Справа № 761/237/25
Провадження № 2/761/4424/2025
(заочне)
23 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Лишняк А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
06.01.2025 року ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.02.2021 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 0622-7254.
За умовами Договору, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит в сумі 11 500,00 грн. для задоволення особистих потреб, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання повернути зазначені кошти та сплатити проценти за їх користування у розмірі 1% в день.
Позивач вказує, що Первісний кредитор виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору. Однак Відповідач всупереч умовам Кредитного договору, ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушив умови Кредитного договору і не повернув в повному обсязі кредит первісному кредитору, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед первісним кредитором за кредитним договором навіть після спливу строку кредитування встановленого умовами Кредитного договору.
28.10.2021 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено Договір факторингу №02/10/2021 про відступлення права вимоги за кредитними договорами.
09.11.2021 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було підписано реєстр боржників №1, відповідно до якого ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» відступив (передав) на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» своє право вимоги за Кредитними договорами згідно реєстру, в тому числі за Кредитним договором № 0622-7254 від 12.02.2021, позичальником за яким виступає ОСОБА_1 .
Як зазначено в позові, Відповідач продовжує не виконувати взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором, ігноруючи наявні майнові вимоги Нового кредитора. Загальний розмір грошових вимог Нового кредитора до Відповідача, які виникли на підставі Кредитного договору (сума кредиту і процентів, 3% річних та інфляційне збільшення боргу), становить 16 122,63 грн., що складається: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 9 200,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6 440,00 грн., інфляційні збитки - 401,73 грн., 3% річних - 80,90 грн.
А тому для захисту порушеного права позивач звернувся до суду з цим позовом.
В судове засідання представник позивача ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. З позовної заяви вбачається, що представник позивача просить проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 12.02.2021 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту було укладено електронний Кредитний договір № 0622-7254.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
На виконання зазначених вимог, відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор A710 для підписання Кредитного договору № 0622-7254 від 12.02.2021.
Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» взяв на себе зобов'язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту - 11 500,00 грн.; строк кредитування - 70 календарних днів, до 22.04.2021 року; процентна ставка - 1 % в день від непогашеної суми кредиту.
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, а Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов'язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов'язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти. Відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення Кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання нею грошових коштів.
Факт надання відповідачу кредитних коштів підтверджується довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та інформацією наданою АТ «ПриватБанк».
При зверненні до суду з позовом позивач зазначає, що відповідач власні зобов'язання за кредитним договором не виконав внаслідок чого виникла заборгованість в загальному розмірі 16 122,63 грн., що складається: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 9 200,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6 440,00 грн.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 526, 612, 625 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).
Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
28.10.2021 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено Договір факторингу № 02/10/2021 про відступлення права вимоги за Кредитними договорами.
Відповідно до п. 3.1.3. Договору факторингу, право вимоги переходить від Первісного кредитора до Нового кредитора з моменту підписання ними відповідного Реєстру боржників.
09.11.2021 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» підписано Реєстр боржників № 1, відповідно до якого ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» відступив (передав) на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», своє право вимоги заборгованості за Кредитним договором згідно реєстру, в тому числі за Кредитним договором № 0622-7254 від 12.02.2021 в загальному розмірі 15 640,00 грн., що складається з: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 9 200,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6 440,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач своєчасно не виконав власні зобов'язання за кредитним договором та не сплатив заборгованість за кредитом, відсотками, що відображено у розрахунку заборгованості.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за Кредитним договором № 0622-7254 від 12.02.2021 року в розмірі 9 200,00 грн. - сума основного боргу за кредитом.
Відповідач не надав доказів належного виконання зобов'язань в частині повернення суми кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за процентами, то суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до умов Кредитного договору (загальна вартість кредиту) проценти за користування кредитом: 8 050,00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсотки від непогашеної суми кредиту за кожен день користування.
При цьому, як вбачається з договору, сторони погодили, що кредит надається строком на 70 днів з 12.02.2021 року по 22.04.2021 року.
Отже, за таких умов договору, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати відсотки за договором за вказані 70 днів, починаючи з дня укладення договору.
Даним договором не передбачено нарахування відсотків після закінчення терміну дії договору, який складає 70 днів.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, оскільки договором визначено розмір процентів за користування кредитом, враховуючи що відповідач частково виконував власні зобов'язання в частині сплати процентів за користування кредитом, тому суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти в сумі 6 440,00 грн.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати кредитних коштів, якому кореспондує право вимоги кредитора щодо сплати кредиту та процентів за його користування.
При цьому, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з простроченням оплати заборгованості за кредитним договором, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача нараховані на заборгованість за кредитом 3% річних в розмірі 80,90 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 401,73 грн.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» підлягають задоволенню та з ОСОБА_1 підлягає стягненню: 16 122,63 грн., що складається: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 9 200,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6 440,00 грн., інфляційні збитки - 401,73 грн., 3% річних - 80,90 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн., суд дійшов наступних висновків.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На думку суду, розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9 000,00 грн. є завищеним, не співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, оскільки, стороною позивача було надано суду достатні докази їх фактичного понесення позивачем, однак, на переконання суду, розумним та справедливим розміром зазначених витрат з огляду на перелік наданих послуг та їх вартість буде сума в розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268, 280-283 ЦПК України, ст. ст. 525-526, 530, 610, 625, 631,629, 1046-1056, 1077 ЦК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (ЄДРПОУ 42640371, адреса: м.Київ, вул. Гейдройця Єжи, буд.6 офіс 521) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Кредитним договором № 0622-7254 від 12.02.2021 року в розмірі 9 200 (дев'ять тисяч двісті) гривень 00 копійок заборгованість за кредитом, 6 440 (шість тисяч чотириста сорок) гривень 00 копійок заборгованість за процентами, інфляційні збитки в сумі 401,73 грн., 3% річних в сумі 80,90 грн., судовий збір в сумі 2 422,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г. Притула