28 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/12510/24 пров. № А/857/1313/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Шевчук С.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року (судді Денисюка Р.С., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/12510/24 за позовом Головного управління ДПС у Волинській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
Головне управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, позивач) звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення податкового боргу в сумі 12824,32 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно статті 311 КАС України призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно з розрахунком сум податкового боргу, довідкою про наявність боргу по платежах до бюджету та витягом з АІС “Податковий блок» за відповідачем ОСОБА_1 рахується податковий борг по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 11838,74 грн та військовий збір в сумі 985,58 грн, який виник внаслідок несплати, визначених платником самостійно грошових зобов'язань згідно податкової декларації від 30.04.2024 в сумі 11838,04 грн та 985,58 грн - військовий збір (а.с. 8-9).
Про наявність за відповідачем податкового боргу в сумі 12824,32 грн. свідчить розрахунок сум податкового боргу, довідка про наявність боргу по платежах до бюджету та витяг з АІС “Податковий блок» (а.с. 3-4, 10-11).
З метою погашення заборгованості контролюючим органом була виставлена та надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення податкова вимога форми "Ф" від 04.04.2023 №0001221-1306-1900, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у суду відсутні докази сплати відповідачем податкового боргу.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та поданих відповідачем доказів колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлений законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 ПК України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 16.1 статті 16, пунктом 36.1 статті 36, пунктом 38.1 статті 38 ПК України, передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи; податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи; виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Підпунктами 14.1.39, 14.1.155, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня; податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктами 87.1, 87.2 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених вказаною статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.
Отже, податковий борг може бути погашений як за рахунок грошових коштів так і за рахунок майна платника податків.
Відповідно до пунктів 95.1, 95.2, 95.3, 95.10 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.
З метою реалізації майна, яке перебуває у податковій заставі, проводиться експертна оцінка вартості такого майна для визначення початкової ціни його продажу.
Така оцінка проводиться у порядку, визначеному Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Відповідно до пункту 93.4 статті 93 ПК України у разі продажу майна, що перебуває у податковій заставі, відповідно до ст. 95 ПК України таке майно звільняється з податкової застави (із внесенням змін до відповідних державних реєстрів) з дня отримання контролюючим органом підтвердження про надходження коштів до бюджету від такого продажу.
Абзацом 2 пункту 95.3 статті 95 ПК України передбачено право контролюючого органу звертатися до суду щодо надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.
ПК України визначено черговість вжиття контролюючим органом заходів щодо погашення податкового боргу, а саме спочатку приймаються заходи для стягнення коштів з платника податків, та лише у разі їх недостатності погашення податкового боргу здійснюється за рахунок майна платника податку, що перебуває у податковій заставі.
Судом встановлено, що згідно з розрахунком сум податкового боргу, довідкою про наявність боргу по платежах до бюджету та витягом з АІС “Податковий блок» за відповідачем ОСОБА_1 рахується податковий борг по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 11838,74 грн та військовий збір в сумі 985,58 грн, який виник внаслідок несплати, визначених платником самостійно грошових зобов'язань згідно податкової декларації від 30.04.2024 в сумі 11838,04 грн та 985,58 грн - військовий збір (а.с. 8-9).
Про наявність за ОСОБА_1 податкового боргу в сумі 12824,32 грн. свідчить розрахунок сум податкового боргу, довідка про наявність боргу по платежах до бюджету та витяг з АІС “Податковий блок» та ним не заперечується.
З метою погашення заборгованості контролюючим органом була виставлена та надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення податкова вимога форми "Ф" від 04.04.2023 №0001221-1306-1900, яка була вручена відповідачу (а.с 7).
Відповідно до п.п. 162.1.1 п.162.1 ст.162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з п.163.1 ст.163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Згідно з пп.164.1.2 п.164.1 ст.164 ПК України, загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
Види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені п.164.2 ст.164 ПК України.
Відповідно до п.162.1 ст. 162 ПК України (пп.1.1 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України) відповідач є платником військового збору.
Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України (пп.1.2 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України), зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп.163.1 ст.163 ПК України).
Відповідно до п.54.5 ст.54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційним судом встановлено, що податковий борг у сумі 12 824,32 грн (11838,74 грн - податок на доходи фізичних осіб, 985,58 грн - військовий збір) було сплачено відповідачем до моменту ухвалення судового рішення, а саме: 05.11.2024, квитанція № 1996829488280411; 05.11.2024, квитанція №1996829488347449; 07.11.2024, квитанція № 1996830193893433, однак вказані докази подані тільки до апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем здійснено заходи щодо стягнення податкового боргу, який виник внаслідок несплати відповідачем самостійно визначених грошових зобов'язань згідно податкової декларації від 30.04.2024 в сумі 11838,04 грн та 985,58 грн - військовий збір, тому Головним управлінням ДПС у Волинській області належним чином здійснено усі необхідні заходи, що передують зверненню контролюючого органу до суду щодо стягнення податкового боргу.
Щодо доводів апелянта, що ним було повністю погашено податковий борг перед позивачем, що підтверджується поданими до суду доказами, то колегія суддів зазначає, що погашення податкового боргу після винесення рішення суду першої інстанції не може вказувати про його протиправність, оскільки докази усунення підстав з яких виник спір подані до суду апеляційної інстанції, а тому на думку колегії суддів вказані підстави та подані докази апелянта повинні бути подані в порядку виконання до податкового органу за заявою щодо відсутності предмета спору, який вже вирішений та сплачений.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи згідно статті 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволено правомірно, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі №140/12510/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
С.М. Шевчук
Повний текст постанови складено 28.07.2025