29 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/9841/24 пров. № А/857/3783/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І. М.
Судової-Хомюк Н.М.
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року (головуючий суддя Гавдик З.В.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Львів, у справі № 380/9841/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
09.05.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі-відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі- відповідач 2), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 134550024880 від 06.12.2023; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за віком періоди проходження ОСОБА_1 військової служби в особливий період, а саме з 09.03.2018 по 30.04.2018, з 30.04.2018 по 15.08.2018, з 05.02.2019 по 06.09.2019, з 30.04.2020 по 02.11.2020, з розрахунку 1 місяць служби за 3 місяці відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 134550024880 від 06.12.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди, що дають право на дострокову пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в кратному обчисленні з розрахунку один місяць служби за три місяці, час проходження військової служби з 09.03.2018 по 30.04.2018, з 30.04.2018 по 15.08.2018, з 05.02.2019 по 06.09.2019, з 30.04.2020 по 02.11.2020. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах адміністративної справи документи в повній мірі підтверджують право позивача на зарахування часу служби до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям у кратному розмірі 1 місяць служби за 3 місяці. Враховуючи вищевикладене, суд вважав, що відповідачем 2 протиправно не зараховано позивачеві військову службу в особливий період у кратному розмірі, у зв'язку з чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 134550024880 від 06.12.2023 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Водночас, суд вважав за необхідне покласти обов'язок щодо зарахування до страхового стажу періоди, що дають право на дострокову пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в кратному обчисленні з розрахунку один місяць служби за три місяці саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, як визначеного суб'єкта призначення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року та в задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не звернуто увагу та не перевірено належним чином, чи підтверджено належними доказами відповідні відрахування із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд, а також утримання відповідних податків та обов'язкових платежів із заробітної плати. Адже сплата обов'язкових внесків в подальшому спрямовується на забезпечення пенсійного страхування.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що спірним у цій справі є питання зарахування до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком періоди проходження позивачем військової служби в особливий період, а саме з 09.03.2018 по 30.04.2018, з 30.04.2018 по 15.08.2018, з 05.02.2019 по 06.09.2019, з 30.04.2020 по 02.11.2020, з розрахунку 1 місяць служби за 3 місяці відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб». Однак, Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області не наводить аргументів щодо неможливості зарахування вищевказаних періодів військової служби в особливий період у кратному розмірі. Тому суд першої інстанції і не мав перевіряти відповідні відрахування із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд, а також утримання відповідних податків та обов'язкових платежів із заробітної плати, оскільки такі періоди вже зараховані Пенсійним Фондом до страхового стажу позивача. Предметом цього спору є питання про право позивача на зарахування часу служби до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям у кратному розмірі 1 місяць служби за 3 місяці. Суд першої інстанції надав відповідну оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального права та висновки Верховного Суду до спірних правовідносин.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наданою до суду копією посвідчення серії НОМЕР_1 .
04.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розгляд заяви здійснювався за принципом екстериторіальності. Рішенням № 134550024880 від 06.12.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком у зв'язку з тим, що у заявника, на думку відповідача відсутній необхідний стаж. У рішенні зазначено, що вік заявника 57 років 5 місяців. Страховий стаж особи становить 23 роки 0 місяців 2 дні.
Позивачу зараховано страховий стаж за такі періоди: 05.10.1983-07.12.1984 - 1 рік 2 місяці 3 дні; 01.10.1985-20.11.1986 - 1 рік 1 місяць 20 днів; 07.12.1986-21.12.1988 - 2 роки 15 днів; 17.02.1989-13.04.1989 - 1 місяць 27 днів; 17.04.1989-01.07.1996 - 7 років 2 місяці 15 днів; 02.07.1996-16.12.1996 - 5 місяців 15 днів; 17.12.1996-11.07.1997 - 6 місяців 25 днів; 14.07.1997-15.10.1997 - 3 місяці 2 дні; 16.10.1997-30.06.2000 - 2 роки 8 місяців 15 днів; 15.07.2002-03.03.2003 - 7 місяців 19 днів; 14.04.2003-17.06.2003 - 2 місяці 4 дні; 24.02.2017-31.01.2018 - 11 місяців 7 днів; 01.03.2018-19.02.2001 - 2 роки 11 місяців 20 днів; 23.02.2021-25.01.2022 - 11 місяців 25 днів; 01.02.2022-07.02.2022 - 1 місяць; 16.02.2022-22.02.2022 - 1 місяць; 23.02.2022-30.09.2023 - 1 рік 8 місяців.
До стажу роботи, що дає право на пенсію за віком відповідачем не було враховано період проходження позивачем військової служби в особливий період з розрахунку 1 місяць служби за 3 місяці відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб».
Так, позивач з 20.02.2018 року призваний на військову службу за контрактом у Збройні сили України, а 19.02.2021 року позивач звільнений в запас у зв'язку із закінченням строку контракту. Ці відомості підтверджуються військовим квитком НОМЕР_2 , витягом з наказу № 38 від 20.02.2018 року, контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 20.02.2018 року, витягом з наказу № 36 від 19.02.2021 року.
Позивач у період з 09.03.2018 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Ці відомості підтверджуються довідками від 25.10.2018 № 2081, від 31.01.2022 року № 217/1.
Надалі, позивач у період з 30.04.2018 по 15.08.2018, з 05.02.2019 по 06.09.2019, з 30.04.2020 по 02.11.2020 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів. Ці відомості підтверджуються довідками від 30.06.2021 року № 442, від 31.01.2022 року № 217/2.
Позивач вважаючи оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Одеській області протиправним та таким, що порушує гарантовані чинним законодавством України права, соціальні гарантії та інтереси позивача, звернувся з даним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003(далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-VI періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-VI передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 4 Закону №1058-VI зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-VI право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Судом першої інстанції правильно встановлено, та не заперечується сторонами, що на час звернення до відповідача із заявою позивач досягнув віку, який за умови наявності страхового стажу 25 років дає право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-VI.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 134550024880 від 06.12.2023 вбачається, що пенсійним органом згідно поданих позивачем документів, обрахований страховий стаж для визначення права на пенсію становить 23 роки 0 місяців 2 дні.
Так, в розумінні ст.1 Закону №1058-IVпід поняттям «пенсія» розуміється щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII встановлено види військової служби, до яких, зокрема віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (далі - Порядок №413).
Пунктом 2 Порядку №413 передбачено, що статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
У пункті 4 Порядку №413 визначено підставу надання особі статусу учасника бойових дій: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).
Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №№2011-XII), передбачено, що час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Зарахування періоду проходження військової служби у трикратному розмірі регулюється Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, яке затверджено Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 (далі - Положення №530).
Так, пунктом 1.1. Положення №530 визначено, що цим положенням визначається порядок обчислення вислуги років для призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби.
Пунктом 2.3 розділу 2 Положення №530 передбачено, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.
Аналогічне правозастосування наведених норм викладено Верховним Судом у постанові від 31.08.2022 у справі № 185/6919/16-а.
Подібні правовідносини та норми права, які їх регулюють, були предметом розгляду у Верховному Суді у постановах від 05 червня 2018 року у справі №348/347/17, від 30 липня 2019 року у справі №346/1454/17 та від 2 квітня 2020 року у справі №185/4140/17 (92-а/185/282/17) у яких Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Як убачається з матеріалів справи, позивач має відповідне посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .
Окрім того, у період з 09.03.2018 по 30.04.2018 позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Ці відомості підтверджуються довідками від 25.10.2018 № 2081, від 31.01.2022 року № 217/1. Надалі позивач у період з 30.04.2018 по 15.08.2018, з 05.02.2019 по 06.09.2019, з 30.04.2020 по 02.11.2020 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів. Ці відомості підтверджуються довідками від 30.06.2021 року № 442, від 31.01.2022 року № 217/2.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії пенсійного органу щодо не зарахування періодів проходження військової служби в особливий період, а саме з 09.03.2018 по 30.04.2018, з 30.04.2018 по 15.08.2018, з 05.02.2019 по 06.09.2019, з 30.04.2020 по 02.11.2020, як участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з агресією рф проти України, до страхового стажу у трикратному розмірі, є протиправними.
Доводи скаржника щодо того, що суд першої інстанції не перевірив відповідні відрахування із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд, а також утримання відповідних податків та обов'язкових платежів із заробітної плати, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки це знаходиться поза межами предмету цього спору щодо питання про право позивача на зарахування часу служби до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям у кратному розмірі 1 місяць служби за 3 місяці.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що Головне управління ПФУ в Одеській області безпідставно відмовило позивачу у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди, що дають право на дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці, та вважає правильно обраним способом захисту порушеного права зобов'язання Головне управління ПФУ в Одеській області такі періоди зарахувати у кратному розмірі.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, то в силу приписів ст.308 КАС України, таке не є предметом апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду 30 грудня 2024 року, у справі № 380/9841/24- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк