ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 липня 2025 року Справа № 903/562/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
прокурор: Гіліс І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 29 травня 2025 року у справі №903/562/25 (повний текст складено 30 травня 2025 року, суддя Дем'як В.М.)
за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
до відповідача-1 Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області
відповідача-2 Головного управління Держгеокадастру у Волинській області
про визнання незаконним та скасування наказу, рішення та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29 травня 2025 року у справі №903/562/25 відмовлено у задоволенні заяви Заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову за вх.№01-87/2364/25 від 28 травня 2025 року.
Вказана ухвала мотивована тим, що у заяві про забезпечення позову відсутні посилання на конкретні обставини із посиланням на докази, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. До заяви прокурором також не було додано жодних доказів, на підтвердження обставин, викладених у заяві. На переконання місцевого господарського суду, до заяви про забезпечення позову прокурор не надав доказів, які дають правові підстави для застосування заходів про забезпечення позову у даному випадку, а припущення, що викладені в останній є необґрунтованими.
Не погодившись з поставноленою ухвалою, прокурор звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 29 травня 2025 року у справі №903/562/25 та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову у цій справі задовольнити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, де зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. З огляду на те, що прокурор звернувся до суду з вимогами немайнового характеру, то прокурором обрано вірний спосіб заходів забезпечення позову - покладення на відповідача та інших осіб обов'язку утриматись від вчинення певних дій.
Прокурор зазначає, що оскільки у відповідності до статті 125 Земельного кодексу України Дубечненська сільська рада упродовж 6 років не реєструвала право комунальної власності на земельну ділянку, відтак прокурор обрав спосіб захисту прав держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення з огляду на статті 391, 393 Цивільного кодексу України. Невжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії може мати наслідком реєстрацію прав на земельну ділянку Дубечненською сільською радою під час розгляду даної справи по суті, що унеможливить ефективний захист прав Волинської обласної державної адміністрації у даному судовому спорі, а вимагатиме повторного звернення до суду із віндикаційним позовом про витребування земельної ділянки на підставі статті 387 Цивільного кодексу України. У разі, якщо після такої реєстрації, сільська рада поділить ділянку на кілька менших та відчужить її особам приватного права, захист права вимагатиме не тільки кількох проваджень замість одного, а й внесення коштів на депозит суду у відповідності до статті 390 Цивільного кодексу України. Тобто, на переконання позивача, він у справі № 903/562/25 не зможе захистити права у межах одного судового провадження, що не відповідатиме меті, визначеній у частині 2 статті 136 ГПК України.
Скаржник стверджує, що уніфікований підхід до розгляду усіх заяв прокурора про забезпечення позову створює небезпеку втрати майна держави, перед усім лісу, який посаджений державним лісогосподарським підприємством на вказаній ділянці, у разі набуття сільською радою права на ділянку як землі сільськогосподарського призначення, зокрема ріллі. Відтак шкода від порубки лісу стане додатковим негативним наслідком не вжиття дій до забезпечення позову.
Апелянт звертає увагу суду, що справи №903/18/25, №903/19/25, №903/20/25 стосувались майнових вимог про витребування земельних ділянок у Маневицької селищної ради, які на момент пред'явлення позову згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належали до земель комунальної власності. З огляду на ці обставини, Маневицька селищна рада вживала заходів до припинення права комунальної власності у цьому Реєстрі. Однак обставини справи №903/562/25 не є аналогічними даній справі, оскільки, як зазначалось вище, Дубечненська сільська рада не зареєструвала право комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відтак не може вживати заходів до припинення цього права.
На переконання прокурора, судом не звернуто увагу на той факт, що навіть зі змісту позовних вимог позову, у якому вживалось забезпечення, вбачається наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, зокрема, оспорюваного рішенням Дубечненської сільської ради від 07 березня 2019 року №42/27 "Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради". Прийняття вказаного рішення є дією сільської ради, яка свідчить про усвідомлене набуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення за наявності на ній лісу, охорону якого забезпечує державне лісогосподарське підприємство та несе відповідальність згідно закону у разі його знищення (порубки). Після прийняття вказаного рішення, наступним кроком в оформленні права на цю ділянку є заява до державного реєстратора про реєстрацію права власності. Відслідкувати факт її подання та у якийсь спосіб упередити реєстрацію ділянки, не вбачатиметься за можливе за відсутності системи моніторингу таких заяв та їх доступності для загалу. Фактично подання такої заяви обумовить реєстрацію прав на ділянку та, як наслідок, неможливість захисту прав у даному судовому провадженні, оскільки вимагатиме іншого способу захисту прав - віндикації. Із вказаного вбачається, що існує достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у цьому спорі.
Листом №903/562/25/3162/25 від 10 червня 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.
19 червня 2025 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/562/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 червня 2025 року у справі №903/562/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Волинської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 29 травня 2025 року у справі №903/562/25 та призначено розгляд апеляційної скарги на 23 липня 2025 р. об 10:15 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
09 липня 2025 року від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшло клопотання, у якому заявник не заперечує щодо розгляду справи у відсутності представника Головного управління та залишає питання щодо вирішення спору на розсуд суду.
23 липня 2025 року від Дубечненської сільської ради надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
Безпосередньо в судовому засіданні прокурор повністю підтримала вимоги і доводи викладені в апеляційній скарзі.
Представники позивача та відповідачів в судове засідання не з'явилися. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши матеріали оскарження ухвали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу місцевого господарського суду - скасувати.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29 жовтня 2018 року №3-1093/15-18-СГ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара.
- визнати незаконним та скасувати пункт 13 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21 грудня 2018 року №3-1357/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність";
- визнати незаконним та скасувати рішення Дубечненської сільської ради від 07 березня 2019 року №42/27 "Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради" в частині прийняття у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара;
- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі.
В обґрунтування позовних вимог прокурор стверджує, що оспорювані розпорядчі акти Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Дубечненської сільської ради прийняті в порушення вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, статей 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів, а відтак державна реєстрація спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі як земель сільськогосподарського призначення підлягає скасуванню.
Одночасно із позовною заявою Заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав заяву про забезпечення позову за вх.№01-87/2364/25 від 28 вересня 2025 року у якій просив суд забезпечити позов шляхом:
- заборони державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви;
- заборони державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви;
- заборони вчиняти Дубечненській сільській раді Ковельського району (код ЄДРПОУ: 04332940, адреса: 44412, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Дубечне, вул. Незалежності, буд. 20) будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, в тому числі поділ земельної ділянки, відчуження, передачу в оренду (суборенду), вчиняти будь-які договори, підписувати акти та будь-які інші документи.
Прокурор подаючи заву про забезпечення позову доводив, що Дубечненська сільська рада має можливість зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, оскільки вказана земельна ділянка визначена у Державному земельному кадастрі як ділянка сільськогосподарського призначення. При цьому остання після такої реєстрації має можливість вільно розпорядитися зазначеною земельною ділянкою, а отже такі дії можуть призвести до неможливості подальшого виконання рішення у разі задоволення позову.
Прокурор вказує, що дії, спрямовані на вчинення реєстраційних змін щодо спірної земельної ділянки можуть привести до неможливості зміни позовних вимог під час розгляду справи по суті, що в результаті призведе до незабезпечення судового захисту порушених інтересів держави.
Як зазначено вище, Господарський суд Волинської області ухвалою від 29 травня 2025 року у справі №903/562/25 відмовив у задоволенні заяви Заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову.
Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність прокурором підстав для забезпечення позову, однак з вказаним колегія суддів не вбачає за можливе погодитись, виходячи з наступного.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/19256/16, від 14 травня 2018 року у справі №910/20479/17, від 14 червня 2018 року у справі №916/10/18, від 23 червня 2018 року у справі №916/2026/17, від 16 серпня 2018 року у справі №910/5916/18, від 11 вересня 2018 року у справі №922/1605/18, від 14 січня 2019 року у справі №909/526/18, від 21 січня 2019 року у справі №916/1278/18, від 25 січня 2019 року у справі №925/288/17, від 26 вересня 2019 року у справі №904/1417/19 тощо.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").
Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08 липня 2024 року у справі №910/1686/24, від 26 серпня 2024 року у справі №922/1454/24 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 січня 2019 року у справі №902/483/18, від 28 серпня 2019 року у справі №910/4491/19, від 12 травня 2020 року у справі №910/14149/19, від 13 січня 2020 року у справі №922/2163/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Тим часом, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.
Апеляційним господарським судом встановлено, що предметом позову в цій справі є матеріально-правова вимога про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та усунення перешкод у користуванні землями лісогосподарського призначення.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі №922/2928/17 та від 05 серпня 2019 року у справі №922/599/19).
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Згідно з частиною 11 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №914/970/18 та від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд апеляційної інстанції враховує сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08 липня 2024 року у справі №916/143/24, від 04 жовтня 2024 року у справі №913/289/24.
Суд зауважує, що обставини, котрими заявник обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову мають існувати на момент подання відповідної заяви і бути покладені в обґрунтування цієї заяви.
Місцевий господарський суд помилково вказав, що у заяві про забезпечення позову відсутні посилання на конкретні обставини із посиланням на докази, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, з огляду на наступне.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Оскільки у цій справі прокурор звернувся до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні майном, то в цьому випадку має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду, а невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду. Також підлягає дослідженню обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, а також питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе Позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, від 25 вересня 2020 року у справі №925/77/20, від 19 травня 2021 року у справі №916/3638/20, від 09 червня 2021 року у справі №914/2438/20, від 14 травня 2024 року у справі №911/2732/23, від 31 травня 2024 року у справі №916/602/23.
В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову прокурор вказує, що оскільки у відповідності до статті 125 Земельного кодексу України Дубечненська сільська рада упродовж 6 років не реєструвала право комунальної власності на земельну ділянку, відтак прокурор обрав спосіб захисту прав держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення з огляду на статті 391, 393 Цивільного кодексу України. Невжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії може мати наслідком реєстрацію прав на земельну ділянку Дубечненською сільською радою під час розгляду даної справи по суті, що унеможливить ефективний захист прав Волинської обласної державної адміністрації у даному судовому спорі, а вимагатиме повторного звернення до суду із віндикаційним позовом про витребування земельної ділянки на підставі статті 387 Цивільного кодексу України. У разі, якщо після такої реєстрації, сільська рада поділить ділянку на кілька менших та відчужить її особам приватного права, захист права вимагатиме не тільки кількох проваджень замість одного, а й внесення коштів на депозит суду у відповідності до статті 390 Цивільного кодексу України. Тобто, на переконання позивача, він у справі № 903/562/25 не зможе захистити права у межах одного судового провадження, що не відповідатиме меті, визначеній у частині 2 статті 136 ГПК України.
Прокурор стверджує, що уніфікований підхід до розгляду усіх заяв прокурора про забезпечення позову створює небезпеку втрати майна держави, передусім лісу, який посаджений державним лісогосподарським підприємством на вказаній ділянці, у разі набуття сільською радою права на ділянку як землі сільськогосподарського призначення, зокрема ріллі. Відтак шкода від порубки лісу стане додатковим негативним наслідком не вжиття дій до забезпечення позову.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13 січня 2011 року у справі "Кюблер проти Німеччини", заява №32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
Метою забезпечення позову, за змістом заяви прокурора, є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів держави, пов'язане з наявністю обґрунтованих припущень щодо можливого подальшого вчинення дій, спрямованих на реєстрацію права власності, відчуження, поділ, об'єднання земельної ділянки під час розгляду справи у суді, що може ускладнити ефективний захист, поновлення порушених прав держави та виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Вказані обставини, за доводами прокурора, свідчать про необхідність вжиття заходів забезпечення позову з метою недопущення вчинення учасниками спірних правовідносин під час судового розгляду позову у цій справі дій як щодо прийняття рішення про поділ спірної земельної ділянки та зміну цільового призначення земельних ділянок, так і забудови земельної ділянки, які можуть нівелювати мету звернення прокурора за захистом інтересів держави до суду.
Дослідивши заяву прокурора про забезпечення позову, судова колегія вважає, що обраний спосіб забезпечення позову щодо заборони відповідачу, державним реєстраторам та державним кадастровим реєстраторам вчиняти дії щодо об'єкту нерухомого майна, є розумним, обґрунтованим та адекватним, має логічний зв'язок з предметом позову та має наслідком лише збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом дев'яносто днів після цього (частина 7 статті 145 ГПК України).
Враховуючи обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів дійшла висновку про існування реальної загрози ефективному захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а не вжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії відповідача з відчуження, поділу земельної ділянки унеможливлять ефективний захист порушеного права позивача без нових звернень до суду.
При цьому, вказані заходи забезпечення позову, за висновком апеляційного суду, є співмірними із предметом позовних вимог. Запропоновані прокурором види забезпечення позову є тимчасовими заходами, спрямованими на підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цих заходів.
Вжиття заходів забезпечення позову у даному випадку спрямоване на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору. На переконання суду, запропоновані заходи не призведуть до порушення майнових прав відповідачів та не впливають на їх діяльність.
При цьому колегія суддів враховує викладений в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22 висновок про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2025 року у справі №904/128/25.
За викладених обставин, враховуючи предмет та підстави позову, зміст позовних вимог, а також мету забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заяви Заступника керівника Волинської обласної прокуратури та необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а саме:
- заборони державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви;
- заборони державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви;
- заборони вчиняти Дубечненській сільській раді Ковельського району (код ЄДРПОУ: 04332940, адреса: 44412, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Дубечне, вул. Незалежності, буд. 20) будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, в тому числі поділ земельної ділянки, відчуження, передачу в оренду (суборенду), вчиняти будь-які договори, підписувати акти та будь-які інші документи.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що практика у справах №903/18/25, №903/19/25, №903/20/25, на яку покликається суд першої інстанції, не є релевантною, оскільки такі справи відрізняються як обставинами, так і предметом спору. Зокрема у справах №903/18/25, №903/19/25, №903/20/25 рішенням сесії органу місцевого самоврядування самостійно було скасовано рішення про прийняття до комунальної власності спірних земельних ділянок, а також вчинялися дії щодо скасування державної реєстрації комунальної власності на них. Предметом спору у зазначених справах було витребування земельних ділянок.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, не погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваної ухвали.
Враховуючи встановлені обставини, судова колегія вбачає наявність правових підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову.
Дослідивши обставини справи та наявні в ній докази, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо ненадання належної оцінки судом першої інстанції при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову доводам прокурора, наведених в обгрунтування заяви про забезпечення позову.
Відтак, доводи апеляційної скарги при перевірці в апеляційному порядку знайшли своє підтвердження.
Колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду про відмову в забезпеченні позову в даній справі не можна визнати такою, що прийнята з дотриманням норм процесуального права та з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому ухвала Господарського суду Волинської області від 29 травня 2025 року у справі №903/562/25 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення заяви Заступника керівника Волинської обласної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову.
Відтак, апеляційна скарга Волинської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 29 травня 2025 року у справі №903/562/25 підлягає задоволенню.
У зв'язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського суду, розподіл сум судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає здійсненню судом першої інстанції за результатами розгляду ним спору, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 29 травня 2025 року у справі №903/562/25 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Волинської області від 29 травня 2025 року у справі №903/562/25 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким заяву Заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову за вх.№01-87/2364/25 від 28 травня 2025 року задовольнити.
Заборонити державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви.
Заборонити державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви.
Заборонити вчиняти Дубечненській сільській раді Ковельського району (код ЄДРПОУ: 04332940, адреса: 44412, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Дубечне, вул. Незалежності, буд. 20) будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, в тому числі поділ земельної ділянки, відчуження, передачу в оренду (суборенду), вчиняти будь-які договори, підписувати акти та будь-які інші документи.
Стягувач: Волинська обласна прокуратура (43000, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 15, код ЄДРПОУ 02909915).
Боржники: Дубечненська сільська рада (44412, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Дубечне, вул. Незалежності, буд. 20, код ЄДРПОУ 04332940), Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська обл., м.Луцьк, вул. Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861).
Постанова є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її ухвалення незалежно від її оскарження та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.
Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Волинської області від 29 травня 2025 року у справі №903/562/25 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "28" липня 2025 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.