28 липня 2025 року Справа № 280/3810/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
13 травня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн. НОМЕР_1 , з військової служби, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код СДРПОУ НОМЕР_3 ) звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн. НОМЕР_1 згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, з числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 12 та 13 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Позовну заяву мотивовано тим, що у позивача виникла необхідність у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок військову службу», а саме військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом на період дії воєнного стану звільняються через сімейні обставини. Позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, однак отримав відповідь про розгляд вище вказаного рапорту, якою йому відмовлено у звільненні посилаючись на те, що позивачем подано документи, які не підтверджують наявності підстав для звільнення. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач просить суд задовольнити позов.
Ухвалою суду від 19 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку із пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України.
26 травня 2025 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 27 травня 2025 року визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в адміністративній справі № 280/3810/25, поновлено йому такий строк, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Також, вказаною ухвалою судді від відповідача витребувано засвідчені належним чином копії звернення ОСОБА_1 із заявою про звільнення з військової служби, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» .
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник проти позову заперечує повністю. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що за результатами розгляду рапорту відмовлено, оскільки як підставу для звільнення з військової служби зазначено необхідність здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи, проте надані документи не підтверджують наявності підстав для звільнення. Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнення військовослужбовця можливе у зв'язку з необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Проте, надані позивачем документи не містять чітких доказів безперервної потреби в постійному догляді за його дружиною, окрім того відповідач ставить під сумнів сам висновок ЛКК №147 від 06 грудня 2024 року, оскільки такі висновки надаються з метою одержання соціальних послуг та отримання надавачем відповідної компенсації. Військова частина НОМЕР_2 з метою правильного і однозначного застосування законодавства зверталася до Міністерства охорони здоров'я України як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, із запитом, які медичні висновки лікарсько-консультативних комісій підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою, а також чи відносяться до таких медичних висновків висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма № 080-2/о), висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма № 080-4/о). З відповіді на запит військової частини до Міністерства охорони здоров'я України (лист Департаменту медичних послуг Міністерства охорони здоров'я України № 25- 04/15616/2-23 від 08 червня 2023 року) відомо, що медичний висновок про потребу у постійному сторонньому догляді лікарсько-консультативні комісії уповноважені видавати лише щодо осіб з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу за формою, затвердженою наказом МОЗ 31 липня 2013 року № 667. В інших випадках потреба у постійному сторонньому догляді визначається медико-соціальними експертними комісіями при встановленні інвалідності І групи. Вказує, що потребу у постійному догляді можуть підтверджувати лише медичні висновки встановленого зразка та видані у встановленому порядку (вище зазначено дві такі форми, обидві стосуються повнолітніх осіб з інвалідністю - висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу; виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою №157-1/о). В задоволенні позову просить відмовити.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині, що підтверджується Військовим квитком Серії НОМЕР_4 , копія якого міститься в матеріалах справи.
Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_5 , виданим Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 03 січня 2024 року.
Дружина позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має інвалідність з дитинства 2 групи (безстроково), що підтверджується Довідкою до акту огляду МСЕК Серії 12ААА №286781, копія якого також міститься в матеріалах справи.
27 січня 2025 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення його з військової служби відповідно до абзацу 11 пункту частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", а саме: через сімейні обставини, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
На підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач, зокрема, надав: копію Висновку ЛКК №148 від 09 грудня 2024 року, згідно якого дружина позивача, ОСОБА_2 , за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, як не здатна до самообслуговування, копію довідки до акту огляду МСЕК Серії 12ААА №286781, копію висновку за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407, Комунального некомерційного підприємства «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабельна» Херсонської міської ради від 06 грудня 2024 року № 147 та копію свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_5 , виданого Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 03 січня 2024 року.
28 січня 2025 року позивач отримав відповідь про розгляд вище вказаних рапортів, якою йому було відмовлено у звільненні посилаючись на те, що позивачем подано документи, які не підтверджують наявності підстав для звільнення.
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно відмовив йому у звільненні з військової служби, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Вирішуючи спір суд керується таким.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Частинами першою, другою, четвертою-шостою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Судом встановлено, що позивач подав відповідачу рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Водночас підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
За змістом підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, а зокрема - під час дії воєнного стану, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Отже, вказана норма є відсильною.
Згідно з пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Таким чином, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, а зокрема - під час дії воєнного стану, звільняються з військової служби унаслідок необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відносини щодо проходження в Україні військової служби регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі - Положення).
Відповідно до частини другої пункту 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за дружиною, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена Довідкою до акту огляду МСЕК Серії 12ААА №286781, а також Висновком Лікарсько-консультативної комісії комунального некомерційного підприємства «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабельна» Херсонської міської ради №148 від 09 грудня 2024 року, з урахуванням яких дружина позивача, ОСОБА_2 , за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, як не здатна до самообслуговування.
При цьому, згідно висновку відповідача до рапорту, який узгоджується із відзивом на позов, наданий позивачем висновок № 147 від 06 грудня 2024 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, за формою № 080-4/о, затвердженою наказом МОЗ від 09 березня 2021 року №407, на думку відповідача, визначає потребу у сторонньому догляді, а не постійному догляді. Такий висновок є підставою для організації надання рекомендованої соціальної послуги, його дія обмежена в часі та не є постійною. Окрім того, наданий позивачем висновок не може вважатися медичним висновком, оскільки виданий за межами повноважень лікарсько-консультативної комісії, поза встановленим порядком, в довільній формі, а тому не може бути покладено в основу рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби.
Отже, на думку відповідача, додані позивачем до скарги документи не містять інформації, достатньої для прийняття обґрунтованого та законного рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби, у зв'язку із чим підстави для задоволення вимог скарги відсутні.
Щодо вказаних тверджень за результатами розгляду рапорту позивача, суд зазначає наступне.
На підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав: копію висновку за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407, Комунального некомерційного підприємства «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабельна» Херсонської міської ради від 06 грудня 2024 року № 147, копію Висновку ЛКК№148 від 09 грудня 2024 року, копію довідки до акту огляду МСЕК Серії 12ААА №286781, які свідчать про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі дружині позивача рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Визначення терміну "медичний висновок" міститься в Наказі Міністерства охорони здоров'я України № 2136 від 18 вересня 2020 року "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я", де він вживається у значенні електронного документа, що формується на підставі медичних записів (без відмітки про відміну запису) в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими" від 05 жовтня 2020 року № 705, медичний висновок визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві" від 17 квітня 2019 року № 337 визначено, що медичний висновок це висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Таким чином, медичний висновок - це документ, який містить об'єктивні дані про стан здоров'я особи та пов'язаних з таким станом здоров'я обставин.
Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06 жовтня 2005 року № 2961- ІV визначає, що Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
З метою виконання статті 5 Закону України "Про психіатричну допомогу", пункту 7 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року № 1192, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 липня 2013 року № 667 затверджено форму висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - Інструкція № 667).
Відповідно до пункту 1 Інструкції № 667 висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Згідно з пунктами 4-6 Інструкції № 667 підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І групи внаслідок психічного розладу є встановлення медико-соціальною експертною комісією І групи інвалідності внаслідок психічного розладу. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.
Підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок психічного розладу є постійна (упродовж не менше місяця) наявність в особи з інвалідністю одного з перелічених видів обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування здатність до самообслуговування за допомогою інших осіб та нездатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до самостійного пересування здатність до самостійного пересування за допомогою інших осіб та нездатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до орієнтації здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування здатність до спілкування за допомогою інших осіб та нездатність до спілкування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності контролювати свою поведінку здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою інших осіб. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом. Особам з інвалідністю I групи висновок ЛКК видається на строк встановлення їм інвалідності. Особам з інвалідністю II групи висновок ЛКК видається строком не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 6 місяців, а у разі якщо за особою з інвалідністю II групи догляд здійснюється непрацюючим пенсіонером (особою з інвалідністю), висновок ЛКК видається строком не менше ніж на 12 місяців.
Таким чином, висновки щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою видаються МСЕК відносно осіб з І групою інвалідності, а ЛКК відносно осіб з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, а також стосовно дітей (осіб до 18 років) з інвалідністю.
Суд враховує, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232 містили виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця з служби. Згідно з пункту 2 розділу II Прикінцеві положення Закону 2169-ІХ зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Станом на час розгляду справи, Кабінет Міністрів України не виконав свого обов'язку щодо приведення положень Постанови КМУ №413 від 12 червня 2013 року "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу" у відповідність з новою редакцією статті 26 Закону №2232. Норми статті 26 Закону №2232 та Перелік поважних причин, затверджених Постановою 413 суперечать одна одній, а тому оскільки закони мають вищу юридичну сили, перед постановами Уряду, суд, керуючись принципом визначеним частиною третьою статті 7 КАС України, застосовує норми Закону.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974.
Також повноваження ЛКК визначені у наказі Міністерства охорони здоров'я України 31 березня 2013 року №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 2013 року №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі №520/21316/23 зазначив, що щодо осіб, які не відносяться до осіб з інвалідністю, чи яким визначена ступінь втрати професійної працездатності, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 липня 2013 року №667.
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 09 березня 2021 року № 407, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132, затверджено форми первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я. Цим наказом відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859, з метою удосконалення обліку захворюваності в закладах охорони здоров'я, затверджено:
1) форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення;
2) форму первинної облікової документації № 080-2/о «;Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення;
3) форму первинної облікової документації № 080-3/о «;Довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги» та інструкцію щодо її заповнення.
Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги.
Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.
Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 (пункти 1-5 Інструкції).
У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункти 8, 10, 12 Інструкції).
Суд повторно зазначає, що згідно з висновком № 147 від 06 грудня 2024 року за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407, Комунального некомерційного підприємства «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабельна» Херсонської міської ради про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та висновку № 148 від 09 грудня 2024 року, дружині позивача, ОСОБА_3 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, оскільки вона не здатна до самообслуговування.
Враховуючи наведене, суд вважає, що надані позивачем висновки: є достатньою підставою для висновку, що дружина позивача є такою особою, що потребує постійного догляду у розумінні підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікувально-консультативні комісії на підставі первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», що ведеться лікуючими лікарями, а тому військові частини не мають ставити під сумнів достовірність таких висновків, у тому числі з питань належності суб'єкта, до повноважень якого віднесено видача відповідних медичних документів (висновків, довідок).
З огляду на вказані обставини, суд вважає, що відповідачем здійснено неналежний розгляд рапорту позивача від 13 січня 2025 року, поданого позивачем відповідачу 27 січня 2025 року, про звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 1.1 Інструкції).
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13. Пункту 14.10 Інструкції).
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пункті 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо звільнення позивача з військової служби є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
За таких умов суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача, з урахуванням висновків суду, повторно розглянути рапорт військовослужбовця з приводу звільнення з військової служби через сімейні обставини, та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення, з обов'язковим врахуванням висновків суду.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат з урахуванням положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн. НОМЕР_1 , з військової служби, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , поданого Військовій частині НОМЕР_2 27 січня 2025 року, про звільнення ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, та прийняти за результатами його розгляду, в установленому порядку рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 28 липня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов