Справа № 589/2100/25
Провадження № 2/589/1595/25
22 липня 2025 року м. Шостка
Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді Сидорчука О.М.
з участю:
секретаря судового засідання Лінок М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Шосткинської міської ради про припинення права власності на нерухоме майно,
07 травня 2025 року позивачі звернулися до суду з позовною заявою до Шосткинської міської ради Сумської області, в якій просять припинити права власності ОСОБА_3 на належну йому частку у розмірі 43/100 житлового будинку АДРЕСА_1 у зв'язку зі знищенням цього майна та припинити право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , частка якої у житловому будинку складає 57/100, у зв'язку зі знищенням цього майна.
Свої вимоги обґрунтовують тим, що відповідно до договору дарування від 17 листопада 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних долях належала квартира АДРЕСА_2 . Також відповідно до договору купівлі-продажу від 11 березня 2005 року ОСОБА_3 належала 43/100 житлового будинку АДРЕСА_1 .У зв'язку з будівництвом нового житлового будинку та господарських будівель 01.08.2005 року житловий будинок, до складу якого входить квартира АДРЕСА_3 , частка якої складає 57/100, був знесений. Факт знесення житлового будинку, до складу якого входить квартира АДРЕСА_3 , частка якої складає 57/100, підтверджується актом про знищення/знесення майна виданим КП «Шосткинське міськрайонне бюро технічної інвентаризації» від 07.02.2024 року. З метою реєстрації права власності на новозбудований будинок та припинення права власності на знесене нерухоме майно, 11.04.2025 року позивачі звернулись до державного реєстратору прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Шосткинської міської ради. Проте 15 квітня 2025 року державним реєстратором було відмовлено у проведенні реєстраційних дій оскільки з поданих документів неможливо встановити який саме об'єкт квартира чи будинок були предметом договорів купівлі- продажу да дарування та у зв'язку з цим виниклими суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими правами.
Ухвалою суду від 09.05.2025 року відкрито провадження та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивачі в судове засідання не з'явилися, надали до суду заяву, в якій просять слухати справу за їхньої відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
17.11.2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 . (а.с.10)
Згідно Витягу про Реєстрацію права власності на нерухоме майно №6662886 від 04.03.2005 власником частки квартири АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . (а.с.11)
11.03. 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі - продажу 43/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .(а.с.12)
Згідно Витягу про Реєстрацію права власності на нерухоме майно №7100046 від 25.04.2005 власником 43/100 частки квартири АДРЕСА_2 , є ОСОБА_3 . (а.с.13)
02.04.2025 року позивачі звернулися з заявою про здійснення державної реєстрації припинення права власності на належний їм об'єкт нерухомого мана, а саме житловий будинок за АДРЕСА_1 у зв'язку з його знищенням.
15.04.2025 було винесено рішення №78407032 про відмову в проведенні реєстраційних дій за заявою від 02.04.2025, оскільки з поданих документів неможливо встановити який саме об'єкт нерухомого майна є предметом договору(квартира чи частина житлового будинку).
Згідно зі ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до вимог ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно з вимогами ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі, зокрема, знищення майна.
Відповідно до вимог ст. 349 ЦК України, право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна.
Згідно із постановою Верховного Суду від 17.01.2019 по справі №708/254/18, умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно, згідно з вимогами ст.349ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.
Відповідно до п. 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 р. №1127 для державної реєстрації припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з його знищенням подаються: 1) документ, відповідно до якого підтверджується факт такого знищення; 2) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такі документи було знищено одночасно із знищенням такого об'єкта).
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Відповідно до вимог ч.2 ст.12 згаданого Закону, записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності, пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі. Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та необхідності застосування ч. 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вирішенні питань, пов'язаних з правом власності на майно, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 917/553/17, від 03.04.2018 року у справі № 922/1645/18.
Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)). Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (Buchbesitz (нім.) - книжкове володіння).
У постанові від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Враховуючи наведене, а також положення ст. 349 ЦК України, з якої законодавцем виключено посилання на те, що право власності на нерухоме майно, яке знищено, припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру, слід дійти висновку про пріоритетність події у вигляді знищення майна перед її визнанням, як юридично значущим фактом державою у порядку ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Суд приходить висновку, що позивачі мали окремі частини спірного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .31 який, відповідно до правовстановлюючих документів, є спільною часткою власністю.
Подія у вигляді знищення майна, що входило до складу об'єкту нерухомості - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , які належали на праві спільної власності позивачів, підтверджена належними, допустимими та достатніми доказами.
А тому обставини, на які посилається позивач, встановлені судом під час їх перевірки достовірними, належними та допустимими доказами.
На підставі викладеного, проаналізувавши норми чинного законодавства, досліджені докази та встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку що позовні вимоги є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 4, 5, 10, 263, 264, 265 ЦПК України,
Позов задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_3 на належну йому у розмірі 43/100 житлового будинку АДРЕСА_1 у зв'язку із знищенням цього майна.
Припинити право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , частка яких у житловому будинку складає 57/100, у зв'язку зі знищенням цього майна.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду.
Суддя О.М.Сидорчук