Справа № 420/7905/25
28 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не здійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 05.12.2017 року та виплачених у листопаді 2024 року;
зобов'язати відповідача:
здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на щомісячну суму пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 05.12.2017 року та виплачених разом із затримкою у листопаді 2024 року, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III;
виплатити загальну суму компенсації втрати частини доходів з нарахуванням індексу інфляції та 3% річних, від простроченої суми, за весь час прострочення - з листопаду 2024 року до моменту виконання судового рішення, відповідно до ст. 625 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.01.2021 року Одеський окружний адміністративний суд виніс рішення по справі № 420/12791/20 в якій вирішив: “Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за період 07.10.2009 по 05.12.2017 року, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"». Одеський окружний адміністративний суд у Рішенні від 29.04.2022 року у справі №420/20264/21 вирішив: “Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 05.12.2017 як непрацюючої особи з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії підвищень та індексації відповідно до статей 27, 28, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням раніше виплачених сум"». Одеський окружний адміністративний суд у Рішенні від 18.08.2022 по справі № 420/7176/22 встановив наступне - “Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії на визначений банківський рахунок No НОМЕР_1 відкритий в АТ «Ощадбанк»».
Позивач зазначає, що в межах судового контролю за виконанням рішення суду від 18.08.2022 року відповідач долучив до звіту протоколи індивідуального перерахунку, з яких випливає, що за період з 07.10.2009 по 05.12.2017 року помісячна пенсія позивача, що в сумі становила 90329,38 грн, була виплачена відповідачем на банківський рахунок у листопаді 2024 року. Однак до виплаченої суми компенсацію втрати частини доходів через несвоєчасну виплату - не включено. Позивач направив відповідачу лист від 14.03.2025 з вимогою нарахувати компенсацію втрати частини доходів за кожен місяць періоду боргу на момент виплати пенсії у листопаді 2024 року, відповідно до Закону № 2050-III, а також сплатити суму компенсації з урахуванням відповідальності за затримку виконання грошового зобов'язання, встановленої ст. 625 ЦК України. Оскільки заборгованість пенсії за період з 07.10.2009 по 05.12.2017 була виплачена у листопаді 2024 року, компенсація у визначеному Законом № 2050-III розмірі мала бути виплачена в тому ж місяці. Однак відповідач порушив грошове зобов'язання, встановлене законом.
Ухвалою суду від 24.03.2025 року адміністративний позов залишено без руху та повідомлено позивачу про необхідність усунути недоліки шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.
Ухвалою суду від 10.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
До суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому вказано, що Головне управління не погоджується з позовними вимогами позивача, вважає їх такими, що суперечать чинному законодавству та не підлягають задоволенню.
Представник відповідача у відзиві зазначає, що свою позицію Головне управління обґрунтовує тим, що в розумінні чинного законодавства компенсації втрати частини доходів підлягають виключно періодичні платежі, а виплата, здійснена на виконання судового рішення до таких платежів не відноситься. Враховуючи те, що виплата, проведена на виконання рішення суду, носить разовий характер, в розумінні положень Закону № 2050 та Порядку № 159 на таку виплату не може нараховуватись компенсація втрати частини доходів. Позивачем не наведено жодних доказів, які б свідчили про можливе невиконання Головним управлінням рішення суду. Крім всього, задоволення позовний вимог Позивача є втручанням в дискреційні повноваження Головного управління.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відзив Відповідача не містить жодних законних аргументів для не здійснення розрахунку та виплати компенсації втрат частини доходів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2018 року у справі №815/2968/18 визнано протиправним та скасовано рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про відмову позивачу у поновленні пенсії, що викладене у листі №406/М-4 від 13.10.2017 року; зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі провести поновлення та виплату пенсії за віком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з дати звернення, тобто з 29.09.2017 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 року у справі №420/12791/20 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непоновлення нарахування та невиплати позивачу пенсії з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести поновлення та виплату пенсії за період 07.10.2009 року по 05.12.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року у справі №420/20264/21, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2022 року: позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непроведення перерахунку та виплати пенсії позивача за період з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, підвищень та індексації відповідно до статей 27, 28, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок і виплату пенсії позивача за період з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року як непрацюючої особи з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, підвищень та індексації відповідно до статей 27, 28, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням раніше виплачених сум; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.08.2022 року у справі №420/7176/22, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2022 року: позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати позивача пенсії на визначений банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Ощадбанк»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату позивачу пенсії на визначений банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Ощадбанк».
При цьому, як зазначено позивачем у позовній заяві, доплата за період з 07.10.2009 по 05.12.2017 в сумі 90329,38 грн виплачена позивачу у листопаді 2024 року, у зв'язку з чим представник позивача направив відповідачу лист від 14.03.2025 з вимогою нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів/здійснити перерахунок та виплату компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, розрахувавши компенсацію окремо за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу споживчих цін та 3% річних на нараховану суму компенсації відповідно до ст. 625 ЦК України.
Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).
Статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Згідно із п. 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм викладено Верховним Судом у постановах від 15.04.2019 р. (справа № 727/7818/16-а), від 20.02.2018 р. (справа №336/4675/17), від 14.05.2019 р. (справа № 804/2994/18), від 12.06.2019 р. (справа № 425/38/17), від 21.06.2018 р. (справа №523/1124/17) та від 03.07.2018 р. (справа №521/940/17), від 19.09.2019 року у справі №522/9778/16-а, від 17.09.2020 року у справі №300/544/19.
Крім того, у постанові від 5 березня 2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив:
"Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу".
Відповідно до ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пунктами 3 та 4 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Обчислення суми компенсації передбачене Порядком №159 кореспондується з ст.3 Закону №2050-III, в якому зазначено, що обчислення суми компенсації шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-III).
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Отже, недоотримання позивачем сум пенсії за період з 07.10.2009 по 05.12.2017 відбулось з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Здійснення відповідачем розрахунку заборгованості одним платежем на виконання судового рішення не змінює характер соціальних виплат як періодичних.
У тому числі, не зазначення у судовому рішенні висновку про нарахування позивачу компенсації втрати частини доходу не звільняє орган від обов'язку, прямо передбаченого ст.ст. 2, 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Таким чином, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії є протиправною та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нездійснення нарахуваня та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року.
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення з листопада 2024 року до моменту виплати, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України суд зазначає.
Відповідно до частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд враховує, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.
Так, позивач у позовній заяві обґрунтовує вказану позовну вимогу тим, що відповідач “прострочив виконання грошового зобов'язання» встановленого в Законі, таким чином він зобов'язаний виконати його - нарахувати та виплатити компенсацію з нарахуванням індексу інфляції та 3% річних, від простроченої суми, за весь час прострочення - з листопаду 2024 року року до моменту виконання судового рішення, відповідно до ст. 625 ЦК України.
Суд не погоджується із зазначеними доводами та зазначає, що між сторонами справи, а саме: позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відсутні договірні зобов'язання щодо нарахування та виплати пенсії, оскільки вказане питання, а саме - своєчасна виплата пенсії, врегульоване спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, як положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, так і положення ч. 2 ст. 46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у кореспонденції із нормами Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" запроваджують рівнозначні та однакові за правовою природою міри майнової відповідальності за вчинення одного і того ж діяння - порушення суб'єктом владних повноважень строку проведення грошового платежу з виплати пенсії.
Відтак, у силу приписів ст.61 Конституції України положення наведених норм закону не можуть застосовуватись одночасно, а пріоритет у застосуванні належить віддати положенням ч. 2 ст. 46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у поєднанні із положеннями Закону України від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" як спеціальним нормам права у сфері пенсійного забезпечення.
У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.
Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.
Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Враховуючи, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача слід стягнути 968,96 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нездійснення нарахуваня та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 05.12.2017 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмір 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83).
Суддя П.П. Марин