Справа № 304/1581/25
Провадження № 3/304/855/2025
28.07.2025 року
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Сидоренко Ю.В., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал (протокол серії ЗхРУ № 146543 від 07.07.2025), який надійшов з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м.Ужгород Ужгородського району Закарпатської області, зі слів працюючого в службі таксі, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, пенсіонера, особи з інвалідністю Ш групи внаслідок війни, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , моб. тел: НОМЕР_2 ,
за ч.2 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 146543 від 07.07.2025, складеного інспектором прикордонної служби 2-ї категорії - технік відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_3 вбачається, що 07 липня 2025 року о 23-05 год. на околиці населенного пункту Сімер (Ужгородський район), на відстані 7000 метрів до державного кордону, в районі 201 прикордонного знаку прикордонним нарядом «Контрольний Пост» виявлений та затриманий ОСОБА_1 ., який здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України спільно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон на автомобілі марки Nissan X-trail д.н.з. НОМЕР_3 в складі групи осіб та своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст.9,12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.204-1 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що наміру перетину Державного кордону України, поза встановленими пунктами пропуску, він не мав. ОСОБА_1 зазначив, що працює неофіційно в службі таксі та 07.07.2025 року у денний час отримав від диспетчера виклик на здійснення перевезення пасажирів з населеного пункту с.Ремета до готелю «Берізка», що у місті Перечин. У зв"язку з великою кількістю викликів, вказане замовлення по перевезенню йому вдалося виконати лише ввечері. Та в ході здійснення цього замовлення, в селі Ремета він забрав трьох осіб чоловічої статі, які повідомили, що їх треба довезти до готелю «Берізка» в місто Перечин, також під час руху хлопці запитували, чи є продуктовий магазин біля готелю «Берізка», та більше ніякої інформації у нього не з'ясовували, жодними маршрутами по перетинанню кордону хлопці не обмінювалися у його присутності, розмов з цього приводу між собою не вели. Далі, автомобіль «Nissan» д.н.з. НОМЕР_3 , яким він керував, виконуючи лише замовлення по перевезенню, був зупинений військовослужбовцями прикордонної служби. Як йому відомо, в ході опитування та огляду трьох хлопців, його пасажирів, у останніх було виявлено рюкзаки, в яких знаходилися кусачки для перерізання дроту, мали вони при собі також палиці для ходьби. ОСОБА_1 вказує, що жодного наміру перетинання державного кордону він не мав, лише таксуючи, виконував роботу по перевезенню пасажирів, у яких, відповідно, не має право перевіряти документи перед здійснення їх посадки. Також вказує, що він проживає селі Дубриничі Ужгородського району, має постійне місце роботи, на теперішній час працює в службі таксі, має пенсійне посвідчення. є інвалідом ІІІ групи у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Вітчизни та будь-яких намірів перетину Державного кордону України спільно з пасажирами, яких він перевозив, взагалі не мав, про що зазначав в своїх письмових поясненнях, доданих до складеного відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення. Вину не визнає повністю, просить закрити провадження уданій справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП.
Повно і всебічного вивчивши матеріали справи №304/1581/25, вислухавши в судовому засіданні пояснення ОСОБА_1 , приходжу до наступних висновків.
Згідно ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини.
Відповідно до положень ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до вимог ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до вимог ст.ст.245,252,280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку, та усунувши усі можливі сумніви, і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.
Згідно зі ст.251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Згідно з Положенням про прикордонний режим, затвердженим постановою КМУ №1147 від 27.07.1998 року (зі змінами та доповненнями) передбачено порядок в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі. Цим же положенням передбачено, що прикордонна смуга - це ділянка місцевості завширшки 5 км.
Диспозицією частини другої статті 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті..
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 204-1 КУпАП характеризується наявністю прямого умислу.
Об'єктивна сторона правопорушення ст.204-1 КУпАП виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).
Відповідно до статті 9 Закону України «Про Державний кордон України», перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Згідно статті 12 вказаного Закону, пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Крім того, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року «Про порядок перетину Державного кордону України громадянами України» перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше непередбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини; 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Згідно п.1 ст.21-7 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" поверхнева перевірка здійснюється щодо осіб, речей, товарів (вантажів) і транспортних засобів, які перебувають у контрольованому прикордонному районі, в пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України або контрольному пункті в'їзду-виїзду, а саме:
1) у разі порушення особою чи спроби особи порушити прикордонний режим, режим у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України, режим у контрольних пунктах в'їзду-виїзду або зашкодити інтересам національної безпеки України;
2) у разі перебування особи в межах прикордонної смуги без відповідного дозволу;
3) у разі наявності підстав вважати, що в транспортному засобі перебуває правопорушник або особа, свобода якої обмежується в незаконний спосіб;
4) у разі наявності підстав вважати, що в особи чи в транспортному засобі знаходиться річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю і здоров'ю людини;
5) якщо транспортний засіб або річ особи є знаряддям вчинення правопорушення та/або знаходяться в місці, в якому могло бути вчинено правопорушення;
6) в інших випадках, передбачених законодавством або рішенням суду.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 146543 від 07.07.2025 року, складеного інспектором Бурак В.В., прикордонним нарядом «Контрольний пост» в районі 201 прикордонного знаку виявлений громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який, як зазначено у протоколі, спільно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон та, як зазначено у протоколі, своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст.9,12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року.
Суд вважає вищезазначений протокол неналежним доказом, оскільки, в порушення вимог статті 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, уповноваженою посадовою особою не конкретизовано місце вчинення інкримінованого ОСОБА_1 діяння, безпосередньо не зазначено координати, де нібито здійснено спробу перетину державного кордону. Також з протоколу про адміністративне правопорушення та матеріалів справи не вбачається, якими саме діями ОСОБА_1 вчинив незаконну спробу перетинання Державного кордону.
Протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Отже, суд зауважує на тому, що матеріали справи не містять фото чи відео фіксації факту вчинення правопорушення, пояснення інших осіб (свідків, очевидців події), у справі також відсутні речові докази чи взагалі будь-які інші докази, які б не суб'єктивно (на розсуд суб'єкта складання протоколу), а об'єктивно вказували на умисел та вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на перетинання Державного кордону України в Словацьку Республіку, що ставиться ОСОБА_1 у провину. А отже, протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Таким чином, приходжу до висновку про те, що наявність в діях ОСОБА_1 складу інкрмінованого адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 204-1 КУпАП за тими обставинами, які викладені у протоколі, не відповідають фактичним обставинам та наданим матеріалам справи.
Матеріали справи про адміністративне правопорушення №304/1581/25 не містять будь-які посилання або інші відомості, які б вказували на те, що ОСОБА_1 намагався незаконно перетнути Державний кордон з України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску через Державний кордон.
Таким чином, твердження у протоколі про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетинання Державного кордону з України до Словацької Республіки, поза пунктами пропуску через державний кордон України, не ґрунтується на наявних у справі матеріалах, жодними належними та допустимими доказами не підтверджені, зокрема відсутній маршрут руху порушника та лінії державного кордону, чи інші беззаперечні докази, які б вказували на причетність ОСОБА_1 спільно з групою осіб до інкримінованого правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП.
До матеріалів справи, окрім протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 146543 від 07.07.2025 року, інспектором прикордонної служби додані: протокол про адміністративне затримання громадянина України ОСОБА_1 від 07.07.2025 року (а.с.2), протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 07.07.2025 року, з якого вбачається, що у ОСОБА_1 тимчасового вилучено: телефон марки «Iphone» 13 білого кольору в чохлі темно-синього кольору (а.с.3), копією паспорта № НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_1 строком дії до 09.01.2028 року (а.с.4); посвідчення особи з інвалідністю серія НОМЕР_5 на ім'я ОСОБА_1 (а.с.5), пояснення ОСОБА_1 від 07.07.2025 року, рапорт інспектора прикордонної служби ОСОБА_3 про виявлення ОСОБА_1 від 07.07.2025 року (а.с.10), схема затримання громадянина України ОСОБА_1 (а.с.11).
Разом з тим, будь-яких інших доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 спільно групою осіб саме адміністративного правопорушення за кваліфікуючими ознаками, передбаченими ч.2 ст.204-1 КУпАП, а також винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні, суду не представлено.
З наданих суду доказів неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП, оскільки суду не надано належного та допустимого доказу на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення, яке йому інкриміновано.
В даному випадку суддя констатує про відсутність підстав для притягнення особи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.204-1 КУпАП, внаслідок відсутності в його діях складу такого адміністративного правопорушення.
Враховуючи зазначене, протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 суперечить встановленим обставинам справи, твердження в них зроблені та тримаються на припущеннях, що відповідно до ст.62 Конституції України піддається сумніву та тлумачиться на користь людини.
Також зауважує, що суд не має повноважень збирати докази винуватості особи відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» ("Malofeyevav. Russia", рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам "Кобець проти України" від 14.02.2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001 року, "Лавенте проти Латвії" від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій.
Так, в силу п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Враховуючи зазначені принципи слід констатувати, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд не може перебирати на себе функції захисту чи обвинувачення у справі, зокрема самостійно відшуковувати докази, змінювати фабулу інкримінованого правопорушення, викладену в протоколі (висувати обвинувачення чи змінювати його) тощо. Натомість суддя, в межах протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі поданих доказів встановлює фактичні обставини, які підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та встановлює наявність складу адміністративного правопорушення відповідно до формулювання інкримінованого правопорушення (обвинувачення) викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення, яке повинно відповідати диспозиції відповідної статті Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Тобто, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Аналогічна норма міститься також у положеннях статті 62 Конституції України.
Частиною 3 статті 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на встановлені обставини, викладене обґрунтування, суддя дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 не доведена засадою поза розумним сумнівом (застосування принципу в рішенні ЄСПЛ «Кобець проти України»). Цей висновок суду дає підстави застосувати положення статті 247 ч.1 п.1 КУпАП, та закрити провадження у справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
З вищенаведених підстав, суддя приходить до висновку про відсутність складу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП, а провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.204-1 ч.2, п.1 ч.1 ст.247, 251, 283-285, 294 КУпАП, суддя -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова судді в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, законним представником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Перечинський районний суд Закарпатської області.
Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя
Перечинського районного суду
Закарпатської області Ю.В. СИДОРЕНКО