Справа № 305/1756/25
Провадження по справі № 2-а/305/31/25
29.07.2025. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді Марусяк М.О.
секретаря судового засідання Вербещука В.А.
представника відповідача Савуляка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахівсправу за адміністративним позовом адвоката Бліщ Оксани Богданівни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанов про накладення адміністративного стягнення,-
29.05.2025, адвокат Бліщ Оксана Богданівна, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанов про накладення адміністративного стягнення від 08.02.2025 за №108 та від 08.02.2025 за №110.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 08 лютого 2024 року, постановою №108, начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 (надалі - Позивач), накладено адміністративне стягнення, за адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, у вигляді штрафу в максимальному розмірі, в сумі 25500 гривень, Відповідно до обставин правопорушення викладених у фабулі вищенаведеної постанови ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що: «08 лютого 2025, близько 10:00 години «усупроводі» органів Національної поліції ОСОБА_1 , прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де було встановлено, що останній не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно до повістки №5190 від 17.05.2024, що була виписана та вручена йому особисто під підпис 17.05.2024, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 при направленні його на медичний огляд, за якою йому належало з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 22.05.2024 за результатом проходження ним ВЛК. У вказану дату 22.05.2024, ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, про причини неприбуття не повідомляв, направлення для проходження військово-лікарської комісії не виконав. Своєю неявкою ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу 1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка визначає, що громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, отже вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період». 08 лютого 2024, постановою №110, начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковника ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 25500 гривень. Відповідно до обставин правопорушення викладених у фабулі вищенаведеної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що: «08 лютого 2025, близько 10 години 00 хвилин «у супроводі» органів Національної поліції ОСОБА_1 , прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де було встановлено, що останній не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно до повістки №5190 від 17.05.2024, що була виписана та вручена йому особисто під підпис 17.05.2024, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 при направленні його на медичний огляд за"якою йому належало з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 22.05.2024 за результатом проходження ним ВЛК. У вказану дату 22.05.2024, ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, про причини неприбуття не повідомляв, направлення для проходження військово-лікарської комісії не виконав. Своєю неявкою ОСОБА_1 порушив вимоги а.3 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка визначає, що громадяни зобов'язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, отже вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період». Вважає, що винесені посадовою особою 08.02.2025 постанови за №108 та №110, у справі про адміністративне правопорушення у відношенні позивача прийнято з істотним порушенням норм чинного законодавства, не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону, постановлені з порушенням норм процесуального права, винесені без дотримання норм КУпАП та в порушення вимог інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом №3 Міністерства оборони України від 01.01.2024 , який зареєстрований 05 січня 2024 в МЮУ за №36/41381 далі (Інструкції), є незаконними, необгрунтованими та підлягають визнанню протиправними та скасуванню. Зазначає, що відомості, які зазначені в оскаржуваних постановах не відповідають фактичним обставинам справи. Так, дійсно, 17 травня 2024, позвачеві, в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 була виписана повістка для проходження 22.05.2024, військово-лікарської комісії. В процесі оформлення матеріалів, за вказівкою службової особи РТЦК, він пройшов в кабінет, де розміщувався працівник РТЦК ОСОБА_3 , а також жінка - секретар, прізвища якої він не пам'ятає. В розмові позивач повідомив, що він з 1998 року є охрещеним свідком ОСОБА_4 , на що вказаний працівник відповів « Що Ви тут робите? ІНФОРМАЦІЯ_4 , ви нам не підходите; Вам не треба проходити ВЛК; Принесіть нам довідку з релігійної організації». Послухавшись цієї вимоги, того ж дня він затребував від своєї релігійної організації довідку про приналежність до релігійної організації «Свідки ОСОБА_4 ». 28 травня 2024, йому було видано довідку за номером 9498, яку, відразу по отриманню, того дня, або на наступний день (точної дати не пам'ятає) приніс до ІНФОРМАЦІЯ_2 , як йому, і було запропоновано. В той день, коли він відніс та пред'явив довідку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , йому в військовий квиток вклеїли штрих-код, та відпустили додому, жодних претензій чи зауважень до нього не було. Цей штрих код у його військовому квитку підтверджує, що він був у приміщенні Рахівського РТЦК іншого дня, вже після 17 травня 2024. Отже, інформація викладена в оскаржуваних постановах не відповідає дійсності. Після останнього відвідування ТЦК, він тривалий час спокійно і безперешкодно із вказаним штрих-кодом пересувався в межах міста, району та Закарпатської області, неодноразово їздив через свій стан здоров'я в обласну лікарню м. Ужгород, проїжджав безліч стаціонарних постів і жодних зауважень щодо нього не було. 08 лютого 2025 його зупинили працівники поліції, перевірили його документи, в тому числі військовий квиток та запропонували прийти в ІНФОРМАЦІЯ_6 для перевірки. В подальшому йому повідомили, що він не з'явився на ВЛК, на що він повідомив усі обставини справи, та хронологію подій, про які згадано вище. Жодних документів (протоколів чи постанов) при ньому не складали. Також впродовж періоду часу з лютого по травень 2025 року, він не отримував жодної кореспонденції з ІНФОРМАЦІЯ_2 . У травні 2025 року, маючи намір провести банківські операції по картковому рахунку, виявив, що не може провести транзакцію по картковому рахунку. Звернувшись у відділення банку з усним запитом, з'ясував, що його рахунки заблоковано Державною виконавчою службою. Після чого, на його запит до Державної виконавчої служби, отримав підтверджуючу інформацію, щодо обмеження руху по його рахунках. Зокрема, з'ясував, що станом на день звернення, 19.05.2025, у нього, по двох виконавчих провадженнях з виконання постанов ІНФОРМАЦІЯ_2 з врахуванням виконавчого збору, наявна заборгованість на загальну суму 112700 (сто дванадцять тисяч сімсот) гривень. Як вбачається із оскаржуваних постанов за №108 та №110 від 08.02.2025 до ОСОБА_1 застосовано стягнення у максимальному розмірі - 25500 гривень. При цьому, не враховано та не обґрунтовано його відповідність характеру вчиненого правопорушення, не враховано особу порушника, ступінь його вини, та інші обставини, що також свідчить про наявність підстав для скасування спірної постанови. Всупереч приписам ст.36 КУпАП відповідач, вважаючи, що позивач вчинив два правопорушення, розглянув дві окремі справи про адміністративне правопорушення, і відповідно, виніс дві постанови про притягнення позивача до відповідальності, наклавши два адміністративних стягнення у виді штрафу в максимальному розмірі, по 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) гривень. Проте, свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП позивач не визнає. Згідно оскаржуваних постанов, фабула яких є ідентичною за своїм змістом, вбачається, що ОСОБА_1 не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно до повістки №5190 від 17.05.2024 року, що була виписана та вручена йому особисто під підпис 17.05.2024, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 при направленні його на медичний огляд, за якою йому належало з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 22.05.2024 за результатом проходження ним ВЛК. У вказану дату 22.05.2024, ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, про причини неприбуття не повідомляв, направлення для проходження військово-лікарської комісії не виконав. Натомість, ОСОБА_1 стверджує, що виконав усі вказівки, як того вимагав представник ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підстав ухилятися від проходження ВЛК він не мав і не має на сьогоднішній день. Наявний в військовому квитку свідчить , що він був присутній в ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже викладена в постанову фабула взагалі не відповідає дійсним обставинам справи. Обидві оскаржувані постанови не містять жодної інформації про зібрані під час розгляду справи докази, на підставі яких уповноважена особа прийшла до висновку про винність позивача у вчиненні адміністративного правопорушення. Представник позивача у позовній заяві вказував, що строк звернення до суду з цим позовом позивачем пропущено з поважних причин, оскільки дізнався про існування оскаржуваних постанов лише 19 травня 2025 року, того ж дня ознайомився з їх змістом у Рахівському відділення ДВС на підтвердження долучив копії оскаржуваних постанов в яких немає відомостей про одержання позивачем таких. Крім цього, до позовної заяви додано письмову заяву на в якій міститься відомість про те, що позивач копії оскаржуваних постанов отримав 19.05.2025, з матеріалів виконавчих проваджень №77983950 та №77983823. На підставі вищенаведеного позивач просить визнати протиправними та скасувати оскаржувані постанови.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі від 30.05.2025, призначено судовий розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рахівського районного суду Закарпатської області за адресою: м. Рахів, вул. Карпатська 15. При цьому, відповідачу повідомлено про їх право до початку судового розгляду справи до 06.06.2025 подати суду відзив на позов та докази, у разі заперечення позовних вимог та роз'яснено норми ч.4 ст.159 та ч.2 ст.77 КАС України.
14.07.2025, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковник ОСОБА_5 , подав візив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає та заперечує їх у повному обсязі, вважає позовна заява задоволенню не підлягає. Зазначає, ОСОБА_1 , порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період за яке, передбачена відповідальність за ч.3 ст.210-1 КУпАП. 08.02.2025, відносно ОСОБА_1 , було складено протоколи №108 та №110 про адміністративне правопорушення, які він отримав, що підтверджується власноручними підписами останнього. Йому були роз'яснені його права, він був попереджений про дати і час розгляду справ про адміністративні правопорушення. Проте, з невідомих причин на розгляд таких не з'явився. Пояснень чи клопотань, у тому числі, письмових від нього не надходило. Після розгляду протоколів про адміністративне правопорушення було винесено постанови №108 та №110, відповідно до яких громадянина ОСОБА_1 було одночасно двічі притягнено до адміністративної відповідальності та накладено стягнення у вигляді штрафу 25500 гривень, за кожною постановою.
Представник позивача, адвокат Бліщ О.Б., у судове засідання не з'явилася. Водночас, 28.07.2025, подала відповідь на відзив, в якому позовні вимоги підтримала та просить їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві. Зазначила, що ОСОБА_1 , одночасно двічі притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено максемальний штраф у сумі 25500 гривень. Обидва протоколи складено в присутності позивача, проте, обидві оскаржувані постанови про накладення адміністративного стягнення поставлені у відсутності особи, яка притягається до відповідальності. Постанови про накладення адміністративного стягнення від 08.02.2025 надіслані особі лише 07.04.2025, тобто через 2 місяці з моменту їх винесення. У матеріалах справи відсутні докази про отримання оскаржуваних постанов позивачем. Вважає, що оскаржувані постанови не містять будь-яких доказів та даних, які б вказували про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення. Відповідно до ст.36 КУпАП у разі якщо ТЦК накладає відразу кілька штрафів за більш, як одне порушення по ст.210-1 КУпАП, законом передбачено тільки один найбільший штраф передбачений статтею. Збільшення його у кільківсть разів за кількістю порушень - незаконне. Разом з тим, зазначає, що відповідачем відзив подано лише 14.07.2025, прицьому як вбачається з ухвали про відкриття провадження по справі відповідачу встановлено строк для подання відзиву до 06.06.2025.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , у судовому засіданні 28.07.2025, проти позовних вимог заперечив у повному обсязі. Просив поновити йому строк для подання відзиву та просить врахувати докази долучені до відзиву. Пояснив, що громадянин ОСОБА_1 , був повідомлений належним чином про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 за результатом проходження ним ВЛК. У вказану дату 22.05.2024, громадянин ОСОБА_1 , не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про причини неприбуття не повідомив, ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 не пройшов, направлення про проходження ним ВЛК не виконав. Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 , скоїв правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, тобто порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. Посадові особи територіального центру при притягненні до адміністративної відповідальності, діяли виключно на підставах та в межах повноважень. На підставі викладеного, вважає, що позовна заява не підлягає до задоволення.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд приходить до такого висновку.
Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 24.06.1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення», орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У розумінні ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Судом встановлено, що 08 лютого 2024, постановою №108, начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 , накладено адміністративне стягнення, за адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, у вигляді штрафу в максимальному розмірі, в сумі 25500 гривень.
Відповідно до обставин правопорушення викладених у оскаржуваній постанові «08 лютого 2025, близько 10 години 00 хвилин, «у супроводі» органів Національної поліції ОСОБА_1 , прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де було встановлено, що останній не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно до повістки №5190 від 17.05.2024, що була виписана та вручена йому особисто під підпис 17.05.2024, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 при направленні його на медичний огляд, за якою йому належало з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 22.05.2024 за результатом проходження ним ВЛК. У вказану дату 22.05.2024, ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, про причини неприбуття не повідомляв, направлення для проходження військово-лікарської комісії не виконав. Своєю неявкою ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу 1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка визначає, що громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, отже вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період».
Окрім цього, 08 лютого 2024, постановою №110, начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковника ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 , накладено адміністративне стягнення, за адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 25500 гривень.
Згідно обставни правопорушення викладених у оскаржуваній постанові 08 лютого 2025, близько 10 години 00 хвилин, «у супроводі» органів Національної поліції, ОСОБА_1 , прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де було встановлено, що останній не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно до повістки №5190 від 17.05.2024, що була виписана та вручена йому особисто під підпис 17.05.2024, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 при направленні його на медичний огляд, за якою йому належало з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 22.05.2024 за результатом проходження ним ВЛК. У вказану дату 22.05.2024, ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, про причини неприбуття не повідомляв, направлення для проходження військово-лікарської комісії не виконав. Своєю неявкою ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу 3 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка визначає, що громадяни зобов'язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, отже вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період».
Згідно із статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини 7 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднений Указ Президента України від 17.03.2014 за № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на час ухвалення рішення судом.
Відповідно до абз.3 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно абз.6 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України зобов'язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
У відповідності до абзацу 2 частини 1статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
Згідно з абз.2,8 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
16.05.2024 постановою Кабінету Міністрів України №560 був затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Цей Порядок визначає, в тому числі, процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів.
Так, згідно п.21 Порядку, затвердженого Постановою КМУ №560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
П.79 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджени хпостановою Кабінету Міністрів Українивід 30.12.2022 року №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або їх відділи організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Відповідно до пункту 2 частини 1 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП суд виходить з наступного.
Пунктом 74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, визначено, що резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду (п.74 Порядку).
Контроль за направленням та проходженням резервістами та військовозобов'язаними військово-лікарської комісії покладається на керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки (п.78 Порядку).
Відповідно до Направлення №972 від 17.05.2025, солдата запасу, ОСОБА_1 , направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби військовозобов'язаного.
Згідно копії розписки, ОСОБА_1 , повістку №5190, для проходження ВЛК 22.05.2024 на 13 годину 00 хвилин, одержав 17.05.2024, що підтверджується власноручним підписом позивача.
Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що під час дії особливого періоду 17.05.2024 ОСОБА_1 , солдат запасу, був скерований на медичний огляд з метою встановлення придатності за станом здоров'я до проходження військової служби у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період. У вказану дату 22.05.2024, ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, про причини неприбуття не повідомляв, направлення для проходження військово-лікарської комісії не виконав, чим порушив вимоги ч. абз.3 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Позивачем не оспорюється той факт, що дійсно 17 травня 2024, в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , йому була виписана та вручена повістка для проходження 22.05.2024, військово-лікарської комісії.
Будь-який яких належних та допустимих доказів, що підтверджують неможливість проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, позивач не надавав та не долучив до матеріалів справи.
Безпідставна відмова (ухилення) від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд враховує, що позивач не проходив медичний огляд і не пройшов його на час розгляду справи, а відтак в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, оскільки останній будучи військовозобов'язаним фйактично відмовився від проходження медичного огляду за направленням територіального центру комплектування та соціальної підтримки в особливий період, тим самим порушивши вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Дії особи щодо ухилення (відмови) від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та кваліфіковані відповідачем правильно. Таке порушення вчинене позивачем в особливий період.
Суд відхиляє доводи щодо неналежного повідомлення позивача про розгляд справи та позбавлення можливості надати відповідні пояснення та скористатися правничою допомогою під час такого розгляду.
Оскільки, на час винесення оскаржуваної постанови №108, відповідач мав достовірні дані щодо належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, дотримався порядку притягнення особи до відповідальності та забезпечив реалізацію особою, яка притягується до відповідальності, прав, визначених ст.268 КУпАП, тому позивач не був позбавлений можливості участі в розгляді справи про адміністративне правопорушення, зокрема висловлення заперечень, надання доказів, а також можливості скористатися правничою допомогою.
Поряд з цим, як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення №110 від 08.02.2025, громадянина ОСОБА_1 , повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення на 10.02.2025 о 16 годині 00 хвилин, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , кабінет N (приймальня).
Згідно постанови №110 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, така була винесена 08.02.2025, тобто, за два дні до призначеного розгляду у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тобто з порушенням норм процесуального права.
Згідно з ч.2 ст.36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Вказані норми ч.2 ст.36 КУпАП були проігноровані начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 , оскільки було винесено дві окремих постанови і накладено стягнення у вигляді штрафу за кожне правопорушення окремо в максимальному розмірі по 25500 гривень.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови №110 від 08 лютого 2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Посилання позивача на те, що він належить до релігійної організації "Свідки ОСОБА_4 ", про що він повідомив та приніс довідку №9498 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд зазначає наступне.
Згідно із ч. ч.1, 2 ст.35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Частиною 4 статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Тобто, статтею 35 Конституції України та статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено вичерпний перелік підстав, за яких може бути обмежено право особи на свободу світогляду і віросповідання.
При цьому, за змістом частини четвертої статті 35 Конституції України, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із ст. 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», право на таку службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Отже, ОСОБА_1 , має право на виконання свого військового обов'язку шляхом його заміни на альтернативну (невійськову) службу.
Окрім цього, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, через те, що він 22.05.2024, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про причини неприбуття не повідомив, ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 не пройшов, направлення про проходження ним ВЛК не виконав.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.69 КАС України, доказами у справі є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ч.2 ст.77 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на відповідача, яким доведено правомірність своїх дій, вимоги про визнання дій протиправними не відповідають вимогам закону та обставинам справи, що підтверджуються дослідженими в судовому засіданні належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Виходячи з мотивів наведених вище, оскаржувана постанова №108 прийнята без порушень ст.19 Конституції України та на підставі вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з дотримання процедури і порядку встановленого КУпАП щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, уповноваженою на те законом особою.
Під час розгляду даної справи позивач не надав будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Аналізуючи долучені до матеріалів справи копії протоколу про адміністративне правопорушення №108 від 08.02.2025 та оскаржуваної постанови №108 від 08.02.2025, суд дійшов висновку, що процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення відбувалася з дотриманням вимог чинного законодавства та принципу рівності перед законом. Зокрема, позивачу було повідомлено про час, дату і місце розгляду його справи, роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.
Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково та скасувати постанову №110 від 08.02.2025, начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 якою було притягнуто до відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Керуючись ст.ст.9, 210-1, 235, 251, 254, 256, 280, 283 КУпАП, ст.ст.2, 5, 20, 72, 77, 90, 139, 159, 205, 229, 241-246, 250, 255, 268, 286, 295, 297 КАС України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову №110 від 08.02.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_7 , якою ОСОБА_1 , притягнуто до відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, провадження в адміністративній справі - закрити.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач, ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІПН: НОМЕР_1 , мешканець: АДРЕСА_1 .
Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_9 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуюча: М.О. Марусяк