65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"18" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2069/21(916/529/25)
Господарський суд Одеської області у складі судді Грабован Л.І.,
за участі секретаря судового засідання Васильєвої К.О.,
дослідивши матеріали справи
за позовом: ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» (65104, м. Одеса, пр. Глушка академіка, буд. 21; код ЄДРПОУ: 42106628) арбітражного керуючого Коваль Іванни Василівни (Волинська область, Прилісне; РНОКПП: НОМЕР_1 );
до відповідачів: 1). ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 );
2). ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ),
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1). Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 8, оф. 13; РНОКПП: НОМЕР_4 ); 2). Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; код ЄДРПОУ: 23494714),
за участю третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2: органу опіки і піклування Оболонської районної в місті Києві Державну адміністрацію (04205, м. Київ, вул. Лук'яненка Левка, буд. 16; еод ЄДРПОУ: 37371727),
про визнання недійсним договору дарування №819 від 14.07.2023 р. та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68461258 від 14.07.2023 р., в межах справи №916/2069/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін»,
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін та учасників:
позивач: ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» арбітражний керуючий Коваль Іванна Василівна (приймала участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду);
від відповідача 1: ОСОБА_1 - адвокат Брожко Наталія Ігорівна (приймала участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду);
від відповідача 2: ОСОБА_2 - адвокат Єфімов Олександр Миколайович (приймав участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду);
від третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" - Семенець Іван Іванович (приймав участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду);
Судове засідання 18.07.2025 р. проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Позивач - ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» арбітражний керуючий Коваль Іванна Василівна звернулась до суду із позовною заявою (вх. №547/25 від 14.02.2025 р.; т. 1 а.с. 1-20), сформованою в системі “Електронний суд» 14.02.2025 р., до відповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якій просить суд:
- визнати недійсним договір дарування від 14.07.2023 року №819, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Вікторією Миколаївною;
- в порядку застосування наслідків недійсності правочину скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68461258 від 14.07.2023 р.
Предметом даного позову позивач вказує визнання недійсним договору дарування №819 від 14.07.2023 р., оскільки цей договір є таким, що укладено боржником на шкоду кредитору (стягувачу) з метою уникнення сплати боргу та звернення стягнення на майно та є фраудаторним.
Рух справи.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.02.2025 р., позовну заяву по справі №916/529/25 передано на розгляд судді Грабован Л.І. в межах справи №916/2069/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.02.2025 р. відмовлено позивачу у задоволенні заяви (вх. №2-198/25 від 14.02.2025 р.) про забезпечення позову у справі №916/529/25 шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його структурним підрозділам та територіальним органам, Офісу протидії рейдерству, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, анулювання рішень про державну реєстрацію прав, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо об'єкту нерухомого майна, а саме: частини квартири у м. Києві за адресою проспект Івасюка Володимира, будинок 27-А, №471, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1750531580000, номер відомостей про речове право: 51005037.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2025 р. прийнято до розгляду позовну заяву (вх. №547/25 від 14.02.2025 р.), сформовану в системі “Електронний суд» 14.02.2025 р. та відкрито провадження у справі №916/529/25 за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» арбітражного керуючого Коваль Іванни Василівни до відповідачів 1). ОСОБА_1 та 2). ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування №819 від 14.07.2023 р. Справу №916/529/25 вирішено розглядати в межах справи №916/2069/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» за правилами загального позовного провадження із присвоєнням справі №916/2069/21(916/529/25).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.03.2025 р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича та залучено орган опіки - Оболонську районну в місті Києві Державну адміністрацію, як орган місцевого самоврядування із самостійним процесуальним статусом, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.04.2025 р. продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №916/2069/21(916/529/25) на 30 (тридцять) днів, а саме до "21" травня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.05.2025 р. задоволено клопотання (вх. №14674/25 від 08.05.2025 р.) та залучено до участі у справі №916/2069/21(916/529/25) третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "СЕНС БАНК".
Підготовче засідання у справі №916/2069/21(916/529/25) відкладалось/призначалось до розгляду на 19.03.2025 р. (ухвала суду від 19.02.2025 р.); на 21.04.2025 р. (ухвала суду від 20.03.2025 р.); на 12.05.2025 р. (ухвала суду від 21.04.2025 р.); на 21.05.2025 р. (ухвала суду від 12.05.2025 р.).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.05.2025 р. закрито підготовче провадження у справі №916/2069/21(916/529/25). Справу №916/2069/21(916/529/25) призначено до судового розгляду по суті.
Узагальнені позиції/доводи учасників справи.
1. У позовній заяві, ліквідатор ТОВ “Мейд Ін» арбітражний керуючий Коваль І.В. зазначає, що 14.10.2024 р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жаботинським Іваном Володимировичем було відкрито виконавче провадження №76295884 з виконання наказу виданого 19.12.2023 р. Господарським судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейд Ін" 5 145 818,58 грн. субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням до банкрутства.
Під час здійснення виконавчого провадження встановлено, що боржнику ( ОСОБА_1 ) на праві приватної власності належала частина квартири у АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1750531580000, яку в подальшому ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 на підставі договору дарування №819 від 14.07.2023 р., який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою В.М.
Позивач посилається на позиції Верховного суду, викладені у постановах від 24.07.2019 р. у справі №405/1820/17; від 07.10.2020 у справі №755/17944/18; від 19.05.2021 р. у справі №693/624/19; від 16.06.2021 р. у справі №747/306/19; від 10.02.2021 р. у справі №754/5841/17, у яких Верховним Судом неодноразово наголошувалось на тому, що боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його діти (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Позивач зазначає, що боржник уклав оспорюваний договір дарування у період наявності у нього зобов'язання зі сплати коштів за судовим рішенням; факт укладання договору боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, із вказівкою на позиції викладені Верховним судом у постановах від 24.07.2019 у справах №405/1820/17, №372/3541/16-ц від 13.05.2020, №910/8357/18 від 28.11.2019, №922/1903/18 від 20.05.2020, №619/82/19 від 11.11.2020 р.
Позивач вважає, що особа, яка є боржником, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Боржник, який відчужує майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов'язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Позивач вказує, що оспорюваний правочин є фраудаторним та таким, що укладено на шкоду кредитору, яким є Товариство з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін», задля уникнення можливості звернення стягнення на майно у процесі виконання судового рішення у справі №916/2069/21.
Обставинами, що на думку позивача, які підтверджують позовні вимоги є:
- момент вчинення правочинів - після звернення ліквідатора ТОВ “Мейд Ін» із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 , тобто оспорюваний договір укладено відповідачем проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу;
- обдаровуваним за оспорюваними договорами є син дарувальника;
- у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого можна було б забезпечити виконання рішення суду згідно з виконавчими документами.
Як на підставу подання до господарського суду Одеської області позову, позивач посилається на те, що боржник ( ОСОБА_1 ), усвідомлюючи характер свого діяння, недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, передбачаючи наслідки своїх дій та бажаючи їх настанню, вчинила правочин на шкоду правам інших осіб, зокрема стягувача, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Тобто, боржником штучно створені умови його неплатоспроможності шляхом відчуження нерухомого майна на користь свого сина, а відсутність іншого майна унеможливлює виконання рішення суду по справі №916/2069/21.
Сторони за оспорюваним правочином "вживали право на зло", оскільки цивільно-правовий інструментарій використовувався учасниками цивільних відносин для недопущення звернення стягнення на майно боржника. Відтак, оспорюваний договір є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору.
До позовної заяви надано копії: інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №413205664 від 13.02.2025 р.; договору дарування від 14.07.2023 р. №819; постанови про відкриття виконавчого провадження №76295884 від 14.10.2024 р.
2. Відповідачем 1 ( ОСОБА_1 ) подано відзив (вх. №7837/25 від 10.03.2025 р.; т. 1 а.с. 70-101) на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та посилається на те, що:
- у позовній заяві відсутні докази, які б могли підтвердити вчинення фраудаторного правочину;
- твердження позивача про фраудаторність договору дарування є юридично неспроможним;
- позовні вимоги ґрунтуються лише на припущеннях та не містять жодного належного обґрунтування фраудаторності оспорюваного правочину;
- позивачем не доведено жодної наявності обов'язкових елементів, які б свідчили про недобросовісність договору дарування та його спрямованість на ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами;
- у позові відсутні будь-які обставин, що свідчать про намагання приховати майно або вивести його з-під ймовірної лише відповідальності на той час;
- мотиви укладення договору дарування є об'єктивними та не викликають сумнівів, оспорюваний правочин був зумовлений не бажанням ухилитися від виконання зобов'язань, а сімейними та особистими обставинами - підтримка близької людини та надання їй фінансового забезпечення на майбутнє, враховуючи діагноз у відповідача 1, оспорюваний правочин не мав на меті передачу майна третім особам, продажу за заниженою вартістю чи інших сумнівних дій, які дійсно могли б вказувати на фраудаторність правочину;
- цивільно-правовий договір (в тому числі договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили, із вказівкою на Постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 369/11268/16-ц;
- оспорюваний договір дарування був укладений 14.07.2023 р. (за кілька місяців після подання заяви), проте сам факт подання такої заяви не означає встановлення факту наявності у відповідача 1 субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями (боргу); остаточне рішення у справі ухвалене 04.12.2023 р., тобто після укладення договору дарування, що свідчить про відсутність доведеного та визнаного боргу на момент дарування;
- право власності на квартиру до укладення договору належало і відповідачу 1, і відповідачу 2; внаслідок укладення спірного договору дарування Відповідач 2 став єдиним власником об'єкта нерухомості;
- ОСОБА_1 проживає з ОСОБА_2 та самостійно виховує/утримує сина. Шлюб із батьком Відповідача 2 було розірвано у 2017 р.;
- позивачем не враховано, що відповідач 1 на момент укладення договору дарування, не мала статусу «боржника», рішенням 1-ї інстанції - ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.08.2023 р. позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про стягнення з відповідача 1 субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, у зв'язку із доведенням до банкрутства, тобто, на момент укладення спірних правочинів було відсутнє рішення про покладення на відповідача 1 субсидіарної відповідальності, постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 р. притягнуто відповідача 1 до субсидіарної відповідальності, тому ОСОБА_1 взагалі не була боржником і не мала боргу перед кредиторами.
Щодо відсутності доказів порушення прав позивача, відповідачем 1 зазначено, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Водночас та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Крім того притягнення Відповідача 1 до субсидіарної відповідальності означає погашення чужого боргу чужому кредиторові, боржником якого Відповідач не був і не є, адже його відповідальність є субсидіарною, тобто додатковою, із вказівкою на постанови Верховного Суду від 09.08.2024 у справі № 361/155/21 (провадження № 61-3612св24), від 29.06.2022 у справі № 750/11492/19 (провадження № 61-4044св21).
Відповідач 1 вказує, що для визнання правочину фраудаторним необхідно довести, що боржник на момент його вчинення перебував у стані неплатоспроможності та що цей правочин безпосередньо призвів до втрати ним можливості виконати свої зобов'язання перед кредиторами, однак у цій справі рішення, яке встановлює обов'язок погашення боргу, було ухвалене лише 04.12.2023 р., тоді як договір дарування укладено 14.07.2023 р. На момент укладення правочину особа не була юридично визнана боржником, а відповідно не могла мати наміру ухилитися від виконання будь-яких зобов'язань.
Відповідач зазначає, що Верховний Суд наголошував на встановленні безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між вчиненням правочину та втратою боржником платоспроможності, однак, позивачем не надано доказів того, що відповідач 1 перестала бути платоспроможною унаслідок укладення договору дарування. Більш того, передане в дарування майно, як вже наголошувалось, було лише часткою квартири, інша частка якої й так належала обдарованому.
Укладення договору навряд чи є сумнівними - вчинення оспорюваного договору було зумовлене виключно особистими обставинами, а саме встановленням підозри на тяжке захворювання; у схожих випадках вчинення подібних правочинів є природньою поведінкою людини, а не намаганням уникнути виконання ймовірних боргових зобов'язань, тим більше чужих. Сама лише наявність боргу не може бути підставою для визнання правочину недійсним, у разі відсутності доказів щодо наявності умислу ухилитися від виконання зобов'язань.
Відповідач 1 також зауважила, що станом на момент укладення оспорюваного договору дарування вона не перебувала в статусі боржника та не мала жодної заборгованості перед кредитором; заінтересованою особою при оспорюванні договорів може бути тільки та особа, яка мала підтверджені вимоги до боржника.
Щодо відсутності обґрунтування фраудаторності в позиції позивача, відповідач 1 зазначив, що позивач, діючи в інтересах банкрута, який не має порушеного права, не доводить належним чином обставини, які можуть слугувати для задоволення позовної заяви, та заявляє передчасні позовні вимоги, твердження позивача ґрунтуються на припущеннях та загальних положеннях, які не можуть слугувати підставою для визнання договору недійсним.
Щодо обраного позивачем способу захисту зазначено, що позивач в межах справи про банкрутство, може оспорювати ті правочини, які вчинялись від імені боржника та були направлені на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у судовій процедурі. У цій справі оспорюваний договір було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з особистих мотивів щодо власного майна, який жодним чином не впливає на права банкрута, від імені якого подано позов. Суб'єктивне право ТОВ “Мейд Ін», від імені якого діє арбітражний керуючий Коваль Іванна Василівна у цій справі не порушено та не оспорюється.
Щодо майнових прав дитини у відзиві зазначено, що за результатом розгляду цієї справи Відповідача 2, як дитину можуть позбавити права власності на нерухоме майно, тому доцільно здійснювати розгляд цієї справи за участі органів опіки та піклування з метою недопущення порушення прав неповнолітнього.
Визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача; необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача (п. 96 Постанови СП КГС ВС від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23)). Позивачем не наведено аргументів на підтвердження того, що відповідач 2 діяв недобросовісно, тому відповідач 2 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.
До відзиву відповідачем 1 надано копії: свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 25.07.2008 р.; медичного обстеження ОСОБА_1 від 05.02.2025 р. з перекладом на українську мову; рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21.03.2017 р. по справі №756/371117-ц щодо розірвання шлюбу.
17.04.2025 р. до господарського суду надійшло клопотання (вх. №12445/25; т. 2 а.с. 23-30) про долучення до матеріалів справи медичних документів/доказів, які підтверджують факт встановлення підозри на діагноз відповідача 1 та мотив договору дарування, а саме копію виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 07.04.2025 р.
У вказаному клопотанні, відповідач 1 зазначає, що надані докази підтверджують неправомірність позовних вимог, а також необґрунтованість та безпідставність його позиції, викладеної у позовній заяві. До того ж, копія виписки із медичної карти від 07.04.2025 р. вказує на мотиви укладення договору дарування - передачу своєму сину у власність, як співвласнику квартири іншої частки квартири з метою уникнення будь-яких спорів у майбутньому, в тому числі спадкових. Вчинення такого правочину є природнім рішенням, обумовленим особистими та сімейними обставинами, і жодним чином не має на меті уникнення виконання будь-яких зобов'язань (яких на момент укладення спірного правочину навіть не існувало); вказані докази спростовують доводи позивача та доведення правомірності дій відповідачів.
18.06.2025 р. до господарського суду надійшла заява (вх. №19246/25; т. 2 а.с. 98-107) ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №916/2069/21(916/529/25) до набрання законної сили судовим рішенням Південно-західного апеляційного господарського суду за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 р. у справі №916/2069/21 за нововиявленими обставинами, у задоволені якого відмовлено протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.07.2025 р. Підставою відмови стало те, що судом не встановлено передбаченого ст. 227 ГПК України обов'язку зупинення провадження у цій справі.
3. Відповідачем 2 ( ОСОБА_2 ) подано відзив (вх. №7216/25 від 07.03.2025 р.; т. 1 а.с. 53-69) на позовну заяву, який за змістом повністю ідентичний відзиву ОСОБА_1 та містить висновок про необґрунтованість та відхилення позову, в якому відповідач 2 посилається на відсутність доказів того, що на момент укладення договору дарування від 14.07.2023 р. відповідач 1 перебувала у стані неплатоспроможності. Позивач заявляє про наявність боргу, але не враховує, що остаточне рішення у справі щодо покладення боргових зобов'язань було ухвалене лише 04.12.2023 р., тобто майже через п'ять місяців після укладення договору дарування. Сам факт подання заяви про покладення боргу не є достатньою підставою для визнання особи боржником на момент вчинення правочину.
До відзиву відповідачем 2 надано копії: свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 25.07.2008 р.; медичного обстеження ОСОБА_1 від 05.02.2025 р. з перекладом на українську мову; рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21.03.2017 р. по справі №756/371117-ц щодо розірвання шлюбу.
4. Акціонерним товариством "СЕНС БАНК" подано письмові пояснення (вх. №15921/25 від 19.05.2025 р.; т. 2 а.с. 66-87) щодо позовних вимог у даній справі.
У письмових поясненнях, АТ "СЕНС БАНК" зазначає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягаю задоволенню з огляду на те, що:
- в постанові Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 р. по справі №916/2069/21 було встановлено наявність підстав для покладання субсидіарної відповідальності у зв'язку з доведенням ТОВ "МЕЙД ІН" до банкрутства на ОСОБА_1 , оскільки, саме з вини відповідача 1 зазначене підприємство доведено до банкрутства (за 9 місяців 2020 р. не залишилось жодного активу підприємства, при цьому сума зобов'язань не зменшилась); дії колишнього керівника та засновника ТОВ "МЕЙД ІН" ОСОБА_1 , були в дійсності направлені на виведення майнових активів (грошових коштів) боржника, що об'єктивно зменшило платоспроможність та стало причиною неплатоспроможності останнього, а в подальшому після визнання боржника банкрутом унеможливило формування ліквідаційної маси банкрута і, відповідно, задоволення вимог кредиторів; дії ОСОБА_1 перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із обставинами доведення боржника до банкрутства та неможливістю задовольнити кредиторські вимоги у межах справи про банкрутство;
- дії, які унеможливлюють виконання зобов'язань перед кредиторами, вчиняються ОСОБА_1 не вперше та носять систематичний характер;
- сукупність наведених у справі обставин доводить той факт, що відповідач 1 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Системний характер дій ОСОБА_1 свідчить про укладання безоплатного правочину саме з метою уникнення відповідальності перед кредиторами;
- зауваження відповідачів не заслуговують на увагу, адже підозри на негативний діагноз виникли ще в 2021 році, однак, дії щодо відчуження майна вчинено саме після подання заяви ліквідатором ТОВ “Мейд Ін» арбітражним керуючим Коваль І.В. про притягнення до субсидіарної відповідальності колишнього власника/директора ТОВ “Мейд Ін» ОСОБА_1 .
До письмових пояснень 3 (третьою) особою надано копії: постанови про відкриття виконавчого провадження №76295884 від 14.10.2024 р.; відповіді ДПС України на запит №233302012 від 17.10.2024 р.; відповіді ДФС України на запит №233302000 від 17.10.2024 р.; відповіді МВС України на запит №233301998 від 17.10.2024 р.; відповіді ПФ України на запит №233379952 від 17.10.2024 р.; відповіді ДПС України на запит №244456659 від 11.12.2024 р.; відповіді ДФС України на запит №244456645 від 11.12.2024 р.; відповіді ПФ України на запит №244456633 від 11.12.2024 р.; відповіді приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича №11319 від 19.05.2025 р. на запит позивача щодо стану виконавчого провадження №76295884.
Треті особи - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський Іван Володимирович та орган опіки і піклування Оболонської районної в місті Києві Державної адміністрації у судові засідання не з'являлись, письмових пояснень/заперечень у справі не подавали, про причини неявки у судові засідання та ненадання документів не повідомляли.
Щодо належного повідомлення та виклику учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 р. розгляд справи №916/2069/21(916/529/25) по суті відкладено на "18" липня 2025 р. о 16:00 год., про що повідомлено учасників справи.
Про відкладення розгляду даної справи по суті, ліквідатор ТОВ “Мейд Ін» арбітражний керуючий Коваль І.В.; приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І.В.; Оболонська районна в місті Києві Державна адміністрація; представник ОСОБА_1 адвокат Брожко Н.І.; представник ОСОБА_2 адвокат Єфімов О.М. та АТ "СЕНС БАНК" були повідомленні шляхом надсилання копії ухвали до електронного кабінету користувача підсистеми “Електронний суд», про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку електронного документу.
Ч. 5 ст. 242 ГПК України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Таким чином, ухвала Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 р. була надіслана у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства, а тому усі учасники справи, в тому числі треті особи - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський Іван Володимирович та орган опіки і піклування Оболонської районної в місті Києві Державну адміністрацію були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи по суті.
П. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи те, що жодних доказів, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з'явилися, суду не надано, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за їх відсутністю.
Відповідно до ст. 114 Господарського процесуального кодексу, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Ч. 4 ст. 11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Враховуючи зазначене, справу №916/2069/21(916/529/25) розглянуто в межах розумних строків, з урахуванням вказаних обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Отже, справа №916/2069/21(916/529/25) розглянута в межах справи №916/2069/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін».
Обставини справи, встановлені судом.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.08.2023 р. відмовлено ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» арбітражному керуючому Коваль Іванні Василівні у задоволенні заяви про стягнення з ОСОБА_1 з будь-якого рахунку, виявленого в ході виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» грошових коштів в сумі 5 145 818,58 грн. субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням до банкрутства.
Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 р. (залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду від 12.03.2024 р.) скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.08.2023 р. по справі №916/2069/21; задоволено заяву ліквідатора ТОВ “Мейд Ін» арбітражного керуючого Коваль І.В. та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Мейд Ін» 5 145 818,58 грн. субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін».
На виконання постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 р., господарським судом видано наказ від 19.12.2023 р.
09.10.2024 р. ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» арбітражний керуючий Коваль І.В. звернулася до приватного виконавця Жаботинського І.М. із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу про примусове виконання постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 р.
14.10.2024 р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жаботинським Іваном Володимировичем відкрито виконавче провадження №76295884 з виконання наказу виданого 19.12.2023 року Господарським судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейд Ін" 5 145 818,58 грн. субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням до банкрутства.
14.07.2023 р. між ОСОБА_1 (Дарувальник), в особі представника Товкача Дмитра Олександровича, який діяв від імені відповідача 1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юрковою О.А. №381 від 11.04.2023 р. та ОСОБА_2 (Обдаровуваний), в особі представника Погаєва Олександра Костянтиновича, який діяв від імені відповідача 2 на підставі довіреності, посвідченої консулом Генерального консульства України в Дюссельдорфі Бикорізом Р.Є. № 570/1595-23 від 11.07.2023 р. укладено договір дарування частки квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою В.М. та зареєстровано в реєстрі за №819.
Відповідно до п.п. 1-3 укладеного правочину ОСОБА_1 передає безоплатно 1/2 (одну другу) частку квартири у праві спільної власності у власність ОСОБА_2 . Квартира, 1/2 частка якої відчужується за даним договором, знаходиться в АДРЕСА_2 (чотириста сімдесят один). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1750531580000. Вказана квартира складається з трьох жилих кімнат, має загальну площу - 67,50 кв. м., житлову площу - 43.30 кв. м. Квартира належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Розсохою С.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.11.2019 р., зареєстрованого в реєстрі за №12122 та додаткового договору до договору купівлі- продажу квартири, посвідченого Розсохою С.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.11.2019 р., зареєстрованого в реєстрі за №12122, посвідченого Розсохою С.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15.11.2019 року, зареєстрованого в реєстрі за №12173. Право власності на 1/2 частку квартири зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 15.11.2019 р., номер запису про право власності №34133160.
П. 4 Договору дарування частки квартири відповідач 1 засвідчила, що на момент укладення цього договору, відчужувана частка квартири у податковій заставі, під арештом чи забороною, в іпотеці не перебуває, не передана як внесок до статутного капіталу юридичних осіб, щодо неї не ведуться судові спори, будь-яких прав у третіх осіб на вказану квартиру немає. Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави податкова застава у Дарувальниці відсутня.
Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. Дарувальниця стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. В квартирі, яка є предметом договору дарування зареєстрований неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (п.п. 7-8 Договору дарування частки квартири від 14.07.2023 р.).
Вказаний правочин посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою В.М. Особи громадян (представників сторін), які підписали договір встановлено, їх дієздатність, а також повноваження представників та належність ОСОБА_1 відчужуваної частки квартири перевірено приватним нотаріусом.
Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 від 07.04.2025 р., виданої ТОВ "Моє здоров'я - сімейна медицина" вбачається підозра на онкологічне захворювання.
Норми права, що підлягають застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Ч. 6 ст. 12 ГПК України передбачено, що Господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.ч. 1,5 ст. 203 Цивільного кодексу України).
Ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ч. ч. 2-3 ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Ст. 717 Цивільного кодексу України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому (ст. 718 Цивільного кодексу України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28.07.2021 р. по справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21).
Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 р. у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 р. у справі №910/16579/20).
Визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача (п. 96 Постанови СП КГС ВС від 22.05.2024 р. у справі №924/408/21(924/287/23).
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.02.2024 р. у справі №464/7832/21 (провадження № 61-13550св23).
Верховний Суд вже звертав увагу, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07.10.2020 р. по справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св)).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 р. у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред'явлення позову про стягнення боргу, зазначивши наступне: «…договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.02.2023 р. у справі №910/12093/20.
Договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
При розгляді питань недійсності фраудаторних правочинів для їх кваліфікації слід досліджувати обставини: хто саме звертається із позовом; час укладення договору (наявність невиконаних зобов'язань перед кредиторами); недобросовісності поведінки боржника; наміру завдання шкоди правам іншої особи; хто контрагент, з яким укладено договір; наявності заподіяної шкоди як наслідку укладення правочину; зловживання правом особою.
Верховний Суд у справах господарської юрисдикції неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Суд наголошував, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18; від 29.08.2018 у справі № 909/105/15; від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17; від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17). Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним. Баланс ймовірностей або перевага доказів характерні для цивільного та господарського процесів, де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром.
Ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Ст. 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ч. 1 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Суд зазначає, що застосування правових позицій Верховного суду відбувається тільки у контексті встановлених судом обставин та наявних у справі доказів. За відсутності належних та допустимих доказів та встановлених обставин щодо предмета спору, застосування правових позицій, які зазначені у позові позивачем, не є можливим.
Правові висновки постанов ВС щодо порядку визнання договорів недійсними внаслідок їх фраудаторності застосовуються в аспекті встановлення судом обставин у цій справі.
Договір дарування був укладений 14.07.2023 р.; при поданні заяви ліквідатором 10.03.2023 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Мейд Ін» 5 145 818,58 грн. субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника не встановлено факту наявності у відповідача зобов'язань. Цей факт, встановлений постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 р. (залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду від 12.03.2024 р.), тому станом на дату укладення оспорюваного правочину 14.07.2023 р., ОСОБА_1 не мала зобов'язань зі сплати коштів за судовим рішенням. Інших зобов'язань у відповідача перед позивачем не існувало.
У постанові ВС у справі №405/1820/17 предметом спору визначено визнання договору дарування недійсним як фіктивного, укладеного після звернення до суду банку з позовом до поручителя з вимогами про стягнення боргу за основним зобов'язанням (кредитним договором). Зазначено, що поручитель, який став солідарним боржником у зв'язку з невиконанням позичальником свого обов'язку у кредитному зобов'язанні, що виникла первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Враховано, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов'язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв'язку з його неплатоспроможністю, ухвалою Господарського суду у справі про банкрутство порушено провадження відносно боржника, у справі розпочато ліквідаційну процедуру боржника.
Верховним Судом також враховано, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у цьому випадку - укладення відповідачем договору з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
У постанові ВС від 7.10.2020р. у справі № 755/17944/18 розглянуто питання визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного після подання позову про стягнення коштів за договором позики як фіктивного, та в подальшому прийняття рішення про стягнення боргу з відповідачів солідарно.
У справі №910/8357/18 (постанова ВС від 28.11.2029 р.) предмет позову -визнання недійсним договору поруки між юридичними особами за позовом банку як фіктивного. У справі №693/624/19 (постанова ВС від 19.05.2021 р.) розглядався позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів підприємства за наявності судового рішення про стягнення майнової та моральної шкоди. У справі №747/306/19 (постанова ВС від 16.06.2021р.) предметом позову було визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку як фіктивного за наявності боргу за договором позики.
Дослідивши обставини, предмет та підстави позовів, у справах, які були зазначені позивачем, суд визначив, що вони не є подібними із обставинами, що досліджені у даній справі. Тобто прямого зв'язку між правовими висновками з врахуванням різних обставин, предмету, доказової бази не встановлено.
Доводи позивача про те, що боржник ( ОСОБА_1 ), усвідомлюючи характер свого діяння, недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, передбачаючи наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, вчинила правочин на шкоду правам інших осіб, зокрема стягувача, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника, тобто, боржником штучно створені умови його неплатоспроможності шляхом відчуження нерухомого майна на користь свого сина, а є припущеннями, які не обґрунтовані та не доведені у порядку , передбаченому процесуальним законодавством.
Суд приймає пояснення відповідачів про те, що вчинення оспорюваного договору було зумовлене виключно особистими обставинами, а саме встановленням підозри на тяжке захворювання; та те, що у схожих випадках вчинення подібних правочинів є природньою поведінкою людини, а не намаганням уникнути виконання ймовірних боргових зобов'язань, тим більше чужих. Сама лише наявність боргу не може бути підставою для визнання правочину недійсним, у разі відсутності доказів щодо наявності умислу ухилитися від виконання зобов'язань.
Відповідач 1 станом на момент укладення оспорюваного договору дарування не перебувала в статусі боржника та не мала жодної заборгованості перед кредитором; заінтересованою особою при оспорюванні договорів може бути тільки та особа, яка мала підтверджені вимоги до боржника.
Крім того, позивач, діючи в інтересах банкрута, який не довів порушеного права, не підтвердив належним чином обставин, які можуть стати підставою задоволення позовної заяви, твердження позивача ґрунтуються на припущеннях та загальних положеннях, які не можуть стати підставою для визнання договору недійсним.
Оцінюючи надані учасниками справи докази в сукупності, зокрема, дослідивши та перевіривши подані документи, судом встановлено, що ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» арбітражним керуючим Коваль Іванною Василівною не наведено доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 діяла недобросовісно при укладенні договору дарування частки квартири від 14.07.2023 р. неповнолітньому сину, якому належить інша частина квартири.
Позивачем також не доведено та не обґрунтовано намагання ОСОБА_1 уникнути чи унеможливити сплату боргу в сумі 5 145 818,58 грн. згідно Постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 р., що набрало законної сили 04.12.2023 р.
Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» арбітражним керуючим Коваль Іванною Василівною не надано доказів того, що на момент укладення договору дарування частки квартири (14.07.2023 р.) ОСОБА_1 перебувала у стані неплатоспроможності. Наявність забогованості, що виникла через 5 (п'ять) місяців згідно Постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 р. не є достатньою підставою для визнання особи боржником на момент вчинення правочину.
Мотив укладення договору дарування частки квартири є об'єктивним (наявність підозри на діагноз/захворювання), а саме відчужити майно (частину квартири) на користь ОСОБА_2 (неповнолітнього сина).
На момент укладення правочину 14.07.2023 р., позивачем було подано заяву від 10.03.2023 р. про покладення субсидіарної відповідальності на відповідача 1, постанова Південно-Західного апеляційного господарського суду, якою скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.08.2023 р., набрала законної сили 04.12.2023 р., тобто рішення про покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності станом на дату укладення правочину (договору дарування частини квартири від 14.07.2023 р.) було відсутнє.
Доводи позивача щодо наявності ознак фраудаторності при укладенні спірного договору спростовуються обставинами, встановленими судом під час розгляду цієї справи, а саме:
- мотиви укладення договору дарування є об'єктивними та не викликають сумнівів, оспорюваний правочин був зумовлений сімейними та особистими обставинами а не бажанням ухилитися від виконання зобов'язань, яке на той час ще не виникнуло у відповідача 1;
- дарування частини квартири було здійснено зі звичайних сімейних мотивів - підтримка близької людини та надання їй фінансового забезпечення на майбутнє, враховуючи діагноз у відповідача 1, оспорюваний правочин не мав на меті передачу майна третім особам, продажу за заниженою вартістю чи інших сумнівних дій, які дійсно могли б вказувати на фраудаторність правочину;
- до укладення оспорюваного правочину, право власності на квартиру належало як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 , внаслідок укладення спірного договору дарування відповідач 2 став єдиним власником об'єкта нерухомості;
- на момент укладення договору дарування 14.07.2023 р., ОСОБА_1 не мала заборгованості в сумі 5 145 818,58 грн. за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» до банкрутства, ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.08.2023 р. позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про стягнення субсидіарної відповідальності, тобто на момент укладення спірних правочинів було відсутнє рішення про покладення на відповідача 1 субсидіарної відповідальності.
Враховуючи наведене, суд вважає, що підстави для задоволення позовної заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» арбітражного керуючого Коваль Іванни Василівни до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування №819 від 14.07.2023 р. та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68461258 від 14.07.2023 р. відсутні, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, судове рішення повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Судові витрати
Ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд -
1. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін» арбітражного керуючого Коваль Іванни Василівни до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування №819 від 14.07.2023 р. та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68461258 від 14.07.2023 р., в межах справи №916/2069/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Мейд Ін».
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у порядку ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 28 липня 2025 р.
Копію рішення надіслати до електронного кабінету користувача підсистеми "Електронний суд": ліквідатору ТОВ “Мейд Ін» арбітражного керуючого Коваль І.В.; приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І.В.; Оболонській районній в місті Києві Державній адміністрації; представника ОСОБА_1 адвокату Брожко Н.І.; представника ОСОБА_2 адвоката Єфімова О.М.; АТ "СЕНС БАНК".
Суддя Л.І. Грабован