29 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 595/244/25 пров. № А/857/19459/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 29 квітня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Созанською Л.І. в порядку ч.4 ст.229 КАС України у м. Бучач) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - ДПП, відповідач), в якому просив скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4045107 від 10.02.2025.
Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 29.04.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що в оскаржуваній постанові не конкретизовано обвинувачення, а саме не зазначено, яким саме знаком було встановлено обмеження швидкості руху. Постанова не містить даних про те, який саме дорожній знак, 3.29 чи 3.31, був розташований на ділянці дороги, якою він рухався, яка максимальна швидкість була зазначена на знаку, чи обмеження швидкості було зазначено на розпізнавальному знаку встановленому на транспортному засобі відповідно до підпункту "и" пункту 30.3. Щодо фіксації порушення приладом TruCam TC000424, то під час зупинки та розгляду справи на місці, поліцейський не надав йому можливості безпосередньо ознайомитись з показами цього приладу та відеозаписом моменту фіксації перевищення швидкості автомобілем під його керуванням, чим порушив його право, передбачене ст. 268 КУпАП (право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази). Відповідачем не надано суду носій, на який безпосередньо здійснено запис руху автомобіля д.н.з. НОМЕР_1 , що вважається оригіналом електронного доказу в розумінні ст.99 КАС України, а додані копії відеозапису та фотознімку з приладу «TruCam» не містять засвідчення електронним цифровим підписом.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено та видно з матеріалів справи, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4045107 від 10.02.2025, прийнятої поліцейським 2-го взводу 6-ої роти 1-го батальйону управління патрульної поліції в Черкаській області Шевчуком П.О., ОСОБА_1 10.02.2025 о 12 год 03 хв на автодорозі М-05 Київ-Одеса 224 км, керуючи транспортним засобом маркиFABIA, номерний знак НОМЕР_2 , рухався зі швидкістю 138 км/год, чим перевищив встановлену швидкість руху більше як на 20 км/год, швидкість вимірювалась приладом TruCam ТС 000424, чим порушив п.12.9(б) ПДР.
Оспорюваною постановою на позивача було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що в діях позивача є склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, а тому рішення про притягнення його до відповідальності є обґрунтованим, правомірним, у зв'язку з чим скасуванню не підлягає.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух», установлюють ПДР, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху України установлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР.
Приписами підпункту “б» пункту 12.9 ПДР України визначено, що водієві забороняється:
- перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) установлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Приписами частини першої статті 72 КАС України визначено, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до частин першою, другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із частиною першою ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У даному випадку предметом доказування є факт перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортним засобом більш як на двадцять кілометрів на годину, де діє обмеження швидкості у межах 110 км/год.
Щодо доводів позивача про неналежність як доказу показань лазерного вимірювача TruCAM LTI 20/20, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Положення зазначеного Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що швидкість руху транспортного засобу «SKODA FABIA», номерний знак НОМЕР_2 , було зафіксовано за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM ТС000424.
Так, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20, зареєстрований в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ197-12, затверджений сертифікатом, виданим Міністерством економічного розвитку і торгівлі України 29.08.2012.
Всі прилади, що використовуються працівниками патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05.04.2012 № 437 і становить 1 рік.
В подальшому наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 № 1362 внесені зміни до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, а саме: згідно з п. 1 виключені з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки певні типи засобів вимірювальної техніки, внесені до нього за відповідними номерами, зокрема У3197-12.
Однак, засоби вимірювальної техніки, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.
Згідно даних свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/31919, чинне до 15 жовтня 2025 року встановлено, що засіб вимірювальної техніки лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів LT1 20/20 TruCam № ТС000424 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач, при цьому діапазон вимірювання швидкості від 2 км/год до 320 км/год, максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі +2 км/год в діапазоні від 2 до 200 км/год; +1% в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год.
Згідно технічних характеристик прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості LTI 20/20 ТгuСАМ № ТС000424, спроможний робити фото- та відеозйомку в автоматичному режимі, його покази є доказом у розумінні вимог ст. 72 КАС України та ст. 251 КУпАП.
Листом Державного Підприємства “Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 01.10.2019 року 22-38/49 роз'яснено, що лазерний вимірювач TruCам відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.
Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач TruCAM LTI 20/20 також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів у автоматичному режимі.
Алгоритми обробки вимірювальної інформації забезпечують отримання результатів вимірювань швидкості руху транспортних засобів у межах максимально допустимої похибки, як в ручному, так і в автоматичному режимі + - 2 км/год в діапазоні від 2 до 200 ком/год, + - 1% в діапазоні від 201 до 320 км/год.
Отже при здійсненні працівниками поліції контролю режиму швидкості руху за допомогою вимірювача TruCAM LTI 20/20 експлуатаційні характеристики дозволяють проводити вимірювання шляхом утримування пристрою в руках. Таким чином, твердження позивача, що використання лазерного вимірювача ТruCam в ручному режимі впливає на точність вимірювання швидкості руху ТЗ спростовується дослідженими доказами по справі.
При цьому, максимальна похибка, у тому числі і при такому способі тримання пристрою, становитиме максимум + - 2 км/год.
Враховуючи, що зафіксоване перевищення дозволеної швидкості руху позивачем становить 18 км/год, що перевищує визначений рівень похибки та не могло бути обумовлене нею, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на некоректне вимірювання працівниками поліції швидкості руху транспортного засобу, що здійснене із застосуванням пристрою, що не був закріплений стаціонарно.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що надані відповідачем матеріали фотофіксації, зроблені за допомогою приладу TruCam LTI 20/20 № ТС000424 є належним та допустимим доказом вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Водночас, доводи апеляційної скарги про дотримання поліцейським правил експлуатації даного приладу TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу, судом до уваги не беруться, оскільки вказані обставини не впливають на суть самого порушення та його наслідки.
Крім того, доводи скаржника про те, що на наданих фото та відео неможливо встановити в зоні яких знаків позивача та на якій ділянці дороги його було зупинено співробітниками поліції, є безпідставними, оскільки на з фото з приладу TruCam, наданого до відзиву, вбачається, що транспортний засіб маркиFABIA, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача рухався на автодорозі М-05 «Київ - Одеса» 224 км (згідно координат48°35'58.22"N 30°14'02.38"E), де діє обмеження швидкості у межах 110 км/год, зі швидкістю 138 км/год.
Також, апеляційний суд враховує, що Закон України “Про Національну поліцію» не зобов'язує встановлювати знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби контролю за дотриманням дорожнього руху в частині порушення норм швидкісного режиму.
Згідно ПДР України знак 5.76 позначає “Автоматичну відеофіксацію порушень Правил дорожнього руху».
Таким чином, обставини наявності чи відсутності вказаного дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у позивача обов'язку дотримання запровадженого ПДР швидкісного режиму.
Разом з тим, фіксація порушення ПДР позивачу здійснювалась в ручному режимі, таким чином чинний ПДР не містить обов'язкової вимоги щодо позначення місць контролю за швидкісним режимом в ручному режимі спеціальними дорожніми знаками, така вимога є виключно до автоматичної відеофіксації порушень ПДР.
З матеріалів справи видно, що транспортний засіб маркиFABIA, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача рухався на автодорозі М-05 «Київ - Одеса» 224 км (згідно координат 48°35'58.22"N 30°14'02.38"E), де діє обмеження швидкості у межах 110 км/год., зі швидкістю 138 км/год.
Отже, надане суду фото з приладу TruCam, яке було предметом дослідження, є достатнім, належним та допустимим доказом того, що водій позивач у час та дату, яка вказана у спірній постанові, рухався транспортним засобом марки «SKODA FABIA», номерний знак НОМЕР_2 , на 224 км автодороги М-05 «Київ - Одеса», зі швидкістю 138 км/год, чим порушив п. 12.9 «б» ПДР України, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 122 КУпАП, що також підтверджується наданим відеозаписом з місця події.
На відеозаписі, доданому до відзиву, водій позивач будь-яких заперечень чи зауважень стосовно дій працівників поліції не висловлював. Поліцейський жодним чином не перешкоджав позивачу у користуванні своїми правами, у тому числі, не обмежував у праві ознайомлюватися з доказами, а саме з відеозапису (відеофайл «clip-1», з 20 секунди запису) видно, як поліцейський запитує позивача, чи бажає він ознайомитися з доказами перевищення швидкості, на що позивач ігнорує пропозицію поліцейського. Також при розмові з поліцейським позивач повідомляє, що у нього тимчасові права.
При цьому, при дослідженні диску з відеозапису вчинення правопорушення вбачається, що поліцейським не порушено процедуру розгляду та притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а відтак всі доводи позивача з даного приводу суд вважає такими, що спрямовані на уникнення від відповідальності.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів щодо незаконності дій відповідача та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення судом не встановлено.
Апеляційний суд враховує, що згідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі “O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Порушення вимог частини 1 статті 122 КУпАП, а саме перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, на переконання апеляційного суду, є суспільно небезпечним та може призвести до тяжких наслідків.
Враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування спірної постанови.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст. ст. 286, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 29 квітня 2025 року по справі №595/244/25 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук