28 липня 2025 року
м. Київ
справа №160/32476/24
адміністративне провадження № К/990/30591/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ГУ ПФУ в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, і
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеської області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу при призначенні пенсії ОСОБА_1 трудову діяльність відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року;
- скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову від 08 листопада 2024 року № 045750029362 у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області переглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за весь період з урахуванням всього стажу.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 12 лютого 2025 року позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 08 листопада 2024 року № 045750029362 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії. Зобов'язав ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01 грудня 1995 року по 31 грудня 1998 року, з 27 по 30 квітня 2005 року. Зобов'язав ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву від 04 листопада 2024 року про перерахунок пенсії ОСОБА_1 враховуючи зарахований до страхового стажу періоди роботи з 01 грудня 1995 року по 31 грудня 1998 року, з 27 по 30 квітня 2005 року. У задоволенні іншої частини позову відмовив.
Третій апеляційного адміністративного суду постановою від 24 червня 2025 року апеляційну скаргу задовольнив частково. Скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01 січня 1997 року по 31 грудня 1998 року з врахуванням цього періоду при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 04 листопада 2024 року та виніс нову постанову, якою у задоволенні цієї частини позову відмовив. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 160/32476/24 залишив без змін.
2. ГУ ПФУ в Одеській області не примирилося з рішенням суду першої та частково з постановою апеляційної інстанції і подало через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати в оскаржуваній частині. Також просить ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі скаржник описує фактичні обставини у справі, зазначає нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та як підставами касаційного оскарження судових рішень (як це можна зрозуміти зі змісту скарги) визначає норми, передбачені пунктом 1 частини четвертої (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду ) та підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої (справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу) статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
3. Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
4. За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цього конституційного «веління» випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (або не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Частина третя статті 3 КАС України передбачає, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
5. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
6. Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об'єктивного існуванням яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правових норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
7. З тексту касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та сутнісних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо правильності обчислення, перерахунку, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом оскарження у цій справі властиво є дії органу виконавчої влади, яким є ГУ ПФУ в Одеській області, який відмовив позивачці у проведенні перерахунку пенсії із зарахуванням до страхового стажу трудової діяльності відповідно до записів у її трудовій книжці.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
8. Позатим скаржник - ГУ ПФУ в Одеській області, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як відповідача, не підлягають касаційному оскарженню, подає касаційну скаргу, в якій не вказуючи (конкретизуючи) підстави касаційного оскарження, просить відкрити касаційне провадження, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
9. У тексті касаційної скарги, її автор, обґрунтовуючи необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій, серед іншого, покликається на правові позиції, викладені у рішенні Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року (справа № 643/20104/15-а) та у справі № 21-11а15, що дає підстави для висновку, що автор скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, виняткових спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких має (матиме) фундаментальне (прикладне) значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункти «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Варто відзначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до значної кількості скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
10. Втім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржник не розкрив (переконливо не мотивував, не продемонстрував), у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
11. Отож, можна узагальнити, що ГУ ПФУ у Одеській області подало касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, які не підлягають касаційному оскарженню.
12. До того ж треба додати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
13. На підставі викладеного Верховний Суд вважає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, «ігноруючи» висновки щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року (справа № 643/20104/15-а) та у справі № 21-11а15, і тим самим не дотримався вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та дав підстави для касаційного оскарження, не видаються слушними.
Верховний Суд вкотре зауважує, що обов'язковими умовами для оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яку неправильно застосували суди; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладений; висновки судів, які суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладений висновок про застосування норми права; потрібною, обов'язковою умовою мотивування скарги є стислий виклад змісту спірних правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга), щоб можна було побачити їхню подібність.
Подібність правовідносин означає, зокрема, майже однаковий (такий самий) суб'єктний склад учасників відносин, об'єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правних норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. До того ж, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Верховний Суд підкреслює, що у цій касаційній скарзі скаржник не проілюстрував (не окреслив) подібність правовідносин у справах. Видається, що зробити це було непросто, бо аналізи тексту оскарженого рішення суду апеляційної інстанції, перебігу судового розв'язання самого спору у цій справі і те, як розв'язувалися спори судами у справах, які скаржник перелічив в касаційній скарзі, дозволяє визначити, що спірні правовідносини у кожній зі згаданих справ за обсягом та змістом фактичних обставин, за характером цих відносин, їхньою об'єктивною природою, за юридичним значенням певним чином різняться між собою; вони не є схожими.
Відтак можна презюмувати, що зміст касаційної скарги не підтверджує того факту, що правовідносини у цій справі є подібними з правовідносинами у справах, на які посилається відповідач.
Тобто, обґрунтування застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не повинно зводитися винятково до викладення обставин справи на підставі оцінки доказів, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм законодавства з абстрактним зазначенням, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки таке аргументування виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України, та не є належним правним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Верховний Суд також зазначає, що з погляду касанта суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях по інакшому, ніж у судовому рішенні Верховного Суду у справі № 21-11а15 застосували правила статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, але, попри це, проте не аргументували, в чому саме полягає «інакшість» застосування цих норм.
Відтак можна підсумувати, що оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження нема.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій