Справа № 131/803/25
Провадження № 2/131/249/2025
28.07.2025м. Іллінці
Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Коваля А.М.,
розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
До Іллінецького районного суду Вінницької області надійшов позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 21 січня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (первісним кредитором) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4317306. Згідно з його умовами, відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн строком на 360 днів, до 14.01.2025 року, зі сплатою процентів у розмірі 2,5% на день. Кредит було надано шляхом перерахування коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 .
Договір укладено в електронному вигляді через ITC товариства, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором «21930», що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Укладення договору підтверджено акцептом відповідача, його ідентифікацією та отриманням екземпляра договору через особистий кабінет.
23 вересня 2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі договору факторингу №23/09/2024 відступило право вимоги до відповідача на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ».
Таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем за Договором № 4317306 від 21.01.2024 року загальною сумою 73944,7 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 7 991,60 грн., нарахованих процентів первісним кредитором - 43 376,83 грн., нарахованих процентів ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» за 113 календарних днів 22576,27 грн. Часткова оплата у розмірі 10 грн, здійснена відповідачем, спрямована на сплату тіла кредиту (8,4 грн) та відсотків (1,6 грн).
Позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу, сплачений ним судовий збір та витрати на правову допомогу
Сторони в судове засідання не викликались, так як справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами. При цьому, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у визначений судом строк заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву не надав.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові № 755/4829/23, провадження № 61-73 св 24 від 13.05.2024 року, згідно якої вказано, що: «суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України)».
Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а листи повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного провадження у відсутність сторін на підставі наявних у справі письмових доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Так, судом встановлено, що 21 січня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4317306, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000 гривень строком на 360 днів зі сплатою процентів у розмірі 2,5% за кожен день користування (знижена процентна ставка - 0,01%). Укладання договору здійснено в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему товариства з використанням електронного підпису - одноразового ідентифікатора. (а.с. 24-37).
Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через платіжну систему, на підставі укладеного Договору № РК-П-19/03-01 про переказ коштів від 12.03.2019 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (а.с. 59-61).
За інформацією в листі ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» №649-0310 від 03.10.2024, відповідно до зазначеного договору 21.01.2024 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 8000 грн на платіжну карту НОМЕР_1 (а.с. 22).
Крім того, на запит суду, відповідно до клопотання позивача про витребування доказів, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 14.07.2025 повідомило суд, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ), на яку здійснено переказ коштів: дата платежу - 21-01-2024, сума - 8 000,00 UAH, інформація про платника - IPAY_CREDIT_MC1, Banderu 9 (а.с. 141).
23 вересня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» було укладено договір факторингу №23/09/2024 (а.с. 62-70, 88), за яким право вимоги за кредитним договором №4317306 було відступлено новому кредитору, що підтверджується витягом з реєстру боржників (а.с. 16).
За даними поденного розрахунку заборгованості, сформованого первісним кредитором, вбачається, що у період з дати укладання договору, а саме: з 21.01.2024 року по 23.09.2024 року, відповідачем здійснено оплату на рахунок первісного кредитора в розмірі 10 грн, які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 8,4 грн та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 1,6 грн. Загалом, за цей період у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість за нарахованими процентами за користування грошовими коштами у межах погодженого строку дії договору у розмірі 43376,83 грн (а.с. 38-42).
Станом на дату укладання договору факторингу від 23.09.2024 року №23/09/2024, строк дії договору № 4317306 від 21.01.2024 року не закінчився. А тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у період з 24.09.2024 року по 14.01.2025 року (113 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 22576,27 грн (а.с. 43-44).
Отже, згідно з розрахунками заборгованості, наданими позивачем, відповідач має заборгованість у розмірі 73944,7 грн, яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 7 991,60 грн, суми заборгованості за процентами нарахованих процентів первісним кредитором - 43 376,83 грн., суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» за 113 календарних днів - 22576,27 грн.
З наданих позивачем розрахунків вбачається, що умови договору № 4317306 від 21.01.2024, відповідачем виконані не були.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту, інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові ВС від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов зазначених договорів (ст. 638 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи позивач набув право вимоги до відповідача відповідно до договору факторингу.
Вказаний договір факторингу та попередній договір з первісним кредитором у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювалися та не визнавалися недійсними.
Відповідно до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідачем, всупереч положенню частини 1 статті 81 ЦПК України, не надано жодних доказів своєчасного та у повному обсязі виконання умов кредитного договору, у передбачені договором строки кредит не погашений.
Таким чином, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» надало належні і допустимі докази укладення ОСОБА_1 договору № 4317306 від 21.01.2024.
Суд вважає, що позовні вимоги про стягнення тіла кредиту підтверджуються належними і допустимими доказами, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Разом з тим, позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Отже, суд приходить до висновку, що встановлений сторонами договору розмір відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення у розмірі 2,5% є несправедливим у розумінні положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», порушує принципи розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків.
З урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом в розмірі, що становить 100% суми наданого кредиту, що з врахуванням сплачених боржником 1,6 грн становить 7998,4 грн. До подібного висновку дійшов і Вінницький апеляційний суд у постанові від 25 червня 2025 року, справа № 129/3996/24.
Отже, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованість за договором № 4317306 від 21.01.2024, в розмірі 15990 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з врахуванням часткового задоволення позовних вимог з відповідача слід стягнути суму 523,83 грн судового збору, яка розрахована наступним чином: заявлена сума позову становить 73 944,70 грн, задоволено судом 15 990 грн, що становить приблизно 21,62 % від загальної суми. Враховуючи, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, пропорційна частина, яка підлягає стягненню з відповідача, складає: 2 422,40 * (15 990 / 73 944,70) = 523,83 грн.
Відповідно до частини 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Позивач скористався правовою допомогою, про що свідчить договір № 01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01.08.2024 (а.с. 57-58), заявка № 4317306 на виконання доручення від 24.02.2025 (а.с. 17-18), акт прийому-передачі виконаних робіт № 4317306 від 24.03.2025 (а.с. 15).
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.
На думку суду, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає принципам співмірності, розумності та справедливості з огляду на наступне.
Так, щодо таких послуг як аналіз документів, законодавства, підготовка позицій, тощо, то постанова ВП ВС від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19 містить висновок про те, що витрати на ознайомлення з апеляційними скаргами не можуть бути враховані під час розподілу судових витрат, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги з підготовки відзивів на апеляційні скарги.
Тому, на думку суду, вказані послуги, є елементами процедури складання позовної заяви, а тому, не підлягають окремій оцінці.
Щодо складання позовної заяви, то суд зазначає, що складання такої заяви не вимагає значного проміжку часу, оскільки, за своєю формою та змістом така позовна заява є типовою. Суд звертає увагу на те, що правовідносини які виникли між сторонами ґрунтуються на кредитних правовідносинах. Зазначена категорія справ характеризується низьким рівнем складності.
Визначаючи вартість такої послуги як складання та подання позову, суд виходить з того, що спірні правовідносини характеризуються чітким правовим регулюванням: це Цивільний кодекс України, Закон України «Про споживче кредитування», а тому, від представника позивача не вимагалося здійснення пошуку додаткового законодавства, що свідчить про сталість та єдність законодавства у цій сфері. При цьому, судова практика у цій сфері стала та узгоджена між собою, що не вимагає від представника витрати значного часу для її пошуку та/або узгодження правових позицій.
На думку суду, справа не становить значного суспільного інтересу та впливає виключно відносини між кредитором та боржником. Крім того, відповідачем по справі не надавалося відзиву, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Тому, враховуючи зазначене, часткове задоволення позову, суд вважає, що вартість послуги із складання та подання позовної заяви, яка б відповідала критерію співмірності, розумності та справедливості становить 5000,00 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 49, 76, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354, 417 ЦПК України, суд,-
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовільнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», код ЄДРПОУ 40966896, заборгованість за договором № 4317306 від 21.01.2024 у розмірі 15990 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто) гривень 00 копійок, яка складається із заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) - 7991 грн 60 коп., та заборгованості за процентами - 7998 грн 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», код ЄДРПОУ 40966896, судовий збір у розмірі 523 (п'ятсот двадцять три) гривні 83 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», код ЄДРПОУ 40966896, витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Копію цього рішення невідкладно надіслати сторонам.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення через Іллінецький районний суд.
ПОЗИВАЧ: ТОВАРИСТВО ЗОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», код за ЄДРПОУ: 40966896, адреса: 03045, Київська обл., м. Київ, вул.Набережно-Корчуватська, 27, приміщ. 2.
ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1
Суддя: