28 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 607/5295/25 пров. № А/857/26784/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.
Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження м. Львові апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (головуючий суддя Багрій Т.Я), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Тернопіль 13 травня 2025 року, у справі №607/5295/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -
14 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якій просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №4204749 від 05 березня 2025 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 травня 2025 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваній постанові не зазначено, який саме підпункт пункту 31.4.3 ПДР України порушила ОСОБА_1 . У постанові міститься посилання на переобладнання з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, що суперечить фабулі оскаржуваної постанови та встановленим судом обставинам справи. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем, всупереч вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, факт порушення позивачем Правил дорожнього руху України та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено, належних та допустимих доказів, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суду не надано.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління національної поліції в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 травня 2025 року та відмовити в задоволені позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем було вчинено порушення ч.1 ст.121 КУпАП через недодержання вимог ПДР України. Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог Закону «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. На відеозаписі export-8u4s1 позивачка (00:56 хв.) підходить з інспектором відділення поліції № 1 (м. Тернопіль) до автомобіля, та звертає увагу на технічну несправність. Апелянт звертає увагу, що із вказаного відеозапису простежується, що позивачці є відомо про технічну несправність транспортного засобу, та вона допускає здійснення експлуатації автомобіля не усуваючи такої несправності. Апелянт зазначає, що на місці зупинки позивачкою не було усунуто виявленої несправності, що підтверджується матеріалом вище вказаного відеозапису. Враховуючи наведене поліцейським законно та обґрунтовано прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Позивачем на адресу суду подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначила про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги, яку просила відхилити.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, постановою серії ЕНА №4204749 від 05 березня 2025 року зазначено, що ОСОБА_1 05 березня 2025 року о 20 год. 53 хв. в м. Тернопіль по вул. С. Будного, керуючи транспортним засобом марки Ford Focus, номерний знак НОМЕР_1 , в якого у темну пору доби не працювала фара в режимі ближнього світла, чим порушила вимоги п.31.4.3 ПДР України керування водієм ТЗ, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби), з якими відповідно до встановлених правил експлуатація забороняється, переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.121 КУпАП.
Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Не погоджуючись з рішенням суб'єкта владних повноважень про порушення Правил дорожнього руху та накладення, у зв'язку з цим, на неї адміністративного стягнення у виді штрафу, позивачка звернулась із цим позовом до суду.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, Законом України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993 (далі-Закон № 3353-XII).
Статтею 14 Закону № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
В силу положень пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
На виконання приписів частини п'ятої статті 14 Закону 3353-XII учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України (далі-ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
Водночас, відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як зазначено попередньо, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Частина 1 ст. 121 КУпАП, передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
Згідно п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР України).
Диспозицію частини першої статті 121 КУпАП передбачає відповідальність водія за керування транспортним засобом, що має несправності:
- системи гальмового або рульового керування,
- тягово-зчіпного пристрою,
- зовнішніх світлових приладів (темної пори доби),
- інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
З цього слідує, що адміністративна відповідальність передбачена не за керування водієм транспортним засобом, що має будь-які несправності зовнішніх світлових приладів у темну пору доби, а лише ті, за наявності яких відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється.
Вичерпний перелік несправностей зовнішніх світлових приладів транспортних засобів, за наявності яких згідно із законодавством забороняється їх експлуатація, наведений у пункті 31.4.3. розділу 31 ПДР:
а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу;
б) порушено регулювання фар;
в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла;
г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу;
ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує
їх прозорість чи світлопропускання.
Таку несправність зовнішніх світлових приладів транспортного засобу, як несправність лампи правої фари в режимі ближнього світла, пунктом 31.4.3. розділу 31 ПДР не віднесено до переліку несправностей зовнішніх світлових приладів транспортних засобів, за наявності яких згідно із законодавством забороняється експлуатація таких транспортних засобів.
Тому доводи відповідача про порушення позивачем підпункту «а» пункту 31.4.3. ПДР у цій справі є безпідставним, оскільки він передбачає відповідальність за переобладнання транспортного засобу таким чином, що внаслідок цього змінюється кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів, що в цілому не відповідає вимогам конструкції такого транспортного засобу.
Водночас, якщо під час руху виникає несправність, передбачена підпунктом «а» пункту 31.4.3. ПДР, то це врегульовано пунктом 31.5. цих же Правил, вимогами якого передбачено, що у разі виникнення в дорозі несправностей, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 згаданих вже Правил.
Заборона подальшого руху транспортного засобу передбачена у пункті 31.6 ПДР, у тому разі, якщо:
а) робоча гальмова система чи рульове керування не дають змоги водієві зупинити транспортний засіб або здійснити маневр під час руху з мінімальною швидкістю;
б) у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів;
в) під час дощу або снігопаду не працює склоочисник з боку розміщення керма;
г) зіпсований тягово-зчіпний пристрій автопоїзда.
Отож, повна заборона подальшого руху транспортним засобом може бути лише у випадках, коли у темну пору доби не горять лампи усіх фар чи задніх габаритних ліхтарів.
Апеляційний суд вважає зауважити, що «заборона експлуатації» згідно п.31.3 ПДР України, та «заборона подальшого руху транспортних засобів» згідно з п.31.6 ПДР України є відмінними поняттями, з різними підставами і наслідками.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем було прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу за порушення ним вимог п.п. б п. 31.4.3 ПДР, що виразилось у керуванні транспортним засобом в якого «в темну пору доби не працювала фара в режимі ближнього світла».
Аналізуючи норми вищевказаного законодавства суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у відповідності до диспозиції статті 121 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена не за керування водієм транспортним засобом, що має будь-які несправності зовнішніх світлових приладів у темну пору доби, а лише за керування водієм транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби), за наявності яких відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється.
За змістом вказаних норм, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ПДР не забороняється експлуатація транспортного засобу, у якому не горить лампа правої фари в режимі ближнього світла в темну пору доби, а тому експлуатація такого транспортного засобу не утворює в діяннях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого підпунктом «а» пункту 31.4.3. ПДР, за яке настає відповідальність передбачена ч. 1 ст. 121 КУпАП.
Водночас фабула правопорушення відповідачем викладено таким чином: «в темну пору доби не працювала фара в режимі ближнього світла», проте не конкретизовано яка фара права чи ліва, що загалом не дає суду апеляційної інстанції встановити дійсне правопорушення, якщо таке мало місце, та відповідно надати йому правову оцінку.
Окрім того, долучений до матеріалів справи відповідачем носій з відеозаписом export-8u4s1 не відтворюється, а відтак такий не є носієм доказової інформації у цій справі.
Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем при винесені оскаржуваної постанови не доведено порушення позивачем вимог ПДР України, а тому у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого підпунктом «а» пункту 31.4.3. ПДР України, за яке настає відповідальність передбачена ч. 1 ст. 121 КУпАП.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 316, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 травня 2025 року справі №607/5295/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний