28 липня 2025 року м.Київ №320/17684/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №640/1711/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 період з 19.02.2021 по 22.01.2024 в розмірі 1 202 325,00 грн. (один мільйон двісті дві тисячі триста двадцять п'ять гривень 00 копійок).
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що оскільки відповідач не виконував рішення суду в справі №640/1711/20 про поновлення позивача на роботі, останній у силу приписів ст. 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) має право на отримання середнього заробітку за час невиконання (затримки виконання) такого судового рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав до суду подав відзив на позовну заяву, в якому останній стверджує, що в межах спірних правовідносин ОГП діяв у відповідності до вимог законодавства, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказує, що для стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі необхідним є встановлення судом вини роботодавця. Разом з тим позивачем не вчинялись дії, спрямовані на виконання рішення суду в справі №640/1711/20, зокрема, не було подано заяву до ОГП про добровільне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді прокурора. При цьому відповідач зазначає, що затримка з виконання рішень суду також зумовлена тим, що позивачка була працевлаштована на державній посаді в ОГП.
Також, відповідач надав заяву з проханням розглядати справу у відкритому судовому засіданні з його участю.
Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Водночас, зміст клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.
Більш того, відповідач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Дослідивши клопотання відповідача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.
18.06.2024 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, де ним зазначено про те, що зміст відзиву на позовну заяву не спростовує тверджень позивача, які викладені ним у позовній заяві.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №640/1711/20 частково задоволено адміністративний ОСОБА_1 позов до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії №4 про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу: визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії №4 від 19 грудня 2019 року №34 "Про неуспішне проходження прокурором атестації"; визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2162ц про звільнення ОСОБА_1 , з посади прокурора відділу депутатських звернень і запитів управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24 грудня 2019 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку вона обіймала на момент звільнення, а саме посаді прокурора відділу депутатських звернень і запитів управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, з 26 грудня 2019 року; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь Позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 572 832,56 грн. (один мільйон п'ятсот сімдесят дві тисячі вісімсот тридцять дві гривні п'ятдесят шість копійок). В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 у справ №640/1711/20 скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2021 в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивачки на посад рівнозначній тій, яку вона обіймала на момент звільнення, а саме посаді прокурорі відділу депутатських звернень і запитів управління організації прийому громадян розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, з 26 грудня 2019 року та стягнення з Офісу Генерального прокурора на мою користь середнього заробітку за чаї вимушеного прогулу у розмірі 1 572 832,56 грн. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Поновлено Позивачку в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурор; відділу депутатських звернень і запитів управління організації прийому громадян розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України. Стягнуто на користь позивачки з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 460 089 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.202 залишено без змін.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2021 справі № 640/1711/20 наказом Генерального прокурора від 23.01.2024 № 74ц наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року N 2162ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу депутатських звернень і запиті управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. І ст. 51 Закону України «Про прокуратуру) скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу депутатських звернень і запитів управління організації прийому громадян, розгляд) звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
Проте, відповідачем не виплачено середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У статті 129 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства.
За приписами статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання.
За нормами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
За змістом статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 370 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. У відповідності до частини другої цієї ж статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до частини восьмої статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно із статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У силу частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
У пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Таким чином, чинне законодавство України передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. Така правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 05.02.2022 у справі №280/4402/21.
Усталеною є і позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 Кодексу законів про працю України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).
Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду у справі №460/15639/21 від 08.11.2022, у відповідності до якого для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Тут же зазначено, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин; також наголошено, що існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов'язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення.
Окрім того, суд звертає увагу і на висновки Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 у справі №460/600/22 про те, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
У постанові від 18.12.2023 у справі №640/27278/21 Верховний Суд резюмував, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі. Твердження ж про те, що позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні.
Тобто, законодавством України не передбачено обов'язку звернення працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив'язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача, зокрема і безвідносно на реагування на листи (дзвінки).
Стосовно працевлаштування позивача у ОГП на державній службі, то суд враховує наступну правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09.01.2024 у справі №460/15639/21 та від 05.05.2022 у справі N 280/4402/21: «Аналізуючи наведені норми права у контексті ст. 235 КЗпП України та ст. 370-372 КАС України, Верховний Суд зазначає, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові».
До того ж, у постанові від 05.10.2023 у справі №340/693/22 Верховний Суд зазначив, що самостійне працевлаштування позивача у період невиконання відповідачем обов'язку щодо виконання рішення суду про поновлення його на попередній роботі не може бути трансльоване на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності.
Суд зважає і на рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де резюмовано, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
За наведеного, суд приходить до висновку про наявність обов'язку у відповідача по поновленню на роботі позивача, який не залежить від дій позивача, і невиконання якого тягне за собою для відповідача негативні наслідки у вигляді виплати середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі.
Отже, у випадку, який розглядається, позивач правомірно розраховує на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Стосовно обрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, суд враховує наступне.
Середній заробіток працівника визначається у відповідності до статті 27 Закону «Про оплату праці» №108/95-ВР за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (Порядок №100).
За приписами пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню, складає 1603,10 грн., що встановлено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №640/1711/20.
Позивач вказав, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток, - з19.02.2021 по 22.01.2024 .
У той же час, відповідач у відзиві зазначав, що кадровим підрозділом ОГП позивачу 13.09.2023 направлено лист з пропозицією прибути до офісу для вирішення питання щодо виконання рішення суду в частині поновлення на посаді.
Проте, 31.10.2023 позивачка звернулася особисто до кадрового підрозділу ОГП та написала заяву, в якій просила відтермінувати виконання рішення суду .
У подальшому, лише 23.01.2024 позивачем було написано заяву про поновлення на посаді, у зв'язку з чим, наказом Генерального прокурора від 23.01.2024 № 74ц наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року N 2162ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу депутатських звернень і запиті управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. І ст. 51 Закону України «Про прокуратуру) скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу депутатських звернень і запитів управління організації прийому громадян, розгляд) звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
Даний факт позивачем не заперечувався, та підтверджується долученими до матеріалів справи заявами позивачки.
А тому суд вважає, що у позовних вимогах про стягнення середнього заробітку за період з 01.11.2023 по 23.01.2024 слід відмовити, оскільки позивачка звернулася особисто до відповідача з заявою про відтермінування виконання рішення суду, що вказує на відсутність протиправної поведінки відповідача у цей період та як наслідок невиплати середнього заробітку.
Суд враховує також і те, що за змістом частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (Закон набрав чинності 24.03.2022) у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».
Тобто, починаючи з 24.03.2022 не застосовуються, зокрема, такі норми: частина третя статті 67 КЗпП України (у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого); стаття 73 КЗпП України (святкові і неробочі дні).
Згідно з листом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 № 3501-06/219 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік" загальна кількість днів робочих днів у 2021 році становить 250.
Таким чином у 2021 році кількість робочих днів становить 217.
Кількість робочих днів у 2022 становить 257 робочих днів.
Кількість робочих днів у 2023 році - 217 днів (судом не враховується до розрахунку кількість робочих днів у листопаді та грудні).
Загальна кількість робочих днів становить 691.
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період із 22.07.2021 по 31.10.2024 у сумі 1 107 742,10 грн. (1603,10 грн. * 691 = 1 107 742,10).
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 у справі №640/1711/20 за період з 19.02.2021 по 31.10.2023 в сумі 1 107 742 (один мільйон сто сім тисяч сімсот сорок дві) грн. 10 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.