 902/ко-19 суддю Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано такою, що відповідає займаній посаді.
У цьому рішенні зазначено, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС (в редакції чинній на день ухвалення рішення).
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просила визнати протиправним і нечинним рішення відповідача від 02.10.2019 № 902/ко-19 про результати кваліфікаційного оцінювання судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді в окремій його частині, а саме в частині порядку набрання чинності цим рішенням відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13.10.2016 № 81/зп-16 зі змінами.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.10.2020 у справі № 9901/605/19 у задоволені позову відмовлено. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021рішення Верховного Суду у складі колегії суддів рішення Верховного суду залишено без змін.
В подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2020 у справі № 640/25218/19 за позовом ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано висновок ГРД від 18.06.2019 у зв'язку із надходженням якого відтерміновано у часі набрання чинності рішення колегії Комісії від 02.10.2019 № 902/ ко-19 про визнання ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
Рішенням ВРП від 24.12.2020 № 3643/0/15-20 внесено подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва (рішення ВРП № 3643/0/15-20).
Сторони визнали, що Указ Президента України щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді відсутній.
Судом встановлено, що повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01.06.2023.
Рішенням Комісії від 20.07.2023 № 34/зп-23, з метою вирішення питання продовження процедур оцінювання, здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами ВККС, зокрема, стосовно осіб, п'ятирічний строк призначення яких на посаду судді закінчився.
За результатами повторного розподілу, оформленого відповідним протоколом, між членами Комісії від 25.07.2023 доповідачем у справі визначено члена Комісії ОСОБА_2 .
З огляду на викладене вище Комісія продовжила кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1 із стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії.
До Комісії 08.11.2023 від ГРД надійшов висновок у новій редакції (далі - висновок) про невідповідність судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
ОСОБА_1 08 та 13 листопада 2023 року надіслано Комісії пояснення щодо обставин, викладених у висновку, у яких суддя висловила незгоду з висновком та навела аргументи на спростування інформації, наданої ГРД.
Рішенням Комісії від 29.01.2024 № 34/ко-24, прийнятим у пленарному складі, визнано суддю Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та ухвалено внести подання до ВРП про звільнення судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.
Рішення ВККС від 29.01.2024 № 34/ко-24 є предметом спору у цій справі (рішення № 34/ко-24).
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначено статтею 266 КАС України.
За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, 02.06.2016 був прийнятий Закон № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» далі Закон № 1401- VIII.
В цей же день був прийнятий Закон України № 1402- VIII.
Закони № 1401- VIII та № 1402- VIII набрали чинності 30 вересня 2016 року.
У зв'язку з цим розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 2 якого визначає, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом;
Водночас, Закон № 1402-VIII визначає зокрема організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні.
Частинами першою та третьою статті 92 Закону № 1402-VІІІ визначено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів Україн є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України. Порядок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається цим Законом.
Статтею 98 цього закону встановлено, що Вищу кваліфікаційну комісію суддів України очолює Голова, який обирається пленарним складом таємним голосуванням більшістю голосів від загального складу Комісії.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VІІІ, Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить кваліфікаційне оцінювання.
Отже, у розумінні Закону № 1402-VІІІ ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України в межах повноважень, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (в редакції на момент прийняття Комісією рішення від 02 жовтня 2019 року №902/ко-19) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри", та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
В подальшому, Законом України від 09.12.2023 № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також Закон № 3511-IX) та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри», серед іншого, пункт 20 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII викладено в новій редакції.
Так, відповідно до пункту 20 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, в редакції Закону № 3511-IX, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.
Відповідно до частини першої статті 98 Закону № 1402-VIII, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, організаційними формами діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є засідання у пленарному складі Комісії, у складі її палат та колегій залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до частини першої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами Комісії.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
Водночас, відповідно до частини другої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
За приписами статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
При застосуванні норм статті 88 Закону № 1402-VIII колегія суддів враховує висновки Великої Палата Верховного Суду, сформовані при оцінці подібних правовідносин в пунктах 52-54 постанови від 20.02.2025 у справі № 990/62/24, у яких, зокрема, зазначено таке:
« 52. Отже, Велика Палата Верховного Суду змушена констатувати той факт, що коли межі ініційованого оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, не торкаються питання надання оцінки мотивам ухваленого рішення, то ВРП позбавлена повноважень надавати оцінку таким підставам.
53. Аналіз наведених правових норм крізь призму сталої практики Верховного Суду щодо оскарження рішень ВККС, ухвалених за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням меж оскарження відповідного рішення, що є предметом розгляду в цій справі, дає підстави для висновку про можливість здійснення судового контролю щодо рішень ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання в частині перевірки цих рішень на наявність наведених в законі процесуальних порушень, перевірка яких не входить до повноважень ВРП.
54.Іншими словами, ВРП уповноважена оцінювати обґрунтованість рішення ВККС з відповідною рекомендацією для прийняття на її основі свого кінцевого рішення, однак не перевіряє дотримання ВККС процедури прийняття рішень. Отже, учасник кваліфікаційного оцінювання може оскаржити такі порушення в судовому порядку».
Такі висновки Великої Палата Верховного Суду цілком застосовні до розгляду цієї справи.
В контексті приписів статті 88 Закону № 1402-VIII доводи позивачки зводяться до відсутності у Комісії повноважень приймати рішення від 29.01.2024 № 34/ко-24 в процесі кваліфікаційного оцінювання та відсутності в оскарженому рішення посилання на визначені законом підстави його ухвалення як повторного оцінювання після прийняття рішення ВРП за результатами вже завершеного, на думку позивачки, кваліфікаційного оцінювання.
Також колегія суддів бере до уваги, що спірні правовідносини, у справі яка розглядається, розпочались з 20.10.2017, з моменту прийняття відповідачем Рішенням № 106/зп-17 про призначення кваліфікаційного оцінювання та, на думку Комісії, тривали до 29.01.2024 - часу прийняття рішення № 34/ко-24.
Отже, для вирішення справи по суті в першу чергу необхідно відповісти на питання щодо часу настання обставин та наявності рішення уповноваженого органу про завершення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1.
Колегія суддів враховує зміни, які відбулись у законодавстві за час дії спірних правовідносини та надає оцінку обставинам, які мають значення для вирішення справи, з урахуванням таких змін та судової практики, сформованої Верховним Судом щодо подібних правовідносин.
Так, 07.11.2019 набрав чинності Закон України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон № 193-IX) та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».
Згідно із пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-IX з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються.
Втім, 04.06.2020 Верховна Рада України ухвалила Закон України № 679-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 679-ІХ) щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».
Відповідно до пункту 3 частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.
Отже, згідно із Законом № 679-ІХ у період відсутності повноважного складу ВККС, у разі наявності рішення, прийнятого колегією ВККС про визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, Вища рада правосуддя без рекомендації чи подання ВККС була наділена повноваженнями приймати рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено.
Згідно із статтею 31 Конституції України Вища рада правосуддя є конституційним органом до повноважень якої, у тому числі (…), відноситься внесення подання про призначення судді на посаду.
Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон України № 1798-VIII) визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя.
Згідно із цим Законом Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Суд встановив, що рішенням ВРП від 24.12.2020 № 3643/0/15-20 внесено подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва (рішення ВРП № 3643/0/15-20), проте на час прийняття оскарженого рішення Комісії від 29.01.2024 № 34/ко-24 та розгляду цієї справи відповідний Указ Президента України щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді відсутній.
Колегія суддів враховує, що в рішенні ВРП від 24.12.2020 № 3643/0/15-20, зокрема, зазначено, що керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних із кандидатурою судді ОСОБА_1 , у тому числі тих, які наведені у висновку Громадської ради доброчесності, Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням її на посаду судді.
За результатами розгляду наявних у розпорядженні ВРП матеріалів, зокрема, суддівського досьє, не встановлено обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва.
Також при прийнятті рішення № 3643/0/15-20 ВРП обґрунтовувала свою позицію вимогами статті 131, підпунктами 2, 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», статтями 3, 30, 34, 36, 37, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
В контексті предмета спору, з урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів наголошує, що діяльність Вищої рада правосуддя є однією із Конституційно визначених гарантій забезпечення загального механізму демократичного суспільства - системи стримувань та противаг щодо формування суддівського корпусу та забезпечення незалежності судової влади.
На виконання вимог статті 77 КАС України відповідач не надав та суд не встановив докази або визначені законом права відповідача переоцінювати рішення № 3643/0/15-20.
Колегія суддів враховує, що у пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Верховний Суд враховує, що Конституційний Суд України виходив із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Також колегія суддів приймає до уваги, що у пункті 127 рішення Європейського суду з прав людини від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» Суд нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.
До того ж у національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади у сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці права необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.
Так, етапи кваліфікаційного оцінювання визначені статтею 85 Закону України № 1402-VIII.
Такими етапами є: проходження оцінювання на відповідність займаній посаді (прийняття ВККС у складі колегії відповідного рішення, а з 30.12.2023 - колегією або пленарним складом), прийняття ВРП рішення про внесення подання Президенту України та відповідно його внесення, підписання указу Президентом України про призначення судді на посаду.
Закон № 679-ІХ не змінював порядок проведення оцінювання на відповідність займаній посаді та не скасовував необхідність проходження суддею такого оцінювання ВККС у складі колегії для призначення судді на посаду.
Навпаки, вказаний закон чітко вказував послідовну позицію законодавця щодо необхідності проходження суддею оцінювання для майбутнього призначення на посаду та передбачав право ВРП внести подання щодо призначення виключно за умови наявності рішення ВККС у складі колегії про визнання судді таким, який відповідає займаній посаді.
Закон № 679-ІХ не передбачав наявності повноважень у ВРП на внесення подання про призначення на посаду судді у випадку непроходження суддею оцінювання на відповідність займаній посаді, а виключно мав на меті забезпечення можливості ухвалення ВРП рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді без рекомендації чи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які мають суто технічний характер.
Натомість у разі відсутності прийнятого уповноваженим органом (ВККС) за результатами кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді рішення про визнання його таким, що відповідає цій посаді, ВРП не має повноважень розглядати питання про внесення Президентові України подання про призначення такого судді на посаду.
У пунктах 91-93 постанови від 03 липня 2025 року у справі № 990/383/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила:
«За змістом пояснювальної записки до Закону № 679-ІХ, підставою його прийняття була необхідність збереження рівномірного навантаження в окремих місцевих судах загальної юрисдикції, які неприйнятно тривалий термін здійснювали судочинство з численним навантаженням через брак фактично працюючих суддів, що призводило до затягування розгляду справ, порушення прав громадян на доступ до правосуддя, а також підриву авторитету судової влади в Україні.
Виходячи з мети Закону № 679-ІХ та змісту підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а також пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавець, прагнучи вирішити нагальне питання забезпечення штатів місцевих судів загальної юрисдикції фактично працюючими суддями, тимчасово - на час відсутності повноважного складу ВККС наділив ВРП повноваженнями щодо внесення Президенту України подань про призначення на посаду суддів, призначених на посаду строком на п'ять років або обраних суддями безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, без рекомендації чи подання ВККС.
Водночас незмінною залишилася умова внесення ВРП подання, визначена пунктом 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, а саме підтвердження зазначеними суддями їхньої відповідності займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України».
Сторонами визнається, що повноважний склад ВККС в порядку, визначеному Законом № 193-IX, був сформований 01.06.2023.
Отже, в період з 07.11.2019 до 01.06.2023 рішення про завершення кваліфікаційного оцінювання за умов, визначених Законом України № 679-ІХ, приймалось ВРП.
Колегія суддів враховує, що ВРП також установила, що наведені у висновку ГРД відомості були предметом розгляду ВККС, яка надала їм належну оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Керуючись статтею 131, підпунктами 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX, статтями 3, 30, 34, 36, 37, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, ВРП вирішила внести Президентові України подання про призначення судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Отже, підставою для прийняття ВРП цього рішення без рекомендації Комісії стало рішення ВККС у складі колегії від 02.10.2019 № 902/ко-19, яким визнано суддю Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
Варто зауважити, що наведені приписи підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Отже, ВРП, реалізуючи свої повноваження згідно зі статтею 131 Конституції України, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII та підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX прийняла рішення від 20.12.2020 № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва.
Водночас рішення ВРП від 20.12.2020 № 3643/0/15-20 не є предметом спору в цій справі, воно не оскаржувалося, не скасоване та є чинним.
При розгляді справи № 990/383/24, за наближених обставин до цієї справи, Велика Палата Верховного Суду в пункті 103 постанови від 3 липня 2025 року дійшла висновку, що в подібній ситуації процедура кваліфікаційного оцінювання завершилася реалізацією рішення ВККС, яким колегія визнала суддю таким, що відповідає займаній посаді.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що процедура кваліфікаційного оцінювання позивачки завершена з прийняттям рішення ВККС у складі колегії від 02.10.2019 № 902/ко-19, яким визнано суддю Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
У свою чергу рішення ВККС від 02.10.2019 № 902/ко-19 у визначеному Законом порядку перевірено уповноваженим органом ВРП та реалізовано шляхом прийняття рішення ВРП від 20.12.2020 № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва.
Отже, враховуючи вимоги абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положень» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», прийняття ВРП рішення від 20.12.2020 № 3643/0/15-20 про внесення подання Президенту України про призначення на посаду судді свідчить виключно про завершення, на момент прийняття рішення ВРП, кваліфікаційного оцінювання та підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП. Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання ВРП (частина друга цієї статті).
Відповідно до вимог статті 128 Конституції України та частини другої статті 80 Закону № 1402-VIII, Президент України видає указ про призначення судді не пізніше 30 днів з дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя.
Водночас у справі, що розглядається, відсутність відповідного Указу Президента не наділяє Комісію правом приймати рішення від 20.07.2023 № 34/зп-23 про продовження процедури оцінювання.
Та обставина, що Комісія у своєму рішенні від 02.10.2019 № 902/ко-19 зазначила, що воно набирає чинності відповідно до підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту, не впливає і не може впливати на вищенаведені висновки з огляду на таке.
Судом встановлено, що рішення ВРП від 24.12.2020 № 3643/0/15-20 прийнято на виконання вимог Закону № 679-ІХ та із покликанням на вимоги відповідних норм Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У рішенні від 24.12.2020 № 3643/0/15-20 ВРП надала оцінку обставинам, які впливають на проходження кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 .
Так, оцінивши в сукупності обставини кваліфікаційного оцінювання, ВРП дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням її на посаду судді ОСОБА_1 .
Колегія суддів враховує, що в рішенні від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що однією з вимог принципу верховенства права (правовладдя) є вимога юридичної визначеності (як принцип); принцип юридичної визначеності є істотно важливим у питаннях дієвості верховенства права (правовладдя) (абзац перший підпункту 2.1.1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 3 Закону України від 24.08.2023 № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» верховенство права включає в себе, зокрема, принципи юридичної визначеності, законності, запобігання зловживанню повноваженнями, рівності перед законом та недискримінації, доступу до правосуддя.
Європейський суд із прав людини у цьому контексті зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує правовладдя як складову частину спільної спадщини Договірних Держав; одним із основоположних аспектів правовладдя є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного розв?язання спору судами їхнє рішення не можна ставити під сумнів (рішення у справі «Brumarescu v. Romania» [GC], заява № 28342/95, п. 61)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, уповноваженим станом на 24.12.2020 органом - ВРП встановлена відповідність ОСОБА_1 займаній посаді судді, проте фактичне повторне проведення кваліфікаційного оцінювання не передбачено чинним законодавством та суперечить принципу правової визначеності.
Інші доводи сторін не впливають на наведені висновки суду за наслідками розгляду справи.
За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення ВККС № від 29.01.2024 № 34/ко-24 є протиправним і підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачкою було сплачено судовий збір за подання позовної заяви - 968,96 грн.
Враховуючи наведене, зазначені судові витрати на суму 968,96 грн підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань ВККС.
Керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 34/ко-24 від 29.01.2024, яким визнано такою, що не відповідає займаній посаді суддю Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із внесенням подання до Вищої ради правосуддя про її звільнення з посади судді Солом'янського районного суду міста Києва.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (03109, м. Київ, вулиця Генерала Шаповала, 9, код ЄДРПОУ 37316378) понесені нею витрати по сплаті судового збору на суму 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: С.М. Чиркін
Судді: А.Ю. Бучик
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук
О.П. Стародуб