23 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/870/25 пров. № А/857/16784/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року (головуючий суддя Шумей М.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі № 300/870/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення від 13.01.2025 року №092750009797 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 11.12.2024 року на підставі ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зарахувавши до стажу роботи періоди роботи з 06.11.1979 року по 16.05.1984 рік.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року задоволено позов.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що із досягненням 60 років позивач набув пенсійного віку, а тому звернувся до відділу обслуговування громадян №1 (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, із заявою про призначення пенсії.
Відповідно до абзацу 14 Пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 , після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу, заяву позивача розподілено відповідачу, який 13.01.2025 року прийняв рішення № 092750009797 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком мотивуючи тим, що у позивача недостатньо страхового стажу для призначення пенсії.
При цьому не зарахував періоди роботи позивача з 06.11.1979 року по 16.05.1984 рік, оскільки відсутня печатка та підпис відповідальної особи при звільненні, з 20.07.1990 року по 22.11.1990 , скільки довідка не містить дати та номеру реєстрації та відсутні підстави її видачі.
Не погоджуючись з даними діями відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058).
Стаття 48 Кодексу законів про працю України визначає, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Нормами статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1 (надалі по тексту також - Порядок №22-1), встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, серед яких, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за №637.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637) згідно з пунктом 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, законодавець передбачає єдину підставу для того, щоб вимагати від особи додаткові документи - у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, в інших випадках - орган ПФУ зобов'язаний зарахувати стаж на підставі записів трудової книжки.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 “Про трудові книжки працівників» Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок №58 від 29 липня 1993 року.
Згідно з цією Інструкцією, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (абз.1 п.2.4.); записи виконуються арабськими цифрами (абз.2.п.2.4.); записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (абз.3.п.2.4.); виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження (п.2.9.).
Як слідує із записів трудової книжки позивача, усі вони виконані належним чином, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і засвідчені печаткою роботодавця.
Щодо недоліків запису в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 виданої 06.11.1979 року, суд зазначає наступне.
Пунктом 2.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженої Наказом Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, що діяв до 29 липня 1993 року (надалі - Інструкція № 162) заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Згідно пункту 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, перекладі на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.10 Інструкції № 162 врегульовано, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. ІІрізвище, ім'я та по-батькові (повністю, без скорочень чи зміни імені та по-батькові на ініціали) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.
У відповідності до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник власним підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, та після цього проставляється печатка підприємства {або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110). З прийняттям цього наказу Інструкція №102 не застосовується. Поряд з тим Інструкція №58 містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція №162.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРС'Р і ВЦРІІС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції № 162).
Так. відповідно до пункту 18 Постанови Міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Також суд зазначає, що у випадку виникнення сумніву у достовірності даних трудової книжки чи виявленні певних недоліків при її заповненні - працівник сервісного центру пенсійного органу повинен повідомити позивача про необхідність надання довідки з місця роботи та внести відповідну відмітку у графу “Перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії», яка передбачена Додатком 3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (пункт 4.1 розділу IV), для можливості її подання до спливу 3-місячного строку з дати звернення із заявою.
У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача були відсутні підстави для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 06.11.1979 року по 16.05.1984 року, адже він підтверджений належними доказами, а саме трудовою книжкою яка є основним документом, який підтверджує стаж роботи.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: - визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); - визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); - визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); -інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що у пенсійного органу були відсутні підстави для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 06.11.1979 року по 16.05.1984 року, адже він підтверджений належними доказами, а саме трудовою книжкою яка є основним документом, який підтверджує стаж роботи та як наслідок слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 11.12.2024 на підставі ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зарахувавши до стажу роботи періоди роботи з 06.11.1979 року по 16.05.1984 рік.
Колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі № 300/870/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
С.М. Шевчук
Повний текст постанови складено 28.07.2025