апеляційне провадження №22-ц/824/3445/2025
справа №761/12856/23
09 липня 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Нежури В.А., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Пономаренко Н.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації за частку у праві спільної часткової власності, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про припинення права особи на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації за частку у праві спільної часткової власності.
Вимоги позову мотивує тим, що однокімнатна квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності в рівних частках належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позивач із дружиною та неповнолітнім сином проживають у вказаній квартирі.
Окрім того, відповідачу належить 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 , а позивачу на праві власності належить 1/3 частина цієї квартири.
Відповідач з 1987 року зареєстрований та постійно проживає в трикімнатній квартирі АДРЕСА_2 .
Вказує, що сторони являються рідними братами, стосунки у них не склались, внаслідок чого позивач не може в повній мірі користуватись належною йому на праві спільної часткової власності 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , оскільки не має навіть ключів від квартири.
Виділити 1/3 частину квартири позивачу в натурі не виявляється можливим, спільне володіння і користування майном є неможливим.
Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження за заявою позивача від 01 лютого 2023 року №02-02/2023 від 10 лютого 2023 року, складеного судовим експертом Яценко О.Ф., ринкова вартість на момент проведення дослідження 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 становить 1 632 993 гривні, що еквівалентно 44 656 доларам США.
Відповідно до експертного висновку провести виділ в натурі 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 з дотриманням вимог Державних будівельних норм та вимог нормативно правових актів у галузі будівництва технічно неможливо.
Мотивуючи наведеним, просить:
- припинити право спільної часткової власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , виділивши її ОСОБА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , в сумі 1 632 993 гривень;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення експертизи від 22 грудня 2022 року у сумі 5 000,00 гривень;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення експертизи від 10 лютого 2022 року у сумі 8 000,00 гривень;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 13 420,00 гривень.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що позивач не довів, що відповідачем порушено його право на здійснення права власності на 1/3 частку спірної квартири в розумінні статті 317 ЦК України, враховуючи, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна, адже в даному випадку позивач відразу порушив питання про необхідність стягнення з відповідача грошової компенсації частки житла, яке представляє собою трикімнатну квартиру, для припинення свого права власності відповідно до статті 364 ЦК України.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що позивач не довів, що відповідач позбавив його можливості реалізувати своє право власності на частину квартири, оскільки відсутні докази, що позивач бажав встановити порядок користування квартирою, вселитись, також не вирішувалось питання щодо продажу належної йому частки у вказаній трикімнатній квартирі.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що судом першої інстанції не застосовано статтю 364 ЦК України. Суд не звернув увагу на те, що виділити в натурі частку позивача неможливо, а в результаті задоволення позову відповідач стави би повноправним власником квартири АДРЕСА_2 .
Крім цього, суд не звернув увагу на те, що відповідач забезпечений житлом та має матеріальну можливість виплатити грошову компенсацію, оскільки має у своїй власності ще два об'єкти нерухомості у м. Києві.
Зазначає, що суд першої інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25 травня 2020 року у справі №347/955/16, від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 з вирішення аналогічних питань.
Вказує, що надав суду усі належні докази на підтвердження порушеного права позивача про неможливість виділу майна в натурі та користування вказаним майном.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
4. Позиція учасників справи.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Сисоєв Д.О. підтримав подану апеляційну скаргу.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки не повідомив.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності відповідача, який не з'явився в судове засідання, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи.
5. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сисоєва Д.О., розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
6. Фактичні обставини справи, установлені судом.
З даних свідоцтв про народження НОМЕР_1 та НОМЕР_2 убачається, що позивач та відповідач є рідними братами (а.с. 12, 17).
Відповідно до даних свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 березня 2003 року спадкоємцями зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , а саме квартири АДРЕСА_3 , в рівних частках є - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.19).
З даних договору купівлі-продажу квартири від 14 жовтня 2013 року убачається, що ОСОБА_4 передала, а покупці прийняли у власність в рівних частках по частині кожному квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 20-22).
Згідно даних копії свідоцтва про право власності від 21 червня 1993 року убачається, що квартира АДРЕСА_2 приватизована і належить на праві власності ОСОБА_5 та членам його сім'ї ОСОБА_6 , ОСОБА_2 (а.с.23).
Відповідно до даних договору дарування від 22 лютого 2003 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_1 (позивачу) 1/3 частину спірної квартири АДРЕСА_2 (а.с.24).
Відповідно до даних договору дарування частки квартири від 05 серпня 2021 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 1/3 частину спірної квартири АДРЕСА_2 (а.с.26).
Згідно даних висновку про вартість майна №57, складеного ФОП ОСОБА_7 убачається, що ринкова вартість 1-кімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 25 листопада 2022 року становить 2 504 949,00 гривень (68 500,00 $). Вартість частини становить 1 252 474,00 гривень (а.с. 30-31).
Згідно даних висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження №11-12/2022 від 22 грудня 2022 року убачається, що поділ в натурі (виділ в натурі частки) квартири АДРЕСА_1 з дотриманням вимог Державних будівельних норм та вимог нормативно правових актів у галузі будівництва технічно не можливий (а.с.39-42).
Згідно даних висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження №02-02/2023 від 10 лютого 2023 року за заявою позивача, ринкова вартість на момент проведення дослідження 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 становить 1 632 993,00 грн, що еквівалентно 44 656 доларів США. Провести виділ в натурі 1/3 частки вказаної квартири з дотриманням вимог Державних будівельних норм та вимог нормативно правових актів у галузі будівництва технічно не можливо (а.с.47-58).
7. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду та застосовані норми права.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частин 1-3 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини 1, 2 статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами 1-3 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Тлумачення частини 3 статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини 1-3 статті 364 ЦК України).
Висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 та від 13 січня 2016 року та у справі № 6-2925цс15.
Так, у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року в справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з'ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні, та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки. Суду слід перевірити можливості сплати відповідачами такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Такі правові висновки Верховного Суду України щодо застосування інституту виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, підтримано Касаційним Цивільним Судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 752/10312/14-ц (провадження № 61-19505св18), від 29 березня 2021 року у справі № 759/2791/17 (провадження № 61-15848св20).
У справі, що переглядається колегією суддів, установлено, що виділити в натурі частку квартири позивачу не можливо, що підтверджується висновком експерта №02-02/2023 від 10 лютого 2023 року.
Разом з тим, судом першої інстанції правильно установлено, що спірна квартира є трикімнатною, доказів неможливості користуватися належною йому власністю позивачем не надано.
Натомість належну позивачу частку у спірній квартирі не можна уважати незначною, вартість 1/3 частки квартири становить 1 632 993,00 грн, що еквівалентно 44 656 доларів США.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_2 має фінансову спроможність сплатити позивачу вартість частки, яка є значною, а також те, що така виплата не становитиме для нього надмірний тягар.
Окрім того, апеляційний суд враховує, що відсутність згоди відповідача на викуп належної позивачу частки у праві власності фактично є примушуванням до такого, що може свідчити про порушення прав відповідача, оскільки законодавством не передбачено можливості набуття права власності у примусовому порядку.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції зробив правильні висновки щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Посилання апеляційної скарги на правові висновки, викладені у постановах Верховного суду від 25 травня 2020 року у справі №347/955/16, від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 апеляційний суд відхиляє, оскільки у справах, що переглядались судом касаційної інстанції, вирішувалось питання про присудження компенсації вартості частини автомобіля, який є неподільної річчю та знаходився у користування одного із подружжя.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 28 липня 2025 року
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді В.А. Нежура
В.В. Соколова