Справа № 752/3478/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4721/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
23 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
захисника (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року,
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 14 серпня 2025 року включно з визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризиків, передбачених п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, а тому виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 указано на незаконність ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначив про те, що прокурор не підтвердив належними доказами та не навів жодних обставин, які б свідчили про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, як і не навів переконливих аргументів щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу. Вказав, що протягом 3 років 11 місяців перебування ОСОБА_8 під вартою існуючі ризики зменшилися, а тому подальше його тримання під вартою втрачає сенс в розумінні мети його застосування. Зауважив, що ризик можливого переховування обвинуваченого від суду носить характер припущення та спростовується ухвалою суду апеляційної інстанції, постановленою у цьому кримінальному провадженні, якою попередній вирок скасовано і з якої вбачається, що досліджені докази сторони обвинувачення не є беззаперечними і в сукупності з іншими доказами можуть спростувати вину обвинуваченого. Захисник вважає, що на сьогодні відсутні будь-які об'єктивні обставини, які дозволяли б вважати, що при зміні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на інший, не пов'язаний з позбавленням волі, останній буде ухилятися від покладених на нього процесуальних обов'язків або негативно впливати на потерпілих та свідків. Також вказав, що сума застави, хоч і визначена в мінімальному розмірі, передбаченому законом, однак з урахуванням того, що обвинувачений є безхатченко та не має будь-яких джерел для отримання доходу, є завідомо непомірною для нього, а тому вважає, що автоматичне визначення застави без індивідуального аналізу несумісне з гарантіями ст. 5 ЄКПЛ. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення захисника обвинуваченого, який подану апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченогоОСОБА_8 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, поставленого у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Наведене свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що вказує на наявність підстав для продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім цього, колегія суддів вважає доведеним існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки судовий розгляд кримінального провадження наразі не закінчено та триває стадія дослідження доказів, а ОСОБА_8 , будучи зареєстрованим в с. Шевченкове Бердянського району Запорізької області (яка наразі тимчасово окупована) та не маючи визначеного місця проживання на території міста Києва чи іншій підконтрольній України території, може перешкодити кримінальному провадженні іншим чином, в тому числі шляхом систематичних неявок в судові засідання, що перешкоджатиме проведенню судового розгляду кримінального провадження в розумні строки.
Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_8 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується той факт, що обвинувачений, будучи раніше засудженим вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 10.07.2017 року за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі, належних висновків для себе не зробив та знову обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи. Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Посилання в апеляційній скарзі захисника на те, що ризик можливого переховування обвинуваченого від суду носить характер припущення та спростовується ухвалою суду апеляційної інстанції, постановленою у цьому кримінальному провадженні, якою попередній вирок скасовано і з якої вбачається, що досліджені докази сторони обвинувачення не є беззаперечними і в сукупності з іншими доказами можуть спростувати вину обвинуваченого, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки предметом розгляду суду апеляційної інстанції у цьому провадженні є питання щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують або спростовують необхідність продовження строку дії тримання обвинуваченого під вартою, тоді як питання щодо достатності доказів на доведення вини обвинуваченого мають вирішуватися судом першої інстанції в межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за наслідками судового розгляду.
Так само необґрунтованими вважає колегія суддів і доводи захисника про відсутність будь-яких об'єктивних обставин, які дозволяли б вважати, що при зміні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на інший, не пов'язаний з позбавленням волі, останній буде ухилятися від покладених на нього процесуальних обов'язків або негативно впливати на потерпілих та свідків, оскільки за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то колегія суддів у цьому питанні зважає на наступне.
На думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту не може бути застосований з урахуванням того, що обвинувачений не має визначеного місця проживання, а захисником до суду не було надано даних про те, за якою адресою міг би перебувати обвинувачений. З цих же підстав до обвинуваченого на даний час неможливо застосувати і особисте зобов'язання, оскільки при застосуванні вказаного запобіжного заходу на обвинуваченого повинні бути покладені обов'язки, передбачені ст. 194 КПК, у тому числі і обов'язок не відлучатися з визначеного місця проживання.
Дієвим заходом, який в змозі виконати завдання по мінімізації ризику переховування обвинуваченого від суду є запобіжний захід у виді застави, який застосований судом першої інстанції щодо обвинуваченого і який є альтернативним до запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
При цьому, на думку колегії суддів, відсутні підстави для зміни розміру застави, яка була визначена обвинуваченому, а саме в розмірі 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, враховуючи викладені в обвинувальному акті фактичні обставини справи, а тому саме вказаний розмір застави буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 рокущодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4