Справа № 359/1671/25 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4713/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
23 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2025 року,
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2025 року ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 12 серпня 2025 року без визначення розміру застави.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, а тому виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 вказано про незаконність ухвали суду першої інстанції з огляду на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи. В обґрунтування своїх доводів вказав, що тяжкість покарання не є безумовною підставою для застосування виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи, що обвинувачений офіційно одружений, у інкримінованому кримінальному правопорушенні виконував роль виконавця, а не організатора, наміру впливати на свідків не мав, а потерпілі у цьому кримінальному провадженні відсутні як і відсутні непоправні наслідки для життя та здоров'я будь-кого. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу щодо ОСОБА_6 скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого домашній арешт за місцем його проживання.
Захисник ОСОБА_7 та прокурор до суду апеляційної інстанції не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, від обвинуваченого заяв про розгляд провадження за його участі до суду не надходило, що, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає розгляду провадження.
Вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченогоОСОБА_6 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_6 обвинувачується, в тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Наведене свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що вказує на наявність підстав для продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставлених у вину обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальних правопорушень дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу свідків, а враховуючи, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а отжесвідки можуть бути допитані, у тому числі, повторно, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_6 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується та обставина, що обвинувачений раніше судимий, однак належних висновків для себе не зробив та знову обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, що в сукупності із даними про його особу, а саме: відсутністю у обвинуваченого офіційного працевлаштування та джерела доходів, вказує про наявність в нього схильності до вчинення кримінальних правопорушень. Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Посилання в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого на те, що обвинувачений офіційно одружений, у інкримінованому кримінальному правопорушенні виконував роль виконавця, а не організатора, а також те, що відсутні непоправні наслідки для життя та здоров'я будь-кого, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики. А твердження захисника про відсутність у обвинуваченого наміру впливати на свідків колегія суддів також не вважає обґрунтованим, оскільки за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому, а тому вказана захисником обставина не свідчить про те, що в подальшому обвинувачений не вчинить дій, спрямованих на переховування від суду, незаконного впливу на свідків або вчинення іншого кримінального правопорушення.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то на думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин, а враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113 КК України, то рішення суду першої інстанції про не визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави є обґрунтованим в силу положень ч. 4 ст. 183 КПК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4