про залишення позовної заяви без руху
28 липня 2025 року № 320/16814/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльністю та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльністю та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд,
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
-зобов'язати Відповідача в особі командира розглянути рапорт відповідно до вимог законодавства та прийняти рішення щодо звільнення А4010 з військової служби шляхом видання наказу про звільнення з військової служби Збройних Сил України за сімейними обставинами.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із не звільненням позивача з публічної служби.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу звільнення із публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Європейський суд з прав людини у рішенні "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" зазначив, що право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності (параграф 35).
У параграфі 41 рішення "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Так, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
«Установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням положень частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду».
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу п'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Як встановлено судом, 11.07.2024 під час виконання бойового завдання позивач зазнав поранення та був направлений на подальше лікування до закладів охорони здоров'я. У подальшому, 22.07.2024 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби за власним бажанням у зв'язку з наявністю на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Як зазначає позивач, 12.09.2024 рапорт на звільнення було подано повторно через відсутність реагування з боку керівництва військової частини НОМЕР_1 .
Позивач зазначає, що 09.12.2024 військова частина НОМЕР_1 повідомила: він має підстави для звільнення з лав Збройних Сил України, однак відповідне рішення може бути ухвалене лише після його повернення до місця дислокації підрозділу для проходження військово-лікарської комісії.
Отже, суд дійшов висновку, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 стало відомо після ознайомлення з листом військової частини НОМЕР_1 від 09.12.2024 № 41322.
Водночас із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування вказаного наказу позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду лише 18.07.2025, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до суду з відповідним позовом. У матеріалах позовної заяви відсутня заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду, а також будь-які докази, що підтверджували б поважність причин його пропуску.
Слід зазначити, що реалізація права особи на звернення до суду в межах установленого законом строку залежить насамперед від її власної ініціативи, а не від поведінки чи дій (бездіяльності) відповідача.
Суд звертає увагу, що у постанові від 04.07.2023 року по справі № 320/2938/21 Верховний Суд вказав, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд в постанові від 31.10.2023 року по справі № 400/5692/22 зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з тим, право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Голдер проти Великої Британії» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, від 21.02.1975 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Судом враховано вимоги ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, суд зазначає, що вказані недоліки повинні бути усунуті в п'ятиденний строк з дня отримання позивачем копії даної ухвали шляхом подання до суду:
-заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням доказів, що підтверджують обставини, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Окрім цього, суд звертає увагу позивача, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі № 640/25046/19 «Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та не залежить від волевиявлення сторони і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій».
Отож причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 4 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі наведеного та керуючись ст.123, 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльністю та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надається п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльністю та зобов'язання вчинити певні дії - буде залишена без розгляду відповідно до пунктів 7, 8 частини 1 статті 240 з урахуванням частини 15 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Вісьтак М.Я.