28 липня 2025 р. № 400/3709/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середньоденного заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.03.2025 року по виплаті індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 3 904,79 грн. в місяць за період з 12.11.2018 по 30.11.2019;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.03.2025 року по виплаті індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 3 904,79 грн. в місяць за період з 12.11.2018 по 30.11.2019 у загальній сумі 49 200,36 грн., відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Мінстрів України від 17.07.2003 року №1078, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 провадження №11-1329апп18 та постанові Верховного Суду Касаційного адміністративного суду від 30.04.2023 року у справі №400/8493/23 провадження №К/990/11549/24.
В обґрунтування позову вказує, що звернувся до відповідача із заявою про виплату сернього заробітку, але відповіді не отримав. Вважає таку бездіяльність протиправною.
Ухвалою від 16.04.2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував та вказав, що немає обґрунтованих підстав стверджувати, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку.
Позиавач подав до суду відповідь на відзив, де свої позовні вимоги підтримав та наголосив на протиправності дій відповідача.
Дослідивши докази, суд, -
Позивач наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 01.11.2018 року №504 був звільнений із займаної посади заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи НОМЕР_2 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_3 окремої мотопіхотної бригади (військова частина НОМЕР_4 ) оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " і призначений на посаду старшого оперативного чергового відділу оперативного управління командування командного центру штабу управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 12.11.2018 року №238 з 12.11.2018 року позивач зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, у тому числі і грошового забезпечення.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.11.2019 року №492 позивач звільнений з військової служби відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров'я-на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби).
Згідно п. 4 наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині ва 30.11.2019 року №№290 позивач з 30.11.2019 року виключений і списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.
Відповідно до клопотання командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 10.12.2019 року №1/7196 військову частину НОМЕР_5 виключено з мережі розпорядника бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 по справі №400/13132/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованому розмірі 3904,79 грн. в місяць, за період з 12.11.2018 по 30.11.2019, у загальній сумі 49 200,36 грн., відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
На виконання зазначеного рішення відповідачем було нараховано 14 березня 2025 року на картковий рахунок позивача кошти у розмірі 49 200,36 грн.
Вважаючи протиправним не нарахування та виплату середнього заробітку за час несвоєчасної виплати, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Згідно ч. 1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.19 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.20 р. у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У своїй постанові від 29 січня 2024 р. у справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") набрала законної сили з 19 липня 2022 р.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі -Порядок №100) передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Застосовуючи ці приписи до обставин справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою від 07.07.2025 суд витребував від відповідача належним чином засвідчені документи із зазначенням грошового забезпечення позивача за останні два місяці, що передували звільненню та середньоденного грошового забезпечення.
На виконання даної ухвали відповідачем була надана довідка про нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу за два місяці перед звільненням, в якій середньоденний заробіток позивача вказано у розмірі 650,89 грн.
У даній справі періодом затримки повного розрахунку є період з 30.11.2019 по 14.03.2025 років. Розрахунок із позивачем на виконання постанови п'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025 року було проведено 14.03.2025 року.
Період затримки складає 1931 день.
Суд, обраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки, керується висновками, викладеними Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц.
Так, було резюмовано, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на вищевказане, суд наголошує, що позивач звернувся до суду із цим позовом 15.04.2025 року, при тому як моментом звільнення є 30.11.2019.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по виплаті індексації , характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 49 200,36 грн. Дана сума є тотожньою розрахованій індексації грошового забезпечення позивача, яка підлягала виплаті згідно з постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 по справі №400/13132/23.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду щодо співмірності, суд вважає, що позивач частково довів позовні вимоги.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) щодо непроведення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) нарахування та виплати середньоденного заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.03.2025 року по виплаті індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 3 904,79 грн. в місяць за період з 12.11.2018 по 30.11.2019.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) його середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.03.2025 року по виплаті індексації-різниці грошового забезпечення за період з 12.11.2018 по 30.11.2019 у розмірі 49 200,36 грн.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. С. Брагар