про повернення позовної заяви
28 липня 2025 року Київ № 320/14802/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Горобцова Я.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Верховного суду України, Верховного Суду про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Верховного суду України, у якому позивач просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Верховного суду України в особі голови ліквідаційної комісії Сердюка В.В. №179-к від 06.09.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах, у зв'язку з ліквідацією Верховного суду України;
- зобов'язати Верховний суд України в особі Голови Комісії з припинення Романківа Ігоря Петровича звільнити ОСОБА_1 з посади головного спеціалісті канцелярії управління забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах за власним бажанням та внести відомості про це до трудової книжки, після чого видати трудову книжку;
- стягнути з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з вересня 2018 по дату ухвалення судового рішення у даній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 вирішено залучити до участі у справі в якості співвідповідача Верховний Суд.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк від позивача надійшла заява на ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Однак, вимоги ухвали Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2025, не були виконані, натомість заява позивача зводиться до оцінки ухвали суду, не погодився з процесуальним рішенням судді про залишення позовної заяви без руху.
У заяві про поновлення пропущеного строку щодо доказів на підтвердження існування обставин для звернення до суду з адміністративним позовом наводить обставини аналогічні наведеним у позовній заяві при зверненні до суду. Разом з тим суду не наведено нових обставин та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України. Поряд з цим, позивач вказує, що суд не є безстороннім та об'єктивним, а явно та очевидно діє на користь відповідачів, адже жоден із відповідачів так і не зміг привести жодних аргументів та докази, які б надали хоч якісь підстави відмовити позивачу у позові та хоч якось спростувати обґрунтованість позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо можливості подальшого розгляду позовної заяви за наведених обставин, суд виходив з такого:
імперативними приписами ч. 1 ст. 45 КАСУ на учасників справи покладено обов'язок добросовісного користування процесуальними правами. Законом також встановлена заборона на їх зловживання.
За правилом ч. 2 ст. 45 КАСУ, з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема вчинення дій, які спрямовані на безпідставне перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Водночас, суд наголошує, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України, - ч. 2 ст. 14 КАС України.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням збоку держави, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання.
Диспозитивність (dispono) - розпоряджаюся - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності перш за все розкривається через положення хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це. Вказані принципи надають кожному учаснику справи можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Залишення позову без розгляду - є негативним правовим наслідком для заявника у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами, цей наслідок сприяє швидкому просуванню судового процесу.
Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також висловлював правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами також загалом може визнаватися таким, що має легітимну мету (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства.)
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту порушених прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАСУ, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу.
Встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, визначених статтями 160, 161 цього Кодексу, суддя, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення її без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення - ст. 169 КАСУ.
Водночас відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша). Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята).
Зокрема, позивач просить суд, зокрема, визнати неправомірним та скасувати наказ Верховного суду України в особі голови ліквідаційної комісії Сердюка В.В. №179-к від 06.09.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста канцелярії управління забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах, у зв'язку з ліквідацією Верховного суду України. Зобов'язати Верховний суд України в особі Голови Комісії з припинення Романківа Ігоря Петровича звільнити ОСОБА_1 з посади головного спеціалісті канцелярії управління забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах за власним бажанням та внести відомості про це до трудової книжки, після чого видати трудову книжку. Стягнути з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з вересня 2018 по дату ухвалення судового рішення у даній справі.
Позивач був звільнений з посади на підставі оскаржуваного наказу №179-к від 06.09.2018. Так, 07.09.2018 складено акт, яким засвідчено відмову позивача від ознайомлення з наказом про звільнення №179-к від 06.09.2018. Позивач вважає, що актом було засвідчено, що конкретно власник або уповноважений орган не пропонував ознайомитись з жодним наказом та в акті не вказано, де конкретно позивачу пропонували ознайомитись з наказом, в приміщенні ВСУ чи десь на вулиці в м. Києві. З огляду на що вважає, що не був повідомлений про звільнення з посади.
У даному контексті, суд акцентує увагу на тому, що визначений статтею 122 КАС України місячний строк оскарження обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач вказує, що, про обставини свого звільнення він дізнався у березні 2024 року з листа Голови Комісії з припинення Верховний суд України Романківа Ігоря Петровича.
Водночас, як підтверджено самим позивачем, ним ще у жовтні 2018 році було отримано вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньої місячної заробітної плати. При цьому, положення Кодексу законів про працю України свідчать, що після здійснення остаточного розрахунку при звільненні колишньому працівнику в подальшому не здійснюються будь-які виплати його попереднім роботодавцем.
Встановлені у розглядуваній справі обставини та визнання їх позивачем, беззаперечно свідчать про те, що працівник був обізнаним про те, що існує оскаржуваний наказ №179-к від 06.09.2018, з яким йому було запропоновано ознайомитись, однак позивач, маючи фактичну можливість, безпідставно відмовлявся від ознайомлення та отримання наказу про звільнення, в результаті чого було складено акт від 07.09.2018, яким засвідчено відмову позивача від ознайомлення з наказом про звільнення №179-к від 06.09.2018.
Така поведінка працівника не може бути визнана добросовісною та залишена поза увагою суду при вирішенні питання щодо дотримання строку передбаченого статтею 233 КЗпП України.
В свою чергу, як встановлено обставинами справи, роботодавець вживав необхідні заходи та створив належні умови для отримання документів працівником, який діючи на власний розсуд, свідомо відмовився від їх отримання без поважних причин.
При цьому саме по собі отримання працівником трудової книжки та копії наказу про звільнення, не свідчить про його згоду зі звільненням.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду, у даному випадку, необхідно обчислювати 07.09.2018 - дати коли позивач без поважних причин відмовився від ознайомлення з наказом №179-к від 06.09.2018 і така відмова зафіксована роботодавцем та підтверджена належними і допустимими доказами.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду визначеного у постанові від 03.11.2021 по справі №387/326/20.
При цьому, позивачем не вчинялись дії протягом визначеного КАС України строку на звернення до суду, з метою встановлення обставин, зокрема, припинення здійснення Верховним судом України виплат заробітної плати на його користь.
У той же час з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 02.04.2024, тобто з пропущенням місячного строку звернення до суду.
Наведене, на думку суду, дає підстави вважати про обізнаність позивача з обставинами припинення трудових правовідносин між Верховним судом України та позивачем у період, що перевищує один місяць до подачі ним позовної заяви.
Позивач не врахував, що обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коди дізнався, а й коли міг дізнатися про порушення своїх прав.
У поданій позивачем заяві від 02.04.2024 наведено обставини, яким було вже надано оцінку суду в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 про залишення позовної заяви без руху в частині строку на звернення з адміністративним позовом до суду. Нових обставин причин поважності пропуску строку на звернення до суду позивачем не наведено.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач відповідно до ч.6 ст.161 КАС України зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Звертаючись до суду 02.04.2024, позивач пропустив строк на звернення до адміністративного суду з позовною заявою. Ухвалою суду від 09.05.2025, з метою виконання вимог ч. 6 ст. 161 КАС України, позивачу необхідно було подати до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України.
Проте заява позивача, будь-яких обставин і фактів, які об'єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду, у тому числі протягом розумного строку до відповідача, не містять.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наслідком неусунення виявлених судом недоліків позову, є повернення позовної заяви позивачеві, що передбачено ч. 4 ст. 169 КАС України.
Отже, законом встановлені чіткі та зрозуміли вимоги, які пред'являються до позовної заяви і обов'язком суб'єкта звернення є дотримання цих вимог при її подачі.
Згідно з ухвалою суду від 09.05.2025, яка є різновидом судового рішення, а відтак обов'язковим для виконання на всій території України, на позивача були покладені чіткі та зрозумілі обов'язки: привести позов у відповідність з вимогами ст. 160, 161, 122 КАСУ, в тому числі щодо надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України. Однак, позивач на власний розсуд розпорядився наданим йому правом виконати ці вимоги чи ні, вимоги суду не виконані.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, п. 1 ч. 4 ст. 169 КАСУ.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАСУ при вирішенні справи суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а на підставі ч. 5 ст. 7 КАСУ інших правил міжнародних договорів ніж ті, які визначені національним законодавством.
Статтею 17 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено Конвенцією.
Наслідком подання індивідуальної скарги у Європейський Суд з прав людини при зловживанні правом на її подачу, є визнання скарги неприйнятною (ст. 35 Конвенції).
Таким чином, Європейський Суд, запровадженням практики нерозгляду скарг продемонстрував необхідність: по-перше, дисциплінувати скаржників; по-друге, надав приклад застосування положень Конвенції щодо недобросовісних суб'єктів звернення.
Також ЕСПЛ у своєму рішенні у справі «Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria), №31365/96, пункт 36, ECHR 2000-X) підкреслив, «що право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та мати розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями».
Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» суд зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».
Відповідальність за швидке здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на державні судові органи. Однак, розумність тривалості судового провадження залежить не тільки від складності справи, її обставин та предмета спору, але і поведінки сторін.
Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»). Вказана практика ЄСПЛ знайшла своє відображення в новій редакції КАСУ. Так, ч. 1 ст. 45 КАСУ встановлено, що учасники судового розгляду та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
У справі «Ashingdane проти Сполученого Королівства» (№ 8225/78, рішення від 28 травня 1985 року) ЄСПЛ зазначив, що якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд повинен з'ясувати, чи не порушує встановлене обмеження саму суть цього права, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою. Вирішення питання про наявність матеріальних передумов звернення особи до суду на стадії відкриття провадження у справі, не може свідчити про обмеження у доступі до правосуддя.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАСУ, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, визначені статтями 160, 161 КАСУ, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У зв'язку з цим слід зазначити, що саме по собі звернення особи до суду з позовною заявою не спричиняє безумовного відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання позивачем умов реалізації права на звернення до цього суду з позовною заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Враховуючи, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі, позивач не усунув недоліки, про які зазначено в ухвалі від 09.05.2025, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Одночасно суд роз'яснює, що в силу вимог частини восьмої статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 246, 256 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Верховного суду України, Верховного Суду про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві разом із усіма доданими до неї документами без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Я.В. Горобцова